Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №569/3004/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №569/3004/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит №8985688 від 31 січня 2022 року у загальному розмірі 20962,50 грн, а також судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №8985688, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 15000,00 грн, який вона зобов`язалася повернути у встановлений договором строк зі сплатою передбачених договором платежів.

Позивач зазначає, що кредитні кошти були перераховані на банківську картку відповідачки, однак остання належним чином свої зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 20962,50 грн, з яких: 15000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 4312,50 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 1650,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту.

Крім того, позивач посилається на те, що на підставі договору факторингу №25-07/2024 від 25 липня 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором.

Оскільки відповідачка у добровільному порядку заборгованість не погасила, позивач просить стягнути з неї 20962,50 грн заборгованості, а також понесені судові витрати.

Відповідачка ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні.

У відзиві зазначено, що позивачем не надано належних первинних документів, які б підтверджували фактичне перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів та належність їй карткового рахунку, а складений кредитором розрахунок сам по собі не є належним і достатнім доказом наявності та розміру заборгованості. Також наголошено, що саме на позивача покладено обов`язок довести заявлений ним розмір боргу належними та достатніми доказами.

Окремо у відзиві наведено заперечення щодо стягнення комісії у розмірі 1650,00 грн з посиланням на те, що договором не передбачено конкретних додаткових послуг, за які вона справляється, тоді як надання кредиту є основним обов`язком кредитодавця. У зв`язку з цим відповідну умову договору відповідачка вважає нікчемною та зазначає, що для врахування її нікчемності не потрібно пред`являти окремий зустрічний позов.

Крім того, у відзиві містяться посилання на необхідність оцінки заявленої заборгованості за критеріями добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, а також на особливий правовий захист споживача як слабшої сторони договору. Зазначено, що надмірні фінансові нарахування не повинні перетворюватися на непропорційний тягар для споживача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у відзиві зазначено, що заявлена сума є необґрунтованою, неспівмірною та завищеною з огляду на складність справи, обсяг виконаної роботи, витрачений адвокатом час та ціну позову.

Від представника позивача ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, у якій вона заперечила проти доводів відповідачки та просила позов задовольнити.

Зазначила, що договір №8985688 від 31 січня 2022 року укладено в електронній формі та підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором, а кредитні кошти були перераховані на картковий рахунок позичальника через платіжну систему LiqPay. На підтвердження факту видачі кредиту послалася на квитанцію про переказ 15000,00 грн, а для перевірки належності картки відповідачці подала клопотання про витребування відомостей у АТ КБ «ПриватБанк».

Щодо розміру заборгованості представник позивача зазначила, що він підтверджується розрахунками первісного кредитора та фактора, а доказів погашення боргу відповідачка не надала. Проценти, на її думку, нараховані відповідно до погоджених сторонами умов договору. Представник позивача також посилалася на положення законодавства про електронну комерцію та платіжні документи, а також зазначала, що сама по собі відсутність контррозрахунку відповідачки не звільняє позивача від обов`язку довести заявлений ним розмір заборгованості, але не є підставою для автоматичного відхилення розрахунку кредитора.

Заперечуючи проти доводів про нікчемність комісії, представник позивача зазначила, що комісія передбачена договором, включена до загальних витрат за кредитом та була відома відповідачці при його укладенні, тому вважала її нарахування правомірним, посилаючись також на положення Закону України «Про споживче кредитування», нормативні акти Національного банку України та судову практику.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначила, що їх розмір підтверджується поданими документами та є співмірним з огляду на складність і обсяг виконаної роботи, а підстави для їх зменшення відсутні.

Від представника відповідачки надійшла заява про розгляд справи без участі відповідачки та її представника, у якій підтримано заперечення проти позовної заяви, викладені у відзиві.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази у їх сукупності та перевіривши доводи сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

За частиною першою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справу у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

Відповідно до статей 77, 78, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, допустимими - докази, отримані у встановленому законом порядку, а достатніми - докази, які у своїй сукупності дають можливість дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню.

За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтями 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися у письмовій, у тому числі електронній, формі.

За частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Статтями 626-629 ЦК України встановлено, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог закону, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Водночас відповідно до частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частин третьої, шостої та восьмої статті 11 і частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір може бути укладений шляхом пропозиції укласти договір та її прийняття, у тому числі шляхом заповнення електронної форми, і підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Такий електронний договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом встановлено, що 31 січня 2022 року ОСОБА_1 на веб-сайті ТОВ «Мілоан» оформлено анкету-заяву на отримання кредиту №8985688. У ній зазначені РНОКПП відповідачки НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер мобільного телефону НОМЕР_2 та електронна адреса. За результатами розгляду заяви кредитодавцем погоджено надання 15000,00 грн строком на 30 днів, зі ставкою 1,25 % за кожен день користування кредитом та одноразовою комісією 11 % від суми кредиту.

Того ж дня між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №8985688, відповідно до якого сума кредиту становить 15000,00 грн, строк кредитування - 30 днів з 31 січня 2022 року, а датою повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів визначено 02 березня 2022 року.

Пунктом 1.5.1 договору передбачено одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 1650,00 грн, що становить 11 % від суми кредиту, а пунктом 1.5.2 передбачено проценти за користування кредитом у розмірі 5625,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування ним. Тип процентної ставки визначено як фіксований. Відповідно до пункту 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Вказані умови узгоджуються з паспортом споживчого кредиту, в якому зазначено суму кредиту 15000,00 грн, строк кредитування 30 днів, спосіб його надання шляхом переказу на картковий рахунок, процентну ставку 1,25 % на день, комісію 1650,00 грн та орієнтовну загальну вартість кредиту 22275,00 грн.

Аналогічні відомості містяться у графіку платежів, яким на 02 березня 2022 року передбачено повернення 15000,00 грн кредиту, 5625,00 грн процентів та 1650,00 грн комісії, всього - 22275,00 грн.

Договір №8985688 містить відомості про його підписання ОСОБА_1 31 січня 2022 року о 15 год. 47 хв. одноразовим ідентифікатором S26712.

Довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію підтверджено, що за договором №8985688 ідентифіковано саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , а одноразовий ідентифікатор S26712 31 січня 2022 року було направлено на номер телефону НОМЕР_2 .

Крім того, згідно з протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису щодо файлу «Contract 8985688.pdf» результат перевірки є успішним, цілісність даних підтверджена, а файл містить електронну печатку ТОВ «Мілоан» з кваліфікованою позначкою часу 15 год. 47 хв. 07 сек. 31 січня 2022 року.

Отже, анкета-заява, кредитний договір, паспорт споживчого кредиту, графік платежів, довідка про ідентифікацію та документи щодо електронного оформлення договору взаємно узгоджуються щодо особи позичальника, суми та строку кредитування, номера телефону відповідачки та погоджених сторонами умов договору.

Щодо фактичного надання кредитних коштів суд зазначає таке.

На підтвердження переказу коштів позивачем подано квитанцію платіжної системи LiqPay, згідно з якою 31 січня 2022 року о 15 год. 47 хв. ТОВ «Мілоан» здійснено переказ 15000,00 грн за договором №8985688 на платіжну картку № НОМЕР_3 .

Оскільки у відзиві відповідачка поставила під сумнів належність зазначеної картки саме їй, судом за клопотанням позивача витребувано відповідні відомості безпосередньо у АТ КБ «ПриватБанк».

З листа АТ КБ «ПриватБанк» від 18 серпня 2026 року, наданого на запит суду від 22 липня 2026 року, встановлено, що банківська картка, реквізити якої відповідають картці, зазначеній у квитанції LiqPay, була емітована на ім`я ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 . За цією карткою фінансовим номером був НОМЕР_2 , і цей же номер містився в анкетних даних її власниці. Банк також підтвердив, що 31 січня 2022 року на відповідний рахунок було здійснено зарахування коштів у сумі 15000,00 грн.

При цьому знеособлений номер картки, зазначений у банківських документах, відповідає номеру № НОМЕР_3 , зазначеному у квитанції LiqPay: збігаються перші шість та останні два знаки номера картки.

З банківської виписки за період з 31 січня 2022 року по 05 лютого 2022 року вбачається, що 31 січня 2022 року за відповідною карткою проведено операцію «Viplata zaima Miloan» на суму 15000,00 грн. У виписці окремо відображено 14925,00 грн у валюті картки та 75,00 грн банківської комісії, тоді як сума самої операції становить 15000,00 грн. Зазначена банківська комісія у сумі 75,00 грн не є комісією за надання кредиту у сумі 1650,00 грн, заявленою позивачем до стягнення у цій справі.

Суд також враховує, що зазначення у документах банку прізвища ОСОБА_5 , а не ОСОБА_6 , не свідчить про належність картки іншій особі. РНОКПП власниці картки повністю збігається з РНОКПП відповідачки, так само збігаються ім`я, по батькові та номер телефону. Крім того, у процесуальних документах, поданих від імені відповідачки, вона зазначена як ОСОБА_7 з тим самим РНОКПП.

Таким чином, квитанція LiqPay не оцінюється судом ізольовано. Її відомості щодо дати, суми та картки одержувача узгоджуються з даними кредитного договору, анкети-заяви, довідки про ідентифікацію та, що є визначальним для перевірки заперечень відповідачки, з інформацією та випискою, отриманими судом безпосередньо від банківської установи.

З огляду на сукупність зазначених доказів суд приходить до висновку, що 31 січня 2022 року ТОВ «Мілоан» виконало свій обов`язок за договором та надало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 15000,00 грн, а доводи відзиву про відсутність належних доказів фактичного перерахування коштів та належності відповідачці карткового рахунку спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 599, 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути отримані кредитні кошти у строк та в порядку, визначених договором, а зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Доказів повернення відповідачкою отриманих 15000,00 грн матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги в частині стягнення 15000,00 грн основної заборгованості за кредитом.

Щодо доводів відповідачки про неналежність та недостатність поданого позивачем розрахунку заборгованості суд зазначає таке.

Розрахунок заборгованості, складений кредитором, не має для суду наперед встановленої доказової сили та підлягає оцінці у сукупності з умовами кредитного договору та іншими наявними у справі доказами. Сам по собі факт складення такого розрахунку кредитором не свідчить про його неналежність чи недопустимість, якщо відображені в ньому нарахування можливо перевірити на відповідність умовам договору та арифметично. Водночас такий розрахунок не замінює доказів фактичної видачі кредиту, яка у цій справі підтверджена банківськими документами.

Пунктом 1.5.2 договору №8985688 передбачено нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування ним. Процентна ставка є фіксованою. Пунктом 2.2.2 договору визначено, що проценти нараховуються з дня, наступного за днем надання кредиту, на залишок фактичної заборгованості за кожен день користування кредитом.

З наданого ТОВ «Мілоан» розрахунку заборгованості, який містить відомість про щоденні нарахування та погашення за договором №8985688, вбачається, що 31 січня 2022 року відображено надання кредиту у сумі 15000,00 грн та нарахування комісії за його надання у сумі 1650,00 грн. Починаючи з 01 лютого 2022 року і по 28 лютого 2022 року включно кредитодавцем щоденно нараховувалися проценти у сумі 187,50 грн.

Розмір щоденного нарахування відповідає погодженій сторонами ставці, оскільки 1,25 % від 15000,00 грн становить 187,50 грн. За 28 днів у розрахунку відображено нарахування процентів у загальному розмірі 5250,00 грн.

Разом з тим у відомості зазначено, що 04 березня 2022 року первісним кредитором проведено сторнування процентів у сумі 937,50 грн, унаслідок чого залишок заборгованості за процентами визначено у розмірі 4312,50 грн.

Окремої підстави здійсненого сторнування надані суду документи не містять. Суд не встановлює причину такого коригування, однак враховує його правовий наслідок: заявлена позивачем до стягнення сума процентів становить 4312,50 грн, тобто є меншою як від фактично відображених нарахувань за період з 01 по 28 лютого 2022 року у сумі 5250,00 грн, так і від передбаченої договором суми процентів за первісний строк кредитування - 5625,00 грн.

З огляду на визначені частиною першою статті 13 ЦПК України межі розгляду справи суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця на одержання передбачених договором процентів існує у межах погодженого сторонами строку кредитування, а після спливу такого строку право нараховувати передбачені договором проценти припиняється.

У цій справі договором визначено строк кредитування 30 днів з 31 січня 2022 року та кінцеву дату повернення кредиту - 02 березня 2022 року. Відомість не містить нових нарахувань договірних процентів після закінчення строку кредитування. Операція від 04 березня 2022 року є сторнуванням раніше нарахованих процентів, тобто зменшенням їх суми, а не новим нарахуванням після спливу строку кредитування.

Матеріали справи також не містять даних про продовження строку кредитування після 02 березня 2022 року. Тому заявлена сума процентів перевіряється судом за умовами договору та законодавством, чинними на момент виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. За змістом частини першої статті 1054 ЦК України позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти на умовах, установлених договором.

Суд також враховує, що неподання відповідачкою власного контррозрахунку саме по собі не звільняє позивача від обов`язку довести заявлений розмір заборгованості та не є самостійною підставою для визнання розрахунку кредитора правильним.

У цій справі судом перевірено умови договору, фактично надану суму кредиту, процентну ставку, розмір щоденного нарахування, період нарахувань і проведене первісним кредитором коригування. Арифметично 5250,00 грн мінус 937,50 грн становить 4312,50 грн. Доказів сплати відповідачкою цієї суми або її частини матеріали справи не містять.

Отже, заявлені позивачем 4312,50 грн за своєю правовою природою є процентами за користування кредитними коштами, передбаченими договором, а не неустойкою чи процентами, нарахованими як відповідальність за прострочення грошового зобов`язання. Відомості розрахунку в цій частині узгоджуються з умовами договору, є послідовними та піддаються арифметичній перевірці.

Щодо посилань відповідачки на неспівмірність фінансового навантаження та необхідність захисту споживача як слабшої сторони суд зазначає, що участь фізичної особи - споживача у кредитних правовідносинах передбачає застосування спеціальних гарантій захисту її прав, а принцип свободи договору не є абсолютним.

Разом з тим статус споживача сам по собі не звільняє позичальника від обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти та сплатити правомірно нараховані проценти за користування ними.

У даній справі позивач не заявляє до стягнення пеню, штраф, три проценти річних, інфляційні втрати чи інші платежі, які за своєю правовою природою є мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Заявлені до стягнення 4312,50 грн є процентами за користування кредитом, нарахованими виходячи з погодженої сторонами ставки у межах погодженого строку кредитування. При цьому договором за такий строк передбачено проценти у сумі 5625,00 грн, тоді як позивачем заявлено до стягнення 4312,50 грн.

Отже, наведені у відзиві посилання на судову практику щодо можливості зменшення неспівмірних санкцій та інших нарахувань, які є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання, не є підставою для зменшення заявленої у цій справі суми договірних процентів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідачки 4312,50 грн заборгованості за процентами за користування кредитом є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо набуття позивачем права вимоги судом встановлено таке.

25 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №25-07/2024, за умовами якого первісний кредитор відступає фактору права грошової вимоги до боржників, включених до Реєстру боржників, а до фактора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент їх переходу.

Договором визначено, що права вимоги переходять до фактора у робочий день, у який уповноваженими представниками сторін підписано акт приймання-передачі Реєстру боржників для друку.

Актом приймання-передачі Реєстру боржників для друку від 26 липня 2024 року підтверджено, що ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Факторинг Партнерс» прийняло відповідний Реєстр, після чого фактор набув права грошової вимоги до включених до нього боржників.

Виконання договору факторингу підтверджується також платіжною інструкцією №448090004 від 26 липня 2024 року про перерахування ТОВ «Факторинг Партнерс» на користь ТОВ «Мілоан» 2574925,00 грн з призначенням платежу за договором факторингу №25-07/2024 від 25 липня 2024 року.

Витяг з Реєстру боржників містить індивідуальні відомості щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , договору №8985688, а також розмір переданої вимоги: 15000,00 грн основного боргу, 4312,50 грн процентів, 1650,00 грн комісії, всього 20962,50 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не впливає на дійсність самого переходу права вимоги, а має значення, зокрема, для наслідків виконання боржником зобов`язання первісному кредитору.

Доказів того, що після відступлення права вимоги відповідачка виконала зобов`язання перед ТОВ «Мілоан» або ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», матеріали справи не містять.

За таких обставин суд приходить до висновку, що ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №8985688.

Разом з тим факт включення до Реєстру боржників заборгованості у певному розмірі та її подальше відступлення новому кредитору самі по собі не позбавляють суд обов`язку перевірити правові підстави виникнення кожної складової заявленої до стягнення заборгованості.

Як встановлено судом, до складу переданої позивачу вимоги, крім 15000,00 грн основної заборгованості та 4312,50 грн процентів за користування кредитом, включено також 1650,00 грн комісії за надання кредиту.

Оскільки відповідачка окремо заперечує проти стягнення цієї комісії та посилається на нікчемність відповідної умови договору, доводи сторін у цій частині підлягають окремій оцінці суду.

Відповідно до пункту 1.5.1 договору №8985688 комісія за надання кредиту становить 1650,00 грн, нараховується одноразово та визначена у розмірі 11 % від суми кредиту.

Позивач обґрунтовує правомірність зазначеної комісії тим, що вона прямо передбачена кредитним договором, включена до загальних витрат за кредитом, відображена у паспорті споживчого кредиту та графіку платежів і була відома відповідачці під час укладення договору.

Оцінюючи доводи сторін у цій частині, суд виходить із законодавчого регулювання, чинного на момент укладення договору, тобто станом на 31 січня 2022 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, загальними витратами за споживчим кредитом є витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, до яких включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Вказане законодавче регулювання було запроваджене Законом України від 20 вересня 2019 року №122-IX та діяло з 19 січня 2020 року, тобто до укладення сторонами договору №8985688.

Отже, законодавство, чинне станом на 31 січня 2022 року, не встановлювало загальної заборони на визначення кредитодавцем комісії, пов`язаної з наданням споживчого кредиту, а передбачало можливість включення такої комісії до загальних витрат за споживчим кредитом.

У даній справі комісія встановлена не після укладення договору та не в односторонньому порядку кредитодавцем. Її вид, розмір і порядок нарахування безпосередньо визначені пунктом 1.5.1 договору: 1650,00 грн, 11 % від суми кредиту, одноразово.

Відомості щодо цієї комісії також містяться у паспорті споживчого кредиту, де вона врахована при визначенні загальних витрат та загальної вартості кредиту для споживача, а також у графіку платежів, яким передбачено її сплату разом з іншими погодженими договором платежами.

Таким чином, спірна комісія була визначена у грошовому та процентному вираженні до укладення договору, доведена до відома відповідачки та включена до розрахунку загальної вартості кредиту.

Суд враховує посилання відповідачки на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 та іншу судову практику щодо недопустимості покладення на споживача плати за дії кредитодавця, які повинні здійснюватися безоплатно.

Разом з тим у справі №496/3134/19 предметом правової оцінки була щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості, яка охоплювала, зокрема, надання споживачу інформації щодо стану кредитної заборгованості, яку відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно не частіше одного разу на місяць.

Натомість пункт 1.5.1 договору №8985688 не встановлює щомісячної плати за інформаційне чи поточне обслуговування кредитної заборгованості. Комісія визначена як одноразова комісія за надання кредиту, нараховується один раз при виникненні кредитних правовідносин і включена до загальних витрат за кредитом.

Тому наведені відповідачкою правові висновки щодо нікчемності умов про оплатність інформації чи щомісячного обслуговування, яке за законом повинно здійснюватися безоплатно, не можуть бути механічно поширені на спірний одноразовий платіж без урахування характеру цього платежу та законодавства, чинного на момент укладення договору.

Суд також враховує постанову Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі №910/2578/24. У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу на законодавчі зміни, чинні з 19 січня 2020 року, відповідно до яких до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Крім того, оцінюючи грошові вимоги, що виникли з типових договорів про споживчий кредит ТОВ «МІЛОАН», Верховний Суд врахував, що комісія за пунктом 1.5.1 договору сплачується разово, а позичальник підписав договір та був ознайомлений з його умовами, та за встановлених судами обставин погодився з висновками щодо визнання відповідних грошових вимог.

У цій справі судом також установлено, що пункт 1.5.1 договору №8985688 передбачає саме разову, а не періодичну комісію; її розмір прямо зазначений у договорі, паспорті споживчого кредиту та графіку платежів; вона врахована у загальній вартості кредиту, а доказів повторного нарахування цієї комісії або зміни її розміру кредитодавцем матеріали справи не містять.

Саме по собі посилання відповідачки на частину першу статті 1054 ЦК України та на те, що надання грошових коштів є основним обов`язком кредитодавця, не свідчить про нікчемність відповідної умови, оскільки спеціальним Законом України «Про споживче кредитування», чинним на момент укладення договору, прямо передбачена можливість включення до загальних витрат комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням кредиту.

При цьому суд не виходить виключно з факту добровільного підписання відповідачкою договору. Вирішальним є те, що відповідний платіж передбачений спеціальним законодавчим регулюванням, визначений у договорі до його укладення, розкритий споживачу та врахований у загальній вартості кредиту.

За таких обставин суд не знаходить правових підстав для висновку про нікчемність пункту 1.5.1 договору №8985688 та відхиляє відповідні заперечення відповідачки.

Оскільки нарахування одноразової комісії у сумі 1650,00 грн відповідає умовам договору, зазначена сума включена до переданої позивачу вимоги, а доказів її сплати відповідачкою матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 1650,00 грн комісії за надання кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Таким чином, заявлені ТОВ «Факторинг Партнерс» вимоги про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №8985688 від 31 січня 2022 року є обґрунтованими у загальному розмірі 20962,50 грн, з яких 15000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 4312,50 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 1650,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту.

Доказів погашення відповідачкою зазначеної заборгованості повністю або частково матеріали справи не містять.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості у повному обсязі.

Що стосується розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і їх вартості, сплаченої або такої, що підлягає сплаті.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

У разі недотримання критеріїв співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд також враховує критерії їх реальності, необхідності та розумності.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначено, що суд при визначенні суми відшкодування має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02 липня 2024 року, прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», затверджений рішенням загальних зборів №01-12/2025 від 01 грудня 2025 року, заявку на надання юридичної допомоги №1997 від 01 грудня 2025 року та витяг з Акта №25 про надання юридичної допомоги від 31 грудня 2025 року.

Із наданих документів вбачається, що позивачем заявлено до відшкодування 13000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з опрацюванням матеріалів кредитної справи, наданням консультації та підготовкою позовної заяви.

Згідно із заявкою №1997 вартість усної консультації та вивчення документів визначена за 2 години у сумі 4000,00 грн, а складання позовної заяви - за 3 години у сумі 9000,00 грн. Витяг з Акта №25 підтверджує виконання зазначених робіт та визначення їх загальної вартості у сумі 13000,00 грн.

Документів про фактичну оплату гонорару окремо не подано. Разом з тим зазначена обставина сама по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні правничої допомоги, оскільки для цілей розподілу судових витрат відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України враховуються як витрати, які сторона вже сплатила, так і витрати, які вона має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Водночас відповідачка у відзиві заперечила проти стягнення зазначених витрат, вказуючи на їх необґрунтованість, неспівмірність та завищений розмір з огляду на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, витрачений час та ціну позову.

Таким чином, відповідні заперечення заявлені стороною відповідачки, а тому суд має підстави перевірити співмірність заявлених до відшкодування витрат.

Вирішуючи питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають покладенню на відповідачку, суд враховує, що справа стосується стягнення заборгованості за одним договором про споживчий кредит, розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, а ціна позову становить 20962,50 грн.

Заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу 13000,00 грн становить значну частину ціни позову.

Суд також враховує фактично підтверджений заявкою та актом обсяг роботи: дві години усної консультації та вивчення документів і три години складання позовної заяви, тобто загалом п`ять годин роботи.

При цьому справа стосується правовідносин, які є типовими для професійної діяльності позивача як фінансової установи, а основні кредитні та факторингові документи, необхідні для звернення до суду, перебували у розпорядженні позивача.

Підготовка позову не потребувала проведення експертиз, опрацювання значного масиву нетипових доказів чи формування нової складної правової позиції.

Разом з тим суд враховує, що підготовка позовної заяви все ж вимагала дослідження кредитного договору, розрахунку заборгованості, документів щодо електронного укладення договору та переходу права вимоги, у зв`язку з чим відсутні підстави для повної відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Сама по собі домовленість позивача та адвокатського об`єднання про розмір гонорару не позбавляє суд обов`язку при вирішенні питання про покладення відповідних витрат на іншу сторону перевірити їх на відповідність критеріям необхідності, розумності та співмірності.

За таких обставин, враховуючи заперечення відповідачки, характер та складність справи, ціну позову, обсяг фактично підтверджених робіт, час, визначений для їх виконання, та принцип розумності судових витрат, суд приходить до висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 13000,00 грн є завищеним.

Суд вважає, що розумним та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який може бути покладений на відповідачку за обставин цієї справи, є 5000,00 грн.

Оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволено у повному обсязі, додаткове пропорційне зменшення визначеної судом суми витрат на професійну правничу допомогу не здійснюється.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а у відшкодуванні решти заявлених витрат у сумі 8000,00 грн слід відмовити.

Позивачем також понесено витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки заявлені позивачем майнові вимоги у сумі 20962,50 грн підлягають задоволенню повністю, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню понесений ним судовий збір у повному розмірі - 2662,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 15, 16, 202, 205, 207, 509, 512-516, 525, 526, 530, 599, 626-629, 638, 1048, 1049, 1054, 1077-1082 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про споживчий кредит №8985688 від 31 січня 2022 року у загальному розмірі 20962,50 грн (двадцять тисяч дев`ятсот шістдесят дві гривні 50 копійок), яка складається з 15000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту, 4312,50 грн заборгованості за процентами за користування кредитом та 1650,00 грн заборгованості за комісією за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

У відшкодуванні Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» решти заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_4 від 01.09.2023, виданий 5610

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду Рівненської області Оборонова І.В.