Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №279/3750/26 — Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/3750/26

Номер рядка звіту 2

Провадження № 2/279/2583/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого-судді Невмержицької О.А., з секретарем Хомутовською М.А., розглянувши в приміщенні суду в м.Коростені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, зазначивши, що він з березня місяця 2015 року проживав без реєстрації, а з 12 жовтня 2016 року зареєстрований та постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира станом на 31 грудня 2012 року належала на праві спільної часткової власності в рівних частках, а саме по 1/3 частці кожному зі співвласників: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Співвласники квартири: ОСОБА_3 є його дідом, ОСОБА_4 є його бабою, а ОСОБА_5 є його батьком. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба, ОСОБА_4 . За життя ОСОБА_4 склала заповіт, яким свою частку в квартирі АДРЕСА_1 заповіла своєму сину, а рідному дядьку Позивача ОСОБА_2 , відповідачу у справі. Відповідач прийняв спадщину після смерті своєї матері, подавши в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини в установлений законом 6 місячний строк заяву про прийняття спадщини; за його заявою в провадженні першої Коростенської державної нотаріальної контори Житомирської області знаходиться спадкова справа № 85/2007.

Інший співвласник квартири ОСОБА_3 - чоловік померлої ОСОБА_4 , успадкував обов`язкову частку після смерті дружини, яка становила 1/18 частку квартири ( 1/2 від 1/6 частки) , оскільки на час відкриття спадщини був непрацездатним та в силу ст. 1241 ЦК України мав право на обов`язкову долю в спадщині.

Таким чином, ОСОБА_3 після смерті дружини - ОСОБА_4 , стало належати 7/18 частки квартири (1/3 частка +1/18 частка).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , він прийняв спадщину після смерті батька, 07.06.2016 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна, що складається з 1/ 3 частки квартири АДРЕСА_1 .

Таким чином він став власником 1/6 частки цієї спірної квартири.

Іншу 1/2 частку що складається з 1/ 3 частки квартири успадкував ОСОБА_3 . Таким чином ОСОБА_3 стала належати 10/18 частки квартири 1/ 3 частка +1/18 частка + 1/6 частка).

За життя, а саме 10.04.2015 року, ОСОБА_3 склав заповіт, яким все своє рухоме та нерухоме майно заповів йому, заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського нотаріального округу Житомирської області Левківською Г.С. 10.04.2015, зареєстрований в Реєстрі за № 828.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, він прийняв спадщину та 12.02.2016 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Левківською Г.С. йому було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , а 14 травня 2026 року цим же нотаріусом йому було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/18 частку вищевказаної квартири.

Таким чином, на даний час він є власником 13/18 часток квартири АДРЕСА_1 ( 1/6+1/2 + 1/ 18 частки), відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом.

Відповідачу по справі належить 5/18 часток квартири, однак він не отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом та не зареєстрував своє право власності на вказану частку квартири в установленому законом порядку.

У вказаній квартирі він фактично проживає з березня 2015 року, а з 12 жовтня 2016 року позивач зареєструвався в цій квартирі.

Відповідач у вказаній квартирі був зареєстрований до 1981 року. Після закінчення у 1981 році середньої школи № 2 м. Коростеня Відповідач виїхав з м. Коростеня, Житомирської області спочатку на навчання у військове училище в м. Ленінград РФ, а згодом після його закінчення проходив військову службу протягом 6 років в Республіці Польша. Після цього, Відповідач був переведений на військову службу до АДРЕСА_2 . Це є останнім, відомим Позивачу місцем проживання Відповідача.

У вказаній квартирі відповідач не проживає, будь-яких його речей в цій квартирі немає. Останній раз він приїжджав в м. Коростень, Житомирської області на поховання батька в червні 2015 року. З того часу він в квартирі не був, квартирою не цікавився, будь-якої участі в утриманні квартири не приймав, що свідчить про те, що він втратив інтерес до цього нерухомого майна.

Він з часу проживання, а згодом і реєстрації в квартирі повністю ніс тягар утримання квартири. Після смерті діда він зробив капітальний ремонт в кухні та ванній кімнаті, а саме: замінив всі труби подачі води, сантехніку, облицював стіни та підлогу кахлем. Переклеїв шпалери в кімнатах та коридорі, пофарбував вікна, підлогу та двері. Купив та встановив новий кухонний гарнітур. Також, з середини 2015 року оплачує всі комунальні послуги, які надаються, на нього оформлені всі особові рахунки по оплаті комунальних послуг; ним укладено договори на постачання електроенергії, газу, холодної води та водовідведення.

З часу передачі ключів від квартири, а саме: з березня місяця 2015 року по даний час, тобто понад 11 років він весь час відкрито користується всією квартирою. Відповідачу було відомо, що він у березні місяці 2015 року заселився у дану квартиру, проти чого він не заперечував.

Будь-якої домовленості про те, що він має користуватися лише належною йому часткою між ним та Відповідачем не було, відповідач ніколи не пред`являв йому своїх прав на неї з моменту від`їзду, зокрема: з 20 червня 2015 року. З часу від`їзду Відповідача до РФ проти України спілкування між сторонами припинилось.

Таким чином, він відкрито, добросовісно та безперервно володіє квартирою АДРЕСА_1 в цілому.

А тому, просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на 5/18 часток квартири АДРЕСА_1 та яка в даний час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ні за ким не зареєстрована.

Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення на сайті судової влади, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивачу належить на праві власності 13/18 часток квартири АДРЕСА_1 що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом та за заповітом.

Відповідач по справі ОСОБА_2 , прийняв спадщину після смерті своєї матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді 5/18 часток квартири, подавши в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини в установлений законом 6 місячний строк заяву про прийняття спадщини, за його заявою в провадженні першої Коростенської державної нотаріальної контори Житомирської області знаходиться спадкова справа № 85/2007.

Відповідно до ч.5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено такі висновки.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 достовірно знав про те, що відповідач реалізував своє право як спадкоємець за заповітом на 5/18 часток квартири АДРЕСА_1 , а тому позивачем не доведено всіх умов, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірною частковю квартири не знав і не повинен був знати про відсутність в нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судом не встановлено.

Положення наведеної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Під час розгляду справи позивач не надав доказів, а матеріали справи таких не містять, про те, що він володіє майном не за волею власника і не знав, хто є власником.

Сам по собі факт користування позивачем частиною квартири та проведення ремонтних робіт у них не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.

Керуючись ст.ст.4,12,81,247,263-265 ЦПК України, ст.344 ЦК України,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Сторони:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації/проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації/проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя: Невмержицька О.А.