Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №175/4510/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2766/26 Справа № 175/4510/24 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що проживала разом з ОСОБА_4 з 2002 року як дружина та чоловік, шлюб між ними не був зареєстрований. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 загинув від вибухової травми внаслідок бойових дій в зоні військових дій Луганської області Сватівського району. Шлюб з загиблим вони не реєстрували, оскільки в цьому не було потреби, але стосунки між ними були притаманні шлюбним, тому як: сторони цих правовідносини різностатеві, між ними були стійкі відносини, притаманні шлюбу, вони дуже тривалий проміжок часу проживали разом, вони мали взаємні права та обов?язки, вели спільне господарство, у них був спільний сімейний бюджет, який витрачався на потреби обох членів таких правовідносин, мало місце взаємне матеріальне забезпечення та піклування, відносини мали публічний характер, відсутність приховування їх перед третіми особами. Окрім цього, за час проживання однією сім?єю як чоловіка та дружини, вони займалися благоустроєм квартир (позивача та ОСОБА_4 дошлюбної в м. Краматорськ Донецької області): робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту; крім того всі свята проводили в колі рідних та друзів, піклувалися про спільних домашніх тварин (кішки та собак). Померлий спілкувався з позивача батьками та родичами, позивач їздила до його матері, яка проживає в місті м. Краматорськ, гостювати. 3 2002 року по 2017 р. позивач разом з загиблим проживала в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , яка є її дошлюбним майном. В цій квартирі вони разом робили ремонт, купували меблі, замінювала вікна, двері, встановлювали бойлер. 3 2017 року по 2022 р. вона разом з загиблим проживала в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , яка є його дошлюбним майном. З нами також проживав син позивача від першого шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якого загиблий утримував та приймав участь у його вихованні. 3 2006 року позивач перебувала на повному утриманні ОСОБА_4 , оскільки не працювала, що підтверджується її трудовою книжкою. 3 моменту мобілізації з 28.02.2022 р. по день смерті, загиблий позивачу надсилав кошти на утримання та придбання необхідних товарів. Цей факт підтверджується випискою з карткового рахунку, суми які були перераховані. Крім того в позивача в наявності є банківська картка, яку ОСОБА_4 надав та на яку приходила його заробітна плата. Доказами спільного проживання та ведення спільного побуту разом з загиблим підтверджено численними фотокартами та показаннями свідків (спільні друзі та сусіди). На фотографіях зображені вони разом та окремо (підтвердженням того, що фотографії зроблені в один час та в одному місці є спільний фон на фотографіях, та інші особи, спільні тварини). Свідки позивачу надали свої пояснення в письмовому вигляді щодо підтвердження того, що позивач з загиблим вела спільний побут та проживала більш ніж 5 років. За час спільного проживання з ОСОБА_4 вони вели спільне господарство, спільно робили ремонт в квартирі N АДРЕСА_3 , замінювали вікна та двері, встановлювали лічильники, купували меблі, побутову техніку, також загиблий оплачував комунальні послуги, що підтверджується квитанціями про оплату за газ, світло, Інтернет (оскільки позивач не працював то оплачувалося це все за кошти, зароблені ОСОБА_4 ). Також, те що між ними були тривалі відносини підтверджується роздруківками скриншотів з переписки з загиблим у меседжері, а також диском з розмовами загиблого з позивачем на побутові теми. З сином загиблого від першого шлюбу ОСОБА_3 позивач майже не спілкувалася, оскільки він з матір?ю до 2020 р. проживав на території республіки Азербайджан, тільки перед повномасштабним вторгнення рф отримав громадянство України. Адреса його проживання та реєстрації позивачу невідома, на похорони батька він так і не приїхав. Хоча в месенджері спілкувався з позивачем навіть після загибелі його батька та пропонував свою допомогу. Встановлення факту проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачу потрібне для набуття права на звернення з заявою на отримання одноразової грошової допомоги в зв`язку зі смертю військовослужбовця. Встановлення факту проживання однією сім?єю вплине на право сина та матері загиблого ОСОБА_4 , а саме: на розмір частки одноразової грошової допомоги. Встановлення даного факту вплине на обов`язок територіального центру комплектування та соціальної підтримки прийняти до розгляду заяву позивача для призначення одноразової грошової допомоги, а також необхідне позивачу для набуття статусу члена сім?ї загиблого. Встановлення факту знаходження на утриманні загиблого ОСОБА_6 необхідне їй також для реалізації права на отримання пенсії, передбаченої ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач зазначала, що з відповідачами не спілкується. Так, за життя ОСОБА_4 , вони з ними підтримували теплі стосунки, однак після його загибелі, їй дали зрозуміти, що вона ніхто та не має права на виплати як дружина загиблого військовослужбовця.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням уточненої позовної заяви позивачка просила суд:

- встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з січня 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в період часу з січня 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про встановлення фактів, що мають юридичне значення – відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає, що висновки викладені в судовому рішенні не відповідають дійсним обставинам справи.

З урахуванням викладеного, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 13 травня 1989 року по 12 липня 2002 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Також встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 з 15 січня 1994 року по 03 липня 2006 року (Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 03 липня 2006 року про розірвання шлюбу) перебували в зареєстрованому шлюбі.

Позивач в своєму позові посилається на те, що вона проживала разом з ОСОБА_4 з 2002 року як дружина та чоловік, шлюб між ними не був зареєстрований.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 загинув від вибухової травми внаслідок бойових дій в зоні військових дій Луганської області Сватівського району.

3 2002 року по 2017 р. позивач разом з загиблим проживала в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , яка є її дошлюбним майном.

3 2017 року по 2022 р. вона разом з загиблим проживала в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , яка є його дошлюбним майном.

Позивачкою долучено скріншоти із соцмережі скріншоти із соцмережі Viber, які містять фотознімки та численні переписки.

Крім того, долучено виписки із рахунку ОСОБА_1 про зарахування грошових переказів від ОСОБА_4 , а саме перекази здійснено: 26.07.2022, 19.07.2022, 15.07.2022, 29.07.2022, 05.08.2022, 14.08.2022, 19.08.2022, 31.08.2022, 03.09.2022, 13.09.2022, 16.09.2022, 17.09.2022, 24.09.2022, 30.09.2022, 27.10.2022, 01.11.2022, 04.11.2022, 12.11.2022, 18.11.2022, 25.11.2022. 02.12.2022, 03.12.2022.

Також долучено спільні фото позивачки та ОСОБА_4 , які не містять дат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення цього спору, а також враховано те, що ОСОБА_4 до 03 липня 2006 року перебував у іншому зареєстрованому шлюбі, а тому безпідставними є посилання позивачки про спільне проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у період з січня 2002 року до 06 грудня 2022 року.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі №343/481/22).

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці – відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником, та оцінені судом.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 10 січня 2019 року в справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року в справі №222/1109/17.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебували у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №695/1732/16-ц).

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року в справі №531/295/19.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю разом з ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з січня 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Врахувавши зазначені норми матеріального права, а також те, що ОСОБА_4 у спірний період, а саме з 15 січня 1994 року до 03 липня 2006 року (дата набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу) перебував в іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , а також ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 13 травня 1989 року по 12 липня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у зазначений період, оскільки перебування позивачки до 12 липня 2002 року в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_7 , а також перебування загиблого ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 до 03 липня 2006 року унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з січня 2002 року. Встановлення зазначеного факту у період з січня 2002 року до 06 грудня 2022 року не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України.

У справі, що переглядається, на підтвердження факту проживання однією сім`єю із загиблим ОСОБА_4 позивачка надала суду такі докази: спільні фотографії, скріншоти переписки у месенджерах, виписку по картковому рахунку за період з липня 2022 року по грудень 2022 року.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Оцінивши зазначені докази, апеляційний суд приходить до висновку, що вони не підтверджують факт проживання позивачки однією сім`єю з ОСОБА_4 у період з січня 2002 року по грудень 2022 року, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності взаємних прав та обов`язків, що притаманні подружжю.

Перерахування коштів на картку ОСОБА_1 з липня по грудень 2022 року ОСОБА_4 , а також інші докази, без доведення факту ведення спільного господарства не можуть свідчити про те, що між цими особами склались та мали місце протягом вказаного періоду усталені подружні відносини.

Отже, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

На підставі вищенаведеного, суд вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного суд вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 09 вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Судді