Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №347/1716/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/1716/25

Провадження № 22-ц/4808/1454/26

Головуючий у 1 інстанції КНИЩУК Р. М.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Девляшевського В.А., Василишин Л.В.

за участю секретаря –Кузів А.В.

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 ,

на рішення Косівського районного суду від 22 травня 2026 року, ухвалене в складі судді Книщука Р.М.,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що перебуваючи в зареєстрованому шлюбі у сторін народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02.04.2022 року за її власні кошти, надані матір`ю, придбано автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2013 року випуску, що підтверджується розпискою та перепискою в соціальних мережах з ОСОБА_2 . Автомобіль не було переоформлено на неї через технічні та тимчасові обставини. Після народження дитини вона перебувала в стані постійного догляду за сином, який потребує медичної допомоги. Відповідач не сприяв у вихованні дитини, не сплачував аліменти, не підтримував матеріально та морально. Всі витрати на лікування, реабілітацію та утримання дитини здійснювались виключно нею.

Зазначає, що постійні переїзди в медичні заклади, для лікування хворого сина свідчать про важливу необхідність ОСОБА_1 та малолітньої дитини в даному транспортному засобі. Враховуючи норми ст.ст.60,70 СК України вважає, що автомобіль має бути залишений за нею без зобов`язання сплачувати будь-які компенсацію відповідачу.

Просила суд в порядку розподілу майна подружжя припинити право власності на автомобіль марки «Volkswagen Passat» ОСОБА_2 та відповідно визнати право власності на автомобіль за ОСОБА_1 . Стягунти з відповідача судові витрати.

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 позовною заявою про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2013 року випуску, набуто сторонами в період шлюбу, тому він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Здійснити фактичний поділ спірного майна неможливо, та як у відповідності до положень ч.2 ст.71 СК України.ч.2 ст.183 ЦК України, ця річ є неподільною. Співвласник ОСОБА_2 відповідно до ч.2 ст.364 ЦК України має право на одержання від іншого співвласника ОСОБА_1 компенсації вартості належної йому 1/2 частини спірного автомобіля.

З врахуванням висновку експерта від 08.08.2025 року, де вартість автомобіля визначена 326 461,94 грн, вартість 1/2 частки складає 163 230, 59 грн.

Просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2013 року випуску.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в якості компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу марки «Volkswagen Passat», 2013 року, номер шасі: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 випуску грошові кошти в розмірі 163 230,97 грн.

Рішенням Косівського районного суду від 22 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено. Визнано автомобіль марки Volkswagen Passat, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Припинено право власності ОСОБА_2 на автомобіль марки Volkswagen Passat, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Volkswagen Passat, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в якості компенсації вартості транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель «PASSAT», 2013 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , грошові кошти в розмірі 57 213,98 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не правильне застосування норм матеріального права. Просить суд апеляційної інстанції рішення Косівського районного суду від 22 травня 2026 року в частині присудженої компенсації у розмірі57213, 98 грн скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення,яким в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути З ОСОБА_1 на його користь компенсацію вартості спірного автомобіля у розмірі 163230, 97 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд відступаючи від засади рівності часток подружжя через нібито недостатність аліментів на лікування дитини, не встановив матеріальний обсяг її потреб і реальних витрат матері, не врахував факт сплати скаржником близько 42 000 грн на місяць, що значно перевищує законодавчо визначений мінімальний розмір аліментів.

Суд поклав в основу рішення медичні документи щодо раннього віку дитини, не встановивши дійсний стан її здоров`я та наявність потреби в реабілітації на момент розгляду справи. Крім того, позивачка не надала жодних доказів фактично понесених витрат на лікування чи обґрунтованого розрахунку недостатності отримуваних аліментів. Таким чином, висновок суду про необхідність істотного відступу від засади рівності часток у зв`язку зі станом здоров`я дитини ґрунтується переважно на припущеннях та загальних твердженнях щодо недостатності розміру аліментів, а не на належних, допустимих та достатніх доказах, що суперечить вимогам статей 77, 81 та 89 ЦПК України.

Отримання позивачкою державної допомоги при народженні дитини у розмірі 860 грн щомісячно є загальною соціальною виплатою для всіх сімей не свідчить про її скрутне становище чи недостатність аліментів і не може слугувати підставою за ст. 70 СК України для відступу від рівності часток подружжя.

Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 521/18825/20 вказує, що сам по собі факт проживання дитини з матір`ю або батьком, чи наявність боргу за аліментами не є підставою для збільшення частки. Саме позивач має довести недостатність коштів на утримання дітей.

Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно врахував майно скаржника 1/3 будинку в с. Осокорівка та земельні ділянки, яке згідно зі ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю, оскільки набуте до шлюбу та в порядку спадкування.

Крім того, суд не взяв до уваги його доводи про розташування цього майна на території ведення бойових дій, що повністю унеможливлює його фактичне використання чи отримання доходу.

Суд першої інстанції не взяв до уваги наявні в матеріалах справи докази та офіційні відомості, зокрема довідку про доходи, витяг з ДРРП та рішення у справі № 54/867/24, які беззаперечно підтверджують припинення виплат орендної плати та зупинення господарської діяльності підприємства-орендаря ДСП «Агро-Форум-2» з 2022 року через розташування земельних ділянок у зоні активних бойових дій. Тому судом порушено матеріальні норми права: ст. ст. 57, 60, 61 СК України, наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Суд вийшов за межі предмету спору та безпідставно встановив факт ухилення батька від виконання батьківських обов`язків і матеріального забезпечення сім`ї за відсутності відповідних позовних вимог та будь-якого рішення суду чи органу опіки та піклування, яке б юридично підтверджувало такі обставини.

Навпаки, рішенням Виконавчого комітету Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області №133 від 30 жовтня 2025 року «Про визначення способів участі батька у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, прийнятого за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та пояснень ОСОБА_2 визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , враховуючи те, що батьки малолітньої дитини військовослужбовці.

Суд фактично розглянув та прийняв до уваги як доказ лише заяви позивачки до органу опіки і піклування, в яких викладено одноосібну суб`єктивну оцінку подій матері ОСОБА_1 , сімейного конфлікту, які вже було розглянуто органом опіки та рішення, за якими вже було прийнято виконавчим комітетом Кутської селищної ради і доводи якої не знайшли свого підтвердження у вказаному рішенні. Зазначає, що перебування ОСОБА_2 на військовій службі та участь у бойових завданнях є поважною причиною обмеження спілкування з дитиною, а не доказом ухилення від її виховання, що вже було враховано рішенням Виконкому Кутської селищної ради №133 від 30.10.2025 року шляхом визначення гнучкого графіка побачень. Окрім того, в цьому випадку не можна говорити про рівність умов батьків для участі у вихованні дитини, навіть з огляду на те, що обидва з батьків є військовослужбовцями, адже до досягнення трирічного віку дитини ОСОБА_1 перебувала у декретній відпустці і разом з дитиною проживала у с. Кути. З огляду на територіальну віддаленість від міста Києва, де проходить службу скаржник, та систематичне перебування ОСОБА_2 в бойових відрядженнях, навчанні, на лікуванні у зв`язку з отриманими пораненнями, висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи і є упередженим.

Суд не врахував, що скаржник своєчасно сплачував аліменти з основного грошового забезпечення. Заборгованість виникла виключно з вини бухгалтерії військової частини, яка технічно не утримувала кошти з додаткової винагороди («бойових» виплат), що повністю виключає вину самого скаржника.

Суд безпідставно зменшив ринкову вартість автомобіля на суму ремонту, оскільки згідно з висновком експерта № СЕ-19/109-25/11336-АВ від 08.08.2025 ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat, 2013 року випуску, станом на 23.06.2025 становила 326 461,94 грн

Суд помилково поділив спільну сумісну власність подружжя (автомобіль) між трьома особами замість двох, виділивши 1/3 частку малолітній дитині, яка не є суб`єктом права спільної сумісної власності батьків. Суд ототожнив передбачене ч. 3 ст. 70 СК України право на збільшення частки одного з батьків із виділенням самостійної частки дитині, внаслідок цього компенсація ОСОБА_2 була безпідставно розрахована виходячи з 1/3, а не 1/2 вартості автомобіля (57 213,98 грн), без належного обґрунтування відходу від засади рівності часток подружжя.

Ухвалою Івано-Франківського міського від 30 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Копію ухвали отримано ОСОБА_1 04 липня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Ухвалою Івано-Франківського міського від 07 липня 2026 року призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу в межах її доводів.

У судовому засідання ОСОБА_1 та її представник БеньковськийВ.а. апеляційну скаргу не визнали.

Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Рішенням Косівського районного суду від 22 травня 2026 року скаржником оскаржується в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації вартості транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель «PASSAT», 2013 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 в розмірі 57 213,98 грн.

Рішення Косівського районного суду від 22 травня 2026 року не оскаржується в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання автомобіля марки Volkswagen Passat, 2013 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , припинення права власності ОСОБА_2 на автомобіль марки Volkswagen Passat, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ,визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки Volkswagen Passat, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , тому апеляційний суд переглядає рішення лише в оскаржуваній частині, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя компенсації вартості транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель «PASSAT», 2013 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 в розмірі 57 213,98 грн.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 суд визнав автомобіль марки «Volkswagen Passat» (2013 року випуску) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, встановивши, що даний транспортний засіб був придбаний сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для відступу від засад рівності часток подружжя на користь позивачки з огляду на те, що малолітній син 2022 року народження проживає з матір`ю, часто хворіє, потребує постійного лікування, реабілітації та додаткового догляду. Суд врахував наявність у ОСОБА_2 заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 161 438,48 станом на 31.05.2025 року та недостатність отримуваних аліментів для забезпечення розвитку й лікування дитини.

Суд дійшов висновку про зменшення ринкової вартості автомобіля на суму необхідного ремонту 154 820 грн за розрахунком ПП «ВБ Авто Сервіс», визначивши вартість спірного майна у розмірі 171 641,94.

Суд визначив частку ОСОБА_2 у розмірі 1/3 від цієї зменшеної вартості, зазначивши про необхідність поділу майна на три частини з урахуванням інтересів та частки малолітньої дитини.

Переглядаючи справу, в оскаржуваній частині, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 03 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_4 .

Згідно рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2024 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Під час перебування сторін у шлюбі сторонами придбано автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2013 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 29 квітня 2022 року.

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/109-25/11336-АВ від 08.08.2025 року ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat», 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 станом на 23.06.2025 року становить 326 461,94 грн.

Згідно замовлення наряду №245 від 18.08.2025року ПП «ВБ АвтоСервіс» автомобіль Volkswagen Passat», 2013 року випуску потребує ремонту на суму 154 820 грн.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником 1/3частини житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та є власником земельної ділянки 6524184500:05:063:0853, земельної ділянки кадастровий номер 6524184500:05:039:0022, яка знаходиться в оренді.

За час шлюбу шлюбний договір (контракт) сторони не укладали.

Згідно довідки КНП «Кутська міська лікарня» від 18квітня 2024 року № 98 ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 2022 року перебуває під диспансерним наглядом і потребує періодичного лікування та додаткового догляду.

Згідно виписки з реабілітаційної карти дитини відділення медичної реабілітації немовлят КНП «Перенатальний центр м. Києва» ОСОБА_5 проходив курс реабілітації у період з 23.05.2023 року по13.06.2023року, надано рекомендації після реабілітації.

Згідно виписки з медичної карти новонародженого №3408 відділення медичної реабілітації немовлят від06.01.2023року дитина народилася недоношеною з діагнозом при народженні із синдромом дихальних розладів, дихальна недостатність. Зазначено про лікування, дитини, про реабілітаційні заходи з 29.12.по 06.01.2023 року та надано рекомендації.

Згідно виписки із медичної карти амбулаторногохворого№40224 від 03квітня 2025 року видана Бориспільським міським центром первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дитина народилася недоношеною. Із перенесених захворювань часті ГРВІ, гострі серединні отити, дитина часто хворіюча, мати дитини регулярно звертається за медичною допомогою.

Згідно з довідкою та розрахунком Косівського ВДВС від 06.06.2025 року станом на 31.05.2025 року за ОСОБА_2 обліковувалася заборгованість по аліментах у сумі 161 438,48.

Рішенням виконавчого комітету Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області від30жовтня 2025 року визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, належить визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19, провадження № 61-13103св20, від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19, провадження № 61-22259св19).

Судом першої інстанції встановлено, що спірний автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2013 року випуску придбано сторонами під час шлюбі і є спільною власністю подружжя і в цій частині рішення суду сторонами не осккаржується.

Згідно висновку експерта №СЕ-19/109-25/11336-АВ від 08.08.2025 року ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat», 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 станом на 23.06.2025 року становить 326 461,94 грн.

Позивачкою до суду надано замовлення наряд №245 від 18.08.2025року ПП «ВБ АвтоСервіс» з якого вбачається, що автомобіль Volkswagen Passat», 2013 року випуску потребує ремонту на суму 154 820 грн.

Разом з тим, висновок експерта №СЕ-19/109-25/11336-АВ від 08.08.2025 року не містить будь яких застережень щодо необхідності ремонту спірного автомобіля, у висновку експерта зазначено, що ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat», 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 станом на 23.06.2025 року з урахуванням особливостей його стану на час проведення дослідження, які можна було встановити авто товарознавчими методами становить 326 461,94 грн.

Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду належних доказів того, що у період з 08 серпня 2025 року (час проведення експертизи) до 18 серпня 2025року були обставини, які вплинули на вартість спірного автомобіля.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б спростовували висновок експерта №СЕ-19/109-25/11336-АВ від 08.08.2025 року.

З урахуванням вказаного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги проте, що у суду були відсутні правові підстави для зменшення вартості спірного автомобіля.

При розгляді справи у суді першої інстанції так і при розгляді справи у суді апеляційної інстанції позивачкою не надано суду належних доказів на спростування висновку експерта №СЕ-19/109-25/11336-АВ від 08.08.2025 року, тому висновок суду першої інстанції про зменшення суми вартості спірного автомобіля на суму ремонту, яка зазначена в накладній від №245 від18.08.2025 року не відповідає вимогам закону.

Відповідно до частин першої, другої ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 вказано, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК України, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Отже, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.

У справі, яка переглядається під час звернення до суду з первісним позовом ОСОБА_1 просила в порядку поділу майна залишити спірний автомобіль за нею без зобов`язання сплачувати будь-яку компенсацію відповідачу та визнати за нею право власності на спірний автомобіль, посилаючись на те, що після народження дитини перебувала в стані постійного догляду за сином, який потребує медичної допомоги. Відповідач не бере участі у вихованні дитини, не сплачує аліменти та має значні власні доходи, відповідач здійснював спроби не законного вилучення автомобіля, вдавався до насильства.

ОСОБА_2 підчас звернення до суду із зустрічним позовом просив суд в порядку поділу спільного майна стягнути з ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2частини спірного автомобіля у розмірі 163230, 97 грн.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено,що сторони від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки КНП «Кутська міська лікарня» від 18квітня 2024 року № 98 ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 2022 року перебуває під диспансерним наглядом і потребує періодичного лікування та додаткового догляду.

Згідно виписки з реабілітаційної карти дитини відділення медичної реабілітації немовлят КНП «Перенатальний центр м. Києва» ОСОБА_5 проходив курс реабілітації у період з 23.05.2023 року по13.06.2023 року, надано рекомендації після реабілітації.

Згідно виписки з медичної карти новонародженого №3408 відділення медичної реабілітації немовлят від 06.01.2023 року дитина народилася недоношеною з діагнозом при народженні із синдромом дихальних розладів, дихальна недостатність. Зазначено про лікування, дитини, про реабілітаційні заходи з 29.12..2022 по 06.01.2023 року та надано рекомендації.

З виписки із медичної карти амбулаторного хворого №40224 від 03 квітня 2025 року видана Бориспільським міським центром первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дитина народилася недоношеною. Після виписки поставлений під спостереження в умовах катамнестичного кабінету Пренатального центру м. Київ, де щомісячно проходив регулярні огляди. Після виписки дитина знаходилася під наглядом у дитячого невролога, дитячого реабілітолога, дитячого офтальмолога, дитячого невролога,з приводу поставленого діагнозу неодноразово проходила лікування та індивідуальний комплекс реабілітаційних заходів. Із перенесених захворювань часті ГРВІ, гострі серединні отити, дитина часто хворіюча, мати дитини регулярно звертається за медичною допомогою.

Вказані медичні документи свідчать проте, що дитина сторін часто хворіє, і потребує періодичного лікування та додаткового догляду.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вказані медичні документи не містять відомостей про актуальний стан здоров`я дитини та те, що дитина потребує постійного лікування, реабілітації та особливого догляду.

З довідки Косівського ВДВС від 06.06.2025 року №20808/25.8-24 вбачається, що згідно виконавчого листа №347/144/24 від 10.04.2024 року виданого Косівським районним судом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_7 на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) за період з 18.01.2024 року нараховано аліменти в сумі 394733,82 грн, сплачено 233295,34 грн. Заборгованість по сплаті аліментів станом на 31.05.2025 року становить 161438,48 грн.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 проходить військову службу в/ч НОМЕР_6 .

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині № НОМЕР_7 .

Виконавчий лист №347/144/24 від 10.04.2024 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) знаходиться на примусовому виконанні та направлено на виконання до військової частини № НОМЕР_7 .

Згідно Інформації з Єдиного реєстру боржників станом на 13.10.2025 року - ОСОБА_2 інформація відсутня.

Ці обставини при розгляді справи у суді першої інстанції стороною позивачки не заперечувалися.

Матеріали справи не містять доказів умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду простягнення аліментів на утримання дитини.

ОСОБА_2 при розгляді справи у суді першої інстанції надав суду докази про перерахування позивачці грошових коштів у період 2023,2024 років.

Рішенням виконавчого комітету Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області від 30 жовтня 2025 року визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З даного рішення вбачається, що підставою розгляду питання про визначення способів участі батька у вихованні дитини було звернення матері дитини ОСОБА_8 від 30 липня 2025 року та звернення батька ОСОБА_9 від 29 вересня2025 року

З урахуванням вказаних обставин, колегія суддів вважає, що позивачка ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів ухилення ОСОБА_2 від участі в утриманні сина, не надано суду доказів того, що ОСОБА_2 приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, а також не доведено, що розмір аліментів, які отримує позивачка, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.

З урахуванням зазначеного, висновок суду про наявність підстав при поділі майна подружжя відступу від рівності часток та зменшення частки відповідача ОСОБА_2 не відповідає встановленим по справі обставинам та вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 підлягає задоволенню. Рішення Косівського районного суду від 22 травня 2026 року в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення, яким в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель «PASSAT», 2013 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 в розмірі 163 230, 97 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.

За подання зустрічної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1306,2 грн (163230,97/100х0,8) та за подання апеляційної скарги - судовий збір в сумі 1958,77 грн (163230,97/100х0,8х150%).

Оскільки задоволено зустрічну позовну заяву та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати по сплаті судового збору за подання позовної та апеляційної скарги в розмірі 3264,97 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382,384 ЦПК України Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2026 року в оскаржуваній частині, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації вартості транспортного засобу в розмірі 57213, 98 грн скасувати, в цій частині ухвалити нове судове рішення.

В порядку поділу спільного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_8 , місце проживання, АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_9 , місце проживання площа АДРЕСА_3 грошову компенсацію вартості частки транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель «PASSAT», 2013 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 в розмірі 163 230, 97 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_8 , місце проживання, АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_9 , місце проживання АДРЕСА_5 , судові витрати по сплаті судового збору за подання зустрічної позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3264,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Л.В. Василишин