Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №204/3131/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6795/26 Справа № 204/3131/25 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, –

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк», Банк) про захист прав споживача.

Позовні вимоги, з урахуванням уточнень, позивачка обґрунтовувала тим, що вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», де на її ім`я відкрито банківський рахунок та видану платіжну картку «Універсальна». 17 лютого 2025 року невідома особа шахрайським способом, через застосунок «Приват24», збільшивши кредитний ліміт, шляхом переведення коштів на картки, зняла з її кредитної картки кошти в сумі 141 221,62 грн. В цей же день вона повідомила про вказаний випадок працівників банку, зазначивши, що ніколи не передавала свої персональні дані третім особам; будь-яких дій, що могли призвести до списання грошових коштів, зокрема підтвердження запиту на зняття коштів через смс-повідомлення або інші, не вчиняла, не порушувала умов договору з банком. Крім того, 19 лютого 2025 року вона звернулась до ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за якою було розпочато кримінальне провадження № 12025042110000505 за ч.4 ст. 190 КК України. року вона повторно звернулась до банку із заявою про вжиття дій з їх боку, повідомивши, що її телефон був взломаний та вона не мала можливості вчиняти будь-які дії, але до теперішнього часу жодних дій банком вчинено не було. Крім того, нею було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків щодо операцій із платіжними картками та картковими рахунками «Захист від шахрайства» № 259 від 01 січня 2022 року, відповідно до якого їй було виплачено відшкодування в розмірі 10 000,00 грн., яке здійснюється у випадку шахрайських дій.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд зобов`язати відповідача відновити кредитні кошти в сумі 149 204,08 грн. на особистому кредитному картковому рахунку № НОМЕР_1 до стану, у якому він перебував до виконання несанкціонованих операцій станом на 17 лютого 2025 року.

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій 22 квітня 2026 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції не врахував, що: саме Банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивачки, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «Приватбанк», де на її ім`я було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку типу «Універсальна GOLD» № НОМЕР_2 . Для авторизації в банку остання використовувала номер телефону НОМЕР_3 , який не змінювався.

17 лютого 2025 року через додаток «Приват24» з карткового рахунку позивачки № НОМЕР_2 було здійснено перекази грошових коштів на загальну суму 136 992,50 грн. (комісія 4 242,10 грн.), а саме: о 13:52:40 на суму 19 800,00 грн. (комісія 533,82 грн.) на картку № НОМЕР_4 ; о 14:08:26 на суму 19 700,00 грн. (комісія 591,00 грн.) на картку № НОМЕР_4 ; о 14:19:31 на суму 19 650,00 грн. (комісія 589,50 грн.) на картку № НОМЕР_4 ; о 14:23:45 на суму 19 600,00 грн. (комісія 588,00 грн.) на картку № НОМЕР_4 ; о 14:28:33 на суму 19 550,00 грн. (комісія 586,50 грн.) на картку № НОМЕР_4 ; о 15:12:31 на суму 29 145,00 грн. (комісія 1019,35 грн.) на картку № НОМЕР_5 ; о 15:23:27 на суму 9 547,50 грн. (комісія 333,93 грн.) на картку № НОМЕР_5 .

19 лютого 2025 року позивачка звернулась до ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області із заявою щодо шахрайського заволодіння її грошовими коштами з банківської картки 17 лютого 2025 року під приводом перевірки особистих даних.

На підставі вказаної заяви 20 лютого 2025 року СВ ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадження № 12025042110000505 за ч.4 ст. 190 КК України.

Будучи допитаною в якості потерпілої у кримінальному провадженні № 12025042110000505, розпочатого за цим фактом, ОСОБА_1 зазначила, що 17 лютого 2025 року приблизно о 13-00 год. вона перебувала за місцем свого мешкання та на її мобільний телефон НОМЕР_3 поступив дзвінок із номеру телефону НОМЕР_6 від особи жіночої статі, яка представилась представником АТ КБ «ПриватБанк» і повідомила про необхідність звірки з її особистими даними у банку, оскільки почастішали випадки шахрайства. Вона погодилась, оскільки думала, що це справжній представник банку. В подальшому дівчина почала перепитувати в неї її особисті дані, сказала зайти в додаток «Приват24». Зайшовши в додаток вона продовжувала виконувати вказівки жінки. Які саме маніпуляції проводила вона не пам`ятає. Далі, їй на телеграм набрав незнайомий контакт, з акаунту, який був зареєстрований на номер телефону НОМЕР_7 . Там вже був чоловічий голос, який ніяк не представився. Останній також казав їй робити якісь маніпуляції з телефоном, які саме вона не пам`ятає. Після завершення розмови вона помітила, що її картки на картку № НОМЕР_4 було переведено кошти в сумі 101 188,82 грн., на картку № НОМЕР_5 кошти в сумі 39 853,28 грн. Дані транзакції вона не ініціювала.

В ході спілкування клієнт пояснила, що з номеру телефону НОМЕР_8 їй зателефонував чоловік, який представився співробітником Приватбанку та повідомив, що по її карткам відбулось шахрайство. Потім ОСОБА_1 переключили на жінку, яка представилась менеджером Приватбанку Циганіною. ОСОБА_2 запитувала у ОСОБА_1 її анкетні дані, чоловіка, дітей та іншу конфіденційну інформацію, яку остання передала. При цьому, ОСОБА_1 також продиктувала жінці номер, CVV-код та термін дії її картки «Універсальна». Після цього, ОСОБА_1 самостійно, під диктовку жінки в додатку «Приват24» здійснила перекази коштів з її картки «Універсальна» на інші дві картки. В ході спілкування з жінкою ОСОБА_1 отримувала та вводила смс-повідомлення. Після розмови з представниками банку, їй перестали надходити телефонні дзвінки. 06 березня 2026 року до банку надійшло письмове звернення ОСОБА_1 щодо факту шахрайства.

В ході перевірки встановлено, що в період здійснення спірних операцій, входи в акаунт клієнта ОСОБА_1 з нетипових пристроїв не зафіксовано. Типовий пристрій клієнта SM-F546T/SAMSUNG (IMEI F024ED28054B06BF). Пароль та логін від акаунта «Приват24» клієнта ОСОБА_1 у період проведення спірних операцій не змінювався.

Аналізом руху коштів по картковим рахункам ОСОБА_1 встановлено, що 17 лютого 2025 року через додаток «Приват24» з карткового рахунку № НОМЕР_2 здійснено перекази грошових коштів на загальну суму 136 992,50 грн. (комісія 4 242,10 грн.), а саме:

-о 13:52:40 на суму 19 800,00 грн. (комісія 533,82 грн.) на картку № НОМЕР_4 ;

-о 14:08:26 на суму 19 700,00 грн. (комісія 591,00 грн.) на картку № НОМЕР_4 ;

-о 14:19:31 на суму 19 650,00 грн. (комісія 589,50 грн.) на картку № НОМЕР_4 ;

-о 14:23:45 на суму 19 600,00 грн. (комісія 588,00 грн.) на картку № НОМЕР_4 ;

-о 14:28:33 на суму 19 550,00 грн. (комісія 586,50 грн.) на картку № НОМЕР_4 ;

-о 15:12:31 на суму 29 145,00 грн. (комісія 1 019,35 грн.) на картку № НОМЕР_5 ;

-о 15:23:27 на суму 9 547,50 грн. (комісія 333,93 грн.) на картку № НОМЕР_5 .

Картка № НОМЕР_5 , емітована АТ «Пиреус Банк МКБ», тому відслідкувати подальший рух коштів не надалося можливим. Пошуком матеріалів фотофіксації встановлено, що у період 2024-2025 років операції по картці № НОМЕР_5 АТ «Пиреус Банк МКБ» в банкоматах мережі АТ КБ «ПриватБанк» не проводились.

Картка № 5168752086982082 належить клієнту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ID НОМЕР_9 , ІПН НОМЕР_10 , електронний паспорт НОМЕР_11 виданий 23 серпня 2022 року органом 5330, зареєстрованій: АДРЕСА_1 , прострочених заборгованостей не має. За результатами відпрацювання кейсу БОК № 15933909, 07 березня 2025 року клієнта ОСОБА_3 внесено до списку клієнтів, обмежених у банківському обслуговуванні за кодифікатором 1.41 (шахраї у електронних операціях). Крім того, у ході відпрацювання кейсу, був здійснений контакт з клієнтом за фінансовим номером телефону НОМЕР_12 , але після того як співробітник Банку запитав про зарахування коштів, клієнт кинула слухавку, при передзвоні відхилила виклик. У ході службової перевірки співробітниками УБ по Дніпровському МрУ були здійснені багаторазові дзвінки на номер телефону НОМЕР_12 , який значиться як фінансовий у картці ЄКБ клієнта ОСОБА_3 , але абонент знаходиться поза зоною досяжності. Переглядом матеріалів фотофіксації банкоматів CAPL5471 (м. Лубни, пл. Ярмаркова, 30а, Магазин АТБ), CAPL6617 (м. Лубни, пр-т Володимирівський, 27/49, Відділення банку) за період з 15 січня 2025 року по 17 лютого 2025 року встановлено, що операції по картці № НОМЕР_4 клієнта ОСОБА_3 здійснювалось особою, фото якої непридатні для ідентифікації.

Аналізом руху коштів по картковим рахункам клієнта ОСОБА_3 встановлено, що зараховані з картки клієнта ОСОБА_1 кошти, у подальшому, у період з 17 лютого 2025 року по 19 лютого 2025 року, через додаток «Приват24», були переказані з карткового рахунку № НОМЕР_4 клієнта ОСОБА_3 на картки № НОМЕР_13 та № НОМЕР_14 , емітовані АТ «Укрсиббанк» та АТ «Радабанк», відповідно. Переглядом матеріалів фотофіксації банкомата CAPL5277 (м. Лубни, пр-т Володимирівський, 27/49, Відділення банку) за 17 лютого 2025 року встановлено, що зняття коштів з картки № НОМЕР_13 АТ «Укрсиббанк» здійснювалось чоловіком, ідентифікувати особу якого у ході перевірки, не надалося можливим. Пошуком матеріалів фотофіксації встановлено, що у період 2024-2025 років операції по картці № НОМЕР_14 АТ «Радабанк» в банкоматах мережі АТ КБ «ПриватБанк» не проводились. Враховуючи вищезазначене, картки № НОМЕР_5 АТ «Пиреус Банк МКБ», № НОМЕР_13 АТ «Укрсиббанк» та № 5168240501234016 АТ «Радабанк», внесено до списку скомпрометованих карт чужих банків.

У ході проведення перевірки співробітниками УБ по Дніпровському МрУ були здійснені дзвінки на номери телефонів НОМЕР_8 , НОМЕР_15 , але номери не обслуговуються. Під час перевірки було подано заявку вибірка Web (РОРМОВ, вибірка поповнення мобільного номеру телефону, реф. заявки НОМЕР_16 ). Відповідно до отриманих даних, рахунок номеру телефону НОМЕР_15 був поповнений 25 березня 2024 року з картки клієнта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ID НОМЕР_17 , ІПН НОМЕР_18 , паспорт НОМЕР_19 виданий 04 березня 2014 року Гощанським РС ГУ ДМС у Рівненській області, зареєстрованої: АДРЕСА_2 , прострочених заборгованостей не має, у списку обмежень не знаходиться. Перевіркою клієнта ОСОБА_4 по ІС Opereta встановлено, що вона зверталася 25 березня 2024 року до Банку з приводу факту шахрайського списання коштів з її карток, яке мало місце 25 березня 2024 року. Перевіркою номерів телефонів НОМЕР_8 та НОМЕР_15 встановлено, що вони не належать жодному з клієнтів банку, у зв`язку з чим їх внесено до списку обмежень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не було дотримано вимоги Умов та правил надання банківських послуг щодо забезпечення збереження інформації необхідної для авторизації клієнта через віддалені канали банківського обслуговування. За розголошення ПІН-коду картки або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, несе відповідальність тільки позивачка. Суд зазначив, що згідно з матеріалами справи клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІН-коду (персонального ідентифікаційного номера) або використання іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, тому відповідальність за операції, що проводилися, несе тільки клієнт.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Статтею 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:

«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:

«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді

Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що:

«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що:

«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що:

«сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року у справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що:

«суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.

Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1, у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.

Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».

Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За недоведеності обставин, які безспірно означають те, що користувач власними діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно вважати відсутньою вину користувача у перерахуванні чи отриманні спірних коштів.

Сам по собі факт коректного введення вихідних даних для ініціювання такої банківської операції як списання коштів з рахунку користувача не може достовірно підтверджувати те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення слід тлумачити переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки суду про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірних сум супроводжувались правильним вводом номеру картки, CVV-коду та термін його дії, а умовами договору передбачено обов`язок позивачки щодо нерозголошення даних картки, що виключає можливість задоволення позову, є помилковими, оскільки такі висновки суду не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Суд першої інстанції не врахував, що: саме Банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Установивши, що Банком належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з рахунку, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

При цьому Банк, у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України, не довів вину позивачки у вказаних спірних операціях.

Колегія суддів враховує, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт звернення позивачки до Банку, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивачки була дійсно відсутня воля на вчинення спірних операцій.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегією суддів взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, колегія суддів виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з Банком фактично не є рівними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61- 30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21), від 29 серпня 2022 року у справі № 532/1349/19 (провадження № 61-6887св21) від 31 липня 2024 року у справі № 953/5904/22 (провадження № 61-8452св23).

Отже, за обставин встановлених у справі, списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивачка повідомила про цей факт Банк та звернулася до правоохоронних органів.

Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , не є підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про істотне порушення Банком вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердило належними та допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку «Приват24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 17 лютого 2025 року щодо списання з карткового рахунку грошових коштів.

Щодо позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).

Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 742/3238/17, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

У справі, що переглядається ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила суд зобов`язати відповідача відновити кредитні кошти в сумі 149 204,08 грн. на особистому кредитному картковому рахунку № НОМЕР_1 до стану, у якому він перебував до виконання несанкціонованих операцій станом на 17 лютого 2025 року.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що належним способом захисту є примусове виконання обов`язку в натурі.

Позовна вимога про відновлення залишку коштів на картковому рахунку є неналежною, оскільки не призведе до відновлення порушених прав позивачки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23.

Під час ухвалення рішення колегія суддів керується завданням цивільного судочинства. Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 136 992,50 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав (частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Оскільки позивачка ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом та апеляційною скаргою була звільнена від сплати судового збору, то з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 424,80 грн. (136 992,50 х 1% = 1 369,92 х 150% = 2 054,88 + 1 369,92 = 3 424,80).

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 136 992,50 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 424,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 09 вересня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.Ю. Ткаченко

М.М. Пищида