Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №160/13256/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокуСправа №160/13256/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 08 травня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Міністерства оборони України, в якій позивач просить суд:

-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 24.03.2022 до 04.07.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.03.2022 до 04.07.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

-зобов`язати Міністерство оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 24.03.2022 до 04.07.2024 виходячи із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704;

-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, з 05.07.2024 по 12.08.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 05.07.2024 до 12.08.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 24.03.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

-зобов`язати Міністерство оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 05.07.2024 до 12.08.2024 виходячи із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;

-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_3 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за весь час затримки виплати;

-зобов`язати Міністерство оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відповідачами було допущено протиправну бездіяльність щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, що є підставою для зобов`язання відповідачів здійснити відповідний перерахунок грошового забезпечення. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав.

У відзиві на позовну заяву Військова частина НОМЕР_3 заперечила проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що не є належним відповідачем у справі в частині вимог до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювались безпосередньо цими військовими частинами, тоді як Військова частина НОМЕР_3 лише здійснювала їх фінансове забезпечення. Крім того, Військова частина НОМЕР_3 вказала на правомірність застосованого відповідачами порядку обчислення грошового забезпечення з урахуванням змін, внесених до пункту 4 Постанови №704 постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, чинність якої не скасована та не визнана протиправною у встановленому законом порядку.

У відзиві на позовну заяву Міністерство оборони України заперечило проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що надана позивачем копія листа фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 не може вважатися належним і допустимим доказом у справі, оскільки її оригінал суду не надано, а повноваження особи, яка її підписала, не підтверджено. Міністерство оборони України також зазначило, що відповідні військові частини не зверталися до нього із заявками на виділення бюджетних коштів для здійснення спірних виплат позивачу, а тому обов`язок Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня є передчасним. Окремо Міністерство оборони України наголосило на чинності та правомірності постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, якою змінено порядок обчислення посадових окладів військовослужбовців.

У додаткових поясненнях від 13.01.2026 позивач наполягав на дотриманні строку звернення до суду щодо вимог за період з 19.07.2022 до 12.08.2024, посилаючись на те, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 12.08.2024 №227 не містить конкретних сум нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за спірний період, а тому не може вважатися належним письмовим повідомленням у розумінні статті 116 Кодексу законів про працю України, з якого б розпочався перебіг тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 цього Кодексу.

У подальших додаткових поясненнях від 04.03.2026 позивач послався на постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, якою застосування пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції (виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року) визнано правомірним також і в період дії постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, з огляду на невідповідність останньої актам вищої юридичної сили.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу надати обґрунтовану заяву/клопотання щодо визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, про поновлення такого строку звернення із належними доказами поважності причин його пропуску або ж надати докази, які свідчать про дотримання строку звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто в частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, включаючи додаткові види грошового забезпечення, за період з 19.07.2022 до 12.08.2024, невключення додаткової винагороди до грошового забезпечення при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, компенсації втрати частини доходів за період з 19.07.2022 до 12.08.2024 та компенсації втрати частини доходів на суму невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024 роки.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року - без змін, з мотивів того, що позивач був обізнаний про суми нарахованого та виплаченого йому при звільненні грошового забезпечення з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 12.08.2024 №227, у зв`язку з чим апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України, щодо вимог за період з 19.07.2022 до 12.08.2024.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2025 року у справі №160/13256/25 касаційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі №160/13256/25 скасовано, а справу №160/13256/25 направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Підставою для скасування судових рішень стало те, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про обізнаність позивача з усіма спірними сумами грошового забезпечення станом на дату видання наказу від 12.08.2024 №227, оскільки зазначений наказ та додані до нього відомості засвідчують лише розмір грошового забезпечення, нарахованого і виплаченого позивачу за останній місяць проходження ним служби (з 05.07.2024 по 12.08.2024), тоді як обставини одержання позивачем достовірної та документально підтвердженої інформації про розміри належного йому грошового забезпечення за кожен з попередніх спірних місяців (з 19.07.2022 до 04.07.2024) судами попередніх інстанцій не встановлювались і не досліджувались, що суперечить сталій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, згідно з якою перебіг строку звернення до суду за вимогами про стягнення грошового забезпечення пов`язується з датою одержання особою достовірної та документально підтвердженої інформації про належні їй суми, а не з датою одержання коштів або із самим фактом звільнення.

05 січня 2026 року справа №160/13256/25 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року відкрито провадження щодо таких позовних вимог:

- про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 19.07.2022 до 04.07.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704;

-зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 19.07.2022 до 04.07.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

-зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 19.07.2022 до 04.07.2024 виходячи із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704;

-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, з 05.07.2024 по 12.08.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704;

-зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 05.07.2024 до 12.08.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

-зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 19.07.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

-зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 05.07.2024 до 12.08.2024 виходячи із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;

-визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_3 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки;

-зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”;

-зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за весь час затримки виплати;

-зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 в оскаржуваний період з 24.03.2022 до 04.07.2024, та у період з 05.07.2024 до 12.08.2024 у військовій частині НОМЕР_2 .

Дана обставина підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 .

Відповідно до листа фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 та НОМЕР_2 перебувала в спірний період на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_3 , що підтверджено військовою частиною НОМЕР_3 та військовою частиною НОМЕР_1 у наданих до суду відзивах.

28 лютого 2025 року позивач через свого представника звернувся з адвокатськими запитами до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_3 та Міністерства оборони України, в яких просив надати інформацію щодо використаного під час обрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за час проходження ним служби прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Також, позивач просив надати повідомлення про бюджетні асигнування на фінансове забезпечення заробітних плат за КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки”.

Відповідь на адвокатський запит отримана від військової частини НОМЕР_2 . Від військової частини НОМЕР_1 позивач відповіді не отримав.

Позивач не погоджується із розрахунком грошового забезпечення в спірний період, оскільки відповідачами було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо строку звернення до суду за період з 19.07.2022 до 12.08.2024.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України, якою встановлено тримісячний строк звернення працівника до суду з питань стягнення належної йому заробітної плати, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням. Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 іншого строку не встановлено, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України втратила чинність з 11.12.2025.

Отже, з огляду на визначений частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України принцип, згідно з яким нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту ухвалення відповідного судового рішення і не підлягає застосуванню судами при вирішенні спорів після набрання таким рішенням законної сили, суд, вирішуючи цю справу після 11.12.2025, позбавлений правових підстав застосовувати частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України для визначення наслідків пропуску строку звернення до суду щодо вимог про стягнення грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 12.08.2024.

Разом з тим, суд враховує, що навіть за умови застосування тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, до спірних правовідносин, цей строк не є пропущеним позивачем з огляду на таке.

Відповідно до сталої практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 21.03.2025 у справі №460/21394/23) перебіг строку звернення до суду за вимогами про стягнення грошового забезпечення пов`язується з датою одержання особою достовірної та документально підтвердженої інформації про належні їй суми, а не з датою фактичного одержання коштів чи з датою звільнення з військової служби.

Як встановлено постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2025 року у справі №160/13256/25, наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 12.08.2024 №227 засвідчує розмір грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого позивачу лише за останній місяць проходження ним служби, тоді як доказів одержання позивачем достовірної та документально підтвердженої інформації про розміри належного йому грошового забезпечення за кожен з попередніх спірних місяців (з 19.07.2022 до 04.07.2024) матеріали справи не містять.

За таких обставин перебіг тримісячного строку звернення до суду щодо вимог про стягнення грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 04.07.2024 не розпочався, а тому звернення позивача до суду з даним позовом 08.05.2025 в будь-якому разі не є пропуском строку звернення до суду.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог позивача за період з 19.07.2022 до 12.08.2024 з мотивів пропуску строку звернення до суду.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає таке.

Щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення за період 19.07.2022 до 19.05.2023 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на 01 січня відповідного календарного року.

Приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.

Отже, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.

При цьому, порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв`язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.

Отже, з 29.01.2020 - дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.

Приписами ч.2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

Суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, що передбачені законом.

Отже, слід дійти висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання незаконними дій військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_3 в частині нездійснення нарахування грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) та інших додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за період 19.07.2022 до 19.05.2023 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.

Оскільки в спірний період військова частина НОМЕР_1 знаходилася на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 , то суд зобов`язує саме військову частину НОМЕР_3 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за спірний період виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.

Щодо нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 до 04.07.2024 та з 05.07.2024 до 12.08.2024.

Частина третя статті 1-1 Закону №2262-XII містить застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту “законних очікувань” (reasonable expectations) та принцип “правової визначеності” (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

У справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 по справі №120/8603/21-а сформував правовий висновок, згідно якого зазначено, що оскільки з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

У постанові від 31.08.2022 по справі №120/8603/21-а Верховний Суд дійшов до висновку, що відповідач, відмовляючи у наданні позивачу довідки про розмір грошового забезпечення станом на січень 2020 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, положень постанови № 704 із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які встановлені на 2020 рік для проведення з 01.02.2020 перерахунку основного розміру пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим суд акцентує увагу на тому, постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, яка набрала чинності з 20.05.2023, було внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, виклавши абз.1 постанови у наступній редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Тобто, починаючи з 20.05.2023, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.

У постанові від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування зазначеної вище норми права, а саме пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” у редакції постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, а тому правовідносини у даній справі не є подібними до тих, що були предметом розгляду у Верховному Суді у справі №120/8603/21-а.

Оскільки після набрання чинності 20.05.2023 постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 змінився порядок обчислення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, зокрема, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, то розмір грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців за цим Законом №2262, з 01.01.2024 не підвищився, тому у відповідача не виникає обов`язку здійснювати виплату позивачу грошового забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення у період з 20.05.2023 до 04.07.2024 та з 05.07.2024 до 12.08.2024 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року.

Суд також враховує доводи позивача, викладені у додаткових поясненнях від 04.03.2026, в яких він посилається на постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, якою застосування пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції визнано можливим також і в період дії постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, з огляду на невідповідність останньої актам вищої юридичної сили.

Однак суд не приймає до уваги наведену правову позицію з огляду на таке.

Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 (провадження №К/990/31448/25) касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, якими пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 було визнано протиправним та нечинним, і ухвалено нову постанову, якою в задоволенні відповідного позову відмовлено.

Отже, постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 прямо підтверджено чинність та правомірність постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, тоді як правова позиція, викладена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, ґрунтувалася саме на протилежному висновку про нечинність цієї постанови.

За таких обставин, з огляду на ухвалення Верховним Судом 16.07.2026 постанови у справі №320/29450/24, правова позиція, викладена у постанові Судової палати від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, втратила свою нормативно-правову підставу, а тому не підлягає застосуванню судом при вирішенні цієї справи.

Щодо позовних вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (надалі Порядок №44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Натомість, на виконання рішення суду в цій справі відповідачем ще не здійснювався перерахунок грошового забезпечення, відтак, відсутні підстави вважати, що права позивача в частині компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті відповідного доходу будуть порушені.

Згідно з положеннями ст.5 КАС України захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.

З цих же підстав суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про нарахування компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою КМ України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, разом із сумою індексації: у редакції, чинній до 14.04.2022 про це зазначено у першому абзаці цього пункту, у чинній редакції у шостому абзаці.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

Стаття 7 Закону № 2050-III визначає, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів.

При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Вчинення ж відповідачем активної дії з остаточної виплати заборгованості ще не здійснена, а тому суд вказує, що вимога про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсацію втрати частини доходів в даному випадку є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у даній частині.

Щодо зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня.

Відповідно підпункту 9-1 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671 (надалі також - Положенням про Міноборони), Міноборони відповідно до покладених на нього завдань виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів.

Міністр приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міноборони (пп. 30 п. 10 Положенням про Міноборони).

Відповідно до пункту 1.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (далі - Правила), розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони є: Міністр оборони головний розпорядник; командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі - розпорядники коштів другого рівня); командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (далі- розпорядники коштів третього рівня).

В силу частини першої та другої статті 22 БК України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Так, Міністерство оборони України є головним розпорядником бюджетних коштів.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Зважаючи на наведене у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата грошового забезпечення здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Міністерство оборони України.

Отже, Військова частина НОМЕР_3 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Міністерство оборони України затвердила у кошторисі розпорядника другого рівня - Сили територіальної оборони Збройних Сил України.

Починаючи з 2020 року до кінця 2023 року Міністерством оборони України в кошторисах розпорядників нижчого рівня затверджувалися оклади за військовим званням та посадові оклади військовослужбовців виходячи з прожиткового мінімуму 2018 року (лист Департаменту соціального забезпечення Міноборони від 14.11.2023 за №220/13/7642).

Отже, Міноборони, як головним розпорядником бюджетних коштів не виділялися кошти розпорядникам другого та третього рівнів в достатній сумі для забезпечення виплати грошового забезпечення військовослужбовця виходячи з поточного прожиткового мінімуму.

Відповідно до Порядку організації формування і виконання бюджетних програм (підпрограм) в системі Міністерства оборони України, виплата грошового забезпечення та заробітної плати; переміщення особового складу, одноразова допомога у разі загибелі або інвалідності, здійснюється за бюджетною програмою номер 2101020.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що військові частини зверталися до Міністерства оборони України із заявками на виділення бюджетних коштів для здійснення спірних виплат позивачу з бюджетної програми видатків номер 2101020, а тому зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня є передчасним.

Щодо компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”.

У пункті 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У відповідності до абзацу 1 пункту 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За умовами абзаців 1 та 2 пункту 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

За нормативним правилом, встановленим абзацом 3 пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Крім того, абзацами 1-3 пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Щорічна основна відпустка, зазначена в абзаці першому цього пункту, надається частинами протягом календарного року, за умови що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів та одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу.

Військовослужбовцям надається додаткова відпустка за знищену техніку тривалістю та у порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України, але не більше 15 календарних днів на рік.

За приписами пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII, під час дії воєнного стану надання військовослужбовцям інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Але, згідно з абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - постанова КМУ № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови КМУ №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністром оборони (стаття 9 Закону № 2011-XII та пункт 3 постанови КМУ №704).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать (на момент виникнення спірних правовідносин): винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Згідно з наказом Міністерства оборони від 25.01.2023 №44 “Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” Порядок №260 з 01.02.2023 доповнено новим розділом, а саме: розділом XXXIV, яким впорядковано особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Системний аналіз Закону №2011-ХІІ, постанов КМУ №704, №168 та Порядку №260 свідчить про те, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану не має постійного характеру та фіксованого розміру, розраховується пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань, не залежить ані від посади, ані від військового звання чи вислуги років та виплачується при дотриманні певних умов та за наявності чітко визначених підстав.

Відтак, додаткова винагорода на період дії воєнного стану є окремим видом додаткової винагороди, запровадженої на час дії воєнного стану. Вона не входить до структури основного забезпечення, а нараховується за фактом виконання завдань.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача з військової служби визначена постановою Кабінету Міністрів №168 додаткова винагорода віднесена Порядком №260 до одноразового виду грошового забезпечення, що виключає її врахування при розрахунку грошового забезпечення в цілях нарахування грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Суд також враховує, що позивач в обґрунтування вимоги про врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки посилається на постанову Верховного Суду від 23.09.2024 у справі №240/32125/23.

Суд вважає наведену постанову такою, що не є релевантною для вирішення цього спору, з огляду на таке.

На момент виникнення спірних у справі №240/32125/23 правовідносин Порядок №260 діяв у редакції, яка не містила окремого розділу, що б визначав спеціальний порядок нарахування та виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, а тому Верховний Суд, вирішуючи це питання, виходив з фактичного характеру спірної виплати - її постійності та безперервності протягом тривалого періоду проходження позивачем у тій справі військової служби.

Натомість, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин (звільнення позивача 12.08.2024) Порядок №260 діяв у редакції, доповненій наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 розділом XXXIV, яким окремо і по-іншому врегульовано особливості нарахування та виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, чітко віднісши її до одноразових, а не щомісячних видів грошового забезпечення.

Отже, вирішальне значення для цієї справи має саме зміна нормативного регулювання, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а не той чи інший фактичний характер відповідних виплат у попередніх періодах: починаючи з 01.02.2023 законодавець самостійно і безпосередньо визначив правову природу додаткової винагороди на період дії воєнного стану як одноразової виплати, що виключає її врахування до складу грошового забезпечення для цілей обчислення компенсації за невикористані дні відпустки, незалежно від фактичної регулярності її нарахування у конкретному випадку. Обставина, на яку посилається позивач, а саме безперервність виплати такої винагороди у справі №240/32125/23, є лише додатковою ілюстрацією відмінності фактичних обставин двох справ, проте не має самостійного правового значення в контексті цієї справи, оскільки визначальним є застосовна редакція Порядку №260, чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду справи обставини, вимога позивача про нарахування та виплату йому компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", суперечитиме чинному законодавству.

Отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо компенсації втрати частини доходів та зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня стосовно компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", суперечитиме чинному законодавству.

Суд зазначає, що оскільки, було відмовлено у задоволенні вимоги про компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", суперечитиме чинному законодавству, а тому й похідні вимоги у вигляді компенсації втрати частини доходів та зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішення питання щодо стягнення судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_2 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), Військової частини НОМЕР_3 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_4 ), Міністерства оборони України (Ідентифікаційний код: 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 19.07.2022 до 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 19.07.2022 до 19.05.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон