Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №909/705/26 — Господарський суд Івано-Франківської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/705/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Малєєвої О. В., секретар судового засідання Поп`юк Я. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, у якій

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГІЯ",

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ",

про стягнення 1 471 546,58 грн, з яких 1 309 549,72 грн – заборгованість за договором поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025, 63 960,02 грн – інфляційні втрати, 16 252,77 грн – 3% річних, 81 784,07 грн – пеня,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГІЯ" про тлумачення пунктів 8.3 і 10.1 договору поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025,

за участю представника позивача – Філатова П. А.,

ухвалив таке рішення.

1. Предмет позову.

1.1. Предметом первісного позову є вимога про стягнення 1 471 546,58 грн, з яких 1 309 549,72 грн – заборгованість за договором поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025, 63 960,02 грн – інфляційні втрати, 16 252,77 грн – 3% річних, 81 784,07 грн – пеня.

1.2. Предметом зустрічного позову є вимога про тлумачення пунктів 8.3. і 10.1. договору поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025, якими передбачено, що "У разі, якщо покупець прострочить оплату за поставлений Товар в терміни, зазначені в цьому договорі, за вимогою постачальника, покупець, за кожен день прострочення платежу, зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня." і "Цей Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2025 р., а в частині розрахунків до повного виконання.", наступним чином, а саме: положення пункту 8.3. Договору поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025, яким передбачена відповідальність про нарахування пені у поєднанні із формулюванням, яке наведене у п. 10.1. Договору: "…в частині розрахунків до повного виконання.", слід розуміти, як таке, що втратило свою чинність після 31.12.2025 року – спливу терміну дії Договору.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

2.1. Форма судочинства.

Згідно з ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.06.2026 суд вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

2.2. Залишення позовної заяви без руху та продовження розгляду справи.

Відповідно до ухвали від 11.06.2026 суд на підставі ч. 11 ст. 176 ГПК України залишив позовну заяву без руху у зв`язку з тим, що позивач не зазначив реквізитів рахунку в банку та не додав документа, що підтверджує наявність такого рахунку (ч. 7 ст. 162, ч. 7 ст. 164 ГПК України).

Позивач у встановлений строк подав заяву від 15.06.2026 (вх. № 11366/26), до якої додав інформацію про банківські реквізити, довідку банку про наявність відкритого рахунку та квитанцію про надсилання документів відповідачу.

Згідно з ухвалою від 25.06.2026 суд продовжив розгляд справи, а перебіг процесуальних строків, установлених згідно з ухвалою від 10.06.2026, продовжив з дня постановлення цієї ухвали.

2.3. Прийняття зустрічного позову до спільного розгляду.

08.07.2026 відповідач у межах строку для подання відзиву пред`явив зустрічний позов (вх. № 6416/26) про тлумачення пунктів 8.3 і 10.1 договору поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025.

Відповідно до ухвали від 13.07.2026 суд залишив зустрічну позовну заяву без руху. Заявник 16.07.2026 подав заяву (вх. № 13494/26) про усунення недоліків та докази сплати судового збору.

Згідно з ухвалою від 29.07.2026 суд прийняв зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднав вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом, повернувся до розгляду справи на стадії підготовчого провадження та встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи за зустрічним позовом.

2.4. Повідомлення учасників справи про розгляд справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього Кодексу. За приписами ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Обидві сторони та їх представники мають зареєстровані електронні кабінети в підсистемі "Електронний суд". Ухвали суду вносилися до автоматизованої системи документообігу суду та автоматично надсилалися до електронних кабінетів учасників справи.

Отже, учасники справи належним чином повідомлялись про розгляд цієї справи.

3. Зміст заяв по суті справи.

3.1. Позовна заява від 03.06.2026.

Позивач зазначив, що в межах договору поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025 згідно зі специфікаціями № 1 – № 5 поставив відповідачу товар (частини транспортних засобів) загальною вартістю 6 765 908,40 грн, що підтверджують підписані обома сторонами видаткові накладні № 106 від 27.06.2025, № 119 від 27.06.2025, № 103 від 30.06.2025, № 118 від 30.06.2025, № 115 від 04.07.2025, № 132 від 16.07.2025, № 179 від 30.07.2025 та № 180 від 30.07.2025.

Відповідно до п. 4.1.1 договору попередню оплату та остаточний розрахунок за товари сторони проводять у терміни та на умовах, передбачених у специфікаціях поставки товару. Згідно з п. 3 кожної зі специфікацій кінцевий розрахунок за поставлений товар покупець здійснює протягом 10 робочих днів з моменту отримання кінцевого розрахунку від державного замовника, але не пізніше 31.12.2025.

Відповідач частково оплатив товар – на суму 5 456 358,68 грн; прострочена заборгованість становить 1 309 549,72 грн.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі п. 8.3 договору нарахував пеню в розмірі облікової ставки НБУ, а на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України – інфляційні втрати і 3% річних за період з 01.01.2026 до 31.05.2026.

Позов обґрунтовує приписами ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 549, ч. 1 ст. 550, ч. 2 ст. 551, ст. 617, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 712 ЦК України.

3.2. Відзив на позовну заяву від 08.07.2026.

Відповідач заперечив проти позову в частині стягнення 63 960,02 грн інфляційних втрат, 16 252,77 грн 3% річних і 81 784,07 грн пені, посилаючись на таке.

По-перше, умови специфікацій про 50 % попередньої оплати та відстрочення кінцевого розрахунку містять елементи комерційного (товарного) кредиту, тому договір є змішаним (ч. 2 ст. 628 ЦК України), а до відносин сторін підлягають застосуванню положення ст. 1054 – 1056 ЦК України. З огляду на це, на думку відповідача, діє п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за яким у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, і від обов`язку сплати неустойки, а нараховані з 24.02.2022 неустойка та інші платежі підлягають списанню (постанова Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 902/171/23).

По-друге, відповідач вважає обраний позивачем спосіб захисту помилковим, посилаючись на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі № 910/8181/24, у п. 114 якої, за твердженням відповідача, наведено вичерпний перелік способів захисту прав продавця (відмова від договору, вимога про стягнення вартості товару, вимога про відшкодування збитків), а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

По-третє, відповідач зазначив, що позивач безпідставно розпочав нарахування з 01.01.2026, тоді як за узгодженим графіком платежів остання оплата в розмірі 1 309 549,74 грн мала бути здійснена наприкінці травня 2026 року.

3.3. Зустрічна позовна заява від 08.07.2026.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що позивач нарахував пеню з посиланням на п. 8.3 договору, тоді як згідно з п. 10.1 договору строк його дії сплив 31.12.2025. На переконання відповідача, сплив строку дії договору припиняє чинність погоджених сторонами умов, а невиконані зобов`язання після цього регулюються нормами законодавства, а не умовами договору. Відповідну правову позицію відповідач вбачає в п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Відповідач зазначив, що сторони по-різному розуміють, чи охоплюється поняттям "розрахунків" у п. 10.1 договору обов`язок сплатити пеню, передбачену п. 8.3 договору, що, на його думку, є підставою для тлумачення правочину за правилами ст. 213, 637 ЦК України, у тому числі із застосуванням правила contra proferentem. Послався на постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18, від 22.01.2020 у справі № 399/590/17, від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 14.05.2022 у справі № 944/3046/20, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц і від 10.04.2019 у справі № 916/2500/15.

3.4. Письмові пояснення відповідача від 31.08.2026.

Відповідач зазначив, що після спливу строку дії договору позивач листом від 20.02.2026 № 20.02/2 запропонував урегулювати заборгованість шляхом сплати залишку без застосування санкцій. Відповідач листом від 11.03.2026 № 64/2026 надіслав два графіки погашення, а позивач листом від 13.03.2026 № 13.03/2 погодив графік № 2 – три платежі по 1 309 549,74 грн.

Два платежі за графіком № 2 відповідач здійснив (останній – 27.04.2026), а третій, який належало сплатити до 15.05.2026, не здійснив через затримки в розрахунках з виконавцями робіт і постачальниками.

З огляду на це, посилаючись на принцип добросовісності (ч. 3 ст. 13 ЦК України) та доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), вважає, що нарахування штрафних санкцій позивач мав розпочати не з 01.01.2026, а з 16.05.2026, і за таких умов пеня становила б 20 450,50 грн, 3% річних – 2 045,05 грн, а інфляційні втрати – 0,00 грн.

4. Обставини справи, оцінка доказів.

Дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 86 ГПК України, суд встановив таке.

4.1. 03.02.2025 ТОВ "ЕМК"ЕНЕРГІЯ" (постачальник) і ТОВ "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" (покупець) уклали договір поставки № 20-НП-25 (далі – Договір).

За п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується виготовити, поставити і передати у власність покупця товар (код ДК 021:2015 35420000-4 "Частини транспортних засобів") у номенклатурі та за цінами, що зазначені в специфікації поставки товару (додаток № 1, що є невід`ємною частиною Договору), у строки та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 1.3 Договору товар, що поставляється за цим Договором, є товаром оборонного призначення і поставляється для використання в оборонних цілях для відсічі збройної агресії російської федерації на території України. Договір сторони уклали в умовах воєнного стану без застосування процедур закупівель, визначених законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі", відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 (п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 3.1, 3.2 Договору ціна на товар визначається у специфікаціях поставки товару, що є невід`ємними частинами Договору; загальна вартість товару складається із суми специфікацій поставки товару.

За п. 4.1.1 Договору попередня оплата та остаточний розрахунок за товари, що поставляються за цим договором, проводиться в терміни та на умовах, що передбачені в специфікаціях поставки товару.

Згідно з п. 8.3 Договору у разі, якщо покупець прострочить оплату за поставлений товар в терміни, зазначені в цьому Договорі, за вимогою постачальника, покупець, за кожен день прострочення платежу, зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 8.6 Договору виплата неустойки (пені та штрафів) не звільняє сторони від виконання прийнятих зобов`язань за цим Договором.

За п. 10.1 розділу 11 "Термін дії договору" цей Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2025, а в частині розрахунків до повного виконання.

Згідно з п. 14.2 Договору будь-які зміни за текстом цього Договору та/або доповнення до нього мають юридичну силу, якщо вони вчинені в письмовому вигляді, підписані уповноваженими на це представниками сторін та завірені печатками сторін у кожному окремому випадку.

4.2. Сторони підписали специфікації поставки товару № 1 – № 5, які є додатками до Договору, на загальну суму 6 765 908,40 грн, а саме: специфікація № 1 – на 1 212 530,40 грн, специфікація № 2 – на 1 212 530,40 грн, специфікація № 3 – на 1 491 390,00 грн, специфікація № 4 – на 1 177 059,60 грн, специфікація № 5 – на 1 672 398,00 грн.

Пунктом 3 кожної зі специфікацій сторони погодили: "Покупець оплачує Товар в порядку 50% попередньої оплати на підставі рахунку-фактури Постачальника на поточний рахунок Постачальника. Кінцевий розрахунок за поставлений за даною Специфікацією Товар, здійснюється Покупцем протягом 10 робочих днів, з моменту отримання кінцевого розрахунку від Державного замовника, але не пізніше 31.12.2025 р."

4.3. Позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 6 765 908,40 грн, що підтверджують підписані обома сторонами і скріплені печатками видаткові накладні:

– № 106 від 27.06.2025 на суму 858 926,40 грн;

– № 119 від 27.06.2025 на суму 353 604,00 грн;

– № 103 від 30.06.2025 на суму 858 926,40 грн;

– № 118 від 30.06.2025 на суму 353 604,00 грн;

– № 115 від 04.07.2025 на суму 826 794,00 грн;

– № 132 від 16.07.2025 на суму 845 604,00 грн;

– № 179 від 30.07.2025 на суму 1 491 390,00 грн;

– № 180 від 30.07.2025 на суму 1 177 059,60 грн.

Загальна вартість поставленого товару за видатковими накладними (6 765 908,40 грн) відповідає загальній сумі специфікацій № 1 – № 5. Заперечень щодо кількості, якості чи вартості поставленого товару відповідач не заявляв ні під час приймання товару, ні в заявах по суті справи.

4.4. Відповідач оплатив товар частково, на загальну суму 5 456 358,68 грн, що підтверджує виписка АТ КБ "ПриватБанк" за рахунком позивача за період з 01.01.2025 по 02.06.2026:

– 22.05.2025 – 606 265,20 грн, 606 265,20 грн і 836 199,00 грн;

– 16.06.2025 – 588 529,80 грн;

– 06.01.2026 – 200 000,00 грн;

– 19.03.2026 – 406 265,20 грн, 606 265,20 грн і 297 019,34 грн;

– 27.04.2026 – 1 194 370,60 грн і 115 179,14 грн.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 1 309 549,72 грн (6 765 908,40 – 5 456 358,68). Доказів сплати цієї суми відповідач не надав, а в заявах по суті справи заперечень проти вимоги про стягнення основного боргу не навів.

4.5. Після спливу визначеного специфікаціями строку кінцевого розрахунку сторони листувалися щодо порядку погашення заборгованості.

Листом від 20.02.2026 № 20.02/2 позивач повідомив відповідача про прострочену заборгованість у сумі 3 928 649,20 грн і вимагав погасити її та сплатити штрафні нарахування в сумі 128 477,68 грн.

Листом від 11.03.2026 № 64/2026 відповідач надіслав позивачу два графіки погашення платежів.

Листом від 13.03.2026 № 13.03/2 позивач повідомив, що з двох запропонованих графіків прийнятним вважає графік № 2 (три рівні платежі по 1 309 549,74 грн зі строками 20.03, 17.04 і 15.05), і зазначив дослівно: "погодження нами Графіку № 2 не є внесенням змін до умов договору поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025 року та Специфікацій до нього в частині строків оплати за товар (та в будь-яких інших частинах). Визначені в Графіку № 2 дати не є новими строками оплати. Ненадходження платежів у вказані дати (або будь-якого з платежів) свідчитиме про нечинність Графіку № 2 та обумовить повернення до питання примусового стягнення боргу і застосування штрафних санкцій згідно положень договору."

Листом від 23.04.2026 № 23.04/2 позивач повідомив про порушення графіка (несплату другого платежу) і повторно зазначив, що строк оплати за договором становив 31.12.2025, а визначені в графіку дати не є новими строками оплати.

Відповідач здійснив два платежі за графіком № 2 (19.03.2026 і 27.04.2026), а третій платіж у строк до 15.05.2026 не здійснив, що він визнав у письмових поясненнях від 31.08.2026.

Письмової угоди про внесення змін до Договору чи специфікацій у частині строків оплати сторони не укладали.

5. Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

5.1. Правова природа правовідносин сторін і законодавство, яке підлягає застосуванню.

За змістом ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За наведеними ознаками укладений сторонами Договір є договором поставки.

5.2. Виконання зобов`язань сторонами.

Відповідно до ст. 11, 629 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Суд встановив, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав – поставив відповідачу товар на загальну суму 6 765 908,40 грн, що підтверджують видаткові накладні, зазначені в п. 4.3 цього рішення, підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідач зобов`язаний був здійснити кінцевий розрахунок за поставлений товар протягом 10 робочих днів з моменту отримання кінцевого розрахунку від державного замовника, але не пізніше 31.12.2025 (п. 4.1.1 Договору, п. 3 специфікацій № 1 – № 5). Цей обов`язок відповідач виконав частково – сплатив 5 456 358,68 грн, з яких 2 837 259,20 грн – до 31.12.2025, а решту 2 619 099,48 грн – 19.03.2026 і 27.04.2026, тобто з простроченням.

Заборгованість у сумі 1 309 549,72 грн відповідач не сплатив і на час ухвалення рішення. Відповідно до ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, вимога позивача про стягнення 1 309 549,72 грн основного боргу є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

5.3. Щодо дії Договору в частині розрахунків після 31.12.2025.

Заперечення відповідача проти нарахування пені та зустрічні позовні вимоги ґрунтуються на твердженні про те, що п. 8.3 Договору втратив чинність після 31.12.2025.

Суд це твердження відхиляє з таких мотивів.

За ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4).

Пунктом 10.1 розділу 11 Договору сторони визначили його строк таким чином: до 31.12.2025 – загалом, а в частині розрахунків – до повного виконання. Таке формулювання прямо свідчить про волю сторін зберегти чинність умов Договору, які регулюють розрахунки, до моменту повного виконання грошового зобов`язання покупця.

Поняття "розрахунки" в контексті Договору охоплює не лише обов`язок покупця сплатити ціну товару (розділ 4 "Порядок розрахунків"), а й наслідки прострочення виконання цього обов`язку, оскільки пеня за п. 8.3 Договору нараховується саме за кожен день прострочення платежу і є акцесорним зобов`язанням, похідним від обов`язку здійснити розрахунок. Припинення дії умови про відповідальність за прострочення платежу за одночасного збереження дії умов про сам платіж позбавляло б застереження "в частині розрахунків до повного виконання" будь-якого змісту і суперечило б п. 8.6 Договору, за яким виплата неустойки не звільняє сторони від виконання прийнятих зобов`язань.

Крім того, строк виконання грошового зобов`язання – 31.12.2025 – є останнім днем загального строку дії Договору, а прострочення виникло з 01.01.2026, тобто в період, коли Договір у частині розрахунків продовжував діяти.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань, які виникли під час його дії, але залишилися невиконаними; чинне законодавство не передбачає такої підстави припинення зобов`язання (ст. 598, 599 ЦК України) (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 916/626/18).

Посилання відповідача на п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 суд відхиляє, оскільки наведений у ній висновок стосується припинення нарахування процентів за кредитним договором після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту (ч. 2 ст. 1050 ЦК України) і сформований щодо інших за змістом правовідносин.

Отже, позивач мав право нараховувати пеню на підставі п. 8.3 Договору за прострочення, яке виникло з 01.01.2026.

5.4. Щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Наведена норма є винятком із загальних правил про відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а тому не підлягає розширювальному тлумаченню і застосовується лише до правовідносин, у яких боржник є позичальником за договором про надання йому кредиту (позики), а кредитор – кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 1057 ЦК України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

З наведеного випливає, що комерційний кредит не є самостійним договором і виникає лише тоді, коли сторони включили до договору умову про надання такого кредиту. Договір № 20-НП-25 від 03.02.2025 і специфікації № 1 – № 5 до нього умов про надання комерційного (товарного) кредиту не містять: сторони погодили лише порядок і строки оплати товару та не встановили ані плати (процентів) за користування грошовими коштами чи товаром, ані інших умов, властивих кредитним відносинам. Відповідно позивач за цим Договором є постачальником, а не кредитодавцем (позикодавцем), а відповідач – покупцем, а не позичальником.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.07.2024 у справі № 902/171/23, за яким п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не застосовується до договору поставки, який не включає елементів комерційного (товарного) кредиту.

Отже, підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, та від обов`язку сплатити неустойку немає.

5.5. Щодо доводів відповідача про неналежний спосіб захисту.

Відповідач послався на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі № 910/8181/24, у якій, зважаючи на положення ст. 538, 611, 655, 692 ЦК України, наведено способи захисту, до яких може звернутися продавець у випадку порушення покупцем умов договору: відмова від договору (в частині невиконаних зобов`язань); вимога про стягнення вартості товару; вимога про відшкодування покупцем збитків.

Суд ці доводи відхиляє. Наведений висновок сформований у справі, в якій покупець ухилявся від прийняття товару, а продавець вимагав спонукати його прийняти товар, і стосується оцінки ефективності такого способу захисту. У цій же справі товар поставлено і прийнято відповідачем без зауважень, а позивач заявив саме вимогу про стягнення вартості товару, тобто той спосіб захисту, який прямо названий у цьому висновку як належний.

Вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат і 3% річних заявлені додатково до вимоги про стягнення вартості товару і ґрунтуються на п. 8.3 Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відповідно висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не виключає задоволення цих вимог.

5.6. Щодо доводів про початок нарахування з 16.05.2026 та про суперечливу поведінку позивача.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що з огляду на погоджений сторонами графік № 2 нарахування штрафних санкцій позивач мав розпочати з 16.05.2026.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За п. 14.2 Договору будь-які зміни та доповнення до нього мають юридичну силу, якщо вони вчинені в письмовому вигляді, підписані уповноваженими представниками сторін і завірені печатками сторін.

Погоджуючи графік № 2, позивач у листі від 13.03.2026 № 13.03/2 прямо застеріг, що таке погодження не є внесенням змін до Договору і специфікацій у частині строків оплати, що визначені в графіку дати не є новими строками оплати, а ненадходження будь-якого з платежів свідчитиме про нечинність графіка та обумовить застосування штрафних санкцій згідно з положеннями Договору. Цю ж позицію позивач підтвердив у листі від 23.04.2026 № 23.04/2.

Таким чином, строк виконання грошового зобов`язання, визначений п. 3 специфікацій (не пізніше 31.12.2025), сторони не змінювали, а домовленість про графік мала характер тимчасового утримання кредитора від застосування заходів примусового стягнення за умови дотримання боржником цього графіка.

Доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), яка ґрунтується на принципі добросовісності (ч. 3 ст. 13 ЦК України), у цьому випадку не застосовується, оскільки поведінка позивача була послідовною: він завчасно, у письмовій формі і двічі попередив відповідача про правові наслідки невиконання графіка. Крім того, умову, з якою позивач пов`язував незастосування санкцій, відповідач не виконав – третій платіж у строк до 15.05.2026 не здійснив, що він сам визнав.

За таких обставин позивач правомірно нарахував пеню, інфляційні втрати і 3% річних починаючи з 01.01.2026 – першого дня прострочення.

5.7. Пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, а за ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 8.3 Договору сторони встановили пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу. Такий розмір не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто відповідає обмеженню, встановленому ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Суд перевірив розрахунок пені і встановив, що позивач нарахував її на суму 1 309 549,72 грн за період з 01.01.2026 до 31.05.2026 (151 день) із застосуванням облікової ставки Національного банку України 15,5% річних (з 01.01.2026 по 29.01.2026 – 29 днів) і 15% річних (з 30.01.2026 по 31.05.2026 – 122 дні):

1 309 549,72 ? 15,5% ? 29 : 365 = 16 127,19 грн;

1 309 549,72 ? 15% ? 122 : 365 = 65 656,88 грн;

разом – 81 784,07 грн.

Розрахунок пені є арифметично правильним, а застосовані розміри облікової ставки Національного банку України відповідають дійсності.

Суд також враховує, що позивач нарахував пеню на суму 1 309 549,72 грн за весь період, тоді як до 27.04.2026 розмір простроченої заборгованості був більшим. Тобто позивач нарахував пеню в меншому розмірі, ніж це відповідало б фактичній динаміці боргу, і прав відповідача не порушив.

Отже, вимога про стягнення 81 784,07 грн пені є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Клопотання про зменшення розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) відповідач не заявляв, обставин, які б свідчили про необхідність такого зменшення з ініціативи суду, матеріали справи не містять.

5.8. Інфляційні втрати і 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ця норма встановлює наслідки прострочення грошового зобов`язання незалежно від строку дії договору, з якого таке зобов`язання виникло, і не потребує окремого застереження в договорі.

Суд перевірив розрахунок і встановив таке.

3% річних за період з 01.01.2026 по 31.05.2026 (151 день): 1 309 549,72 ? 3% ? 151 : 365 = 16 252,77 грн.

Інфляційні втрати за той самий період позивач обчислив із застосуванням індексів інфляції за січень 2026 року – 100,7%, лютий 2026 року – 101,0%, березень 2026 року – 101,7%, квітень 2026 року – 101,4% (сукупний індекс – 1,0488412): 1 309 549,72 ? 0,0488412 = 63 960,02 грн. Індекс інфляції за травень 2026 року позивач до розрахунку не включив.

Оскільки прострочення виникло 01.01.2026, тобто в період з 1 до 15 числа місяця включно, суму боргу індексовано з урахуванням цього місяця, що відповідає висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є арифметично правильними. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), а тому стягує ці суми в розмірі, який визначив позивач.

Отже, вимоги про стягнення 63 960,02 грн інфляційних втрат і 16 252,77 грн 3% річних є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

5.9. Щодо зустрічних позовних вимог про тлумачення пунктів 8.3 і 10.1 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. За ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакові для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів; якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін; якщо і за цими правилами немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги береться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові від 17.03.2021 у справі № 910/9525/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду сформулював висновок щодо застосування ст. 213, 637 ЦК України, відповідно до якого підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами договору щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всього договору або його частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст договору, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір; при цьому тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

Застосовуючи наведені приписи і враховуючи вказаний висновок, суд виходить з такого.

По-перше, тексти п. 8.3 і п. 10.1 Договору викладені зрозуміло і послідовно. Пункт 8.3 визначає підставу нарахування пені (прострочення оплати за поставлений товар), її розмір (облікова ставка Національного банку України) і період нарахування (за кожен день прострочення платежу). Пункт 10.1 визначає момент набрання Договором чинності та строк його дії, у тому числі окремо – у частині розрахунків. Слів, понять чи термінів, буквальне значення яких є невизначеним або незрозумілим і не дає змоги з`ясувати дійсний зміст цих умов, ці пункти не містять.

По-друге, спір між сторонами точиться не про зміст умов Договору як такий, а про правові наслідки спливу загального строку дії Договору для нарахування пені, тобто про застосування норм права до встановлених обставин. Вирішення цього питання належить до компетенції суду під час розгляду вимоги про стягнення пені та є предметом мотивів, викладених у п. 5.3 цього рішення. Підміна такого вирішення тлумаченням правочину не відповідає меті ст. 213 ЦК України.

По-третє, тлумачення, про яке просить позивач за зустрічним позовом, за своїм змістом спрямоване не на роз`яснення наявних умов Договору, а на створення нової умови – про припинення дії п. 8.3 Договору з 31.12.2025, тоді як сторони такого застереження не погоджували, а в п. 10.1 Договору прямо передбачили дію Договору в частині розрахунків до повного виконання. Створення нових умов договору шляхом тлумачення не допускається.

По-четверте, підстав для застосування правила contra proferentem немає, оскільки воно застосовується лише тоді, коли зміст умови договору неможливо з`ясувати за допомогою загальних підходів, передбачених ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, тобто за наявності двох різних можливих тлумачень неясної умови. У цій справі неясності умов Договору суд не встановив.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 5 ГПК України у разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд визначає у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Захист права шляхом тлумачення правочину можливий лише тоді, коли саме невизначеність змісту правочину порушує права чи інтереси особи. У цій справі права позивача за зустрічним позовом жодним чином не порушені змістом п. 8.3 і 10.1 Договору, а його інтерес полягає у звільненні від відповідальності за прострочення оплати, який захищається запереченнями проти первісного позову, а не тлумаченням правочину.

Отже, у задоволенні зустрічного позову належить відмовити.

6. Висновки суду.

6.1. Первісний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю: з відповідача на користь позивача належить стягнути 1 309 549,72 грн основного боргу, 63 960,02 грн інфляційних втрат, 16 252,77 грн 3% річних і 81 784,07 грн пені, всього 1 471 546,58 грн.

6.2. У задоволенні зустрічного позову про тлумачення пунктів 8.3 і 10.1 договору поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025 належить відмовити.

7. Судові витрати.

7.1. Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу І ГПК України. Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

7.2. При зверненні з первісним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 22 073,20 грн.

При розподілі судових витрат суд ураховує, що позивач звернувся з позовом через підсистему "Електронний суд", а тому відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" до сплати належав судовий збір у розмірі 17 658,56 грн (1 471 546,58 ? 1,5% ? 0,8).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, враховуючи задоволення первісного позову, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 17 658,56 грн.

При цьому позивач не позбавлений права в установленому порядку звернутися із заявою про повернення надміру сплаченого судового збору в розмірі 4 414,64 грн відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

7.3. При зверненні із зустрічним позовом ТОВ "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" сплатило судовий збір у розмірі 2 662,40 грн згідно з квитанцією № 5S4U-M6B5-KK7E від 16.07.2026.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову в задоволенні зустрічного позову, судовий збір за подання зустрічного позову покладається на відповідача.

Керуючись ст. 2, 86, 129, 145, 233, 236 - 238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГІЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" про стягнення 1 471 546,58 грн задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" (76019, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вул. Пелеша Юліана, будинок 1-Б, офіс 310; ідентифікаційний код 33860291) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГІЯ" (61001, Харківська область, місто Харків, вул. Добровольців (колишня назва – Молодої Гвардії), будинок 15/17; ідентифікаційний код 40462960; рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк") 1 471 546,58 грн (один мільйон чотириста сімдесят одна тисяча п`ятсот сорок шість гривень 58 копійок), з яких 1 309 549,72 грн – заборгованість за договором поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025, 63 960,02 грн – інфляційні втрати, 16 252,77 грн – 3% річних, 81 784,07 грн – пеня, а також 17 658,56 грн (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят вісім гривень 56 копійок) судового збору.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" (76019, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вул. Пелеша Юліана, будинок 1-Б, офіс 310; ідентифікаційний код 33860291) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГІЯ" (61001, Харківська область, місто Харків, вул. Добровольців (колишня назва – Молодої Гвардії), будинок 15/17; ідентифікаційний код 40462960) про тлумачення пунктів 8.3 і 10.1 договору поставки № 20-НП-25 від 03.02.2025.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11.09.2026.

Суддя О. В. Малєєва