Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №175/21168/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5651/26 Справа № 175/21168/25 Суддя у 1-й інстанції - Войтух О.М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.,

суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря: Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

26 листопада 2025 року АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, в обґрунтування якого посилається на те, що 18.08.2021 року між АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є позивач) та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, банк відповідно до Угоди надав відповідачу кредитні кошті, відповідач кредитну картку активував та активно користувався кредитними коштами, однак свої зобов`язання відповідач належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 109 179,62 грн., з яких: 66 801,50 грн. - прострочене тіло кредиту; 44 378,2 грн. - відсотки за користування кредитом. Зважаючи на ігнорування позичальником заходів досудового врегулювання спору, просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору та витрат на судовий збір, а також стягнути витрати на професійну правничу допомогу задовольнивши позов у повному обсязі (а.с.1-6).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №631763353 від 18 серпня 2021 року в розмірі 109 179,62 грн., яка складається з простроченого тіла кредиту у розмірі 64801,50 грн. та відсотків за користування кредитом у розмірі 44 378,12 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500,00 грн., а всього в рахунок судових витрат стягнути 6922,40 грн.

В задоволенні інших вимог позивача – відмовлено (а.с.38-40).

В апеляційній скарзі адвокат Губіна В.В., посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно та неповно досліджено докази, позивачем не представлено належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитного договору від 18.08.2021 року №631763353. Вважає, що з наявних документів вбачається, що встановлено кредитний ліміт 40 000,00 грн, доказів на підтвердження того, що вказаний кредитний ліміт було збільшено, матеріали справи не містять, тому відсутні підстави для стягнення заборгованості у розмірі 109 179,62 грн. (а.с. 42-45).

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 серпня 2021 року ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» підписала оферту на укладання Угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631763353 (а.с. 10), за умовами якого АТ«Альфа-Банк» зобов`язався надати кредит зі встановленим максимальним лімітом кредитної лінії у розмірі 200000,00 грн., сума доступного кредиту на момент складання цієї оферти 40 000,00 грн. процентна ставка за користування Кредитною лінією для торгових операцій встановлено, або операцій зняття коштів готівкою у розмірі 35.99 % річних. Також підписана анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції Акціонерного товариства АТ «Альфа-Банк» на укладання Договору про банківське обслуговування фізичних осіб ПАТ«Альфа-Банк» (а.с. 11), паспорт споживчого кредиту (а.с. 12-13), в сукупності становлять кредитний договір.

Крім того з паспорту споживчого кредиту вбачається, що в ньому між сторонами було погоджено всі істотні умови кредитування.

На підтвердження своїх доводів позивачем до матеріалів справи долучено оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631763353 від 18 серпня 2021 року, містить інформацію про процентну ставку за користування Кредитною лінією для торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою, а також інформацію про суму доступного Кредиту та максимальну суму Кредиту.

Таким чином, ОСОБА_1 підписавши оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631763353, а банк, прийнявши пропозицію (акцепт) укласти угоду, фактично уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії № 631763353.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи із відповідачки заборгованість розмірі 109 179,62 грн., суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Відповідачка не виконувала належним чином взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним кредитним договором.

З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 Кодексу, вказаного вище, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022. Воєнний стан в Україні введено на всій території України та діє до теперішнього часу.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 18 серпня 2021 року відповідачка ОСОБА_1 підписала оферту на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» № 631763353 та паспорт споживчого кредиту, яким передбачено наступні умови: максимальний ліміт кредитної лінії 200 000,00 грн, процентна ставка – 35,99% річних, обов`язковий мінімальний платіж – 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією.

Також, 18 серпня 2021 року відповідачкою підписано анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк».

Тому, доводи щодо ненадання позивачем належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитного договору від 18.08.2021 року №631763353 спростовуються матеріалами справи.

Згідно з розрахунком заборгованість за кредитним договором № 631763353 від 18 серпня 2021 року становить 109 179,62 грн., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 64 801,50 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 44 378,12 грн. (а.с. 21).

Встановлено, що відповідачка користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором. На підтвердження користування відповідачкою кредитними коштами до матеріалів справи долучено банківську виписку (а.с. 14-17).

Відповідачка не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «Сенс Банк», не довела відсутність заборгованості.

Щодо нарахування відсотків за прострочену заборгованість, колегія суддів зазначає, що стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частина 1 статті 1048 ЦК України вказує, що Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Особливу увагу слід звернути на норму ч.1 ст. 1054 ЦК України, в якій вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пункт 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України вказує, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто виходячи з вищевказаних норм, можливо дійти до висновку, що відсотки за користування кредитом – не є штрафом, пенею або неустойкою, які нараховуються за неналежне виконання кредитного зобов`язання, а є частиною умови надання позики та своєрідною платою за користування позиченими коштами у банку чи іншої кредитної установи, а тому норми пункту 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України та, як наслідок, статті 625 ЦК України не застосовувались до ОСОБА_2 при нарахуванні відсотків заборгованості за кредитними договором.

В свою чергу, відповідачка, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків, не навела конкретних мотивів, з яких вона вважає висновки суду помилковими, не зазначила, які саме норми матеріального чи процесуального права були порушені судом при ухваленні рішення в цій частині, а також не обґрунтувала, у чому саме полягає неправомірність або необґрунтованість нарахування відсотків за користування кредитом та не надала власного контрозрахунку заборгованості.

Із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було визнано позов (а.с. 37), що свідчить про підтвердження факту отримання нею кредитних коштів та існування відповідного зобов`язання. Натомість у поданій апеляційній скарзі відповідач висловлює протилежну позицію, заперечуючи сам факт укладення договору та підписання його в електронній формі.

Такі твердження є взаємовиключними та суперечливими, адже визнання обов`язку повернути кредит неможливе без факту укладення кредитного договору та отримання коштів. Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України визнання обставин, на які посилається інша сторона, є для суду обов`язковим, якщо воно не суперечить закону чи інтересам сторін, а відповідно до положення ст. 44 ЦПК України учасники процесу зобов`язані добросовісно користуватися наданими їм процесуальними правами та не допускати їх зловживання.

Правова визначеність як складова принципу верховенства права вимагає стабільності процесуальних дій сторін і неприпустимості їх довільної зміни залежно від обраної тактики захисту. Визнання позову є однозначною процесуальною дією, яка підтверджує існування зобов`язання та не може бути спростована самим відповідачем шляхом подання апеляційної скарги із протилежними твердженнями.

Отже, посилання скаржника на те, що кредитний договір не був укладений та не підписаний, суд апеляційної інстанції розцінює як суперечливу позицію, що свідчить про зловживання процесуальними правами та не може бути підставою для скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційна скарга повинна містити, зокрема, посилання на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та мотиви, з яких скаржник вважає його неправильним. Проте загальне заперечення проти стягнення відсотків без наведення правових чи фактичних підстав не може розцінюватися як належне обґрунтування апеляційних вимог.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що скаржник фактично обмежився формальним запереченням, яке не спростовує висновків суду першої інстанції щодо правомірності стягнення відсотків, нарахованих відповідно до умов кредитного договору та вимог закону.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Судді: