Вирок від 10 вересня 2026 р. у справі №522/11108/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/11108/26

Провадження №1-кп/522/2910/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

у спрощеному провадженні щодо кримінального проступку

11 вересня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого – судді ОСОБА_1

за участю секретаря – ОСОБА_2 ,

здійснивши судовий розгляд у спрощеному провадженні, на підставі обвинувального акту, у кримінальному провадженні №12026168500000111 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.05.2026 року, у залі Приморського районного суду м. Одеси за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді стрільця 2-го відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 у військовому званні «солдат», який зареєстрований, та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше засудженого: - 5.08.2024 року Комінтернівським районним судом Одеської області за вчинення у період із березня 2022 року до 2.06.2022 року кримінального правопорушення за ч.2 ст.307 КК України до позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією майна, покарання не відбув,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи її на посаді стрільця 2-го відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , у військовому званні «солдат» 13.05.2026 року приблизно о 15 годині 45 хвилин, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи біля будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на грунті раптово виниклих неприязних відносин, розпочав сварку з громадянкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час якої у нього виник протиправний умисел, спрямований на спричинення їй тілесних ушкоджень. Та надалі, в той же день, знаходячись за вище указаною адресою, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, взявши в праву руку газовий балончик, який знаходився при ньому. ОСОБА_3 здійснив розпилення вмісту газового балончика у напрямку потерпілої ОСОБА_4 , вміст якого, внаслідок його потрапляння в область обличчя, спричинив наступні тілесні ушкодження, які відповідно до висновку лікаря-судмедексперта Державної спеціалізованої установи «ООБСМЕ» ОСОБА_5 N?489 від 15.05.2026 року встановлені як: хімічний опік рогівки та кон?юнктиви обох очей легкого ступеня, які не були небезпечними для життя, мають незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і за цим критерієм, згідно п.п.2.3.5 «Правила судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

Таким чином ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження.

Як вбачається, із матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_3 не оспорював встановлені під час дізнання обставини, і згодний із розглядом обвинувального акту за його відсутності у спрощеному провадженні, а також беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України в умисному легкому тілесному ушкодженні, про що підписав у присутності захисника ОСОБА_6 відповідну заяву від 13.06.2026 року.

Відповідно до заяви від 13.06.26 року, у матеріалах кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_4 не заперечувала проти розгляду обвинувального акту у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

У порядку, передбаченому ст.302 КПК України, прокурор Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_7 надіслала до Приморського районного суду м. Одеси обвинувальний акт, у якому зазначила клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Згідно до ч.1 ст.381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.302 КПК України, встановивши під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду, прокурор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.381 КПК України, суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження.

Відповідно до заяв учасників процесу про спрощене провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, докази у судовому провадженні не досліджувалися, згідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України.

Приймаючи до уваги вище указане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні указаного кримінального проступку повністю доведена.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.

У ст.65 КК України передбачено про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує його особу, та те, що він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення – кримінального проступку.

Як обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд враховує те, що він щиро розкаявся у вчиненні кримінального проступку.

Як обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд враховує рецидив злочинів.

Санкцією ч.1 ст.125 КК України передбачені покарання у вигляді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року.

Враховуючи вимоги ч.2 ст.57 КК України, призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у вигляді виправних робіт, який є військовослужбовцем, не застосовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 КК України, громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. За приписами ч. 3 ст. 56 КК України, громадські роботи не призначаються військовослужбовцям строкової служби.

Суд зазначає, що хоча положення ч. 3 ст. 56 КК України прямо не обмежують можливість призначення громадських робіт військовослужбовцям, які призвані за мобілізацією, специфіка військової служби в умовах воєнного стану унеможливлює реальне виконання цього виду покарання, посилаючись на наступне.

Згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці за призовом під час мобілізації виконують завдання з оборони України цілодобово (у режимі 24/7), зобов`язані постійно перебувати в розташуванні військової частини або в місцях виконання бойових розпоряджень і не мають «вільного від основної роботи часу» у розумінні кримінально-виконавчого законодавства. Організація та контроль за відбуванням громадських робіт органами пробації за місцем проживання засудженого є неможливими з огляду на специфіку дислокації та підпорядкування мобілізованих осіб військовому командуванню.

Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 покарання у вигляді громадських робіт, оскільки указаний вид покарання є об`єктивно невиконуваним.

З урахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_3 , наявності вище зазначеної однієї пом`якшуючої покарання обставини, однієї обставини, що обтяжує покарання, суд приходить до висновку, що йому необхідно призначити єдине можливе покарання у вигляді штрафу.

На підставі вище указаного, суд вважає, що такий вид покарання буде достатній для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

На підставі ст.71, ст.72 КК України, за сукупністю вироків, із урахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_3 , ступеню тяжкості кримінального правопорушення, однієї пом`якшуючої покарання обставини, однієї обставини, що обтяжує покарання, суд вважає можливим не повністю, а частково приєднати до знову призначеного покарання, покарання невідбуте цим обвинуваченим за вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 5.08.2024 року у вигляді позбавленні волі. При ухваленні указаного вироку, суд враховує практику Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, згідно до постанови суду від 12.10.2022 року за № 557/970/21, провадження № 51-1821км22, враховуючи наступне: «Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 КК якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Положення вказаної норми є імперативними приписами, обов`язковими для застосування.

У разі засудження особи за кримінальне правопорушення за попереднім вироком, і призначення за новим вироком такого покарання, яке на підставі приписів ч. 3 ст. 72 КК не підлягає складанню з іншими видами покарань при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків, суд, керуючись положеннями статей 71, 72 КК, має призначити таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Отже, у вказаному вище випадку суд призначає остаточне покарання за сукупністю вироків, яке складається з поєднання (сукупності) невідбутої частини покарання за попереднім вироком і покарання за новим вироком, та ухвалює рішення про самостійне виконання покарань, що не підлягають складанню одне з одним».

Згідно до ч.3 ст.72 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Міру запобіжного заходу у зв`язку із відсутністю клопотань учасників судового провадження обвинуваченому ОСОБА_3 не обирати. Питання про долю речових доказів суд вирішує, відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.100, 302, 331, 367-371, 373, 374, 376, 381, 382, 395, 532 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначити йому покарання за указаною частиною указаної статті - штраф - п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 /вісімсот п`ятдесят/ гривень на користь Держави України.

На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного ОСОБА_3 за цим вироком Приморського районного суду м. Одеси від 11.09.2026 року покарання - штрафа - п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 /вісімсот п`ятдесят/ гривень на користь Держави України частково приєднати невідбуте ним покарання за попереднім вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 5.08.2024 року у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців із конфіскацією майна, та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання за сукупністю вироків у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців із конфіскацією всього належного йому майна, та штраф в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень на користь Держави України. Відповідно до ч.3 ст.72 КК України призначене ОСОБА_3 покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 /вісімсот п`ятдесят/ гривень на користь Держави України за цим вироком Приморського районного суду м. Одеси від 11.09.2026 року виконувати самостійно.

Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 не обирати.

Речовий доказ – DVD - R диск зберігати у матеріалах указаного кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 діб з дня проголошення вироку через Приморський районний суд м. Одеси у Одеський апеляційний суд.

Вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1