Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №208/4294/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5594/26 Справа № 208/4294/25 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В.Г Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Токарєва Олена Геннадіївна, на заочне рішення Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року у складі судді Гречаної В.Г. у цивільній справі № 208/4294/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із спільної часткової власності в самостійний об`єкт нерухомого майна, визнання права власності, –

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, пред`явленим до ОСОБА_2 , виклавши позовні вимоги у новій редакції у червні та серпні 2025 року, на предмет поділу в натурі житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; виділення ОСОБА_1 в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна належну йому 1/2 частку зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 69 кв.м., в тому числі житловою 32,0 кв.м., яка складається із: 2-1 кухні площею 14,3 кв.м., 2-2 санвузла площею 2,2 кв.м., 2-3 житлової кімнати площею 18,3 кв.м., 2-4 передпокою 13,6 кв.м., 2-5 житлової кімнати площею 13,7 кв.м., 2-1 коридору площею 6,9 кв.м., а-1 веренди, a1-1 тамбуру, а2-1 прибудови та господарські будівлі та споруди: Пг-1льох, В-1 душ, д сарай, С-1 вбиральня, Ж-1 літня кухня, №1 огорожа, № 2 огорожа, № 3 ворота; виділення ОСОБА_2 в натурі зі спільної часткової власності окремий об`єкт нерухомого майна належну йому 1/2 частку житлового будинку господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,9 кв.м., в тому числі житловою 28,3 кв.м., яка складається із: 1-1 коридору, 1-2 кухні, 1-3 житлової кімнати, 1-4 передпокою, 1-5 житлової кімнати, 1-6 санвузла, 1 -1 веранди, а3-1 прибудови, а4-1 веранди та господарськ будівлі та споруди: Пг-Ільох, 3-1 сарай, К-1 гараж, Л-1 душ, М-1 навіс, 1 замощення, № огорожа, № 5 ворота; визнання за ОСОБА_1 права власності в цілому, як на окремий, виділений в натурі об`єкт нерухомого майна, в складі якого знаходяться житловий будинок, який розташований адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69.0 кв.м., в тому числі житловою 32,0 кв.м., яка складається із: 2-1 кухні площею 14,3 кв.м., 2-2 санвузла площею 2,2 кв.м., 2-3 житлової кімнати площею 18,3 кв.м., 2-4 передпокою 13,6 кв.м., 2-5 житлової кімнати площею 13,7 кв.м., 2-1 коридору площею 6,9 кв.м., а-1 веренди, a1-1 тамбуру, а2-1 прибудови та господарські будівлі та споруди: АДРЕСА_2 , Є-1 вбиральня, Ж-1 літня кухня, №1 огорожа, № 2 огорожа, № 3 ворота; припинення права спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Красноармійської державної нотаріальної контори від 05 жовтня 1988 року, зареєстрованого в реєстрі за № 7067 належить частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та на підставі свідоцтва про права на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області від 24 червня 2024 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2635 належить 1/4 частина зазначеного житлового будинку.

В користуванні позивача знаходиться житловий будинок АДРЕСА_3 ), що складає 1/2 частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,0 кв.м., в тому числі житловою 32,0 кв.м., яка складається із: 2-1 кухні площею 14,3 кв.м., 2-2 санвузла площею 2,2 кв.м., 2-3 житлової кімнати площею 18,3 кв.м., 2-4 передпокою 13,6 кв.м., 2-5 житлової кімнати площею 13,7 кв.м., 2-І коридору площею 6,9 кв.м., а-1 веранди, а1-1 тамбуру, а2-1 прибудови та господарські будівлі та споруди, Пг-1льох, В-1 — душ, Д-1 сарай, Є-1 вбиральня, Ж-1 літня кухня, №1 огорожа, №2 огорожа, №3 ворота.

Відповідач ОСОБА_2 є співвласником зазначеного житлового будинку. Згідно інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» від 02 квітня 2020 року їй належить 1/2 частина житлового будинку на підставі свідоцтва про прав на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Покровської державної нотаріальної контори Покровського району нотаріального округу Донецької області 24 березня 2014 року.

Згідно технічного паспорту, складеного ФОП ОСОБА_3 від 11 березня 2024 року позивачу належить 1/2 частина житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку від 21 січня 2025 року щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, складеного ФОП ОСОБА_3 , за технічними показниками 1/2 частину житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є відокремлена, має окремий вихід, окрему територію і може бути поділено.

Оскільки вищевказаний житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 знаходиться у спільній частковій власності двох співвласників, позивач вважає, що, в силу ст.364 ЦК України, має право на поділ майна, що знаходиться в спільній частковій власності співвласників, в натурі, за для чого і звернувся до суду (а.с.2,3,30,31,34,36,37).

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із спільної часткової власності в самостійний об`єкт нерухомого майна, визнання права власності - відмовлено (а.с.70-74).

Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять погодження відповідача з даним поділом житлового об`єкта, адже такий поділ відходить від часток у праві спільної часткової власності сторін, враховуючи і те, що позивач не зазначає про компенсацію за різницю у площі об`єктів нерухомого майна, що суперечить нормам діючого законодавства та висновкам Верховного Суду за аналогічними справами. Водночас, за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. Суд, застосовуючи приписи ст. 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно позивача й залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у березні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Токарєву О.Г. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, обґрунтовуючи це тим, що суд першої інстанції не надав оцінки вимозі позивача щодо поділу в натурі житлового будинку, що знаходиться у спільній частковій власності позивача та відповідача. За вимогами ст.355,356,368 ЦК України, встановлюється, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна в цілому. Порядок поділу майна встановлено ст. 367,372 ЦК України. У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна, в розумінні ст. 181 ЦК України, а щодо жилих приміщень — також з врахуванням вимог ч.1 ст. 379 ЦК України та ч.1 ст. 50 ЖК України. Скаржник наголошує, що поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість, у разі виділу частки із спільного майна, право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається. Скаржник наголошує, що суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин, тоді як позивачем вірно обрано спосіб захисту цивільних прав та інтересів. Також суд першої інстанції, на думку скаржника невірно встановив, що позивачем не зазначено про компенсацію відповідачеві, адже така компенсація застосовується лише у разі відхилення фактичного розподілу від ідеальних часток або якщо поділ у натурі неможливий. Різниця у площах часток сторін сама по собі не є підставою для відмови у позові, якщо технічний поділ можливий.

Скаржник також вважає, що, заявляючи вимогу щодо майна ОСОБА_2 , конфлікт інтересів відсутній, а при виділі в натурі майна суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворились в результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві. Скаржник вважає, що формулювання вимоги щодо частки іншого співвласника не свідчить про представництво інтересів відповідача.

Крім того, позивачеві наразі невідомо місце проживання відповідача ОСОБА_2 , адже вона залишалась проживати у м. Покровськ та відмовлялась від евакуації, а з серпня 2024 року у м. Покровськ почались активні бойові дії, внаслідок чого будь-які поштові відділення припинили свою роботу, що унеможливлює проведення дій досудового врегулювання спору (а.с. 77-83).

Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 жовтня 1988 року, спадкоємцями ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є у рівних долях: чоловік ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Свідоцтво складається з 1/2 частки житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, яка розташовані в АДРЕСА_4 . Свідоцво зареєстровано в реєстрі за № 7067.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 28 червня 2024 року №384777458, сформований приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Михайленко О.В., житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 1/4 частки на праві власності належить ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 червня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Михайленко О.В., зареєстровано в реєстрі за №2635, ОСОБА_1 є спадкоємцем частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_5 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 25 червня 2024 року №384191319, сформований приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Михайленко О.В., житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі частки на праві власності належить ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки КП «Бюро технічної інвентаризації» від 17 березня 2025 року № 542/01-02 встановлено, що до 01 січня 2013 року, будинок АДРЕСА_1 зареєстровано:

- частина – ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Красноармійської держанвої нотаріальної контори Шиленко С.В. від 30 січня 1986 року в реєстрі за № 2-423. В КП «БТІ» зареєстровано 20 лютого 1986 р. в дод.кн.24 за реєстровим №2301;

- частина – ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законов, виданого держаним нотаріусом Красноармійської державної нотаріальної контори Кудіною В.І. від 05 жовтня 1988 р. в реєстрі за №7067. В КП «БТІ» зареєстровано 08 жовтня 1988 р. дод.кн. 24 за реєстровим № 2301.

Відповідно до технічного паспорту від 11 березня 2024 року, реєстраційний номер у реєстрі будівельної діяльності ТІ01:3585-9435-4531-6517, загальна площа - 143,9 кв.м. ,житлова площа - 60,3 кв.м., допоміжна площа - 73,7 кв.м.

Відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 21 січня 2025 року, наданого ФОП ОСОБА_3 , за технічними показниками об`єкт нерухомого майна може бути поділено.

Відповідно до оцінки ФОП ОСОБА_7 від 03 січня 2025 року, житловий будинок, господарські будівлі та споруди, без врахування земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 складає 96141,84 грн.

Відповідно до відповіді Головного управління держгеокадастру у Донецькій області від 03 листопада 2025 року встановлено, що відповідно до даних Державного земельного кадастру інформація про зареєстроване право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 січня 2013 року в Головному управлінні відсутня. Повідомили, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних сисем у порядку інформаційної взаємодії, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1413200000:06:056:0175 площею 0,0420 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 .

Відповідно до архівного витягу із рішення Красноармійської міської ради від 15 березня 2005 року № 4/21-46 вирішено передати земельні ділянки у власність громадян, які були раніше надані їм у користування для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських будівель на підставі технічних матеріалів по інвентаризації земельних ділянок і документів, які підтверджують право власності на житлові домоволодіння.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що матеріали справи не містять погодження відповідача з даним поділом житлового об`єкта, адже такий поділ відходить від часток у праві спільної часткової власності сторін, враховуючи і те, що позивач не зазначає про компенсацію за різницю у площі об`єктів нерухомого майна. Сторона позивача ототожнює поняття «поділ» та «виділ», що суперечить сталій практиці у вирішенні справ даної категорії. Матеріали справи також не містять доказів, що позивачем було вчинено дії щодо вирішення питання з відповідачем у досудовому порядку. Відсутні відмови нотаріуса щодо вчинення дій, відмова реєстратора та лист до відповідача щодо необхідності вчинити дії щодо виділу часток житлового об`єкту відповідно часток у праві власності кожного із співвласників. Разом з цим, заявляючи вимогу щодо виділу ОСОБА_2 в натурі із спільної часткової власності окремий об`єкт нерухомого майна у відповідності до її 1/2 частини у праві власності, адвокат позивача фактично діє і в інтересах відповідача одночасно з позивачем, що є недопустимим та порушує принцип представництва, норми ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та призводить до конфлікту інтересів.

З встановленими обставинами та висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується.

Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №990/150/23 від 22 лютого 2024 року зазначила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що різниця у площі окремих будинків у спірному домоволодінні сторін, яке належить сторонам на праві спільної часткової власності, не має значення для поділу їх в натурі, оскільки саме такою площею можуть змінитись обов`язкові частки співвласників домоволодіння, що є у них у праві спільної часткової власності та такий поділ порушить майнові права відповідача, яка, в свою чергу, згоди на такий поділ, заявлений позивачем, не надавала. Цього скаржником не спростовано жодним доказом.

Разом з цим колегія суддів не погоджується і не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 щодо відсутності необхідності визначення грошової компенсації відповідачеві, оскільки наведений в остаточних вимогах позивача виділ майна в окремі житлові об`єкти передбачає вихід за межі часток сторін у праві спільної часткової власності, що є порушенням майнових прав відповідача та що покривається такою компенсацією, як справедливою сатисфакцією за таке порушення.

З огляду на зазначене, колегія суддів також зазначає, що скаржник не наводив достатніх мотивів та не надав належних доказів, які б свідчили про достеменну обізнаність відповідача щодо наміру позивача здійснити виділ в натурі спірного майна, включно з майном відповідача, на що у представника позивача таких повноважень немає, що правомірно встановлено судом першої інстанції.

Інші доводи ОСОБА_1 не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вимогами ч.1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Токарєва Олена Геннадіївна — залишити без задоволення.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “11” вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено “11” вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: І.Ю. Ткаченко

О.В. Свистунова