Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №372/5742/25 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/5742/25

Провадження 2-351/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Рабчуна Р.О.,

при секретарі судового засідання Редька Н.Н.,

представника позивача Шаповалової Я.І.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Обухів цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 (під час підписання заяви мала прізвище ОСОБА_3 ) звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 30.05.2014.

Відповідачка при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідачка ознайомлена із умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується її підписом у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача, щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банку про їх затвердження.

Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, останній публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Вважають, що таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

На думку позивача, у вказаному випадку, фактично був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору.

Відповідно до виявленого бажання, відповідачці було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідачка отримала кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 150000 грн.

В процесі користування кредитом відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у відповідному розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку, яка додається до позовної заяви.

Банк, зі своєї сторони, свої зобов`язання по вказаному договору виконав, а саме надав Відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідачка свої зобов`язання не виконувала, тому у зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідачка станом на 17.09.2025 року має заборгованість у розмірі 69144,78 грн., яка складається із: 62324,05 грн. заборгованості за тілом кредиту; 6820,73 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

На цей час відповідачка продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, у зв`язку з чим звернулися до суду з цим позовом.

Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 30.05.2014 у розмірі 69144 грн. 78 коп., що утворилася станом на 17.09.2025 та сплачені судові витрати у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 13.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (без виклику) сторін.

02.02.2026 року представник відповідача за первісним позовом подав до суду зустрічну позовну заяву, відповідно до якої просив: визнати нікчемним Кредитний договір б/н від 30.05.2014 року, укладений у формі Анкети-заяви, в частині встановлення обов?язку сплати відсотків за користування кредитом, комісій та неустойки (пені, штрафів); визнати недійсною Додаткову угоду № SAMDNWFC00005438062_01 від 13 січня 2025 року до Кредитного договору від 30.05.2014 року; зобов?язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 30.05.2014 року, зарахувавши всі кошти, сплачені ОСОБА_2 за період з 30.05.2014 по 22.11.2021 року, виключно в рахунок погашення тіла кредиту; стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву зазначає, що не погоджується із визначеним АТ КБ «ПриватБанк» розміром заборгованості, оскільки він сформований з врахуванням сум, які були нараховані без належного погодження з позичальником. Правовідносини між сторонами виникли 30.05.2014 року на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. У зазначеній анкеті-заяві не було визначено конкретного розміру процентної ставки, комісій, пені та штрафів, а на момент її підписання кредитний ліміт становив 0 грн. При цьому позичальник не підписував окремого документа, у якому були б визначені конкретні умови щодо вартості кредиту. Попри це, у період з 30.05.2014 року по 21.11.2021 року банк щомісячно нараховував та списував з рахунку позичальника проценти за користування кредитними коштами. За розрахунком позичальника, за цей період було незаконно списано 12 158,21 грн. процентів. Надалі зазначені суми фактично включалися до заборгованості та ставали підставою для подальшого нарахування процентів, що призвело до штучного збільшення боргу. 22.11.2021 року позичальник підписав документи щодо обслуговування картки «Універсальна Gold», у яких було визначено процентну ставку 40,8 % річних. Однак на цей момент банк уже визначав заборгованість з урахуванням попередніх нарахувань, які позичальник вважає необґрунтованими. За результатами проведеного альтернативного розрахунку, після врахування фактичного руху коштів станом на 22.11.2021 року заборгованість була відсутня, а на рахунку утворилася переплата у розмірі 1 184,43 грн. 13.01.2025 року між сторонами було укладено додаткову угоду, якою заборгованість визначено у розмірі 65 064,64 грн. Позивач за зустрічним позовом вважає, що зазначена сума не відповідала фактичному розміру зобов`язань, оскільки включала суми процентів, нарахованих у попередні роки, а також проценти, розраховані на збільшену внаслідок цього суму боргу. Підписуючи додаткову угоду, позичальник виходив із достовірності наданої банком інформації та не мав можливості самостійно перевірити складний розрахунок заборгованості за тривалий період. У зв`язку з цим позивач вважає, що був введений в оману щодо фактичного розміру заборгованості, а погоджена в додатковій угоді сума не відповідає реальному стану розрахунків між сторонами. Проведений позивачем альтернативний розрахунок, складений на підставі фактичного руху коштів за рахунком, свідчить про істотну різницю між реальною та заявленою банком сумою боргу. Станом на 01.09.2025 фактична заборгованість, за розрахунком позивача, становить 22 368,30 грн., у тому числі 20 654,71 грн. основного боргу та 1 713,59 грн. процентів, тоді як банк просить стягнути 69 144,78 грн. Таким чином, позивач не заперечує факту користування кредитними коштами, однак не погоджується з розміром заборгованості, визначеним банком. На думку позивача, заявлена до стягнення сума є завищеною внаслідок включення до неї неправомірно нарахованих процентів та подальшого збільшення на їх основі основної суми боргу. У зв`язку з цим позивач просить суд встановити дійсний розмір заборгованості, здійснити її перерахунок з урахуванням фактично отриманих кредитних коштів та здійснених платежів, а також визнати недійсною додаткову угоду від 13.01.2025, якою було зафіксовано необґрунтовано завищений розмір заборгованості.

02.02.2026 року представник відповідача за первісним позовом подав до суду відзив на позовну заяву та заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні. Відзив на позовну заяву обґрунтовує тим, що оскільки позовні вимоги банку щодо стягнення з відповідача заборгованості відповідно до анкети-заяви від 30.05.2014 не відповідають дійсності. Позивачем не долучено жодного документу, який би підтверджував, що сторонами було досягнуто домовленостей стосовно умов кредитування, відповідач обізнаний з сумою кредиту, відсотками, порядком, строками та термінами їх списання. Відповідач позов не визнає, оскільки заявлена банком сума заборгованості не відповідає фактичному руху коштів за рахунком. Анкета-заява від 30.05.2014 не містить погодженої процентної ставки, а посилання банку на Умови та Тарифи з вебсайту не підтверджує ознайомлення відповідача саме з такими умовами. Тому банк не довів правомірність нарахування процентів за період 2014 по 2021 років. За альтернативним розрахунком, проведеним на підставі банківської виписки, станом на 22.11.2021 заборгованість у розмірі 25 536,79 грн. була відсутня, а сальдо становило переплату 1 184,43 грн. Подальший розрахунок банку здійснювався з урахуванням зазначеної ним заборгованості, що призвело до завищення суми боргу. Фактичний розмір заборгованості станом на 01.09.2025 за альтернативним розрахунком становить 22 368,30 грн., тоді як банком заявлено значно більшу суму. Додаткова угода від 13.01.2025 також не підтверджує фактичний розмір заборгованості, оскільки зазначена в ній сума сформована з урахуванням попередніх спірних нарахувань. Таким чином, банк не довів обґрунтованість заявленої до стягнення суми, у зв`язку з чим відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Не погоджуючись з твердженнями відповідача у відзиві, представник позивача за первісним позовом подав до суду відповідь на відзив, де зазначив, позивач у відповіді на відзив зазначив, що кредитний договір укладено належним чином шляхом приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг. Факт укладення договору та користування кредитними коштами підтверджується анкетою-заявою, заявами про приєднання, випискою за рахунком, розрахунком заборгованості, довідками про картки та зміни умов кредитування. Відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав заборгованість, що свідчить про його обізнаність і погодження з умовами кредитування. Позивач також зазначив, що умови щодо зміни тарифів та процентних ставок були передбачені договором, а 13.01.2025 Відповідач підписав додаткову угоду, якою погоджено нові умови кредитування. Розрахунок заборгованості відповідачем належним чином не спростовано, доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять. У зв`язку з цим Позивач вважає заперечення відповідача необґрунтованими та просить позов задовольнити в повному обсязі.

12.02.2026 року через підсистему «Електронний Суд» від представника первісного відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначено, що доводи позивача є необґрунтованими. Представник відповідача зазначає, що позивач помилково застосовує загальні положення про укладення договорів, не враховуючи спеціальне регулювання кредитних правовідносин. Вказує, що примірник Умов та Правил із особистим підписом відповідача позивачем не надано, а тому погодження відповідача з процентною ставкою 43 % річних не доведено. Також звертає увагу на встановлення кредитного ліміту у розмірі 0,00 грн. станом на 30.05.2014 року та його подальше одностороннє збільшення банком. Крім того, представник відповідача заперечує проти посилань позивача на підписання паспорта споживчого кредиту від 22.11.2021 року та додаткової угоди від 13.01.2025 року як на безумовне визнання боргу та погодження всіх нарахувань. Просив суд перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову.

04 березня 2026 року ухвалою суду прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів, здійснено перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Не погоджуючись з вимогами зустрічної позовної заяви, позивачем за первісною позовною заявою було подано до суду відзив на позовну заяву, вказує, що між банком та відповідачем був укладений договір приєднання, з умовами та правилами отримання якого, відповідач був ознайомлений. В результаті дій відповідача, йому було відкрито картковий рахунок, доступ до якого можливий за допомогою карти та фінансового телефону. Відзив обґрунтовано тим, що відповідачем не доведено недійсність умов кредитного договору та додаткової угоди від 13.01.2025, а розмір заборгованості визначено банком відповідно до умов кредитування. Також банк заперечив проти доводів про введення відповідача в оману, пропуск позовної давності та заявленого розміру витрат на правничу допомогу. Вважають, що ЗУ «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини оскільки визначає поняття споживчого кредиту, як коштів, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. В даному ж випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Оскільки клієнт на сьогоднішній день не звертався до Банку з повідомленням про незгоду з внесеними змінами та не ініціював розірвання договору, більше того активно користувався картою, що говорить про прийняття Клієнтом діючих умов банківського обслуговування, а тому заперечення Відповідача вважають необґрунтованими.

08.04.2026 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представником відповідача за первісним позовом подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому стверджує, що у наданій позивачем анкеті-заяві відсутні усі складові кредитного договору, тому намагання довести суду, що між сторонами укладено саме кредитний договір є марними та необґрунтованими. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Зазначає, що в анкеті-заяві також немає посилання на розмір та грошову одиницю коштів, які за твердженнями позивача були надані у кредит, на відсотки за користування кредитом, на порядок зміни розміру кредитного ліміту, тобто можливого тіла кредиту, на порядок та строки повернення кредиту, на наслідки неповернення коштів позичальником, тощо. Крім того, вказує, що додаткова угода від 13.01.2025 року, замінила лише тип кредитування, однак не створила нового самостійного джерела боргу. Вважає, що спірна сума заборгованості вказаної банком станом на 01.09.2025 року в розмірі 69144 грн. 78 коп. є істотно перевищеною.

25.08.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний Суд» від представника позивача за первісним позовом до суду надійшли додаткові пояснення в яких, остання зазначає, що позивач у письмових поясненнях зазначив, що заборгованість за кредитним договором від 30.05.2014 року становить 69 144,78 грн., а зустрічний позов відповідача є необґрунтованим. Позивач заперечує наведений відповідачем альтернативний розрахунок заборгованості в сумі 22 368,30 грн., вважаючи його арифметично неправильним та таким, що не відповідає матеріалам справи. Зазначає, що відповідач не врахувала нараховані та списані відсотки за 2014 по 2021 роки на загальну суму 12 158,21 грн., унаслідок чого безпідставно визначила переплату в розмірі 1 184,43 грн. За даними банківської виписки, станом на 22.11.2021 року заборгованість відповідача становила 25 536,79 грн. Позивач також посилається на підписані відповідачем документи щодо умов кредитування, які підтверджують наявність заборгованості.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, він же відповідач за зустрічним позовом, АТ КБ «Приватбанк» підтримав позовні вимоги банку, просив їх задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача та зобов`язання вчинити дії відмовити. Вважає, що відповідач за первісним позовом не довів, що він не має боргу перед банком, або має борг в іншому розмірі, ніж вказано у наданому розрахунку згідно виписки по рахунку відповідно до укладеного останньою договору від 30.05.2014, яка є первинним бухгалтерським документом та засвідчує існування боргу у ОСОБА_2 в розмірі 69144 грн. 78 коп.

У судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом, він же представник позивача за зустрічним позовом, Чутченко С.О. заперечував проти задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» оскільки 30.05.2014 відповідачка підписала лише анкету-заяву, яка не містила жодних відомостей стосовно істотних умов кредитного договору. Підтвердження ознайомлення її з Умовами та тарифами, що діяли в 2014 році Представник позивача-відповідача не надав. Підтверджує, що коштами відповідачка користувалась і надавала кошти на погашення, але на погашення саме заборгованості. Разом із цим зустрічний позов підтримав та просив задовольнити оскільки вважає, що АТ КБ «Приватбанк» безпідставно нарахував та стягнув з рахунку відповідача кошти на погашення відсотків, тоді як такі кошти відповідачкою сплачувалися на погашення поточної заборгованості тіла кредиту. Просив залишок коштів після перерахунку заборгованості та погашення тіла кредиту стягнути на користь відповідача-позивача, як безпідставно набуті банком.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, перевіривши обставини відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов таких висновків.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 підписано анкету-заяву № б/н від 30.04.2014 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої відповідач за первісним позовом уклав із банком договір про надання банківських послуг, серед який передбачено зокрема кредитування.

На підставі вищевказаної анкети-заяви ОСОБА_2 відкрито картковий рахунок, видано картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт який в подальшому збільшився до 150 000 грн.

ОСОБА_2 отримала згідно Довідки про видані картки кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії 03/18, тип -Універсальна.

Після спливу строку дії першої картки Відповідачем для можливості користування рахунком додатково отримані наступні картки:

- кредитна картка номер - НОМЕР_2 , строк дії - 04/18, тип - Карта Універсальна;

- кредитна картка номер - НОМЕР_3 , строк дії - 11/21, тип – Карта Універсальна GOLD.

В процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки - 40,8%.

22.11.2021 ОСОБА_2 підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої отримано додаткову кредитну картку номер - НОМЕР_4 , строк дії - 12/25, тип - Картка "Універсальна" GOLD.

ОСОБА_2 додатково отримала кредитну картку номер - НОМЕР_5 , строк дії - 04/28, тип - Картка "Універсальна GOLD" та кредитну картку номер - НОМЕР_6 , строк дії -06/28, тип - Картка "Універсальна GOLD"

13.01.2025 року ОСОБА_2 підписала у системі самообслуговування Приват24 за допомогою ОТР пароля Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Додаткову угоду № SAMDNWFC00005438062_01 до Кредитного договору від 13.01.2025

14.06.2018 відбулася державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».

Згідно з наданим банком розрахунком, відповідач за вказаним кредитним договором станом на 17.09.2025 року ОСОБА_2 має заборгованість у розмірі 69144 грн. 78, яка складається із: 62324 грн. 05 заборгованості за тілом кредиту; 6820 грн. 73 коп. заборгованість за простроченими відсотками.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц зазначив, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Вирішуючи спір в частині вимог первісного позову про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за простроченими відсотками в сумі 6820,73 грн. та тілом кредиту в сумі 62 324 грн. 05 коп. суд зазначає наступне.

При розгляді справи судом враховується правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц, згідно якої Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Необхідність доказування ознайомлення відповідача з Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку підтверджується правовим висновком Верховного Суду України, зробленим у справі № 6-2320цс16 від 22.03.2017, в якій було скасовано рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у зв`язку з тим, що «суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту».

Таким чином, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в довідці про умови кредитування, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Анкета-заява, що підписана ОСОБА_2 , яка додана позивачем за первісним позовом до позовної заяви, не містить посилань на розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору тощо. Отже, відсутні докази домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, як складову договору.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 ПАТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

За таких обставин, факт підписання відповідачем анкети-заяви (укладеного між сторонами кредитного договору) сам по собі не може бути підставою для задоволення позову в частині стягнення заборгованості, оскільки банком не доведено належними та допустимими доказами факт погодження між сторонами умов кредитування в частині визначення конкретного розміру відсотків за користування кредитом у межах наданих банківських послуг, з яких виходив позивач за первісним позовом у наданому розрахунку заборгованості. Суд також погоджується з альтернативним розрахунком відповідача, відповідно до якого за період з 30.05.2014 по 21.11.2021 відсотки не підлягали нарахуванню, а внесені позичальником кошти зараховувалися в погашення тіла кредиту. Починаючи з 22.11.2021, відсотки нараховувалися за ставкою 40,8 % виключно на фактичний залишок тіла кредиту. За результатами такого перерахунку розмір заборгованості становить 22 368,30 грн., з яких 20 654,71 грн. тіло кредиту та 1 713,59 грн. відсотки.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В даному випадку, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо встановленого договором розміру процентів, то наданий банком розрахунок заборгованості не відповідає обставинам справи та не може бути в цій частині прийнятий судом як належний доказ. За таких обставин, для розрахунку заборгованості за відсотками за укладеним між сторонами по справі кредитним договором, який є предметом розгляду в даній справі, тобто для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері економіки та фінансів, що потребує залучення експерта. Однак під час розгляду справи сторонами не ставилось питання про залучення відповідного експерта для визначення розміру заборгованості та відповідних клопотань про призначення експертизи не заявлялося. Отже, первісний позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 22 368,30 грн.

Вирішуючи спір в частині вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк», суд приходить до висновку про їх часткове задоволення з наступних підстав.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості. Тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов`язок (пункт 5 частини першої статті 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності.

Задоволення вимоги боржника зобов`язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу (зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.07.2022 року у справі №363/1834/17 провадження 14-53цс21).

Позивач за зустрічним позовом, він же відповідач за первісним, не погоджуючись з розміром боргу, який просить стягнути кредитор АТ КБ «Приватбанк», просить зобов?язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 30.05.2014 року, зарахувавши всі кошти, сплачені ОСОБА_2 за період з 30.05.2014 по 22.11.2021 року, виключно в рахунок погашення тіла кредиту.

З огляду на те, що визначений кредитором розмір заборгованості є спірним, суд вважає вимогу про зобов`язання банку здійснити відповідний перерахунок належним способом захисту права та такою, що підлягає задоволенню. В іншій частині вимог зустрічного позову слід відмовити з огляду на таке.

Щодо визнання недійсною додаткової угоди № SAMDNWFC00005438062_01 від 13 січня 2025 року до Кредитного договору від 30.05.2014 року та визнання нікчемним Кредитний договір б/н від 30.05.2014 року, укладений у формі Анкети-заяви, в частині встановлення обов?язку сплати відсотків за користування кредитом, комісій та неустойки (пені, штрафів).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Про таке зазначається у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення частини 1 статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17).

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За положеннями статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За положеннями статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 19991 року № 1023-XII тут і далі в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору (далі – Закон № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди (частина 3 цієї статті).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (частина 4 цієї статті).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина 5 цієї статті).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина 7 статті 18 Закону № 1023-XII).

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що оспорювані умови договору є недійсними оскільки вчинені під впливом помилки, та введенням в оману банком його споживача.

Судом встановлено, що при укладенні додаткової угоди ОСОБА_2 отримала від кредитора всю необхідну інформацію щодо умов кредиту, зокрема й розміру штрафної процентної ставки за прострочену заборгованість, з якими погодився підписавши кредитний договір. Таким чином, остання діяв на свій розсуд та усвідомлював свої зобов`язання щодо несвоєчасного повернення кредитних коштів у визначеному розмірі з урахуванням визначеної сторонами штрафної процентної ставки за користування запозиченими коштами.

Принцип свободи договору передбачає право споживача відмовитися від укладення договору про надання споживчого кредиту або відкликати згоду на укладення такого договору, між тим позивач свідомо погодилася на такі умови кредитного договору щодо розміру штрафної процентної ставки.

За наведених обставин суд приходить до висновку про недоведеність порушень законодавства про захист прав споживача, на які посилався позивач за зустрічним позовом, та відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

В свою чергу, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання Договору нікчемним задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно з приписами частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Відповідно до частити 1 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з інформацією необхідною для отримання споживчого кредиту споживачем для прийняття усвідомленого рішення. Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання договору.

Як було встановлено, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов додаткової угоди , яка оформлена, в тому числі й щодо підписання сторонами договору, тобто письмова форма договору дотримана відповідно до положень ст. 639 ЦК України. В свою чергу, у випадку не погодження з умовами кредитного договору, які були доведені до відома ОСОБА_2 ще до її укладення, останній не була позбавлена можливості відмовитися від отриманої пропозиції та звернутися до іншої фінансової установи для отримання кредитних коштів.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем за зустрічним позовом таких не надано.

Обставин, визначених статтею 203 ЦК України, при розгляді цієї справи судом не встановлено.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Верховного Суду від 07.02.2022 року у справі 758/2575/17 зазначено, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 нього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Підписавши додаткову угоду № SAMDNWFC00005438062_01, ОСОБА_2 підтвердила, що ознайомлена з умовами кредитування, які в тому числі містять умови про нарахування процентів, розмір та порядком їх нарахування та погодилась з усіма умовами, зазначеними у додатковій угоді від 13.01.2025 року.

За таких обставин суд вважає, що в задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи те, що вимоги обох сторін задоволено частково, суд вважає за можливе застосувати у цьому випадку положення частини десятої ст. 141 ЦПК України, якими передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

На підставі викладеного суд вважає правильним провести між сторонами взаємозалік судових витрат.

За первісним позовом позивачем заявлено до стягнення 69 144,78 грн., з яких судом задоволено 22 368,30 грн., що становить 32,35 % заявлених вимог. Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. підлягає розподілу пропорційно задоволеній частині позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 783,64 грн. судового збору.

За зустрічним позовом заявлено три вимоги немайнового характеру, з яких судом задоволено одну. З урахуванням часткового задоволення зустрічного позову витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. підлягають розподілу пропорційно задоволеній частині вимог та становлять 6 666,67 грн.

З урахуванням взаємозаліку судових витрат, з позивача за первісним позовом на користь позивача з а зустрічним позовом підлягає стягненню різниця у розмірі 5 883,03 грн.

Оскільки позивач за зустрічним позовом звільнений від сплати судового збору, судовий збір за подання зустрічного позову, пропорційно задоволеній частині вимог, підлягає стягненню окремо на користь держави у розмірі 1 064,96 грн.

Керуючись ст.ст. 509, 512, 514, 526, 527, 530, 626, 629, 1046-1049, 1054, 1212 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Первісний позов АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) на користь АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 30.05.2014 у розмірі 22 368 грн. 30 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" про захист прав споживачів задовольнити частково.

Зобов`язати АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ: 14360570) здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 30.05.2014 року, зарахувавши всі кошти, сплачені ОСОБА_2 за період 30.05.2014 року по 22.11.2021 року, виключно в рахунок погашення кредиту.

В іншій частині зустрічного позову відмовити.

Стягнути з АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ: 14360570) на користь ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) витрати на правову допомогу в розмірі 5 883 грн. 03 коп.

Стягнути з АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ: 14360570) на користь держави судовий збір в розмірі 1064 грн. 96 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11.09.2026 року.

Суддя Р.О. Рабчун