Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №523/16246/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/16246/26

Провадження №2/523/8461/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі

головуючої судді - Середи І.В.,

за участю секретаря – Ячменьової Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявоютовариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

23 липня 2026 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту № 2712493 від 21 листопада 2025 року у розмірі 66249,96 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 21 листопада 2025 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Селфі Кредит» договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2712493 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за яким ТОВ «Селфі Кредит» перерахувало останній грошові кошти в сумі 25000 грн на зазначену нею банківську карту на умовах встановлених договором, проте відповідачка належним чином свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів та інших обов`язкових платежів не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 66249,96 грн, з яких 24999,96 грн – заборгованість за тілом кредиту, 28750 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та 12500 – заборгованість за штрафними.

У зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором разом із понесеними судовими витратами.

13 серпня 2026 року після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

18 серпня 2026 року відповідачка надала суду відзив на позовну заяву? в якому визнала факт укладення договору, при цьому вона не визнає заявлений розмір заборгованості у сумі 66249,96 грн, оскільки позивач не врахував здійснені нею платежі на загальну суму 23004,04 грн, на підтвердження сплати якої надала суду відповідні квитанції.

Відповідачка просила суд перевірити умови договору № 2712493 щодо нарахування процентів та штрафних санкцій на предмет їх відповідності вимогам законодавства про захист прав споживачів, оскільки вони створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Також заперечувала проти стягнення штрафних санкцій у розмірі 12500 грн, вважаючи що вони нараховані без достатніх правових підстав.

Про визначенні суми стягнення просила врахувати викладені обставини.

У відповіді на відзив представник позивача заперечував проти доводів відповідачки та зазначив, що в разі непогодження умов договору у відповідачки був час на відкликання такої згоди, однак таким правом не скористалася, що вказує на погодження. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, первісна редакція якого наведена в додатку №1 до договору. Розподіл коштів на погашення боргу йшов у відповідності до умов договору.Оплату відповідача враховано при визначені суми заборгованості та наведено у додатку до позову - розрахунок заборгованості за договором №2712493 від 21.11.2025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту кредитного договору та повернути кошти товариству . Позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляє, а лише просить, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами.Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими.Штраф нараховано у повній відповідності до умов договору та у межах граничної суми встановленої Законом України «Про споживче кредитування».

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 21 листопада 2025 року ОСОБА_1 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» у електронній формі договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 2712493, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачці грошові кошти у сумі 25000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 1 % у день у межах строку кредиту та зниженою процентною ставкою 0,3 % в день, яка застосовується при дотриманні умов, передбачених п. 1.5.2 договору, строком на 360 днів до 16 листопада 2026 року, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит відповідно до графіку платежів, сплачувати проценти з періодичністю кожні 30 днів відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Кредитний договір укладався за допомогою ІТС Товариства, електронна ідентифікація відповідачки здійснювалася при вході клієнта в особистий кабінет шляхом перевірки Товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону відповідачки НОМЕР_1 , вказаний при вході. Текст договору, підписаний Товариством аналогом власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки Товариства, направлявся в особистий кабінет відповідачки для ознайомлення та підписання. Договір та Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит були підписані одноразовим ідентифікатором – М009 21 листопада 2025 року о 12:28:28 годині.

У той же день о 12:31:07 годині позивач здійснив переказ грошових коштів в сумі 25000 грн на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_2 через оператора платіжних послуг ТОВ «Пейтек» на підставі договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_3 від 2024-04-01.

Однак свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за договором відповідно до графіку платежів відповідачка не виконувала, сплативши лише у загальному розмірі 23000,04 грн, з яких 0,04 грн було зараховано у тіло кредиту, а 23000 грн у рахунок процентів за користування кредитом.

Відповідно до розрахунку суми заборгованості, який зазначений в позовній заяві, борг відповідачки перед ТОВ «Селфі Кредит» станом на 10 липня 2026 року становить 66249,96 грн, з яких 24999,96 грн – заборгованість за тілом кредиту, 28750 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, які нараховувалися відповідно до умов договору за зниженою процентною ставкою 0,3 % в день з 21 листопада по 20 грудня 2025 року, та за стандартною процентною ставкою – 1% у день з 22 грудня 2025 року по 07 липня 2026 року, та 12500 – заборгованість за штрафними санкціями, нарахованими з 16 квітня по 24 травня 2026 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , уклавши кредитний договір, взяла на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів, сплати процентів та інших платежів, передбачених договором.

Відповідачка ознайомилася з умовами договору та інформацією про вартість кредиту і суми, які вона має сплатити протягом строку визначеного умовами, погодилася з ними, однак свої зобов`язання за договором не виконує.

Слід звернути увагу на те, що діє свобода договору сторін і відповідачка погодила розмір процентів, який входить до основного боргу і не є мірою відповідальності, тому нормами цивільного законодавства не передбачено їх зменшення.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У зв`язку з цим, суд вважає, що сума основного боргу за тілом кредиту та заборгованість за нарахованими процентами за умовами договору протягом строку кредитування з урахуванням сплачених відповідачко. 23000,04 грн, підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення неустойки у вигляді штрафу за невиконання відповідачкою умов договору суперечить чинному законодавству з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан в Україні, і наступними Указами воєнний стан був продовжений, а Указом Президента № 596/2026 від 13 липня 2026 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Таким чином, ураховуючи вказану норму, у задоволенні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 12500 грн, нарахованого за період з 16 квітня по 24 травня 2026 року за невиконання відповідачкою кредитних зобов`язань на підставі п. 6.4-6.4.2 договору, слід відмовити.

Отже, встановлення судом факту неналежного виконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, що вказує на обґрунтованість пред`явлених позовних вимог у частині стягнення заборгованості у загальному розмірі 53749,96 грн, з яких з яких 24999,96 грн – заборгованість за тілом кредиту, 28750 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

В іншій частині вимог відмовити.

Згідно зі ст.ст. 137, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2160,06 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 279, 354-355 ЦПК України –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (код ЄДРПОУ: 43979069, місцезнаходження: узвіз Андрієвський, 1А, м. Київ, 04070) заборгованість за договором пронадання споживчого кредиту № 2712493 від 21 листопада 2025 року у розмірі 53749,96 грн, з яких з яких 24999,96 грн – заборгованість за тілом кредиту, 28750 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також судовий збір в розмірі 2160,06 грн.

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Рішення складено 11 вересня 2026 року.

Суддя