Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №559/349/26 — Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/349/26

Провадження № 2/559/896/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року місто Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі головуючого судді Томіліна О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 30.08.2024 укладено Кредитний договір (оферти) №30.08.2024-100000163. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту –30.08.2024; сума кредиту -4000 грн.; строк, на який надається кредит – 124 дні з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту – 31.12.2024; процентна ставка «Стандарт» – 1 % за 1 день користування кредитом та застосовується протягом перших 2-х чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів; процентна ставка "Економ" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт"; комісія, пов`язана із наданням кредиту 9 % від суми кредиту та складає 360 грн., комісія за обслуговуваня кредитної заборгованості - 360 грн, у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, неустойка – 40 грн., що нараховується за кожен день невиконання або неналежного виконання зобов`язання. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі шляхом перерахунку коштів на карту 4441-11хх-хххх-5078. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором не виконує, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість перед товариством у розмірі 10800 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту – 4000 грн., заборгованості по процентах – 3720 грн., заборгованості за комісією (пов`язаної за надання кредиту)– 360 грн., додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) – 7200 грн.; неустойки – 2000 грн., яку і просить стягнути позивач, а також судові витрати у справі.

Ухвалою судді від 12.02.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

26.03.2026 відповідач ОСОБА_1 надіслала відзив, згідно якого позовні вимоги не визнає, зазначає, жодного кредиту з ТОВ «Споживчий центр» не укладала, кредит не замовляла та не отримувала кредитні крошти. На наведені у позовній заяві факти зазначила, що 29.08.2024 о 15:50 год. на її контактний номер телефону зателефонувала невідома особа, яка представилася працівником ТОВ «Лайфселл», та шляхом обману, під приводом оновлення даних, отримала код доступу до фінансового номеру її телефону за допомогою якого увійшла до додатку банку АТ КБ «Приватбанк» та заволоділа грошовими коштами, а також без її згоди невідома особа оформила кредит на суму 4000 грн. 30.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до Дубенського РВП ГУ НП України в Рівненській області з відповідною заявою. 31.08.2024 дана заява була внесена до Реєстру досудових розслідувань №12024181040000548, правова кваліфікація ч.4 ст.190 КК України. Враховуючи викладене, просить у позові відмовити.

06.04.2026 представник позивача надіслав відповідь на відзив, згідно якої вважають відзив не обґрунтованим, та просять задовольнити позовні вимоги з фактичних підстав, викладених у позові,.

Ухвалою суду від 20.05.2026 здійснено перехід від розгляду цивільної справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

В судове засідання, призначене на 09.09.2026, сторони не з`явилися. Представник позивача у попередньо поданій заяві просив розгляд справи здійснювати без його участі. Представник відповідача адвокат Турянська Л.М. надіслала заяву згідно якої просить розгляд справи проводити без участі сторони відповідача згідно наявних у справі матеріалів із врахуванням аргументів наведених у відзиві.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Головуючий суддя перебував у планових відпустках з 13.04.2026 по 17.04.2026, 15.06.2026 по 15.07.2026, 07.08.2026, та з 17.08.2026 по 21.08.2026.

Датою ухвалення рішення у даній справі є 10.09.2026, тобто дата складання повного тексту рішення.

Судом встановлено, що 30.08.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) №30.08.2024-100000163, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Даний Договір складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), Заявки та Підтвердження позичальника про укладення кредитного договору. Договір підписаний одноразовим ідентифікатором E947. Відповідно до умов вказаного Договору сторони погодили наступні умови: дата надання/видачі кредиту –30.08.2024; сума кредиту -4000 грн.; строк, на який надається кредит – 124 дні з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту – 31.12.2024; процентна ставка «Стандарт» – 1 % за 1 день користування кредитом та застосовується протягом перших 2-х чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів; процентна ставка "Економ" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт"; комісія, пов`язана із наданням кредиту 9 % від суми кредиту та складає 360 грн., комісія за обслуговуваня кредитної заборгованості - 360 грн, у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, неустойка – 40 грн., що нараховується за кожен день невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Орієнтована реальна річна процентна ставка за кредитом становить 2901,37%, орієнтована загальна вартість кредиту для споживача становить 8800 грн. (а.с.12-15).

ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 4000 грн., шляхом їх перерахування на карту позичальника НОМЕР_1 , 30.08.2024 о 04:09:37, номер транзакції в системі iPay.ua - 494850030, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення`ТОВ «УПР», яке здійснює послуги з переказу коштів на підставі договору про переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» (а.с.20, 16-18).

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором своєчасно не виконала, внаслідок чого у неї утворилась перед товариством заборгованість, що становить 10800грн., що складається з основного боргу – 4000 грн., заборгованості по відсотках – 3720 грн., заборгованості за комісією (пов`язаної за надання кредиту)– 360 грн., додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) – 720 грн.; неустойки – 2000 грн. (а.с.21).

Також, судом встановлено, що 30.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до Дубенського РВП ГУ НП України в Рівненській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме по факту шахрайського заволодіння невідомою особою грошовими коштами в сумі близько 204 000 грн. 31.08.2024 дана заява була внесена до Реєстру досудових розслідувань №12024181040000548, правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч.4 ст.190 КК України (а.с.47).

Згідно долученої відповідачкою виписки по картці НОМЕР_2 , належній ОСОБА_1 , вбачається, що 30.08.2024 о 05:02 год. на дану картку було зараховано кошти у розмірі 4000 грн., а о 05:05 год., дані кошти були перераховані з цієї карти на іншу картку. (а.с.48-51).

Згідно листа Криворізького районного управління поліції в Дніпропетровській області від 29.05.2026 вбачається, що 31.08.2024 слідчим відділом Дубенського районного відділу поліції ГУНП в Рівненській області за фактом надходження письмового звернення ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024181040000548 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. В подальшому в порядку ст. 218, 216 КПК України згідно визначеної підслідності Дубенської окружної прокуратури Рівненської області, органом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024181040000548 визначено слідчий відділ Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області та 11.01.2025 вказане кримінальне провадження через прокуратуру Дніпропетровської області скеровано до визначеного органу досудового розслідування. Станом на теперішній час досудове розслідування у наведеному кримінальному провадженні триває, у даному провадженні проведено ряд слідчих та процесуальних дій, направлених на встановлення об`єктивної істини та прийняття у ньому законного рішення. Однак, наразі вжитими слідчими заходами жодній особі під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024181040000548 не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (а.с.77).

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини.

В частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»(в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства.

Згідно з ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Як регламентовано в ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

У відповідності до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихст.11 цього Кодексу.

Зобов`язання, згідно із ст.526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того, ч.2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що є одним із головних елементів угоди (правочину).

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У випадку, коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, тобто з дефектом волі правочини були вчинені: під впливом помилки (ст. 229 ЦК України); під впливом обману (ст. 230 ЦК України); під впливом насильства (ст. 231 ЦК України); під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України); внаслідок зловмисної домовленості представника з другою стороною (ст. 232 ЦК України), такі правочини визнаються недійсними.

Відповідач позов заперечує, зазначає що не укладала кредитний договір та не отримувала кредитні кошти. На підтвердження своїх заперечень надала копію витягу з ЄРДР, згідно якого відкрито кримінальне провадження за № №12024181040000548 від 31.08.2024 на підставі заяви ОСОБА_1 про заволодіння її грошовими коштами з банківських карток, частину з яких їй було зараховано на підставі укладеного договору з ТОВ «Споживчий центр», який був оформлений шахрайським шляхом без її відома.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

За загальним принципом кожна сторона цивільного спору зобов`язана суду довести свою позицію. Відповідачка згідно наданих письмових пояснень повністю заперечує проти позовних вимог посилаючись на здійснення шахрайських дій відносно неї та отримання вказаного кредиту невідомою особою шляхом обману, а доказів на підтвердження того, що зміст укладеного кредитного договору відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а саме того, що вказаний договір був укладений за вільного волевиявлення ОСОБА_1 та відповідав її внутрішній волі, позивачем суду не надано.

Окрім того, позивач також не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 особисто здійснила дії спрямовані на укладення договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, що остання своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, також позивач не довів, що отримання кредитних коштів та перекази коштів з рахунків ОСОБА_1 відбулися за її розпорядженням. Натомість ОСОБА_1 виявивши безпідставні платіжні операції, проведені 30.08.2024, котрі вона не ініціювала, тобто вважаючи їх шахрайством, звернулася 30.08.2024 до правоохоронних органів з відповідною заявою, що підтверджено матеріалами справи.

Зважаючи на вимоги цивільного процесуального законодавства, зокрема засади змагальності та диспозитивності, суд не вправі за власною ініціативою витребувати у позивача докази. Позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактичних обставин, викладених у позові, та врахувавши наявність кримінального провадження №12024181040000548, у межах якого встановлюється особа, за обставинами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, зокрема протиправного заволодіння грошовими коштами від імені ОСОБА_1 , відтак суд вважає позовні вимоги є передчасними і не можуть вважатися безспірно доведеними, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий Центр»» задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, тому підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 133, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст.525, 526, 626,629, 63, 633, 1054 ЦК України, ЗУ "Про електронну комерцію", суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання до Рівненського апеляційного суду. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено 10.09.2026.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833, електронна адреса: info@sgroshi.com.

Представник позивача: Кузьменко Максим Віталійович, РНОКПП НОМЕР_3 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя О.М.Томілін