Окрема думка від 06 вересня 2026 р. у справі №381/1693/25 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ НОМЕР_1

1-кп/381/159/26

381/1693/25

ІНФОРМАЦІЯ_1

Судді ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1

до ухвали від 07 вересня 2026 у справі № 381/1693/25

(провадження 1-кп/381/159/26)

07 вересня 2026 року місто Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 07 вересня 2026 року, постановленою колегією суддів у складі головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , крім вирішення клопотань стосовно інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, частково задовольнив клопотання прокурора Фастівської окружної прокуратури про продовження запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_4 , продовжив обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на два місяці (до 07.11.2026), встановив ОСОБА_4 заборону у період часу з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин залишати місце свого проживання та поклав на обвинуваченого обов`язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, перелік яких суд зазначив у вказаній ухвалі.

Я не погоджуюся із зазначеною ухвалою у вказаній частині, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 3 ст. 375 КПК України, вважаю за необхідне викласти окрему думку, яку обґрунтовую таким.

Прокурор звернувся до суду із клопотаннями про продовження раніше обраних обвинуваченим та неодноразово продовжених запобіжних заходів.

Аналогічне клопотання прокурор подав стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме: клопотання про продовження строком на два місяці раніше обраного запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту із зобов`язанням обвинуваченого виконувати покладені на нього певні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_4 заперечили проти клопотання про продовження запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту на два місяці, просили встановити обвинуваченому домашній арешт в певний період доби.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 07 вересня 2026 частково задовольнив клопотання прокурора та продовжив обвинуваченому ОСОБА_4 раніше обраний запобіжний захід у виді домашнього арешту, змінивши при цьому заборону залишати місце проживання цілодобово на заборону залишати місце проживання в період часу з 22 години до 06 години наступної доби із зобов`язанням обвинуваченого виконувати покладені на нього певні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Проте ні прокурор, ні обвинувачений чи його захисник у встановленому процесуальним законом порядку не зверталися до суду з клопотанням щодо такої зміни.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник у судовому засіданні лише висловили свою думку щодо заявленого прокурором клопотання. Однак клопотання з наведенням правових підстав чи повідомленням суду про існування об`єктивних причин для такої зміни вони не заявляли, обмежившись виключно проханням встановити обвинуваченому заборону залишати місце проживання у нічний час доби, оскільки інакше він не має можливості вирішити питання свого працевлаштування.

На запитання суду обвинувачений ОСОБА_4 повідомив, що він не може надати докази звернення до відповідних організацій/установ з метою працевлаштування, оскільки вважає, що як тільки він повідомить, що йому необхідно під час візиту до цих установ/організацій отримати підтвердження для суду про час його перебування, проте вважає, що в будь-якій організації чи установі йому ніхто такі відмітки чи підтвердження не проставить чи не надасть, «оскільки вони такого не роблять». Це його особиста думка, таких відмов він не отримував.

Також повідомив суду, що для офіційного працевлаштування йому необхідно відвідати ТЦК та вирішити питання щодо постановки на військовий облік. В електронних застосунках він не намагався зареєструватись та оформити питання, пов`язані з військовим обліком, оскільки «не знає що там і як, не розуміє», до суду з проханням про надання дозволу для відвідання ТЦК, проходження ВЛК тощо в установленому порядку він не звертався.

Аналогічні відповіді на такі ж питання обвинувачений ОСОБА_4 надавав суду майже у кожному судовому засіданні протягом всього часу розгляду справи та кожного разу під час вирішення клопотань прокурора про продовження йому раніше обраного запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості та повноваження суду та правових підстав для зміни обов`язків чи заборон, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема й з ініціативи суду.

З огляду на вказане вважаю, що суд задовольнив клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника, з якими вони не зверталися до суду у передбачений законом спосіб, та які відсутні у матеріалах цієї кримінальної справи.

На мою думку, суд безпідставно змінив цілодобовий домашній арешт на арешт у певний час доби, які є різними формами одного виду запобіжного заходу.

Тобто суд фактично з власної ініціативи пом`якшив обвинуваченому раніше застосовані до нього обмеження без наявних для цього визначених законом підстав, без звернення сторони захисту з відповідним клопотанням, без підтвердження стороною захисту існування об`єктивних причин для цього, а також за відсутності істотного зменшення раніше існуючих ризиків, за відсутнього прогресу у розгляді справи, оскільки ні обвинувачені, ні потерпілі, ні свідки не були допитані судом.

Вважаю, що суд безпідставно вирішив питання, розгляд якого за цих умов не передбачений КПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Згідно із ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Відповідно до п. 1-9 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходами забезпечення кримінального провадження є: виклик слідчим, дізнавачем, прокурором, судовий виклик і привід (1); накладення грошового стягнення (2); тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (3); відсторонення від посади (4); тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя (4-1); тимчасовий доступ до речей і документів (5); тимчасове вилучення майна (6); арешт майна (7); затримання особи (8); запобіжні заходи (9).

Згідно із п. 1-5 ч. 1 ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: особисте зобов`язання (1); особиста порука (2); застава (3); домашній арешт (4); тримання під вартою (5).

Частиною 5 ст. 194 КПК України визначено, що якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором та перелік яких визначений цією процесуальною нормою.

Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Згідно із ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з приписами розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Системний аналіз наведених норм кримінального процесуального закону свідчить про те, що повноваження суду під час судового провадження щодо запобіжних заходів поширюються виключно на застосування запобіжних заходів (застосування, обрання, зміну, продовження строку їх дії), але не поширюється ані на продовження строку дії обов`язків чи заборон, покладених на підозрюваного або обвинуваченого відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, ані на вирішення питання щодо їх покладення на підозрюваного чи обвинуваченого, оскільки останні не належать до запобіжних заходів і є додатковими «факультативними» заходами, які мають забезпечувати належну процесуальну поведінку підозрюваного/обвинуваченого та належне виконання ним процесуальних обов`язків, і можуть покладатися на підозрюваного/обвинуваченого та їх перелік визначається судом виключно під час розгляду питання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

Вивчивши матеріали справи та клопотання прокурора про продовження раніше обраного та неодноразово продовженого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у виді цілодобового домашнього арешту із зобов`язанням виконувати покладені на нього певні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, доходжу висновку про його обґрунтованість та наявність правових підстав для його задоволенню повністю з огляду на таке.

Ухвали суду про обрання та продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, обґрунтовані, зокрема посиланням на статті 177 та 178 КПК України.

Враховую, що ст. 177 КПК України визначені мета і підстави застосування запобіжних заходів визначені.

Згідно з вказаною процесуальною нормою, м етою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 2 цієї статті, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Статтею 178 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Постановляючи ухвали про обрання та продовження запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, суд мотивував своє рішення необхідністю обрання/продовження зазначеного у клопотання прокурора запобіжного заходу з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.

Також суд врахував в сукупності всі обставини, у тому числі й визначені ст. 178 КПК України.

Подане прокурором до суду клопотання про продовження раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу, на моє переконання, містить належне обґрунтування підстав для продовження запобіжного заходу із зазначенням ризиків, які не зменшились та продовжують тривати.

Мій висновок ґрунтується на тому, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні якого перевірена судом у встановленому процесуальним законом порядку, це правопорушення, відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років з конфіскацією майна, за версією обвинувачення склад правопорушення характеризується множинністю епізодів, кожен з яких є самостійним особливо тяжким умисним злочином, що вчинений організованою групою, повторно. Також враховую розмір завданої потерпілим шкоди.

Вказані обставини у сукупності з приписами ст. 177 КПК України, на моє переконання, свідчать про те, що ризики на час розгляду клопотання є реальними та триваючими, вони унеможливлюють зміну застосованого виду запобіжного заходу на більш м`який, оскільки альтернативні запобіжні заходи наразі не забезпечать належний рівень процесуальної поведінки обвинуваченого, оскільки очікування можливого вироку може мати значення для ризику переховування від суду, який я вважаю цілком вірогідними з огляду на співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування порівняно із засудженням до покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років з конфіскацією майна.

Цей висновок також ґрунтується на усталеній практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою серйозність пред`явленого обвинувачення і ризик втечі може бути аргументом під час обрання запобіжного заходу і суспільний інтерес у цьому конкретному випадку полягає у забезпеченні розслідування злочину у сфері службової діяльності, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинувачених, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).

Крім того, у межах цього кримінального провадження у судовому засіданні суд ще не допитав потерпілих та свідків, особи та контактні дані яких відомі обвинуваченому, що обґрунтовано свідчить про наявність реального ризику незаконного впливу обвинуваченого на них з метою спотворення показів.

Також, вважаю, що наведені прокурором у клопотанні ризики дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 може здійснити спробу перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та/або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.

На моє переконання, ризики, що дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити спробу перешкоджання кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення ним зазначених дій.

Водночас наголошую, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Вважаю, що такі докази у достатньому обсязі наявні у матеріалах справи та належно обґрунтовані прокурором у клопотанні.

Ці ризики є достатньо високими та не спростовані під час розгляду клопотання.

Вважаю, що захід забезпечення кримінального провадження, який застосований та питання про продовження застосування якого вирішувалось судом стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 (цілодобовий домашній арешт), є об`єктивно необхідним на цьому етапі кримінального провадження.

Суть домашнього арешту полягає в тому, що за наявності достатніх підстав для обрання/продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді домашнього арешту за рішенням слідчого судді, суду встановлюються обмеження, пов`язані із його ізоляцією у житлі, чим обмежується свобода пересування підозрюваного, обвинуваченого поза межами житла.

У цьому випадку обмеження конституційного права обвинуваченого ОСОБА_4 , про які зазначає сторона захисту, здійснене на підставі закону та відповідного рішення слідчого судді, суду, що відповідає як Конституції України та міжнародно-правовим актам, є необхідним, а також відповідає принципу пропорційності.

При цьому зазначаю, що, вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, а також виконання завдань кримінального провадження.

Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Вважаю, що запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_4 та про продовження якого прокурор подав клопотання, був ефективним, тобто таким, що забезпечував дієвість кримінального провадження, та не був надміру обтяжливим для обвинуваченого.

Об`єктивні аргументи щодо зворотнього сторона захисту суду не навела.

Зауважую, що виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків після обрання йому саме такого запобіжного заходу свідчить про обгрунтованість наведеного мною висновку.

Дієвість, ефективність та пропорційність раніше обраного запобіжного заходу, крім вказаного, також підтверджується тим, що обвинувачений був позбавлений можливості порушувати покладені на нього обов`язки, цей запобіжний захід унеможливив спроби переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.

Об`єктивні дані про неможливість продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту з будь-яких підстав в матеріалах справи відсутні.

Саме лише посилання обвинуваченого та його захисника на тривалість застосування до ОСОБА_4 означеного запобіжного заходу не свідчить про наявність правових підстав для відмови у задоволенні клопотання прокурора про його продовження.

Водночас зауважую, що поведінка у судових засіданнях обвинуваченого ОСОБА_4 як учасника кримінального провадження не сприяє здійсненню кримінального провадження у розумний строк.

Вважаю, що за таких обставин та з урахуванням вимог наведених норм процесуального права:

- ухвала ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07 вересня 2026, якою обвинуваченому ОСОБА_4 фактично змінено запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту на домашній арешт у певний період доби, не відповідає в цій частині вимогам КПК України у частині дотримання засад кримінального провадження законності, диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, оскільки у суду були відсутні правові підстави та передумови для такої зміни;

- з метою забезпечення дієвості кримінального провадження вважаю, що суд повинен був продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії раніше обраного запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням раніше визначених обов`язків, оскільки інші види запобіжних заходів є недостатніми для запобігання встановленим ризикам.

Окреслені мною доводи не були враховані колегією суддів під час постановлення ухвали від 07 вересня 2026 року, що, відповідно до частини третьої статті 375 Кримінального процесуального кодексу України, надає мені право викласти їх в окремій думці до неї.

Ця окрема думка не оголошується в судовому засіданні, приєднується до матеріалів кримінального провадження та є відкритою для ознайомлення.

Суддя ОСОБА_6