Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №201/7599/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/7599/26

Провадження № 2/201/4853/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі судового засідання Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, —

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , та з урахуванням уточнень, просив розірвати шлюб між сторонами, після розірвання шлюбу залишити малолітню дитину проживати разом із батьком.

Позивач зазначив, що він та відповідачка перебувають у зареєстрованому шлюбі, укладеному 09 вересня 2017 року, актовий запис № 796, зареєстрованому Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження № 361 від 18 травня 2023 року, РНОКПП дитини НОМЕР_1 . Позивач посилався на те, що після певного періоду спільного сімейного життя відносини між сторонами істотно погіршилися, між ними було втрачено взаєморозуміння, взаємну підтримку, спільність побуту, спільне бачення сімейного життя та єдиний підхід до виконання батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини. Унаслідок цього сторони фактично почали проживати окремо один від одного, спільного господарства не ведуть, спільного сімейного бюджету не мають, спільного побуту не підтримують, а шлюбні відносини фактично припинені. Малолітня дитина — ОСОБА_3 — фактично залишилася проживати разом із батьком. Позивач зазначив, що саме він, як батько, з моменту припинення фактичних сімейних відносин здійснює основний і безперервний обсяг щоденного догляду, виховання, побутового забезпечення та фактичного утримання дитини. Він щоденно забезпечує дитині житло, харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, медичний догляд, лікування у разі необхідності, прогулянки, розвиток, дозвілля, безпеку, режим дня, емоційну підтримку та всі інші повсякденні потреби, необхідні для нормального життя і розвитку дитини. Мати дитини — ОСОБА_2 — проживає окремо за іншою адресою, у щоденному догляді за дитиною системної участі не бере, постійного побутового забезпечення дитини не здійснює, не організовує її повсякденне харчування, лікування, дозвілля, розвиток, прогулянки та режим дня.

10 травня 2025 року між сторонами було підписано Договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини разом із батьком та участі матері в утриманні дитини, яким сторони зафіксували фактичний порядок, який склався між ними: дитина проживає разом із батьком, батько самостійно здійснює її щоденне виховання та фактичне утримання. Відповідачка, підписуючи договір, підтвердила, що не заперечує проти проживання дитини разом із батьком, розуміє фактичний порядок, який склався між сторонами, та підтверджує, що саме батько здійснює основний, щоденний і безперервний обсяг догляду, виховання, побутового забезпечення та фактичного утримання дитини.

Ухвалою суду від 26 травня 2026 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з необхідністю усунення недоліків щодо сплати судового збору. У встановлений судом строк недоліки були усунуті.

Ухвалою суду від 29 травня 2026 року відкрито провадження у даній справі.

07 липня 2026 року позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій уточнену позовну заяву підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити та зазначив, що додаткових доказів станом на дату подання заяви не має. У цій заяві позивач окремо послався на акт про фактичне проживання дитини разом із батьком від 18 травня 2026 року та письмові пояснення свідків, які підтверджують фактичне постійне проживання малолітньої дитини разом із батьком, самостійне виховання, догляд та фактичне утримання дитини батьком.

06 липня 2026 року відповідачка подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. У поданій заяві відповідачка зазначила, що не заперечує проти розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_1 , оскільки фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, спільного сімейного побуту не мають, а наміру на відновлення сімейних відносин вона не має. Також відповідачка підтвердила, що малолітня дитина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , — фактично проживає разом із батьком — ОСОБА_1 . Відповідачка підтвердила, що саме батько дитини фактично самостійно здійснює основний щоденний обсяг її виховання, догляду, побутового забезпечення та утримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується первісна позовна заява та зустрічний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , перебувають у зареєстрованому шлюбі, укладеному 09 вересня 2017 року, актовий запис № 796, зареєстрованому Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

На підтвердження заявлених вимог позивачем подано свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, Договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини разом із батьком та участі матері в утриманні дитини від 10 травня 2025 року, акт про фактичне проживання дитини разом із батьком, самостійне виховання та утримання дитини батьком від 18 травня 2026 року, письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також інші матеріали справи.

Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені. Сторони не проживають однією сім`єю, спільного господарства не ведуть, спільного сімейного бюджету не мають, спільного побуту не підтримують, подружніх відносин не підтримують, примирення не бажають.

Відповідачка у поданій до суду заяві не заперечила проти розірвання шлюбу, підтвердила припинення фактичних шлюбних відносин та відсутність наміру на відновлення сім`ї.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи надані докази, суд виходить з того, що відповідно до статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Положенням статті 1 СК передбачено, що побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Згідно із ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

В даному випадку, сторони вважають, що відсутні підстави для застосування заходів примирення, як це передбачено ст. 111 СК України, оскільки спільні відносини між ними повністю припинені, а їх відновлення є неможливим.

Оскільки сторони наполягають на розірванні шлюбу, то відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Розірвання шлюбу судом відбувається за позовом одного з подружжя відповідно до ст.110 СК України.

Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Отже, зважаючи на те, що сторони не виявили бажання примиритися та наполягають на розірвані шлюбу, укладеного між ними, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо вимоги про залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком суд виходить із такого.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За статтею 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток.

Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично постійно проживає разом із батьком — ОСОБА_1 , який самостійно здійснює основний щоденний обсяг дій по її вихованню, догляду, побутовому забезпеченню та утриманню.

Цей факт підтверджується Актом про фактичне проживання дитини разом із батьком, самостійне виховання та утримання дитини батьком від 18 травня 2026 року, письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , змістом Договору від 10 травня 2025 року, а також письмовою заявою самої відповідачки, яка прямо підтвердила факт проживання дитини разом із батьком. Із Акта від 18 травня 2026 року вбачається, що дитина фактично постійно проживає разом із батьком, перебуває на його щоденному догляді, вихованні та фактичному утриманні. В Акті зазначено, що саме батько щоденно забезпечує дитині житло, побут, харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, медичний догляд, лікування у разі необхідності, прогулянки, розвиток, дозвілля, безпеку, режим дня, емоційну підтримку та всі інші повсякденні потреби, необхідні для нормального життя і розвитку дитини.

Свідок ОСОБА_4 у письмових поясненнях підтвердила, що малолітня дитина ОСОБА_3 фактично постійно проживає разом із батьком. Свідок зазначила, що саме ОСОБА_1 здійснює основний та постійний догляд за дитиною, щоденно забезпечує її харчуванням, одягом, взуттям, засобами гігієни, необхідними речами відповідно до її віку, організовує її побут, прогулянки, розвиток, відпочинок, режим дня та безпечні умови проживання. Свідок також підтвердила, що дитина має охайний зовнішній вигляд, доглянута, забезпечена всім необхідним, перебуває у звичному для себе середовищі, а мати дитини проживає окремо та не здійснює щоденного догляду за дитиною у тому обсязі, який фактично забезпечує батько.

Свідок ОСОБА_5 у письмових поясненнях підтвердила, що дитина фактично постійно проживає разом із батьком, має стабільні умови проживання, необхідні речі для повсякденного життя, іграшки, засоби догляду, одяг та інші предмети, необхідні для нормального розвитку малолітньої дитини. Свідок зазначила, що саме батько фактично здійснює щоденне виховання, догляд та утримання дитини, забезпечує її харчуванням, одягом, засобами гігієни, необхідними речами, організовує її побут, прогулянки, відпочинок, розвиток, належний режим дня та безпечне середовище.

Обидва свідки підтвердили, що ними був підписаний акт про фактичне проживання дитини разом із батьком, самостійне виховання та утримання дитини батьком, а обставини, зазначені в акті, відповідають фактичному стану речей та їхнім особистим спостереженням.

Суд бере до уваги, що відповідачка у поданій заяві не заперечила факту проживання дитини з батьком та прямо підтвердила, що саме батько дитини фактично здійснює основний щоденний обсяг її виховання, догляду, побутового забезпечення та утримання.

Самостійної вимоги про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, передачу дитини їй або зміну фактичного порядку проживання дитини відповідачка у цій справі не заявила. Отже, між сторонами відсутній реальний спір щодо того, з ким на момент розгляду справи фактично проживає дитина. Заявлена позивачем вимога не спрямована на відібрання дитини у матері або зміну фактичного місця проживання дитини. Навпаки, вона спрямована на судову фіксацію вже сформованого фактичного порядку життя дитини, за якого дитина постійно проживає разом із батьком та перебуває на його щоденному вихованні й утриманні.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, провадження № 61-14859св19, зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд має роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 339/143/20, провадження № 61-6809св21, також зазначено, що суд, розглядаючи вимогу про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати з одним із батьків, за відсутності окремого спору про визначення місця проживання дитини, може констатувати вже існуюче фактичне проживання дитини з одним із батьків, не вирішуючи спору про зміну такого місця проживання.

Суд враховує, що у цій справі фактичне проживання дитини з батьком підтверджене письмовими доказами, Актом, поясненнями свідків та заявою відповідачки. Мати дитини не просить передати дитину їй та не заперечує проти самого факту проживання дитини з батьком.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема у справах Hunt v. Ukraine, Mamchur v. Ukraine, M.S. v. Ukraine, наголошував, що у справах, які стосуються дітей, першочергове значення має оцінка найкращих інтересів дитини, забезпечення стабільності її життєвого середовища, реальної турботи про дитину та справедливої рівноваги між інтересами батьків і дитини, при цьому інтереси дитини за своєю природою та значенням мають переважати.

У цій справі найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_3 відповідає збереження вже сформованого стабільного середовища проживання разом із батьком, який фактично щоденно здійснює її виховання, догляд, побутове забезпечення, розвиток та утримання.

Залишення дитини проживати разом із батьком не позбавляє матір батьківських прав, не обмежує її права на участь у вихованні дитини, спілкування з дитиною, отримання інформації про її стан здоров`я, розвиток, побут та інші обставини життя дитини, якщо така участь здійснюватиметься з урахуванням найкращих інтересів дитини.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.7, 74, 141, 150, 157, 160 СК України, ст.ст.203, 215, 220 ЦК України, ст.ст.3, 12, 13, 76–81, 89, 141, 211, 223, 259, 263–265, 273, 315, 354, 430 ЦПК України, суд, —

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком, — задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований 09 вересня 2017 року Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 796.

Залишити малолітню дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживати разом із батьком — ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який самостійно здійснює її щоденне виховання, догляд, побутове забезпечення та фактичне утримання без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя С.С. Федоріщев