Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №917/744/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Харків Справа №917/744/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вх.№1483П від 08.07.2026) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 у справі №917/744/26 (м. Полтава, суддя Ківшик О.В., повне рішення складено 24.06.2026)

за позовом Керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області, м. Кременчук, Полтавська область, в інтересах держави в особі:

Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, м. Горішні Плавні, Полтавська область,

Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава,

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ,

про стягнення 183 443,40 грн,-

ВСТАНОВИВ:

16.04.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 183 443,40 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що вина та протиправна поведінка відповідача, який є постійним лісокористувачем земельної ділянки, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства відповідач не виконав обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.

Прокурор зазначав, що розрахунок шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу в результаті незаконної порубки дерев, підтверджено висновком від 26.05.2025 судової інженерно-екологічної та економічної експертизи.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області 183 443,40 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 у справі №917/744/26 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Стягнути з позивача на користь апелянта сплачений судовий збір.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки матеріали справи не містять належних доказів протиправної бездіяльності та вини саме ДП «Ліси України».

Скаржник вказує, що за приписами п. 7 Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976, належне реагування на виявлення незаконних рубок полягає у зверненні до правоохоронних органів та передачі матеріалів для притягнення винних осіб до відповідальності. ДП «Ліси України» невідкладно після виявлення порушення повідомило правоохоронні органи та надало всі наявні матеріали.

Законодавство не встановлює безальтернативного припису щодо автоматичного покладення відповідальності на постійного лісокористувача за сам факт виявлення незаконної порубки невстановленими особами та не покладає обов`язку абсолютної (гарантованої) охорони на площі в сотні тисяч гектарів, що об`єктивно неможливо. Відповідальність може пов`язуватися виключно з доведеним невчиненням належних дій щодо охорони лісу.

Такий підхід суду, на твердження апелянта, суперечить засадам справедливості, добросовісності та юридичної визначеності, оскільки негативні наслідки покладено не на реальних порушників, а на особу, завдяки діям якої факт порушення був офіційно зафіксований, що створює хибну практику покарання сумлінного лісокористувача.

Позивач не надав суду відомостей про результати розслідування та доказів вжиття заходів для притягнення винних осіб. У рішеннях Верховного Суду (зокрема від 27.03.2024 у справі № 908/65/23) наголошено, що обов`язок доведення протиправності поведінки та причинного зв`язку покладається на позивача, а причинний зв`язок між бездіяльністю та збитками має бути безпосереднім. Крім того, основним доказом для встановлення факту правопорушення є акт перевірки у сфері державного нагляду (контролю). Суд першої інстанції не вказав, які саме конкретні заходи мав вжити відповідач, але не вжив, та як вони гарантовано запобігли б рубці, вчиненій приховано в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 1166 та ст. 614 ЦК України деліктна відповідальність настає лише за наявності повного складу правопорушення, а особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для запобігання шкоді («поведінкова концепція вини»).

Відповідальність лісокористувача не є автоматичною. Суд першої інстанції помилково констатував існування «об`єктивної» (безвиновної) відповідальності, що суперечить ст. 1166 ЦК України та перетворює відповідальність на безумовний податок за факт злочину. ДП «Ліси України» постійно здійснює патрулювання, рейди та обходи, діяло добросовісно та виявило правопорушення, що свідчить про його активну позицію та відсутність протиправної бездіяльності.

Апелянт вказує, що висновок експерта № 354/355 від 26.05.2025 не містить відомостей про проведення натурного обстеження місця події (визначення діаметра пнів, породи дерев, ступеня пошкодження). Визначення розміру шкоди вимагає дослідження безпосередньо на місцевості, а заміна натурного огляду аналізом лише «паперових» матеріалів робить розрахунок гіпотетичним припущенням. Відповідно до правових позицій Верховного Суду (справи № 904/982/19, № 915/1217/20), такий висновок не є належним та допустимим доказом у розумінні ст. ст. 76– 79 ГПК України.

Окрім того, на твердження скаржника, існує суперечливість між висновком експерта та рішенням суду: експерт зазначив про проведення дослідження за Постановою КМУ від 10.05.2022 № 575 (через відсутність у копії акта вказівки про застосування такс для степової зони), тоді як суд у рішенні посилався на застосування Постанови КМУ від 23.07.2008 № 665, що свідчить про те, що ані експертом, ані судом належним чином не досліджувалося питання застосування належних такс.

Апелянт звертає увагу суду, що захищати інтереси держави мають насамперед компетентні суб`єкти владних повноважень. У даній справі Горішньоплавнівська міська рада та Державна екологічна інспекція Центрального округу є органами, які продовжують здійснювати свої повноваження, не ліквідовані та мають повноваження самостійно звертатися до суду.

Формальне направлення прокурором листів та отримання відповідей із проханням звернутися до суду свідчить не про бездіяльність компетентних органів, а про перекладання обов`язків. Прокурор не надав доказів бездіяльності органів (внесення відомостей до ЄРДР за ст. 367 КК України, вироків суду чи накладення дисциплінарних стягнень). Окрім того, позивачі не є учасниками кримінального провадження і не отримували матеріалів, а тому твердження суду про те, що вони повинні були дізнатися про порушення з березня 2023 року, є необґрунтованим.

На думку апелянта, місцевий господарський суд безпідставно відхилив клопотання відповідача від 07.05.2026 про залишення позовної заяви без розгляду та не врахував відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Суд першої інстанції не застосував норму прямої дії п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України у порядку ч. 6 ст. 11 ГПК України. Після конституційної реформи 2016 року прокуратура втратила функцію загального нагляду, а її представництво обмежене виключно «виключними випадками».

Окремі приписи абзацу 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва у разі «нездійснення або неналежного здійснення» захисту суперечать принципу юридичної визначеності та ст. 131-1 Конституції України, що підтверджується юридичною позицією Конституційного Суду України у рішенні від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025.

Оскільки оцінні поняття «не здійснює» та «неналежним чином здійснює» надають прокурору нечітко обмежену дискрецію, вони суперечать Основному Закону. Припущення про нездійснення захисту компетентними органами не становить «виключного випадку» у розумінні Конституції України, а прокурор не довів наявності виняткових обставин для звернення з позовом.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 для розгляду справи №917/744/26 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вх.№1483П від 08.07.2026) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 у справі №917/744/26. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/744/26.

21.07.2026 матеріали справи №917/744/26 надійшли до Східного апеляційного господарського суду (вх.№8008).

Керівником Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (вх.№8224 від 24.07.2026), в якому останній просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу представника ДСГП «Ліси України» на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 у справі № 917/744/26, яким задоволено позовну заяву Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Державної екологічної інспекції Центрального округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 183 443,40 грн, а рішення суду першої інстанції без змін

В обґрунтування своєї правової позиції заявник зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 16, ч. 1 ст. 17, ч. 2 ст. 19, ч. ч. 1, 5 ст. 86, ст. ст. 89, 90 Лісового кодексу України (надалі – ЛК України), організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 105, ч. 1 ст. 107 ЛК України, ст. ст. 5, 40, 41, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 66 Конституції України, порушення вимог щодо ведення лісового господарства є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків третіми особами на підконтрольній йому ділянці. Прокурор зауважує, що відповідач не заперечує, що є постійним лісокористувачем ділянки, де мала місце незаконна порубка.

Зазначене, на твердження прокурора, узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 (п. 88) та постановами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 19.12.2018 у справі № 925/382/17 та від 27.03.2024 у справі № 908/65/23, згідно з якими лісокористувач є не потерпілою, а відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів, оскільки його вина полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.

Прокурор звертає увагу суду, що саме нездійснення постійним лісокористувачем обов`язків по охороні лісових масивів мало наслідком вчинення порубки невстановленими особами.

Відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території (Дмитрівське лісництво, квартал 28, виділ 5, поблизу с. Дмитрівка Кременчуцького району Полтавської області), допустивши самовільну рубку лісу та заподіявши шкоду у розмірі 183 443,40 грн.

Неналежні/недостатні заходи щодо охорони лісу, на думку прокурора, (підтвердженням чого є наявність зрубаного дерева) свідчать про протиправну бездіяльність та вину відповідача.

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23 зазначив, що відсутність чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків (ст. ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України). Невиконання або неналежне виконання цих норм перебуває у причинно-наслідковому зв`язку зі спричиненням шкоди.

Прокурор зазначає, що висновок експерта № 354/355 від 26.05.2025 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 12023170520000466 відповідає вимогам ст. 98 ГПК України та Закону України «Про судову експертизу», а експерта попереджено про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18) та Верховного Суду (постанови від 10.07.2019 у справі № 686/23256/16-ц, від 17.10.2019 у справі № 678/364/15-ц, від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17, від 10.03.2020 у справі № 9901/740/18, від 25.03.2021 у справі № 752/21411/17), отриманий відповідно до закону висновок експерта у кримінальній справі є належним, допустимим і достовірним письмовим доказом у цивільній/господарській справі. Відповідачем доказів, які б спростовували висновок експерта, надано не було.

Також прокурор вказує, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі їх порушення, якщо захист не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень.

Кременчуцькою окружною прокуратурою у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було направлено запити до Горішньоплавнівської міської ради та ДЕІ Центрального округу. Отримавши інформацію про порушення, вказані суб`єкти владних повноважень самостійно заходів до звернення до суду протягом розумного строку не вжили, що свідчить про їх усвідомлену пасивну поведінку (бездіяльність).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (якою уточнено правові позиції), бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звернувся до суду у розумний строк. При цьому прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і суд при вирішенні питання про наявність підстав для представництва не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності органу чи притягувати його посадових осіб до відповідальності (п. п. 39– 43 постанови).

Сам факт незвернення компетентного органу до суду, на переконання прокурора, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, що дає прокурору підстави для звернення з позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18).

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 (п. п. 3, 4 резолютивної частини), приписи абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», визнані неконституційними, втрачають чинність лише з 01 січня 2027 року, а саме Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва, які виникли під час чинності цих приписів та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Прокурор вважає, що в умовах воєнного стану неперервність виконання прокуратурою конституційних функцій є важливою передумовою функціонування держави.

Позовна заява становить винятковий суспільний інтерес та особливу суспільну значущість, оскільки стосується охорони навколишнього природного середовища та збереження лісових ресурсів, які відповідно до ст. 13 Конституції України є об`єктом права власності Українського народу.

Економічний та екологічний інтерес держави полягає у відшкодуванні збитків, які за ст. 41, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 29, ст. 69-1 Бюджетного кодексу України зараховуються до спеціальних фондів (30% до державного, 70% до місцевих бюджетів) і використовуються виключно для фінансування природоохоронних заходів та відтворення лісів. Стягнення збитків на користь Горішньоплавнівської міської територіальної громади спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності, що відповідає практики ЄСПЛ (рішення у справі «Менчинська проти Росії») та правовим позиціям Верховного Суду (постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частино 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам у справі в електронному кабінеті системи «Електронний Суд» 14.07.2026.

З огляду на викладене, судом вжито всіх належних заходів з повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження та розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 22.03.2023 поблизу с. Дмитрівка Кременчуцького району Полтавської області, на території кварталу 27 виділу 9 Дмитрівського лісництва, лісничим Дмитрівського лісництва філії "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" було виявлено незаконну порубку дерева породи "Дуб звичайний" сироростучий, діаметром 42х50, чим заподіяно шкоди на суму 183 443,40 грн.

22.03.2023 директором філії "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" листом №157 повідомлено Кременчуцький РУП ГУ НП в Полтавській області про те, що 22.03.2023 працівниками відповідача у кварталі 27 виділу 9 Дмитрівського лісництва поблизу с. Дмитрівка, Кременчуцького району виявлено незаконну рубку дерева породи "Дуб звичайний" сироростучий, діаметром 42х50, чим заподіяно шкоди на суму 183 443,40 грн. У означеному листі зазначено, що філія "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" є постійним лісокористувачем відповідної земельної ділянки. До листа від 22.03.2023 № 157 додано акт огляду вчинення місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 22.03.2023.

Згідно з розрахунком розміру шкоди, який зафіксований у акті огляду вчинення місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 22.03.2023, заподіяної незаконною рубкою дерев, складеним лісничим Дмитрівського лісництва філії "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України", загальний розмір шкоди складає 183 443,40 грн.

Зазначений розрахунок містить відомості про точну кількість, види зрубаних сироростучих дерев та їх діаметри у кори біля шийки кореня.

На підставі вказаного листа, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, було розпочате кримінальне провадження № 12023170520000466 від 14.06.2023, у межах якого встановлено, що 28.03.2023 року до ЧЧ ВП № 2 КРУП надійшло повідомлення про те, що на території Дмитрівського лісництва поблизу с. Дмитрівка, Кременчуцького району Полтавської області, було виявлено незаконну порубку дерева породи "Дуб звичайний" сироростучий, діаметром 42х50, чим заподіяно шкоди на суму 212 080,32 грн.

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, 02.04.2026 було проведено огляд місця події у с. Дмитрівка, старшим слідчим СВ ВП №2 Кременчуцького ГУ НП в Полтавській області, ст. лейтенантом поліції Веселовим А.І.

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12023170520000466 від 14.06.2023 за ч.4 ст.246 КК України, Полтавським відділенням "Інституту судових експертиз ім. засл. професора М.С.Бокаріуса" на підставі постанови слідчого від 04.03.2024 про призначення експертизи, проведено комплексну судову інженерно-екологічну та економічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 354/355 від 26.05.2025 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 12023170520000466 від 14.06.2023, було здійснено розрахунок розміру шкоди, що наведений у Розрахунку шкоди заподіяної лісу у акті огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, доданого до заяви про вчинення кримінального правопорушення, від 22.03.2023 філії "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України", підтверджується в сумі 183 443,40 грн.

Прокурор зазначав, що під час розслідування кримінального провадження №12023170520000466 від 14.06.2023 осіб, які вчинили незаконну рубку дерев, не встановлено.

Прокурор зазначав, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади.

Враховуючи вищевикладене, прокурор звернувся до Господарського суду Полтавської області з даною позовною заявою.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 позов задоволено повністю.

Вказане рішення мотивоване тим, що відповідно до приписів Лісового кодексу України обов`язок щодо забезпечення охорони, захисту та збереження лісових насаджень від незаконних рубок покладено безпосередньо на постійного лісокористувача — ДП «Ліси України». Неналежне виконання цього обов`язку свідчить про його протиправну бездіяльність і є підставою для покладення цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду на підставі статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статті 1166 Цивільного кодексу України, незалежно від встановлення осіб, які безпосередньо здійснили порубку, а факт повідомлення правоохоронних органів сам по собі не звільняє лісокористувача від відповідальності. Наявність складу цивільного правопорушення та розрахунок розміру шкоди доведені матеріалами справи.

Місцевий господарський суд відхилив клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, оскільки прокурор у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність законних підстав для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу та Горішньоплавнівської міської ради через їхню тривалу бездіяльність щодо самостійного захисту порушених прав та стягнення збитків до бюджету.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача збитків, завданих державі у зв`язку з порушенням норм лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1 та 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд апеляційної інстанції враховує, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, суд, розглядаючи спір про стягнення збитків, має встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Таким чином, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (такий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відносини щодо стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України (далі - ЛК України).

Відповідно до ст. 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Згідно зі ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною 5 ст. 86 ЛК України встановлено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.

Стаття 105 ЛК України встановлює, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Судова колегія зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 року у справі №907/48/24, від 18.05.2023 року у справі №914/669/22, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 року у справі №909/976/17.

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

За таких обставин, у цих правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

Колегія суддів при розгляді справи приймає до уваги висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 12.09.2024 року у справі №907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Колегія суддів зазначає, що обставина незаконної порубки підтверджується наявними в справі доказами, зокрема, Витягом з ЄРДР № 12023170520000466 від 14.06.2023 за ч. 4 ст. 246 КК України; протоколом огляду місця події від 02.04.2026 з фототаблицею, складеним старшим слідчим СВ ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Веселовим А.В. та підписаним без зауважень учасниками огляду; висновком експерта від 26.05.2025 № 354/355 комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи; постановою про розголошення відомостей досудового розслідування від 04.04.2026.

Судом першої інстанції належно встановлено та відповідачем не заперечується, що земельна ділянка лісового фонду (квартал 27 виділ 9 Дмитрівського лісництва), на якій виявлено незаконну порубку дерева породи «Дуб звичайний» діаметром 42х50 см, перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України».

Отже, обов`язок відповідача як постійного лісокористувача забезпечувати охорону та захист лісів від незаконних рубок існував на час виникнення спірних правовідносин і безпосередньо випливав із приписів статей 19, 63, 64 та 86 ЛК України.

Саме на постійного лісокористувача законом покладено обов`язок організувати та здійснювати комплекс заходів, спрямованих на охорону і збереження лісових насаджень, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Водночас саме по собі виявлення незаконної порубки на території, переданій у постійне користування відповідачу, не звільняє суд від необхідності перевірити, чи вжив лісокористувач усіх залежних від нього заходів, спрямованих на належну охорону та захист відповідної ділянки лісового фонду.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження належного виконання обов`язків щодо охорони спірної ділянки лісу відповідач послався на виявлення незаконної порубки його працівниками, складання акта огляду та подальше повідомлення правоохоронних органів. Разом із тим доказів здійснення до моменту виявлення порубки конкретних превентивних заходів щодо охорони цієї ділянки, є, які підтверджували б належну організацію охорони лісу, відповідачем суду не надано.

Фіксування факту вже вчиненої незаконної порубки, складання відповідного акта та повідомлення органів Національної поліції свідчать про реагування відповідача на виявлене правопорушення, однак самі по собі не підтверджують вжиття ним усіх залежних від нього заходів щодо належної охорони та захисту лісових насаджень до моменту вчинення незаконної порубки.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач не спростував установленої частиною другою статті 1166 ЦК України презумпції вини та не довів належними і допустимими доказами відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Протиправна бездіяльність відповідача полягає не в самому факті вчинення незаконної порубки невстановленими особами, а в недоведеності здійснення ним належного комплексу організаційних і практичних заходів, передбачених статтями 19, 63, 64 та 86 ЛК України, щодо охорони і захисту підпорядкованої йому ділянки лісового фонду.

Причинний зв`язок між зазначеною бездіяльністю та заподіяною шкодою полягає в тому, що неналежна організація охорони та відсутність підтверджених превентивних заходів на відповідній ділянці створили умови, за яких стала можливою незаконна порубка дерева невстановленими особами та заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

Посилання апелянта на об`єктивну неможливість забезпечення абсолютної та безперервної охорони значних площ лісового фонду не спростовують зазначених висновків, оскільки суд не покладає на відповідача обов`язку гарантувати повну відсутність будь-яких правопорушень. Вирішальним у цій справі є те, що відповідач не довів належними доказами здійснення всіх розумних, доступних та залежних від нього заходів щодо охорони конкретної ділянки лісу, на якій виявлено незаконну порубку.

Також судом апеляційної інстанції відхиляються посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 908/65/23 з огляду на відмінність фактичних обставин справи та предмета доказування. Якщо у справі № 908/65/23 досліджувалися обставини здійснення рубок працівниками лісництва та правомірність актів перевірки контролюючого органу, то у даній справі предметом спору є наявність підстав для притягнення постійного лісокористувача до цивільно-правової відповідальності за незабезпечення охорони лісу від самовільної порубки невстановленими особами. Відтак, наведені у зазначеній постанові висновки сформовані за іншого обсягу доказів і не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин у справі № 917/744/26.

Щодо розрахунку розміру завданої шкоди колегія суддів зазначає про наступне.

Колегія суддів враховує, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18).

Також, Верховним Судом у постанові від 25.03.2021 у справі № 752/21411/17 визначено, що суд враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18), а можливість використання при розгляді іншої справи в якості одного з доказів виконаних у кримінальному провадженні висновків експерта підтверджено Верховним Судом (постанови від 17.10.2019 у справі № 678/364/15-ц; від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17 та від 10.03.2020 у справі № 9901/740/18).

При цьому колегія суддів враховує, що господарський суд не уповноважений встановлювати обставини (факти), що підлягають встановленню виключно у порядку кримінального судочинства (наявність у діянні складу кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні тощо), проте зобов`язаний дослідити подані йому докази та встановити на їх підставі наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників господарської справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення господарської справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до висновку експерта № 354/355 від 26.05.2025, складеного за результатами проведення комплексної інженерно-екологічної та економічної експертизи, встановлено розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки на території кварталу 27 виділу 9 Дмитрівського лісництва: 183 443,40 грн.

Зазначений висновок комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 26.05.2025 № 354/355 складено атестованими судовими експертами Полтавського відділення ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», які мають відповідну кваліфікацію, стаж експертної роботи та під особистий підпис попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Об`єктами експертного дослідження слугували первинні процесуальні та розпорядчі документи, зокрема акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 22.03.2023 та лист філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» від 22.03.2023 № 157.

Колегія суддів зауважує, що саме в акті огляду від 22.03.2023, складеному посадовими особами самого відповідача безпосередньо після виявлення порушення, зафіксовано вихідні натурні дані: точну кількість зрубаних сироростучих дерев, їх породу («Дуб звичайний»), категорію та діаметри у кори біля шийки кореня (42х50 см). Спираючись на ці беззаперечні дані, виявлені та зафіксовані самим лісокористувачем, експерти провели економіко-екологічний розрахунок розміру шкоди відповідно до Такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.

Твердження скаржника про недопустимість експертного висновку через відсутність натурного огляду ділянки безпосередньо експертом є безпідставними, оскільки повторне обстеження пня через тривалий проміжок часу після вчинення порубки не спростовує первинних об`єктивних вимірювань, проведених працівниками ДП «Ліси України». Окрім того, визначений експертом розмір шкоди (183 443,40 грн) повністю збігається з розрахунком, проведеним самим відповідачем у акті від 22.03.2023.

Колегія суддів наголошує, що заперечення відповідачем власноруч зафіксованих даних та вимірів суперечить принципу добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ст. 13 ЦК України) та доктрині venire contra factum proprium (забороні суперечливої поведінки), адже особа не може діяти всупереч своїй попередній офіційній позиції та процесуальним документам.

Також колегією суддів відхиляються доводи скаржника про суперечливість застосованих такс (постанова КМУ № 575 чи № 665), оскільки під час судового розгляду встановлено, що розрахунок збитків здійснено у відповідності до вимог додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, застосування якої до правовідносин за участю постійних лісокористувачів підтверджується правовими висновками Верховного Суду (зокрема, у постанові від 30.01.2025 у справі № 907/48/24).

За таких обставин, апеляційний суд констатує, що висновок експерта від 26.05.2025 № 354/355 є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні статей 76– 79 ГПК України, який правильно взято судом першої інстанції до уваги при визначенні розміру шкоди, підлягаючої стягненню з відповідача.

Відтак, колегія суддів виснує про встановлення місцевим господарським судом наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення (незаконна порубка дерев, завдана шкода, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні належної охорони лісу, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та бездіяльністю відповідача, вина), що є підставою для відшкодування шкоди відповідачем.

Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах та правомірності відхилення клопотання відповідача від 07.05.2026 про залишення позовної заяви без розгляду, судова колегія зазначає таке.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового Кодексу України (далі - ЛК України), усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч.1 ст.4 ЛК України).

Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч.1 ст.25 ЛК України).

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч.5 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги про те, що Горішньоплавнівська міська рада та Державна екологічна інспекція Центрального округу є діючими суб`єктами владних повноважень, які не позбавлені можливості самостійно звернутися до суду, а також про відсутність «виключного випадку» для залучення прокурора у розумінні ст. 131-1 Конституції України, колегія суддів відхиляє їх як необґрунтовані з огляду на таке.

Обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв`язку з принципом обов`язковості додержання встановлених екологічних правил дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20). Оскільки кошти від відшкодування збитків, заподіяних лісовому фонду, за законом спрямовуються до спеціальних фондів охорони навколишнього природного середовища для відновлення втрачених природних ресурсів, захист вказаних правовідносин становить винятковий суспільний та державний інтерес.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Як підтверджується матеріалами справи, Кременчуцькою окружною прокуратурою Полтавської області 17.03.2026 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено повідомлення щодо встановленого факту порушення вимог лісового законодавства та наявності заподіяної шкоди на адресу Державної екологічної інспекції Центрального округу та Горішньоплавнівської міської ради. У відповідях від 19.03.2026 № 06-08/1438 та від 30.03.2026 № 03-22/1400/743 вказані суб`єкти владних повноважень письмово повідомили, що заходи щодо стягнення шкоди ними не вживалися, а позовна заява до суду не подавалася. Листами від 03.04.2026 прокурором додатково повідомлено уповноважені органи про представництво їх інтересів у суді шляхом пред`явлення даного позову.

Колегія суддів критично оцінює аргументи апелянта про те, що позивачі не є учасниками кримінального провадження, не отримували матеріалів розслідування, а тому не могли дізнатися про порушення у березні 2023 року. Положеннями ст. 15, ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» на ці органи покладено систематичний державний та самоврядний контроль за додержанням природоохоронного законодавства, станом охорони та відтворення лісів на підконтрольній території.

Отже, реалізація контрольних функцій уповноваженими органами не ставиться у залежність від процесуального статусу в кримінальному провадженні чи дій слідчих органів. Уповноважені органи, діючи сумлінно та розумно, мали всі законні підстави та можливості самостійно зафіксувати факт порушення екологічних прав громади й держави з моменту його вчинення (березень 2023 року) та ініціювати цивільно-правове стягнення збитків. Бездіяльність уповноважених органів понад три роки свідчить про їх усвідомлену пасивну поведінку.

Спеціальний порядок звернення прокурора до компетентного органу перед поданням позову спрямований саме на те, щоб надати такому органу можливість самостійно реагувати на порушення. Якщо компетентний орган після отримання повідомлення прокурора письмово підтверджує неприйняття заходів та самостійно не звертається до суду, це свідчить про бездіяльність органу і є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Таке реагування прокурора є виконанням визначеного законом обов`язку, а не «перекладанням обов`язків», як помилково стверджує скаржник.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому, згідно із правовою позицією Верховного Суду у справі № 360/4969/21 (яка ґрунтується на постановах у справах № 903/129/18, № 912/2385/18, № 922/3025/20), факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду. При вирішенні питання про наявність підстав для представництва суд не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності органу чи вимагати доказів притягнення його посадових осіб до кримінальної (за ст. 367 КК України) чи дисциплінарної відповідальності.

Відхиляючи доводи скаржника про необхідність застосування судом частини шостої статті 11 ГПК України та безпосередньо статті 131-1 Конституції України як норми прямої дії, апеляційний суд зазначає, що за наявності чинного спеціального закону (ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»), який деталізує порядок та підстави здійснення представництва у суді, прокурор діяв у чіткій відповідності до визначеної законодавством процесуальної процедури. Звернення прокурора з позовом за наявності доведеного факту тривалої бездіяльності компетентних органів повністю відповідає конституційним засадам щодо субсидіарної ролі прокуратури у захисті суспільно значущих інтересів держави.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу та Горішньоплавнівської міської ради, у зв`язку з чим правомірно відхилив клопотання відповідача від 07.05.2026 про залишення позовної заяви без розгляду.

Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 233, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2026 у справі №917/744/26 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 11.09.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук