Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №570/4274/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/4274/25

Номер провадження 2/570/265/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю секретаря судових засідань Захарук Г.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних, -

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 27.08.2015 р. було задоволено позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області суду від 14.12.2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, та стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за договором про іпотечний кредит № 1763/07 від 12.12.2007 року у розмірі 846 134 грн. Дане рішення суду набрало законної сили 14.12.2015 року. Як зазначає представник позивача, станом на 27.08.2025 року зазначене рішення суду повністю не виконано, відтак, грошове зобов`язання, визначене таким рішенням суду, вважається простроченим. Тому просить з відповідача стягнути три відсотки річних, та стягнути судові витрати.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 02.09.2025 року справа була прийнята до провадження судді Красовського О., та призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

08.12.2025 року представницею відповідача - адвокатом Ромашко Л. Г. подано заяву в якій просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволені позову.

09.12.2025 року представник позивача подав до суду заперечення. У Поданих запереченнях зазначає, що відповідач 02.02.2017 року здійснив часткове виконання рішення чим перервав строк позовної давності, а також враховуючі прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України щодо зупинення перебігу строків позовної давності, тому просить задовільнити позовні вимоги в повному обсязі.

16.12.2025 р. від представниці відповідача надійшли заперечення щодо доводів представника позивача. Зазначає, що погашення 02.02.2017 року заборгованості в сумі 412984, 14 грн було здійснено за рахунок продажу іпотечного майна, яке не належало відповідачу, і тому не вважається добровільною сплатою відповідачем заборгованості за договором. З огляду на зазначене вважає, що не відбулося переривання строків давності, тому вимога про стягнення 3% річних за період з 14.12.2015 року по 01.02.2022 року не підлягає до задоволення.

Сторонами були заявлені інші клопотання.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 14.04.2026 року справа була прийнята до провадження судді Красовського О., та призначена до розгляду у порядку загального позовного провадження з викликом осіб, які беруть участь у справі.

Судові засідання призначалися на 28.10.2025, 17.12.2025, 09.01.2026, 19.02.2026, 09.03.2026, 11.03.2026, 14.04.2026, 21.04.2026, 13.05.2026, 17.06.2026, 31.08.2026.

Представник позивача не з`явився в судове засідання. Подав заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує повністю, просить справу розглядати без його участі.

Відповідач не з`явився в судове засідання.

Представниця відповідача не з`явилася в судове засідання. Подала заяву, згідно якої заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, просить справу розглядати без їхньої участі.

Дослідивши надані сторонами докази на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо преюдиційності судового рішення.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Рівненської області у справі №570/94/15 від 14.12.2015 року, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення під час розгляду цієї справи та не потребують повторного доказування.

Обставини, встановлені при розгляді справи.

12 грудня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 1763/07 відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит у сумі 30000 дол. США, а Позичальник зобов`язується повернути отримані кредитні кошти не пізніше 11 грудня 2017 року та сплатити відсотки за користування кредитним коштами у порядку визначеному кредитним договором.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк» та позивачем було укладено договір відступлення прав вимоги відповідно до умов якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк» відступало позивачу право вимоги в тому числі за Кредитним договором № 1763/07 від 12 грудня 2007 року.

ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості Кредитним договором № 1763/07 від 12 грудня 2007 року.

За результатами розгляду справи № 570/4140/14-ц, 27 серпня 2015 року Рівненський районний суд Рівненської області позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволив, ухвалив рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за Договором про іпотечний кредит № 1763/07 від 12 грудня 2007 року, що утворилася станом на 31 травня 2015 року у розмірі 1419347 грн. 83 коп.

14 грудня 2015 року Апеляційний суд Рівненської області ухвалив рішення у справі № 570/94/2015, яким частково скасовано рішення Рівненського районного суду від 27 серпня 2015 року, та вирішено стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за договором про іпотечний кредит № 1763/07 від 12.12.2007 року у розмірі 846134 (вісімсот сорок шість тисяч сто тридцять чотири) гривні 16 копійок.

Рішення Апеляційного суду Рівненської області у справі № 570/94/2015 набрало законної сили 14.12.2015 року.

Станом на 27.08.2025 року рішення суду в повному обсязі не виконано, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2015 року у справі № 570/94/2015.

30.06.2025 ТОВ «Кредитні Ініціативи» зверталось із досудовою вимогою врегулювання спору до відповідача, щодо повідомлення про наявність простроченої заборгованості.

Положення законодавства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження").

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що висловлена у Постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25): «з урахуванням власних висновків у цій справі Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України».

Висновки суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Наведені приписи дають підстави стверджувати, що суд не може виходити за межі вимог, викладених у позові, оскільки це порушує принципи диспозитивності судового процесу. Тобто, суд обмежений предметом та підставами пред`явленого позову та може вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких сторони звернулися до суду.

У ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані докази оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що відомості відкритої бази даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) не містять жодного виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_1 , де стягувачем могло б бути: «Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».

Водночас представником позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження перебування на виконанні виконавчого листа за рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2015 у справі 570/94/2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості.

Матеріали справи не містять відомостей про звернення кредитодавця чи його правонаступника із заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання в порядку ст. 433 ЦПК України.

Враховуючи відсутність виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах ДВС, сплив строку пред`явлення такого виконавчого листа до виконання та відсутністю відомостей про поновлення цього строку унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки зазначена норма підлягає застосуванню виключно до грошового зобов`язання, яке є таким, що підлягає виконанню.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати.

За змістом ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

За положеннями ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даному випадку суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, тому понесені позивачем судові витрати покладаються на нього.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 82, 89,141, 263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (код ЄДРПОУ 35326253, адреса: вул. Вікентія Хвойки, буд. 21, м. Київ, 04655).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 ).

Суддя Красовський О.О.