Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №160/14060/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокуСправа №160/14060/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2020 року по 29.04.2026 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2020 року по 29.04.2026 року включно у сумі 318 495 гривень 91 копійка.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яку з 01.01.2020 зараховано на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , і 30.09.2020 його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Належне позивачу грошове забезпечення при звільненні виплачено не в повному обсязі: індексацію-різницю грошового забезпечення за період служби стягнуто на його користь рішенням суду, а фактично виплачено лише 30.04.2026. Позивач вважає, що відповідач допустив затримку остаточного розрахунку при звільненні, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час такої затримки, розмір якого позивач обчислив виходячи із середньоденного грошового забезпечення за два останні календарні місяці служби та поділу спірного періоду на дві частини - до і після 19.07.2022. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви витяги з наказів, копію рішення суду у справі про індексацію грошового забезпечення, банківську виписку про виплату коштів на його виконання та довідку про виплачене грошове забезпечення.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Позиція військової частини НОМЕР_1 зводиться до того, що військова служба є державною службою особливого характеру, а норми трудового законодавства застосовуються до військовослужбовців лише в частині, не врегульованій спеціальним законодавством; що остаточний розрахунок при звільненні позивача було проведено, а незгода з розміром окремих складових грошового забезпечення виникла значно пізніше, що, на думку відповідача, виключає склад правопорушення, передбаченого статтею 117 КЗпП України; що відповідальність за цією нормою має компенсаційний, а не каральний характер і підлягає зменшенню за принципом співмірності; що з 19.07.2022 період нарахування середнього заробітку обмежено шістьма місяцями. Водночас у відзиві відповідач навів власний розрахунок, у якому виходив з тих самих вихідних показників, що й позивач: грошове забезпечення за серпень 2020 року - 17 342,10 грн, за вересень 2020 року - 17 342,10 грн, разом 34 684,20 грн; розрахунковий період - 61 календарний день; середньоденний розмір грошового забезпечення - 568,59 грн.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина 1 статті 257, частина 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 13.08.2018 по 30.09.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яку з 01.01.2020 зараховано на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 14.09.2020 № 252 позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.09.2020 № 189 його з 30 вересня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

При звільненні позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 70 356,62 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі № 160/20423/24 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 13.08.2018 по 30.09.2020 включно та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 3886,46 грн на місяць за цей період у загальній сумі 99543,52 грн.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач 30.04.2026 перерахував позивачу 94566,34 грн (з одночасним утриманням військового збору), що підтверджується банківською випискою.

Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становить 164922,96 грн, з яких 70356,62 грн виплачено при звільненні, а 94566,34 грн - лише 30.04.2026, у примусовому порядку, на виконання судового рішення.

Розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці, що передували місяцю звільнення, становить: за серпень 2020 року - 17342,10 грн, за вересень 2020 року - 17 342,10 грн. Ці показники наведено як позивачем у позовній заяві, так і відповідачем у відзиві з посиланням на довідку розміру середньоденного розрахунку № 10, і між сторонами спірними не є.

Середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач позивачу не нарахував і не виплатив.

Не отримавши цієї виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з пунктами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення; грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Водночас питання проведення розрахунку зі звільненим врегульовані також Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; у разі спору про розмір таких сум роботодавець в усякому разі повинен у зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. У редакції, чинній на час звільнення позивача, ця норма передбачала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не обмежуючи цей період. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, чинним з 19.07.2022, частину першу статті 117 КЗпП України доповнено словами «але не більш як за шість місяців».

З огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі правовідносини, які мали місце до 19.07.2022, регулюються статтею 117 КЗпП України у попередній редакції, а правовідносини з 19.07.2022 - у редакції Закону № 2352-IX. Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 30.09.2020, а остаточний розрахунок з ним проведено 30.04.2026, спірний період підлягає поділу на дві частини: до 19.07.2022 - без обмеження шістьма місяцями, та з 19.07.2022 - у межах шести місяців.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути здійснені при звільненні, не припиняє відповідного обов`язку роботодавця, а відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного проведення з ним розрахунку, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню, якщо спір вирішено на користь працівника.

Виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації майнових втрат працівника, і саме цей компенсаційний характер дозволяє застосовувати до визначення її розміру принципи розумності, справедливості та пропорційності. За сформульованим Верховним Судом підходом розмір такої відповідальності є пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить і розмір середнього заробітку. Натомість запроваджене з 19.07.2022 обмеження періоду нарахування шістьма місяцями саме по собі встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, а тому за цей період сума середнього заробітку на частку заборгованості не зменшується.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, крім оплати відпусток та компенсації за невикористані відпустки, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих, а у випадках, передбачених законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців дні на число цих днів.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з такого розрахунку.

Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 568,59 грн ((17 342,10 грн + 17 342,10 грн) : 61 календарний день). Цю величину визначено позивачем і підтверджено відповідачем у відзиві, а тому вона спірною не є.

Перший період затримки розрахунку - з 01.10.2020 по 18.07.2022 - становить 656 календарних днів, а середній заробіток за цей період - 372 995,04 грн (568,59 грн х 656 днів). Частка несвоєчасно виплачених коштів у загальному розмірі належних позивачеві при звільненні виплат становить 57,34 % (94 566,34 грн : 164 922,96 грн х 100 %). Відповідно, середній заробіток за перший період з урахуванням цієї частки становить 213 875,35 грн (372 995,04 грн х 57,34 %).

Другий період - з 19.07.2022 по 18.01.2023 - становить 184 календарні дні, тобто шість місяців, а середній заробіток за цей період становить 104 620,56 грн (568,59 грн х 184 дні).

Проте, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 520/2009/24 детально проаналізував застосування статей 116 та 117 КЗпП у контексті змін законодавства.

Верховний Суд врахував нову правову позицію Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата роз`яснила застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, що діє з 19 липня 2022 року. При цьому вона відступила від попереднього висновку касаційного суду, згідно з яким обмеження строку нарахування компенсації шістьма місяцями нібито усувало проблему співмірності.

Велика Палата наголосила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП має компенсаційний характер. Вона спрямована на відшкодування майнових втрат працівника через несвоєчасний розрахунок при звільненні, а не на покарання роботодавця. Водночас суд підкреслив, що зміни, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цієї виплати — вона і надалі залишається компенсаційним механізмом, до якого застосовуються принципи пропорційності та співмірності.

Тобто, встановлене законом обмеження періоду нарахування шістьма місяцями не є абсолютним. Навіть у межах цього строку суд може зменшити розмір компенсації, якщо вона є неспівмірною, з урахуванням принципів розумності та пропорційності.

Відповідно, середній заробіток за другий період з урахуванням частки становить 59989,43 грн (104 620,56 грн х 57,34 %).

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 273864,78 грн (213875,35 грн + 59989,43 грн).

За таких обставин сума 273864,78 грн є співмірною наслідкам порушення, і підстав для її зменшення суд не вбачає.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2190,91 грн.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2020 по 29.04.2026 включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, нарахований за період з 01.10.2020 по 18.01.2023, у сумі 273864,78 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 2190,91 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова