Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №173/1532/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1532/26

Провадження №2/173/1575/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 вересня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Кожевник О.А.

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою адвоката Богачової Наталії Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в натурі в окремий об`єкт нерухомості та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява адвоката Богачової Наталії Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в натурі в окремий об`єкт нерухомості та визнання права власності.

Згідно з поданою позовною заявою позивач просить припинити право спільної часткової власності та виділити в натурі окремий об`єкт нерухомості визнавши за ОСОБА_1 , право власності на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на таке. ОСОБА_1 відповідно до Договору дарування від 19 квітня 2004 року є співвласником 1/3 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Інша частина домоволодіння на підставі Договору купівлі-продажу від 20 червня 2019 року належить ОСОБА_2 .

Відповідно до технічного паспорта на будинок від 15 квітня 2004 року власниками будинку в рівних частках, по 1/3, були Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок садибного типу від 23 травня 2012 року власником 1/3 частки будинку по АДРЕСА_2 є Позивач – ОСОБА_1 .

У подальшому, відповідно до Договору купівлі-продажу від 20 червня 2019 року, Відповідач ОСОБА_2 придбала в натурі окремий об`єкт нерухомого майна – житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, частина домоволодіння, якою користується Відповідач, фактично була виділена в окремий об`єкт нерухомого майна та оформлена нею юридично, тоді як частка Позивача, незважаючи на її фактичну відокремленість, продовжує обліковуватися як 1/3 частка у праві спільної часткової власності.

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , придбаний Відповідачем, межує з частиною житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить Позивачу.

На теперішній час частини домоволодіння фактично є окремими самостійними об`єктами нерухомого майна, оскільки житловий будинок фактично повністю розділений на дві частини. Кожна з таких частин має окремі входи, окремий під`їзд з вулиці, окремі виходи, відокремлену прибудинкову територію, а також окремі інженерні мережі та комунікації.

Позивач та Відповідач самостійно користуються належними їм частинами домоволодіння, не мають спільних житлових чи інших приміщень та фактично здійснюють володіння і користування кожною своєю частиною як окремим об`єктом нерухомого майна.

Крім того, земельна ділянка, якою користуються Позивач та Відповідач, фактично розділена між ними огорожею. Кожна сторона самостійно користується визначеною частиною земельної ділянки, що відповідає частині будинку, якою вона фактично володіє та користується.

Загальна площа земельної ділянки, що фактично використовується для обслуговування частини житлового будинку, якою користується Позивач, становить 0,0710 га. Вказана частина земельної ділянки фактично відокремлена від земельної ділянки, якою користується Відповідач.

Разом з тим, Позивач на теперішній час позбавлена можливості належним чином оформити свої права на належну їй частину житлового будинку та відповідну земельну ділянку, оскільки її 1/3 частка житлового будинку юридично не виділена в натурі та продовжує обліковуватися як частка у праві спільної часткової власності.

Фактичний поділ будинку між сторонами існує тривалий час, кожна сторона користується конкретно визначеною частиною домоволодіння, при цьому спільні приміщення між Позивачем та Відповідачем відсутні.

Рішенням виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради від 26 червня 2012 року відповідним частинам домоволодіння фактично присвоєно окремі адреси: Позивачу – АДРЕСА_4 , а іншій частині домоволодіння – АДРЕСА_3 .

Фактично за Позивачем визначено та використовується окрема частина житлового будинку, до складу якої входять: коридор 1-1 площею 3,5 кв. м; кухня 1-2 площею 12,6 кв. м; житлові кімнати 1-3, 1-4, 1-6 загальною площею 39,7 кв. м; ванна кімната 1-5 площею 3,7 кв. м; тамбур а-1; житлова прибудова А-1, а також надвірні будівлі та споруди: літня кухня И-1, сарай К-1, вбиральня Д-1, паркан № 5, № 7, хвіртка № 8, хвіртка № 9, мощення ІІ, водогін № 10, розташовані на присадибній земельній ділянці.

Отже, хоча юридично за Позивачем продовжує обліковуватися 1/3 частка у праві спільної часткової власності на домоволодіння, фактично ця частка є визначеною та відокремленою в натурі частиною житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, якою Позивач самостійно володіє та користується.

Відсутність належного юридичного оформлення фактично відокремленої частини житлового будинку як самостійного об`єкта нерухомого майна перешкоджає Позивачу реалізувати своє право власності, зокрема належним чином оформити право власності на відповідну частину земельної ділянки.

За таких обставин Позивач звернулася до суду з вимогою про виділ належної їй 1/3 частки житлового будинку в натурі та визнання за нею права власності на утворений у результаті такого виділу окремий об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 18 травня 2026 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження по справі за вказаним позовом.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Відповідач в судове засідання не з?явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки в суд не повідомила.

31 липня 2026 року на адресу суду надійшла заява про визнання позову від ОСОБА_4 . Однак до зазначеної заяви особою, яка її подала, не додано жодного документа, що посвідчує її особу, а також зміну прізвища, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості ідентифікувати особу заявника, встановити її процесуальний статус та перевірити наявність у неї відповідних повноважень на вчинення процесуальної дії щодо визнання позову. За таких обставин суд не бере зазначену заяву до уваги під час розгляду справи.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Між сторонами виникли правовідносини із визнання права власності на нерухоме майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має у власності 1/3 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі Договору дарування від 19 квітня 2004 року, що підтверджується копією відповідного договору дарування та витягом № 3651919 від 22 травня 2004 року, виданим КП «Верхньодніпровське бюро технічної інвентаризації».

Згідно з рішенням виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради від 26 червня 2012 року «Про присвоєння адреси домоволодінню за адресою: АДРЕСА_2 гр. гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 » домоволодінню, що належить ОСОБА_1 , присвоєно адресу: АДРЕСА_4 , а домоволодінню, що належить ОСОБА_5 , – адресу: АДРЕСА_3 , із зобов`язанням власників внести відповідні зміни до технічної документації.

Згідно з рішенням 17 сесії 6 скликання Верхньодніпровської міської ради від 13 липня 2012 року № 367-17/VI «Про розподіл земельної ділянки по АДРЕСА_2 гр. гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 » присадибну земельну ділянку загальною площею 0,1654 га було розподілено, зокрема, шляхом закріплення за ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0710 га для обслуговування частини житлового будинку по АДРЕСА_4 , а за ОСОБА_5 – земельної ділянки площею 0,0944 га для обслуговування частини житлового будинку по АДРЕСА_3 . Також зазначеним рішенням власників зобов`язано внести відповідні зміни до інвентаризаційної справи на житловий будинок.

В травні 2012 року позивач звернулася до КП «Верхньодніпровське бюро технічної інвентаризації», яким виготовлений технічний паспорт на будинок садибного типу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та надано висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі № 571, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 передала, а ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняла у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

В натурі житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не поділений.

В свою чергу відповідно до інформаційної довідки № 488248068 від 31 липня 2026 року ОСОБА_2 належить на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , розмір частки 1.

Відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна за технічними показниками 1/3 частина об`єкта є відокремлена, має окремий вхід і може бути виділена в натурі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України, є спільною частковою власністю.

За приписами ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном,що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні ст. 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється самостійні об`єкти майна.

Враховуючи право позивача на виділ у натурі її частки, висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна про можливість експлуатації будинку і господарських будівель, як окремих об`єктів нерухомості, суд вважає, що позов слід задовольнити.

Відповідно до ч. 3 ст. 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Враховуючи клопотання позивача щодо відшкодування витрат по сплаті судового збору, суд вважає за можливе судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, покласти на позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259,263,264,265,268, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в натурі в окремий об`єкт нерухомості та визнання права власності- задовольнити.

Припинити право спільної часткової власності та виділити в натурі окремий об`єкт нерухомості, визнавши за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) право власності на житловий будинок садибного типу, а саме: коридор 1-1 пл. 3,5 кв.м.; кухні 1-2 пл. 12, 6 кв.м; жилі кімнати 1-3, 1-4, 1-6 пл. 39,7 кв.м; ванна 1-5, пл. 3,7; тамбур а-1; жила пристройка А-1, з надвірними будівлями: літня кухня И-1; сарай К-1; вбиральня Д-1; паркан № 5; № 7; хвіртка № 8; хвіртка № 9; мощення II; водогін № 10, розташовані на присадибній земельній ділянці мірою 1623 кв.м (по фактичному користуванню), розташований за адресою: АДРЕСА_5 .

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ).

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.

Суддя О.А. Кожевник