Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №201/16047/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2661/26 Справа № 201/16047/24 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості нерухомого майна

за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради

на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 21 жовтня 2025 року, -

та додаткове рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 листопада 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

17 грудня 2024 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості нерухомого майна, в якій позивачі просили суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради грошову компенсацію вартості нерухомого майна у розмірі 2 415 000 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що вони є представницьким органом місцевого самоврядування, відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилученні у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Відповідно до приписів частини п?ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб?єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об?єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є міська рада. При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Територіальна громада міста як власник спірного об?єкта нерухомості делегує міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Так, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста на підставі рішення виконкому Жовтневої райради депутатів трудящих від 16 серпня 1960 року № 685 «Про затвердження списку реєстрації житлового фонду Місцевих Рад Жовтневого райкомунгоспу».

В провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 2-12341/10 за позовом ОСОБА_1 до управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, ТОВ «ТК», виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа - КВЖРЕП Жовтневого району м. Дніпропетровська про визнання права власності.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за останнім право власності на нежитлове приміщення № 2, а саме: магазин з кафетерієм загальною площею 103,9 кв.м., яке складається з літ. А-2, А'-2 (поз. 1-11 площею 73,6 кв.м.), літ. А2-1 - прибудова (поз. 13 площею 21,0 кв.м.), літ а3 – 1 - прибудова (поз. 14 площею 5,0 кв.м.), літ. А4 -1 - прибудова (поз. 12 площею 4,3 кв.м.), що знаходиться на І поверсі в житловому будинку літ. А-2 та ґанки літ. А2, а3, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 без додаткових актів введення в експлуатацію. Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради грошові кошти у розмірі 98 184 грн. в рахунок викупу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 .

Про дане рішення позивачу стало відомо у 2019 році з Єдиного реєстру судових рішень та оскаржено до апеляційної інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року Дніпровській міській раді було відмовлено у прийнятті апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Так, колегією суддів апеляційної інстанції у справі №2-12341/10 встановлено, та не спростовано позивачем, що власником спірного нерухомого майна є міська рада.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб?єктів. Об?єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб?єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, виключні правомочності щодо володіння, користування розпорядження об?єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо прав інших осіб, без їх залучення до справи.

Визнаючи за підрядником право власності на спірну нерухомість, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір підряду не може бути підставою для набуття права власності позивачем, а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та не перевірив достатності наданих доказів для задоволення позовних вимог, грубо порушивши норми матеріального та процесуального закону.

Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у справі № 2-12341/10 залишено без змін.

Ураховуючи те, що рішення у справі № 2-12341/10 набрало законної сили, Дніпровська міська рада звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом про витребування нерухомого майна.

Так, у провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 201/2952/22 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 (треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ) про витребування майна на користь територіальної громади міста.

27 вересня 2023 року у справі № 201/2952/22 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення, відповідно до якого позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволені у повному обсязі та витребувано на її користь спірне нерухоме майно.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2023 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог Дніпровській міській раді відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п?ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи, що права Дніпровської міської ради у справі № 201/2952/22 не були відновлені, вимушені звернутися з відповідним позовом.

Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 2-12341/10 підтвердив, що апеляційним судом правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що власником спірного нежитлового приміщення є Дніпровська міська рада.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб?єктів. Об?єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб?єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об?єктами права комунальної власності належали органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Також судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 201/2952/22 встановлено, що нерухоме майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в собі Дніпровської міської ради, а отже, обставина про те, що спірне нерухоме майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради не підлягають доказуванню.

Зі змісту заочного рішення у справі № 2-12341/10, спірне нерухоме майно перебуває на земельній ділянці, яка також належить до земель комунальної власності, тобто належить територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровську міську раду. Спірне приміщення визнано непридатним для проживання, та рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради вирішено, що його можливо перевести в нежитловий фонд. ОСОБА_1 на підставі договору підряду здійснював капітальний ремонт нежитлового приміщення. Ремонтні роботи були виконані на загальну суму 284 772,00 грн., які ОСОБА_1 не сплачено і тому у позові ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення і стягнути з нього на користь виконавчого комітету 98 184,00 грн. в рахунок викупу нежитлового приміщення. Представником відповідача під час розгляду справи № 201/2952/22 не спростоване та не надано належних інших доказів, що жодних коштів за спірне приміщення у рахунок викупу до бюджету територіальної громади сплачено не було.

Отже, фактично спірне нерухоме майно набуте першим власником ОСОБА_1 за рахунок ремонтних робіт на суму 284 772,00 грн. та без сплати різниці вартості в сумі 98 184,00 грн. Тобто, загалом приміщення мало коштувати 382 956,00 грн. (за ціною принаймні на момент ухвалення рішення жовтень 2010 року).

Як видно із правочинів, перший договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено 21 січня 2011 року, на підставі якого спірне приміщення загальною площею 103,9 кв.м відчужене за 170 356,00 грн.

Наступний правочин, укладений 27 січня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , за яким спірне приміщення відчужене за 148 732,00 грн., тобто за меншу ціну. Отже, приміщення набуте кінцевим власником ОСОБА_2 за ціною у два з половиною рази меншою, аніж його первинна ціна, що свідчить про умисне заниження його реальної вартості.

Крім того, як стало відомо у судовому засіданні під час розгляду справи № 201/2952/22 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є подружжям, що спростовує доводи відповідача про необізнаність про підстави набуття першим власником права власності на спірне нерухоме майно.

До того ж приміщення перебуває на земельній ділянці, яка належить міській раді. Жодного рішення щодо переоформлення права користування земельною ділянкою під приміщенням Дніпровська міська рада не приймала – ані за первинним власником, ані за особою, яка є власником на сьогодні.

Відтак набувач не є добросовісним, оскільки фактично спірне приміщення перейшло у власність цього набувача від родича ОСОБА_1 за ціною нижчою аніж було набуте у 2010 році і відчужене останнім у 2011 році. ОСОБА_2 користуючись спірним приміщенням, починаючи з дати набуття 2014 року, не оформила право користування земельною ділянкою, що викликає сумніви у добросовісності кінцевого власника.

Враховуючи що рішення суду на підставі якого було зареєстроване право власності за відповідачем скасоване, що підтверджує відсутність правових підстав набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно, витребувати спірне майно вони не мають можливості, а тому позивач просив суд захисти їх порушене право шляхом відшкодування шкоди вартості нежитлового приміщення та стягнути саме з ОСОБА_1 2 415 000 грн. на користь позивача (том 1 а.с. 1-9).

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості нерухомого - відмовлено (том 1 а.с.191-213).

Додатковим рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 10 листопада 2025 року вирішено питання щодо понесених судових витрат.

Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. та витрати на складення звіту фіксації в розмірі 4 800 грн. (том 1 а.с.250-255).

Не погодившись із рішенням суду, Дніпровська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила, рішення суду 1 інстанції та додаткове рішення скасувати, і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та відмовити відповідачу в стягненні компенсації вартості понесених судових витрат (том 2 а.с.1-13).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення виконкому Жовтневої райради депутатів трудящих від 16 серпня 1960 року № 685 «Про затвердження списку реєстрації житлового фонду Місцевих Рад Жовтневого райкомунгоспу» житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста (том 1 а.с. 59-60).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 12 грудня 2024 рік приміщення 2 в будинку АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2777360212101 з 27 січня 2014 року належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі – продажу серія та номер 458 від 27 січня 2014 року.

01 грудня 2010 року право власності на спірне майно було зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. В подальшому за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі – продажу від 21 січня 2011 року (том 1 а.с.12-13).

Згідно Звіту № 1811-1/24 про оцінку майна від 20 листопада 2024 року , зробленого на замовлення Дніпровської міської ради в особі секретаря Дніпровської міської ради Санжари О.О. ринкова вартість нерухомого майна реєстраційний номер 277736012101- нежитлове приміщення, магазин з кафетерієм, загальною площею 103,9 кв. м, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 станом на 18 листопада 2024 рік становить 2 415 000 грн. ( том 1 а.с.14-58).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року справа № 2-12341/10 позов ОСОБА_1 до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю “ТК”, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа: Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району м. Дніпропетровська про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення № 2 – магазин з кафетерієм, загальною площею 103,9 кв. м, яке складається з: літ. «А-2», «А1-2» (поз.1-11 площею 73,6 кв. м), літ. «А2-1» прибудова (поз. 13 площею 21,0 кв. м), літ. «А3-1» прибудова (поз. 14 площею 5,0 кв. м), літ. «А4-1» прибудова (поз. 12 площею 4,3 кв. м), розташоване на першому поверсі в житловому будинку літ. «А-2» та ґанки літ. «а2», «а3», на АДРЕСА_1 , без додаткових актів введення в експлуатацію. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради 98 184,00 грн в рахунок викупу нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 61-62).

Постановою Верховного суду від 09 вересня 2020 року справа № 2-12341/10 касаційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року про відмову у прийняття апеляційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року задоволено, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (том 1 а.с. 63-66).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2021 року справа № 2-12341/10 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради особи, яка не приймала участі у справі на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю “ТК”, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа: Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району м. Дніпропетровська про визнання права власності – закрито (том 1 а.с. 67-68).

06 жовтня 2021 року постановою Верховного Суду справа № 2-12341/10 касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2021 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (том 1 а.с. 69-72).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року справа № 2-12341/10 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року - скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю “ТК”, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа: Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району м. Дніпропетровська про визнання права власності - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у сумі 7 871 грн. (том 1 а.с. 73-75).

05 квітня 2023 року постановою Верховного Суду справа № 2-12341/10 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Скочко Ольги Анатоліївни залишено без задоволення. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року залишено без змін (том 1 а.с. 76-81).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року справа № 2-12341/10 встановлено, що власником спірного майна є міська рада (а.с. 73-74).

Даний факт підтверджено й в постанові Верховного суду від 05 квітня 2023 року справа № 2-12341/10, окрім того у вказаній постанові встановлено, що копію заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року представник Дніпровської міської ради отримав 28 серпня 2019 року (том 1 а.с. 76-81).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

27 вересня 2023 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська справа № 201/2952/22 позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 (треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ) про витребування майна на користь територіальної громади міста - задоволено. Витребувано на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради у ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 2, а саме, приміщення магазину з кафетерієм, загальною площею 103,9 кв.м. у житловому будинку літ. А-2, А'-2, А{2}-1, а{3}-1, а{4}-1 на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2777360112101). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 2481,00 грн. (том 1 а.с. 82-89).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року справа № 201/2952/22 апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (том 1 а.с. 90-93).

Як видно зі змісту постанови апеляційного суду, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із такого.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності порушених прав Дніпровської міської ради та наявності підстав для звернення останньої до суду з цим позовом та належного обґрунтування позовних вимог Дніпровської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки під час розгляду справи встановлено та доведено територіальною громадою, що спірне майно, неволодіючим власником якого вона є, знаходиться у фактичному користуванні відповідача, який набув його без відповідної правової підстави.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем, тобто міською радою не пропущено загальну позовну давність, для звернення до суду з цим позовом….

У зв`язку з викладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів доходить висновку, що оскільки було порушене право територіальної громади, за захистом якого вона звернулася до суду, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявив відповідач у спорі, суд відмовляє у позові саме через сплив позовної давності до заявлених вимог (том 1 а.с. 92).

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року справа № 201/2952/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради в особі голови Філатова Б.А. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про витребування майна на користь територіальної громади міста відмовлено (тмо 1 а.с.94-97).

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справа № 201/2952/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року відмовлено (том 1 а.с. 98-99)

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що оскільки було порушене право територіальної громади, за захистом якого вона звернулася до суду, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявив відповідач у спорі, суд відмовляє у позові саме через сплив позовної давності до заявлених вимог.

Однак, колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду 1 інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до сталої та послідовної практики Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16), перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду, та чи є обраний спосіб захисту належним. Якщо право не порушене або обрано неналежний спосіб захисту, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. І лише у разі встановлення обґрунтованості позову, але спливу позовної давності, суд відмовляє з підстав пропуску строку.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, Дніпровська міська рада просила стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості нежитлового приміщення у розмірі 2 415 000 грн. на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (безпідставне набуття або збереження майна). Позивач мотивував вимоги тим, що заочне рішення суду 2010 року, на підставі якого відповідач первісно набув майно, скасоване, а повернути майно в натурі від кінцевого володільця — ОСОБА_2 у судовому порядку не вдалося через сплив позовної давності у справі № 201/2952/22.

Колегія суддів зазначає, що за змістом глави 83 ЦК України кондикційні зобов`язання (зобов`язання у зв`язку з безпідставним збагаченням) є субсидіарним (додатковим) способом захисту і застосовуються лише у разі, якщо певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням інших (основних) інститутів цивільного права (зокрема, речово-правових способів захисту).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спірне нежитлове приміщення магазину з кафетерієм загальною площею 103,9 кв.м існує в натурі, не є знищеним, спожитим або переробленим. На момент розгляду справи воно перебуває у володінні третьої особи ОСОБА_2 .

Тобто, за наявності майна в натурі, право неволодіючого власника підлягає захисту виключно шляхом пред`явлення віндикаційного позову (витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України), що є основним речово-правовим способом захисту.

Той факт, що Дніпровська міська рада вже зверталася з віндикаційним позовом до кінцевого володільця та отримала відмову у позові через сплив позовної давності згідно постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/2952/22, не створює для позивача права на зміну способу захисту на кондикційний та не дозволяє стягувати ринкову вартість майна за цінами 2024 року з первісного набувача в ланцюгу відчуження.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 1213 ЦК України відшкодування вартості безпідставно набутого майна застосовується лише у разі неможливості повернути майно в натурі потерпілому.

Під «неможливістю» закон розуміє фізичне зникнення чи пошкодження речі, а не юридичну втрату позивачем процесуального права на її витребування через власну недбалість та пропуск позовної давності.

Відповідач ОСОБА_1 не володіє спірним майном з 2011 року і не збагатився на заявлену позивачем суму 2 415 000 грн.

За таких обставин, звернення до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за ст. 1212, 1213 ЦК України до особи, яка давно відчужила майно, за умови фізичного існування самого майна в натурі, є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права.

Оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, позовні вимоги Дніпровської міської ради є необґрунтованими та не підлягають задоволенню по суті. З огляду на необґрунтованість позову, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності судом не розглядається, оскільки позовна давність застосовується виключно до обґрунтованих вимог.

Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12 апеляційний суд ухвалює рішення про зміну суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин. Якщо помилки у такому рішенні стосуються правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради про стягнення грошової компенсації вартості нерухомого майна, проте, помилковими є мотиви відмови в задоволенні позову, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 21 жовтня 2025 року зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо додаткового рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 листопада 2025 року колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Приписами ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за власною ініціативою ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Матеріалами справи встановлено, що правову допомогу ОСОБА_1 у даній справі на надавала адвокат Скочко О.А. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 07 грудня 2021 р., додатком № 2 від 08 січня 2025 року.

Згідно абзацу 1 пункту 7 Договору про надання правничої (правової) допомоги від 07.12.2021 року було домовлено: «На визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару. Оплата за надану Представником допомогу визначається за згодою сторін. Довіритель зобов`язаний сплатити надану допомогу Представника в повному обсязі не пізніше трьох днів після її надання. Факт надання правничої допомоги Клієнту підтверджується Актом прийому-передачі правничої допомоги, який підписується обома сторонами не пізніше 3 днів з дня її надання. »

Додатком № 2 від 08 січня 2025 р. до договору від 07 грудня 2021 року встановлена вартість та порядок оплати послуг з надання професійної правничої (правової) допомоги у вищевказаній цивільній справі, яка складала: участь в одному судовому засіданні 2 000 грн., складання будь-якого процесуального документа — 2000- 10 000 грн.

Адвокаткою Скочко О.А. було надано наступні послуги та затрачено на нього часу: ознайомлення з матеріалами справи (5 годин) — 1 500 грн. 2 години - складання та підготовка для подання до суду заяви про застосування строку позовної давності – 4000 грн. 8 годин — підготовка, аналіз судової практики та подання відзиву на позовну заяву - 8 000 грн. 4 години — ознайомлення з відповіддю та відзив та заперечень на заяву про застосування строку позовної давності — 4 000 грн. 3 години - заява про проведення фіксації та дослідження змісту вебсторінки у мережі Інтернет — 3 000 грн.; 1 година — заява про долучення доказів у справі — 1 000 грн.; участь в судових засіданнях – 12 000 грн. (23.01.2025 10.03.2025 р., 29.04.2025 р., 24.06.2025р., 15.09.2025 р., 21.10.2025 р.)

Загальна сума сплаченої правничої допомоги, наданої адвокатом відповідачу складає 33 500 грн. На підтвердження чого надано Акт про надання правничої (правової) допомоги від 23 жовтня 2025 р.

Також, під час розгляду справи Відповідачем також понесено судові витрати на складення товариством з обмеженою відповідальністю "Центр компетенціі» з формування доказів у мережі Інтернет "ВЕБ-ФІКС" звіту від 20.03.2025 №79/2025-ЗВ за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту вебсторінки у мережі Інтернет у розмірі 4 800 грн., відповідно до Договору про надання послуг №63/2025 від 12 березня 2025 року, платіжна інструкція 1.105129913.1 від 12.03.2025 року.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, дійшов правильного висновку про доведеність відовідачем понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищевикладене, а також застосовуючи принципи співмірності й розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з Дніпровської міської ради на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн., та витрат на складення звіту фіксації в розмірі 4 800,00 грн., доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити частково.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 21 жовтня 2025 року - змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши її мотиви в редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Судді: