Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №382/1107/25 — Яготинський районний суд Київської області

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/1107/25

Провадження № 2/382/51/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2026 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кисіль О.А.

за участю секретаря Голованова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготині Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільним майном подружжя, встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна набутого у цей період спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку майна в спільній сумісній власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася з позовом до Яготинського районного суду Київської області до ОСОБА_2 про визнання спільним майном подружжя, встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна набутого у цей період спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку майна в спільній сумісній власності.

Відповідно до позовних вимог просила: Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період із 12 червня 2002 року по кінець лютого 2022 року.

Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на нерухоме майно у виді; житлового будинку за АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину даного будинку.

Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на нерухоме майно у виді; житлового будинку за АДРЕСА_2 , який був придбаний ними під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу 15.07. 2020 року, та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину даного будинку.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивачка з відповідачем по даній справі перебувала в зареєстрованому шлюбі із 02 січня 1993 року. Під час шлюбу вони проживали в житловому будинку по АДРЕСА_1 , який спільно побудували разом із батьками позивачки та батьками відповідача.

В 1993 році було побудовано житловий будинок, сарай, погріб, проведено в будинок водопровід, в 1995 році літня кухня, а в 1996 році другий сарай., в 2000 році прибудували прибудову, ганок та гараж.

Від шлюбу в сторін по справі народились двоє дочок; ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

На житловий будинок в АДРЕСА_1 який побудували сторони по справі під час шлюбу, правовстановлюючі документи не видавались.

Відповідно до довідки Яготинської міської ради за № 38 від 09.05. 2025 р, згідно з записом в погосподарській книзі №2 на 2021-2025 роки Лемешівського старостинського округу Бориспільського району Київської області за номером об`єкта погосподарського обліку 0116-1 житловий будинок по АДРЕСА_1 , обліковується за ОСОБА_2 .

Таким чином, житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 , сторони по справі придбали під час шлюбу, але його не оформили належним чином шляхом реєстрації права власності. На даний час внаслідок спору між ними, зробити це неможливо. В зв`язку з цим виникла необхідність в судовому порядку визнати житловий будинок розташований в АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину даного спільного майна.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 12.06.2002 року, шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано проте, вони та їх неповнолітні діти продовжували проживати в їх спільному житловому будинку.

Не дивлячись на розлучення, вони разом проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Разом за спільні кошти добудовували житловий будинок, в 2005 році поставили огорожу, в 2015 році построїли вбиральню, свердловину.

Позивачка працювала на фермі телятницею, а чоловік трактористом в радгоспі, а пізніше будівельником. Разом працювали на земельній ділянці площею 30 соток, тримали живність та три корови, позивачка доїла корів та отримане молоко продавала.

Під час спільного проживання з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін по справі народився син ОСОБА_5 .

15.07. 2020 року за спільні кошти вони відповідно до договору купівлі- продажу придбали житловий будинок в АДРЕСА_2 із земельною ділянкою площею 0,1 га .на якій розташований даний будинок. Право власності на житловий будинок було оформлено на відповідача- ОСОБА_2 . Так як в селі Лемешівка у них була живність за якою необхідно було постійно доглядати, то вони продовжували проживати в будинку по АДРЕСА_1 .

Із кінця лютого 2022 року, відповідач постійно проживає в житловому будинку по АДРЕСА_2 , та позивачка позбувшись живності переїхала на постійне проживання до відповідача в житловий будинок по АДРЕСА_2 в січні 2024 року де й проживала спільно із відповідачем однією сі`єю до травня 2024 року.

Так, як їх сім`ї були необхідні кошти, то із травня по вересень 2024 року позивачка перебувала на заробітках в Словаччині. Після поїздки позивачка повернулася до будинку за АДРЕСА_2 , де проживали спільно до лютого 2025 року. Зароблені кошти витрачала на сім`ю, придбала за 50 тисяч гривен в будинок по АДРЕСА_3 вони проживали спільно однією сім`єю.

В лютому 2025 року відповідач вигнав позивачку з будинку мотивуючи тим, що він є власником даного житлового будинку, і позивачка не має на цей будинок ніякого права. На її прохання зареєструвати та оформити її право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , відповідач в грубій формі відмовив посилаючись на те що цей будинок обліковується за ним і він є його власником, а тому він може в любий час виселити позивачку з даного будинку.

Відповідно до акту обстеження житлових і матеріально- побутових умов складеного депутатом Яготинської міської ради від 15.11. 2022 року, ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою; АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_1 1975 року народження. Разом з ними проживає їхній син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дочка ОСОБА_4 1995 року народження та їхній внук ОСОБА_7 .

Відповідно до акту обстеження житлових і матеріально- побутових умов складеного депутатом Яготинської міської ради від 25.05. 2025 року, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою; АДРЕСА_1 , За вказаною адресою проживає син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та до лютого 2022 року співмешканець ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , з яким разом виховували сина та вели спільне господарство

Таким чином, не дивлячись що шлюб сторін по справі було розірвано, вони продовжували спільно проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут та виконували взаємні відносини до переїзду відповідача на постійне місце проживання в житловий будинок по АДРЕСА_2 , а саме до лютого 2022 року. Ні позивачка, ні відповідач в іншому шлюбі не перебували.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 06.06.2025 року відкрито провадження у справі, та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, визначено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді та заперечень.

29.07.2025 року від представника відповідача адвоката Вак О.В. надійшов відзив з котрого вбачається, що відповідач повідомляє про незгоду із заявленими вимогами та просить відмовити у задоволені позовних вимог виходячи з наступних обставин. Позивачка просить суд встановити факт спільного проживання у період із 12 (червня 2002 року по кінець лютого 2022 року, посилаючись на ст. 74 Сімейного Кодексу України (далі - СКУ).

Однак, звертаючись із даною вимогою позивачка ігнорує те, що чинним законодавством визначена можливість встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу лише із 1 січня 2004 року.

Згідно пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Сімейного кодексу України, цей кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.

Згідно пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до закріпленого ст. 58 Конституції України принципу, закони та нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто СКУ перегулює правовідносини, що існували до набрання ним чинності.

Кодекс законів про шлюб та сім`ю України (далі-КпШС), який діяв до набрання чинності СКУ, не передбачав такого «поняття як проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та у зв`язку з цим у осіб не виникало прав та обов`язків. Нормами чинного на той час КпШС України не передбачалося виникнення права сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до правовідносин, які виникли до 1 січня 2004 року спільною сумісною власністю визнавалось: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

У інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не був визначений і учасники спільної власності під час придбання майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створені спільної власності, що викладено в роз`ясненні п. 5 постанови № 20 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

Таким чином, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права спільної сумісної власності на спірне майно.

Отже, норма статті 74 Сімейного кодексу України, згідно якої, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, на що посилається позивачка, почала діяти з 01 січня 2004 року, а тому посилання позивачки на ст. 74 СК України, як на правову підставу своїх позовних вимог у період до 1 січня 2004 року є неспроможним.

При цьому, щодо обставин проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, слід зауважити, що у період часу із 12 червня 2002 року по кінець лютого 2022 року сторони спільно як подружжя не проживали, не мали прав та обов`язків, які притаманні подружжю.

Наголошую, що сторони проживали на спільній території з огляду на відсутність окремого житла, однак таке проживання базувалося виключно на добросусідських відносинах.

Через певний час після розлучення сторони намагалися відновити стосунки, зробили спробу відновити сім`ю, у 2007 році у сторін народився син ОСОБА_5 .

З часу народження сина стосунки знову погіршились, сторони перебували у постійних конфліктах.

З грудня 2010 року сторони проживали виключно як сусіди, оскільки жоден із них не мав окремого житла.

В той же час, слід зауважити, що факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

З урахуванням викладеного, вважаю недоведеними позовні вимоги в частині встановлення спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 12 червня 2002 року по кінець лютого 2022 року.

Відтак, у задоволені похідних вимог в частині визнання спільною сумісною власністю сторін об`єктів нерухомого майна, визнання за позивачкою права власності на частину нерухомого майна, слід відмовити.

До того ж, слід зауважити, що житловий будинок по АДРЕСА_1 лише обліковується за ОСОБА_2 , оскільки право власності на нього за ОСОБА_2 не зареєстровано, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно долученою позивачкою.

На підставі викладеного, відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки у період часу із 12 червня 2002 рок по кінець лютого 2022 року сторони спільно як подружжя не проживали, не мали прав та обов`язків, які притаманні подружжю. Сторони проживали на спільній території з огляду на відсутність окремого житла, однак таке проживання базувалося виключно на добросусідських відносинах. Через певний час після розлучення сторони намагалися відновити стосунки, зробили спробу відновити сім`ю, у 2007 році у сторін народився син ОСОБА_5 . З часу народження сина стосунки знову погіршились, сторони перебували у постійних конфліктах. З грудня 2010 року сторони проживали виключно як сусіди, оскільки жоден із них не мав окремого житла, факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. З урахуванням викладеного, вважає недоведеними позовні вимоги в частині встановлення спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 12 червня 2002 року по кінець лютого 2022 року. До того ж, житловий будинок по АДРЕСА_1 лише обліковується за ОСОБА_2 , оскільки право власності на нього за ОСОБА_2 не зареєстровано, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно долученою позивачкою, проте дійсно дане майно набуто під час шлюбу. При цьому жоден із свідків не вказав щодо достатніх доказів вважати, що сторони спільного проживали як подружжя, після розлучення сторін по справі. При цьому, наявність фото недостатньо без сукупності з іншими доказами для підтвердження наявності у сторін подружніх відносин.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що сім`ю ОСОБА_9 знає зі школи, та проживає поряд. Їй відомо, що під будівництво була виділена земельна ділянка та батьки, дід та баба позивачки постійно працювали при будівництві даного будинку. За чиї кошти будувався будинок у с.Лемещівка вона не знає. Подружжя проживало в даному побудованому будинку. Позивачка утримувала сама господарство, худобу, а відповідач був на заробітках. Їй не було відомо, що сторони розірвали шлюб, бо вважала їх постійно подружжям, вони проживали в одному будинку, проте не знає чи у них після розлучення були відносини як у подружжя, бо не знала, що вони були розлучені. Придбаний у м.Яготин будинок вона не знає за чиї кошти. Відповідач біля 6 років і майже постійно проживав у м.Яготин.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що проживали сторони як всі, працювали, як будинок будувати більш допомагали батьки позивачки, проте і відповідач там працював. Їй було невідомо, що шлюб було розірвано у сторін по справі. Де вона бачила сторони по справі на святах, то вони були разом. Коли відповідач був на заробітках, позивачка займалась худобою. Чула, що придбано будинок у м.Яготин, проте не знає хто придбав, чула, що і позивачка надавала кошти. Підставою придбання даного будинку було для дітей, чи доньки. Чи був спільний бюджет їй невідомо, як і не відомо чи підтримували шлюбні відносини. Їсти позивака відповідачу варила. Чи разом придбавали будинок невідомо.

Позивачка допитана в якості свідка ОСОБА_1 , не заперечувала проти допиту її в якості свідка та показала, що вона з позивачем по справі проживала з 1993 року у шлюбі, він перебував на заробітках, вживав спиртне, тому вона розучилась. Оскільки відповідач намагався примиритись, то почали проживати як чоловік та дружина і у 2007 році у них народився син. Після заробіток відповідач збирав кошти та купив авто, який пошкодив через вживання алкоголю. На будинок разом збирали гроші, хотів придбати трактор за ці гроші, вона заперечувала, та він забрав гроші і купив будинок у м.Яготин. Не жили як сусіди, а як чоловік та дружина ці роки після розірвання шлюбу. Два роки жила з відповідачем у будинку у м.Яготин, а потім відвіз її у с.Лемешіка, оскільки не мав наміру спільно проживати.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивачка з відповідачем по даній справі перебувала в зареєстрованому шлюбі із 02 січня 1993 року. Під час шлюбу вони проживали в житловому будинку по АДРЕСА_1 , який спільно побудували разом та з допомогою батьків позивачки. Відповідно до довідки Яготинської міської ради за № 38 від 09.05. 2025 р, згідно з записом в погосподарській книзі №2 на 2021-2025 роки Лемешівського старостинського округу Бориспільського району Київської області за номером об`єкта погосподарського обліку 0116-1 житловий будинок по АДРЕСА_1 , обліковується за ОСОБА_2 . Відповідно до технічного паспорту сам будинок побудований у 1993 році.

Від шлюбу в сторін по справі народились двоє дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.9-19)

Згідно рішення Яготинського районного суду Київської області від 12.06.2002 року, шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. (а.с.19)

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін по справі народився син ОСОБА_5 .(а.с.10)

Відповідно до акту обстеження житлових і матеріально- побутових умов складеного депутатом Яготинської міської ради від 15.11. 2022 року, ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою; АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_1 1975 року народження. Разом з ними проживає їхній син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дочка ОСОБА_4 1995 року народження та їхній внук ОСОБА_7 .

Відповідно до акту обстеження житлових і матеріально - побутових умов складеного депутатом Яготинської міської ради від 25.05. 2025 року, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою; АДРЕСА_1 , За вказаною адресою проживає син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та до лютого 2022 року співмешканець ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , з яким разом виховували сина та вели спільне господарство (а.с.9-19)

Стороною позивача було додано фотокартки (а.с.75-76)

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Показання свідка, відповідно до ст.90 ЦПК України, це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Крім того, у відповідності до позицій викладених у постановах Верховного Суду: по справі №129/2115/15-ц від 14.02.2018р., по справі №367/7714/16-ц від 10.10.2018р., по справі №369/3920/15-ц від 13.03.2019р., по справі №314/6930/16-ц від 18.02.2019р., покази свідків не є достатніми та не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання чоловіка та дружини як подружжя.

Досліджуючи докази та пояснення сторін, суд прийшов до висновку, що позивачка не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що вона разом з ОСОБА_2 після розірвання шлюбу у період з 12 червня 2002 року по кінець лютого 2022 року проживали разом однією сім`єю як чоловік та жінка, що вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, здійснювали спільні витрати, придбавали спільно будь яке майно в інтересах сім`ї.

Отже, лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивачки щодо обставин спільного проживання між нею та ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, побуту та інших, після розірвання шлюбу у матеріалах справи відсутні.

Позивачкою не було доведено того факту, що спільними коштами, внаслідок спільної праці та в період спільного проживання після розірвання шлюбу 15.07. 2020 року за спільні кошти вони відповідно до договору купівлі - продажу придбали житловий будинок в м. Яготин.

Відповідно до позиції Верховного Суду викладеної у постановах: від 31.05.2022р. по справі 208/6075/20; від15.08.2019р. по справі №588/350/15; від 26.11.2021р. по справі №755/18012/16; від 30.10.2019р. по справі №643/6799/17; від 10.09.2020р. по справі №369/3338/17, слідує, що встановлення факту проживання з особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу можливе лише у випадку доведення позивачем фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, а також інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Шлюб між сторонами було розірвано відповідно до положень КпШС України, рішенням суду встановлено, що подружні відносини між сторонами припинені, що було підставою для задоволення позову та розірвання шлюбу. 01.01.2004 року набув чинності Сімейний Кодекс України.

Відповідно до частини першої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Згідно пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Сімейного кодексу України, цей кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.

Згідно пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до правовідносин, які виникли до 1 січня 2004 року спільною сумісною власністю визнавалось: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові від 17 червня 2020 року, справа №755/18012/16, Верховний Суд зробив правовий висновок, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму майна набутого за час проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності (постанова Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 359/8985/17, провадження № 61-41967св18).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99у справі за конституційним поданням Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку»(справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.

Позивачкою не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині визнання факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 12 червня 2003 року по кінець лютого 2022 року, що є підставою для висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях, тому суд приходить до висновку що вказана вимога до задоволення не підлягає.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачки з ОСОБА_2 у період з 12 червня 2003 року по кінець лютого 2022 року, відсутні і підстави, передбачені 74 СК України вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності позивачці та ОСОБА_2 , як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

У своїй постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Метою заявленого позивачем позову є визнання спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на нерухоме майно у виді; житлового будинку за АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину даного будинку та визнання спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на нерухоме майно у виді; житлового будинку за АДРЕСА_2 , який був придбаний ними під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу 15.07. 2020 року, та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину даного будинку.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Частиною третьою статті 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 зазначено, що вирішуючи спір між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно з усталеною судовою практикою щодо застосування частини п`ятої статті 71, статті 365 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій.

Визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України, а тому суд може визнати право на частку у спільному майні подружжя за вказаних вище умов.

Відповідно до ст.22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст.22 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно матеріалів справи вбачається, що позивачка з відповідачем по даній справі перебувала в зареєстрованому шлюбі із 02 січня 1993 року та згідно технічного паспорту сам будинок побудований у 1993 році, а шлюб розірвано згідно рішення Яготинського районного суду Київської області від 12.06.2002 року. Отже вказаний будинок побудовано у період шлюбу сторін по справі. Згідно із записом в погосподарській книзі №2 на 2021-2025 роки Лемешівського старостинського округу Бориспільського району Київської області за номером об`єкта погосподарського обліку 0116-1 житловий будинок по АДРЕСА_1 , обліковується за ОСОБА_2 .

За змістом Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу України, затверджена заступником Міністра комунального господарства України від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 31 грудня 1995 року № 56, передбачено обов`язкову реєстрацію (інвентарізацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ, в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п.20 Інструкції). До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. На виконання постанови Ради Міністрів України від 11 березня 1985 року за № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Згідно п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами України підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Таким чином, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. Виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що житловий будинок в АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя.

Таким чином, позивачка має право на частину даного житлового будинку.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене з відповідача слід стягнути судові витрати у розмірі 20720 40 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3,21, 25,26 СК України, ст.ст.12,13,78,7 9,82,89,141,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільним майном подружжя, встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна набутого у цей період спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку майна в спільній сумісній власності, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2070 (дві тисячі сімдесят) гривень 40 (сорок) копійок частину сплаченого нею судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 10 вересня 2026 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10.09.2026 року.

Суддя Кисіль О. А.