Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №564/4873/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 564/4873/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року Рівненський міський суд

Рівненської області

в особі судді – Ковальова І.М.,

при секретарі – Білецькій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, стягнення судових витрат,-

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, стягнення судових витрат звернувся ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримали з підстав викладених у позовній заяві, просять суд їх задоволити та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 25 травня 2010 року в розмірі 5000 (п`ять тисяч) доларів США, що за офіційним курсом НБУ 42,1549 грн. за 1 долар США станом на 23 листопада 2025 року становить 210774,50 грн., проценти за користування сумою позики у розмірі 4% щомісяця за період з 26 вересня 2010 року по 23 листопада 2025 року, що становить 36400 (тридцять шість тисяч чотириста) доларів США, що за офіційним курсом НБУ 42,1549 грн. за 1 долар США станом на 23 листопада 2025 року становить 1534143,36 грн., 3% річних від простроченої суми відповідно до ст.625 ЦК України за період з 26 вересня 2010 року по 23 листопада 2025 року у розмірі 2275 (дві тисячі двісті сімдесят п`ять) доларів США, що за офіційним курсом НБУ 42,1549 грн. за 1 долар США станом на 23 листопада 2025 року становить 95197,40 грн., інфляційні втрати, нараховані на гривневий еквівалент основного боргу (39678,00 грн.) за період 2011-2025 років у сумі 161325,07 грн., з урахуванням того, що точний розмір інфляційних втрат визначається судом згідно з офіційними даними Держстату України.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнала з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов. Крім того заявила про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Судом встановлено, що 25 травня 2010 року між сторонами по справі було укладено договір позики відповідно до якого позивач надав у позику відповідачу грошові кошти в розмірі 5000 (п`ять тисяч доларів США) терміном на 4 місяці під 4% річних у готівковій формі, а відповідач зобов`язався повернути дану позику через чотири місяці.

Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні договором позики грошових коштів від 25 травня 2010 року (надалі – договір позики) наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 1976 р.н., проживаючий АДРЕСА_1 позичив у ОСОБА_1 гроші в сумі 5000 $ (п`ять тисяч доларів США) терміном на 4 місяці під 4% (чотири відсотків). 25.05.2010 підпис Дерев`янко.».

В судовому засіданні позивач та представник позивача стверджують, що станом на день розгляду справи в суді відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, оскільки неодноразово визнавав наявність боргу та обіцяв позивачу його повернути. Крім того, відповідач підтримував зв`язок з позивачем та фактично підтверджував існування зобов`язання, що свідчить про відсутність заперечень щодо самого факту боргу

В судовому засіданні представник відповідача стверджує, що її довіритель категорично заперечує твердження позивача про неповернення боргу, оскільки отримані ним кошти були повернуті позивача частинами, як у межах чотиримісячного строку, передбаченого розпискою, так і після його спливу. При цьому відповідач стверджує, що позивач під час отримання відповідних сум робив відмітки про їх повернення у власному блокноті, ніяких розписок про повернення коштів відповідач з позивача не вимагав.

Також, представник відповідача заявила про застосування строків позовної давності за вимогами позивача, як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст.534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом вказаних норм початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 по справі № 575/476/16-ц (14-306цс18) вказано: Встановивши, що позовну давність пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цієї підстави, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. У даному випадку позивачкою не доведено існування підстав для визнання договору недійсним, оскільки в момент підписання договору його сторонами усі істотні умови були узгоджені, а дописування у договір здійснено після його підписання сторонами. Тому підстав для відмови у позові у зв`язку пропуском строку давності не вбачається. Також у постанові ВП ВС від 27.03.2019 по справі № 727/5743/15-ц (14-78 цс 19) визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення

Як зазначено у висновку Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 по справі № 2004/1979/12 (14-194цс19) : 71. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Під час судового розгляду справи було встановлено факт укладання 25 травня 2010 року між сторонами по справі договору позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 5 (п`ять) тисяч доларів США терміном на 4 місяці під 4% річних, котрий і не заперечувався самим відповідачем та відсутність письмових доказів повернення даних коштів. Крім того, представником відповідача та самим відповідачем не було доведено факту повернення останнім позики та відсотків позивачу, на який вони безпосередньо посилаються як у відзиві так і у своєї поясненнях наданих в засіданні.

Тобто належними та допустимими доказами під час розгляду справи було встановлено порушення права позивача неправомірними діями відповідача, котрі полягали у невиконанні покладених на нього договором позики обов`язків, а саме повернення у передбачений у договорі термін грошових коштів та відсотків.

З матеріалів справи вбачається наступне: договір позики укладено сторонами 25 травня 2010 року на термін 4 місяці, тобто до 25 вересня 2010 року.

Тобто з позовною заявою до суду позивач мав право звернутися не пізніше 25 травня 2013 року.

Однак, з долучених до позовної заяви та досліджених в судовому засіданні письмових доказів вбачається, що 29 червня 2024 року позивач звернувся з заявою до ВП №2 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області (ЄО №4782 від 29.06.2024) у якій просив прийняти відповідні міри відносно ОСОБА_2 котрий не повертає йому борг в сумі 5000,00 доларів США; а з позовною заявою до Костопільського районного суду Рівненської області позивач звернувся 27 листопада 2025 року (вх.№ 13562).

Долучені до відповіді на відзив медичні довідки, на котрі посилався представник позивача та зазначав, що вони підтверджують факт перебування позивача у стані хвороби, підтверджують факт перебування останнього на стаціонарному лікуванні у медичних закладах.

Однак, дані довідки не містять у інформації про неможливість звернення позивача, як особисто так і через свого представника для захисту своїх процесуальних прав до правоохоронних органів чи судів у період з 2010 по 2013 роки.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до винесення рішення судом; позивачем та його представником не заявлено та не подано суду належних та допустимих доказів поважності пропуску строку звернення до суду, котрі б за наявності об`єктивних обставин могли б бути визнані судом поважними, тому у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, ст.ст.258,261,266,267,509,524,526,530,533,534,611,612,625,629,

1046,1047,1050 ЦК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, стягнення судових витрат відмовити у зв`язку з спливом позовної давності.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 виданий 5610, дата видачі 17.01.2023, дійсний до 17.01.2033

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов