Вирок від 10 вересня 2026 р. у справі №569/20434/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/20434/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 - в режимі відеоконференції,

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рівне матеріали кримінального провадження №120251816010000732 від 05 серпня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Здолбунів Рівненського району Рівненської області, із повною загальною середньою освітою, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації курсанта 2-го навчального взводу 1-ї навчальної роти військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

24 травня 2025 року ОСОБА_5 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби по мобілізації в період дії воєнного стану.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №150 від 24.05.2025 солдат ОСОБА_5 вважається таким, що посаду курсанта 2-го навчального взводу 1-ї навчальної роти військової частини НОМЕР_1 прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 2102-IX від 24.02.2022, введено воєнний стан на всій території України, який триває по даний час.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частиною 2 статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану»№ 2102-IX від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє і на даний час.

Під час проходження військової служби солдат ОСОБА_5 у відповідності до вимог ст. ст. 11, 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які затверджені Законом України N 548-XIV від 24 березня 1999 року, зобов`язаний свято і непорушно дотримуватися Конституції та Законів України, виконувати свої службові обов`язки, що визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, сумлінно вивчати військову справу, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, бути дисциплінованим, пильним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.

Однак, солдат ОСОБА_5 у порушення вищезазначених нормативно правових актів, вчинив кримінальне правопорушення проти життя та здоров`я особи за наступних обставин.

Так, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді курсанта 2-го навчального взводу 1-ї навчальної роти військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог вищевказаного законодавства, 04 серпня 2025 року приблизно о 22 годині 06 хвилин, перебуваючи на автовокзалі, що по АДРЕСА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер та суспільну небезпеку своїх дій, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, з метою заподіяння фізичного болю ОСОБА_7 , наніс йому один удар кулаком своєї правої руки по обличчю в область лівої щоки, по шиї ззаду, а також своєю правою ногою по лівій нозі в область стегна потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_5 спричинив для потерпілого фізичний біль, не спричинивши йому тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_5 , які виразились в умисному завданні побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 126 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, відмовився надавати показання.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні просив виправдати обвинуваченого за недоведеністю вини, оскільки відсутні прямі докази на підтвердження вини обвинуваченого поза розумним сумнівом.

Незважаючи на не визнання вини обвинуваченим ОСОБА_5 в інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, доведена повністю сукупністю доказів, наданими стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні відповідно до ст. 94 КПК України, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_7 , який показав суду, що він є самозайнятою особою, має ліцензію на перевезення пасажирів. В день події, 04.08.2025 року, точного часу не пам`ятає, в м. Рівне по вул. Київська, 40 на автовокзалі біля чотирнадцятої платформи, перебуваючи у своєму автомобілі став жертвою нападу невідомого чоловіка, який увірвався в автомобіль, сів на заднє сидіння і наказав везти його в Здолбунів. Маючи досвід роботи з клієнтами, зважаючи на поведінку чоловіка, який поводида себе неадекватно, був з явними ознаками наркотичного сп`яніння, відмовився його везти. На прохання вийти з машини, обвинувачений вискочив і вдарив його кулаком в обличчя, шиї, після чого почав бігати кругом машини та плюватися. З метою самозахисту він відкрив задню кришку багажника щоб дістати пластикову трубку, в цей час отримав два удари в спину від обвинуваченого, після чого він ще декілька разів то підбігав, то відбігав від нього і втік в невідомому напрямку. Оскільки потерпілий має II групу інвалідності, проблеми з серцем, приймає серйозні медичні препарати, ці удари могли мати тяжки наслідки. Зазначив, що відразу після події випив пігулку, викликав поліцію та швидку допомогу. Зважаючи, що швидка довго не їхала, згодом самостійно поїхав до Рівненської обласної лікарні.

Суд оцінює показання потерпілого належними та достовірними, у розумінні ст.ст. 94-96 КПК України, тому не має підстав ставити їх під сумнів або ж не брати як доказ, оскільки вони узгоджуються з іншими дослідженими доказами в їх сукупності.

Крім показів потерпілого вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України також підтверджується письмовими та речовими доказами, дослідженими судом, а саме:

- витягом з ЄРДР за №120251816010000732 від 05 серпня 2025 року;

- постановою про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення від 16.09.2025 року;

- карткою з бази АРМ 102 поліції про повідомлення ОСОБА_7 про нанесення йому тілесних ушкоджень невідомою особою;

- заявою та поясненнями ОСОБА_7 про притягнення невідомої особи, яка нанесла йому тілесні ушкодження до відповідальності;

- постановою про призначення судово-медичної експертизи від 05.08.2025 року;

- висновком експерта №560 від 18.05.2025 року, згідно якого у потерпілого ОСОБА_7 при судово-медичній експертизі 05 серпня 2025 року в обласному бюро будь-яких об`єктивних ознак наявності тілесних ушкоджень (синців/крововиливів, саден, ран, тощо) – не виявлено; згідно з наданими медичними документами, при зверненні ОСОБА_7 04.08.2025 року за медичною допомогою до КП «РОКЛ ім. Ю. Семенюка» РОР, у нього, лікарями будь-яких об?єктивних ознак наявності тілесних ушкоджень (синців/крововиливів, саден, ран, тощо) - не відмічено.

- копією медичної карти амбулаторного хворого №10955 від 04.08.2025 року ОСОБА_7 , де міститься запис від 04.08.2025 року наступного змісту: «скарги: біль в ділянці горла та лівого вуха. Зі слів пацієнта травма сталася внаслідок побиття невідомою особою на вул. Київській, 40 на території автовкзалу. При огляді травматичної патології не виявлено. Діагноз: забій м`яких тканин горла та лівого вуха»;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 07.08.2025 року;

- відповіддю військової частини НОМЕР_1 №1964/2622 від 06.08.2025 року щодо надання інформації стосовно солдата ОСОБА_5 ;

- довідкою КП «РОЦПЗН» відносно ОСОБА_5 ;

- вимогами УІАП ГУНП в Рівненській області відносно ОСОБА_5 ;

- запитом та витягом з Інформаційного порталу Нацполіції про наявні відомості щодо ОСОБА_5 – відомості про надходження повідомлень та заяв, та прийняті рішення;

- запитом та інформацією про ОСОБА_5 з Державної міграційної служби України;

- постановою про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 06.08.2025 року, а саме диску із відеозаписами з камер зовнішнього відеоспостереження, встановлених на автовокзалі м. Рівне, вул. Київська, 40 від 04.08.2025 року;

- протоколом огляду відео від 17.08.2025 року, з якого вбачається, що автомобіль марки «Нісан», належний ОСОБА_7 , припаркований на автовокзалі і за кермом перебуває ОСОБА_7 , пізніше до нього в авто сідає ОСОБА_5 , потім вони виходять з автомобіля і ОСОБА_5 наносить удар кулаком своєї правої руки по лівій щоці ОСОБА_7 , наносить удар кулаком правої руки по задній частині шиї ОСОБА_7 , правою ногою наносить удар по лівій нозі ОСОБА_7 ;

- постановою про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 14.08.2025 року;

- повідомленням про підозру у вчиненні кримінального проступку від 23 вересня 2025 року.

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Зауважень щодо достовірності та допустимості наданих доказів з боку учасників судового розгляду висунуто не було.

Аналізуючи досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України доведена повністю згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (ст.17 КПК України). Досліджені докази у своїй сукупності є логічними, послідовними, узгоджуються один з одним, відповідають фактичним обставинам справи, будь-які протиріччя в них відсутні, що свідчить про їх об`єктивність та правдивість.

Суд не вправі оцінювати мовчання особи або її процесуальну позицію як ознаку вини. Відмову від дачі показань суд вважає позицією обвинуваченого, яка не вплинула на розгляд справи, так як його вина підтверджується дослідженими вище доказами.

Дії ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 126 КК України, тобто в умисному завданні побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Судом встановлено, що обвинувачений є раніше судимим, востаннє вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17.02.2026 року за ч. 1 ст. 121 КК України з застосуванням ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком 6 років 1 місяць.

Однак, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та продовжив вчиняти кримінальні правопорушення, що свідчить про його стійку протиправну поведінку та підвищену суспільну небезпечність.

Відповідно до досудової доповіді Рівненського районного відділу №2 філії ДУ "Центр пробації" у Рівненській області від 13.03.2026 року, орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк є малоймовірним та може становити підвищену небезпеку для суспільства та окремих осіб.

Судом під час судового слідства не встановлено у ОСОБА_5 щирого каяття, визнання вини щодо вчиненого діяння.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 згідно зі ст. 66 КК України, не встановлено.

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого згідно зі ст. 67 КК України, судом встановлено рецидив злочинів.

Щодо перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під час вчинення кримінального проступку в стані алкогольного сп`яніння, як однієї з обтяжуючих обставин, зазначеної в обвинувальному акті за відсутності відповідного медичного висновку суд виснує, що дана обставина не підтверджена в ході розгляду кримінального провадження та не може враховуватися при призначенні покарання, оскільки спростовується показами потерпілого, який зазначив, що обвинувачений ймовірно перебував у стані наркотичного, а не алкогольного сп`яніння.

При призначенні покарання ОСОБА_5 суд бере до уваги думку прокурора, який просив призначити покарання шляхом застосування ч. 4 ст. 70 КК України, думку потерпілого, який наполягав на суворій мірі покарання, обвинуваченого та його захисника, які просили ухвалити виправдувальний вирок, ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, який у відповідності до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, на обліку у лікаря-психіатра, лікаря-нарколога не перебуває, а також враховує поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 під час та після вчинення протиправної дії, його ставлення до скоєного – не визнання вини останнім та відмову від дачі пояснень на підставі ст. 63 Конституції України, матеріальний стан обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставин, що його обтяжують.

Крім цього слід зазначити, що даний кримінальний проступок ОСОБА_5 вчинений до постановлення вироку Здолбунівським районним судом Рівненської області від 17.02.2026 року, який набрав законної сили 04.08.2026 року. ОСОБА_5 наразі утримується в ДУ "Рівненський слідчий ізолятор".

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

За наведеного, суд доходить висновку, що обвинуваченому ОСОБА_5 слід призначити покарання у межах санкції ч. 1 ст. 126 КК України у вигляді штрафу та з урахуванням вимог ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання за цим вироком більш суворим за вироком Здолбуніського районного суду Рівненської області остаточно призначити покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у вигляді позбавлення волі.

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

При цьому суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 під час судового розгляду даного кримінального провадження не обирався.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Витрати на залучення експерта відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 50, 65-67, 70, 126 КК України, ст.ст. 368, 370, 373-374, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, призначивши покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворо покарання за цим вироком більш суворим за вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17.02.2026 року остаточно призначити покарання у виді 6 (шість) років 1 місяць позбавлення волі.

Речові докази: диск формату «DVD» з відеозаписом, копію медичної карти амбулаторного хворого №10955 від 04.08.2025 року - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, в той саме строк з моменту отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_8