Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №201/8692/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/8692/26

Провадження № 2/201/5353/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, розірвання шлюбу та залишення дитини проживати разом із батьком, -

ВСТАНОВИВ:

09 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , та з урахуванням уточнень, просив розірвати шлюб між ним та Відповідачкою, залишити дитину проживати разом із батьком, встановити факт припинення спільного проживання, ведення спільного господарства та фактичних шлюбних відносин між сторонами з 01 грудня 2024 року, встановити, що дитина фактично проживає разом із батьком, який самостійно здійснює її щоденне виховання, догляд, навчання, побутове забезпечення та фактичне утримання без належної системної участі матері.

На підтвердження своїх вимог Позивач зазначив, що Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, укладеному 12 вересня 2014 року, актовий запис №1341, зареєстрованому Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції. Від шлюбу сторони мають спільну дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактичні сімейні відносини між сторонами припинені, сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, спільного сімейного побуту не мають, а дитина фактично проживає разом із батьком. Позивач зазначив, що саме він щоденно самостійно здійснює виховання, догляд, навчання, побутове забезпечення та фактичне утримання дитини, забезпечує її житлом, харчуванням, одягом, взуттям, засобами гігієни, навчальними речами, належними житлово-побутовими умовами, контролем навчального процесу, медичним супроводом, лікуванням у разі необхідності, розвитком, дозвіллям, безпекою, режимом дня, моральною та емоційною підтримкою. Відповідачка проживає окремо, щоденного догляду за дитиною не здійснює, навчальний процес дитини не контролює, її повсякденний побут, харчування, лікування, розвиток, дозвілля та безпеку системно не організовує, а також не забезпечує регулярного матеріального утримання дитини.

Ухвалою суду від 11 червня 2026 року відкрито провадження у справі.

Позивач подав до суду заяву, у якій уточнений позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити та розглянути справу за його відсутності. Зазначив, що наданими доказами доведено фактичне проживання дитини разом із батьком, здійснення саме батьком щоденного виховання, навчання, догляду та утримання дитини, мати доказів протилежного не надала.

Відповідачка подала до суду заяву, у якій зазначила, що уточнену позовну заяву отримала, з її змістом ознайомилася, проти розірвання шлюбу не заперечує, не заперечує проти залишення дитини проживати разом із батьком, визнає, що дитина фактично проживає з батьком і що саме батько здійснює її щоденне виховання, догляд, навчання, побутове забезпечення та фактичне утримання.

У поданих заявах Сторони просили розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується первісна позовна заява та зустрічний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, укладеному 12 вересня 2014 року, актовий запис №1341, зареєстрованому Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактичні сімейні відносини між сторонами припинені, сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, спільного сімейного побуту не мають, а дитина фактично проживає разом із батьком.

01 грудня 2024 року між сторонами було укладено письмовий Договір про участь у вихованні та утриманні дитини. Згідно з цим договором сторони підтвердили фактичний порядок, який склався між ними: дитина постійно проживає разом із батьком та перебуває на його щоденному вихованні й утриманні, а мати має брати участь у матеріальному забезпеченні дитини.

У матеріалах справи наявний акт про фактичне проживання дитини разом із батьком, самостійне виховання та утримання дитини батьком, а також письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Згідно з актом та письмовими поясненнями свідків, дитина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично постійно проживає разом із батьком — ОСОБА_1 — за адресою: АДРЕСА_1 .

Свідок ОСОБА_4 підтвердила, що дитина фактично постійно проживає разом із батьком, а саме батько забезпечує їй щоденний догляд, виховання, побут, харчування, навчання, розвиток та належні умови проживання.

Свідок ОСОБА_5 підтвердила, що саме батько належним чином виховує дитину, забезпечує її побут, навчання, харчування, догляд, розвиток, безпеку та фактичне утримання, тоді як мати проживає окремо та системної участі у щоденному вихованні й утриманні дитини не бере.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи надані докази, суд виходить з того, що відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності сторін.

Відповідно до статей 76–81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Щодо вимоги про розірвання шлюбу

Як вже згадано вище, судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, укладеному 12 вересня 2014 року, актовий запис №1341. Від шлюбу сторони мають спільну дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені. Сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, спільного сімейного побуту не мають, подружні відносини не підтримують.

Відповідачка проти розірвання шлюбу не заперечує.

Відповідно до статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Положенням статті 1 СК передбачено, що побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Згідно із ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

В даному випадку, сторони вважають, що відсутні підстави для застосування заходів примирення, як це передбачено ст. 111 СК України, оскільки спільні відносини між ними повністю припинені, а їх відновлення є неможливим.

Оскільки сторони наполягають на розірванні шлюбу, то відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Розірвання шлюбу судом відбувається за позовом одного з подружжя відповідно до ст.110 СК України.

Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Отже, зважаючи на те, що сторони не виявили бажання примиритися та наполягають на розірвані шлюбу, укладеного між ними, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Формальне збереження шлюбу за відсутності реальних сімейних відносин між сторонами не відповідає сутності шлюбу як сімейного союзу, не забезпечує правової визначеності сторін та не сприяє захисту інтересів дитини.

Водночас суд враховує, що після фактичного припинення шлюбних відносин дитина залишилася проживати разом із батьком, який сумлінно ставиться до виконання батьківських обов`язків, щоденно самостійно забезпечує дитині проживання, догляд, навчання, виховання, побутове забезпечення, розвиток та фактичне утримання.

Той факт, що ці обов`язки батько фактично виконує самостійно, без належної системної участі матері дитини, додатково підтверджує, що подальше формальне збереження шлюбу між сторонами не відповідає реальному стану їхніх сімейних відносин та не сприяє захисту прав і найкращих інтересів дитини.

Щодо залишення дитини проживати разом із батьком

Судом встановлено, що дитина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає разом із батьком — ОСОБА_1 — за адресою: АДРЕСА_1 .

Ця обставина підтверджується поясненнями Позивача, договором сторін від 01 грудня 2024 року, актом про фактичне проживання дитини разом із батьком, письмовими поясненнями свідків, а також не заперечується Відповідачкою.

Суд враховує, що у цій справі фактично відсутній спір між батьками щодо того, з ким має проживати дитина.

Відповідачка не заявляла вимог про передачу дитини їй, не просила змінити фактичне місце проживання дитини та прямо зазначила, що не заперечує проти залишення дитини проживати разом із батьком.

Отже, суд у цій справі не вирішує окремий спір про визначення місця проживання дитини в умовах конфлікту між батьками щодо передачі дитини від одного з батьків іншому, а лише констатує вже існуючий фактичний стан речей: дитина проживає з батьком, саме батько щоденно забезпечує її життя, навчання, виховання, догляд, побут, розвиток, безпеку та фактичне утримання без участі матері.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 зазначив, що за загальним правилом, за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Також Верховний Суд у справі №339/143/20 виходив із того, що за відсутності окремого спору про визначення місця проживання дитини зазначення у рішенні про розірвання шлюбу, з ким дитина залишається проживати, є констатацією фактичного місця проживання дитини, а не вирішенням окремого спору про зміну її місця проживання.

Збереження проживання дитини разом із батьком відповідає її найкращим інтересам, оскільки не змінює звичного для неї середовища, побуту, житлових умов, режиму дня, навчального процесу та особи, яка фактично забезпечує її повсякденне життя.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що при визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати, зокрема, збереження її сімейних зав`язків та забезпечення розвитку у безпечному, спокійному і стійкому середовищі, а інтереси дитини за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Дитина ОСОБА_3 має сформоване стабільне середовище проживання разом із батьком. Батько забезпечує їй належні житлово-побутові умови, навчання, харчування, одяг, медичний супровід, дозвілля, розвиток, безпеку та повсякденний догляд.

За таких обставин суд дійшов висновку, що після розірвання шлюбу дитину слід залишити проживати разом із батьком — ОСОБА_1 .

Щодо самостійного виховання та фактичного утримання дитини батьком

Судом встановлено, що дитина фактично проживає разом із батьком, а батько самостійно здійснює її щоденне виховання, догляд, навчання, побутове забезпечення та фактичне утримання без належної системної участі матері.

Самостійне виховання та утримання дитини не означає позбавлення матері батьківських прав або повне юридичне усунення її з життя дитини.

Йдеться про встановлення реального фактичного стану: хто з батьків щоденно проживає з дитиною, забезпечує її харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, навчання, медичний супровід, побут, режим дня, розвиток, безпеку, дозвілля, емоційну підтримку та повсякденне прийняття рішень щодо життя дитини.

У цій справі такий обсяг обов`язків фактично здійснює саме батько.

Мати, яка проживає окремо, не здійснює такого щоденного обсягу догляду, виховання, навчання, розвитку та побутового забезпечення, участі у вихованні та утриманні дитини не приймає. Доказів протилежного Відповідачка суду не надала. Навпаки, у своїй заяві Відповідачка фактично підтвердила, що дитина проживає з батьком, а саме батько здійснює її щоденне виховання, догляд, навчання, побутове забезпечення та фактичне утримання.

Сама по собі потенційна або епізодична участь матері у спілкуванні з дитиною не спростовує факту, що основний, постійний і щоденний обсяг виховання та фактичного утримання дитини здійснюється батьком.

Піклування про дитину не зводиться лише до грошових відносин. Виховання та утримання дитини — це систематичний, постійний, щоденний і фактичний комплекс дій, спрямованих на забезпечення життя дитини: проживання з нею, догляд, харчування, гігієну, лікування, розвиток, навчання, безпеку, побут, емоційну підтримку, режим дня, виховання та формування майбутньої особистості.

Саме цей комплекс обов`язків виконує батько.

Тому вимога про встановлення фактичного проживання дитини разом із батьком та самостійного здійснення ним щоденного виховання й утримання дитини підлягає задоволенню, оскільки відповідає встановленим обставинам справи, поданим доказам та найкращим інтересам дитини.

Щодо договору про участь у вихованні та утриманні дитини

Суд бере до уваги, що між сторонами 01 грудня 2024 року було підписано Договір про участь у вихованні та утриманні дитини.

Відповідачка посилається на те, що цей договір не був нотаріально посвідчений, а тому, на її думку, не створює для неї обов`язку сплачувати кошти саме як за договором.

Суд погоджується з тим, що відповідно до статті 189 Сімейного кодексу України договір між батьками про сплату аліментів на дитину укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується.

Разом із тим зазначена обставина не означає, що підписаний сторонами документ повністю втрачає доказове значення у цій справі. Договір від 01 грудня 2024 року не оцінюється судом як виконавчий документ або як самостійна нотаріально посвідчена підстава для безспірного стягнення аліментів.

Водночас цей документ є письмовим доказом фактичних обставин, які сторони самі підтвердили на момент його підписання, а саме: фактичного окремого проживання батьків, проживання дитини разом із батьком, здійснення батьком щоденного виховання та утримання дитини, а також визнання матір`ю необхідності її матеріальної участі в утриманні дитини.

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці зазначала, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то вимога про визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту, а суд у мотивувальній частині рішення може надати оцінку доводам сторін щодо правової природи такого правочину та його наслідків.

У цій справі суд виходить із того, що спір щодо нотаріальної форми договору не може бути використаний матір`ю як спосіб заперечити фактичне проживання дитини разом із батьком, самостійне виховання та утримання дитини батьком або як підстава для повного звільнення матері від передбаченого законом обов`язку утримувати дитину.

Разом із тим суд звертає увагу, що відповідно до статті 189 Сімейного кодексу України договір між батьками про сплату аліментів на дитину укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується.

Відповідно до частини першої статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, оскільки Договір про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 грудня 2024 року був укладений сторонами у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, він не створює для сторін самостійних договірних прав та обов`язків у частині сплати коштів як за нотаріально посвідченим договором.

Суд підкреслює, що підписаний сторонами договір, незважаючи на недодержання нотаріальної форми, зберігає значення письмового доказу фактичних обставин справи.

Зокрема, він підтверджує, що сторони визнавали фактичне проживання дитини разом із батьком, здійснення батьком основного щоденного догляду, виховання, навчання, побутового забезпечення та фактичного утримання дитини.

Отже, нікчемність договору не спростовує доказового значення цього документа для встановлення реального сімейного стану сторін та фактичного порядку проживання, виховання і утримання дитини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.24, 110, 112, 141, 150, 155, 157, 160, 161 СК України, ст.ст.16, 203, 215, 216, 220 ЦК України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 76–81, 206, 263–265, 268, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, з урахуванням уточненої позовної заяви про розірвання шлюбу, залишення дитини проживати разом із батьком, встановлення фактичного самостійного виховання та утримання дитини батьком, - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований 12 вересня 2014 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №1341.

Встановити факт припинення спільного проживання, ведення спільного господарства та фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 грудня 2024 року.

Залишити дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом із батьком - ОСОБА_1 , за адресою його фактичного проживання: АДРЕСА_1 , який самостійно здійснює її щоденне виховання, догляд, навчання, побутове забезпечення та фактичне утримання без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду після набрання ним законної сили є підставою для державної реєстрації розірвання шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Соборний районний суд м. Дніпра протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев