Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №712/12014/26 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 712/12014/26

Провадження № 3/712/3407/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року суддя Соснівського районного суду м. Черкаси Кончина О.І. розглянувши протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, курсанта другого відділу підготовки центру базової загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_1 , «солдата», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з наказом начальника Головного центру № 1259-ОД від 26 липня 2026 року, курсанту третього навчального взводу третьої навчальної роти другого навчального батальйону тимчасового навчального пункту солдату ОСОБА_2 наказували вибути 27 липня 2026 року на заняття з Вогневої підготовки відповідно до розкладу занять, затвердженого начальником Головного центру від 03 липня 2026 року №03.1/51832/26-Вн, з цією метою отримати особисту зброю та екіпірування відповідно до теми проведення занять.

Після доведення наказу військовослужбовцю ОСОБА_1 , згідно відомості про доведення до особового складу другого навчального батальйону тимчасового навчального пункту, вимог наказу начальника Головного центру підготовки особового складу від 26 липня 2026 №1259-ОД «Про організацію і проведення навчальних занять солдат ОСОБА_3 відмовився від виконання наказу, відмовився отримувати зброю, екіпірування та вирушити на заняття з Вогневої підготовки про що складено Акт про відмову виконання наказу від 27 липня 2026 року, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 172-10 КУпАП

ОСОБА_1 вину визнав частково, пояснюючи що не мав умислу на невиконання наказу так як його відмова від виконання наказу зумовлена виключно релігійними переконання та віросповіданням. Просив провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. В разі прийняття іншого рішення просив застосувати ст. 22 КУпАП та врахувати його релігійні переконання та щире каяття.

Заслухавши ОСОБА_1 , дослідивши матеріали адміністративної справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження у зазначених справах є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Суддя, відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме: протоколом ЧЦП № 233167 від 11.08.2026; висновком службового розслідування; витягом із наказу № 128 від 06.05.2026 (а.с. 6), витягами із наказів № 1109-ОД від 03.07.2026; № 4166-АГ від 17.07.2026, № 1259-ОД від 26.07.2026, № 1135-ОД від 08.07.2026; розкладом занять; рапортами; інформаційною карткою; військовим квитком серія НОМЕР_2 ; письмовими поясненнями ОСОБА_4 ; актом про відмову від 27.07.2026;

Суд зазначає, що під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

Перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження.

Відтак, аргументи про те, що релігійні переконання не дозволяють брати у руки , екіпірування та вирушати на заняття з Вогневої підготовки, не можуть бути розцінені судом, як такі, що виключають можливість виконання військовозобов`язаним громадянином України Конституційного обов`язку захищати Батьківщину під час воєнного стану.

З огляду на викладене часткове визнання вини ОСОБА_1 з посиланням на релігійні переконання, за відсутності належних та допустимих доказів підтверджуючих цю обставину, слід розцінювати, як спосіб захисту, а тому не заслуговує на увагу суду.

Згідно ст. 10 Статуту Збройних Сил України, яка визначає загальні обов`язки військовослужбовців, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (пункт 4 Положення).

Таким чином, факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення є доведеним, а його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, оскільки останній 27.07.2026 відмовився від виконання наказу, відмовився отримувати зброю, екіпірування та вирушити на заняття з Вогневої підготовки.

Проте, враховуючи особу ОСОБА_1 , який характеризується позитивно, характер вчиненого правопорушення, відсутність доказів притягнення раніше до відповідальності за аналогічні правопорушення останнього, щире каяття, те, що він усунув порушення та продовжує перебувати на службі, відсутність умислу на вчинення адміністративного правопорушення, та враховуючи, що цей випадок носить поодинокий характер, суд вважає, за можливе звільнити ОСОБА_1 від відповідальності за малозначністю з оголошенням йому усного зауваження та звільнення від відповідальності згідно вимог ст. 22 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 172-10, ст.ст. 22, 283, 284 КУпАП, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, та звільнити його від адміністративної відповідальності в зв`язку з малозначністю, обмежившись усним зауваженням.

Провадження в справі закрити.

Постанова суду може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через Соснівський районний суд м. Черкаси протягом десяти днів з дня її винесення в порядку, передбаченому ст. 294 КУпАП.

Суддя Соснівського

районного суду м. Черкаси О.І.Кончина