Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №187/1491/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/2461/26 Справа № 187/1491/26 Суддя у 1-й інстанції - Караул О. А. Суддя у 2-й інстанції - Руденко В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Дніпро

Суддя Дніпровського апеляційного суду Руденко В.В., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Кравцова Г.С. ( в режимі відеоконференції ) та представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Петренко І.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 — адвоката Петренко Ірини Феліксівни на постанову судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі- КУпАП) щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок на користь держави.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665 грн. 60 коп.

У постанові суду зазначено, що 16.06.2026 о 20:50:00 в с. Улянівка водій ОСОБА_1 керувала автомобілем ВАЗ 2121, д.з. НОМЕР_1 по другорядній дорозі, не надала переваги в русі транспортному засобу Шкода Октавіа А5, н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , що рухався по головній дорозі, в наслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, а водії отримали легкі тілесні ушкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху (далі ПДР), за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

В апеляційній скарзі представник потерпілої, не оскаржуючи постанову в частині визнання ОСОБА_1 винної у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, вказує на незаконність та необґрунтованість постанови в частині накладення адміністративного стягнення.

Посилається на те, що призначивши ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу 850 грн, суд першої інстанції належним чином не врахував характер порушення Правил дорожнього руху; механізм ДТП; те, що саме порушення правил проїзду другорядної дороги стало прямою причиною зіткнення; тяжкість наслідків для потерпілого; істотний розмір матеріальної шкоди; наявність тілесних ушкоджень у потерпілого; необхідність запобігання вчиненню нових правопорушень; а також поведінку ОСОБА_1 після ДТП та після розгляду справи судом.

Апелянт вважає, що призначений судом розмір штрафу створює для правопорушниці відчуття безкарності та не забезпечує ані виховної, ані превентивної функції адміністративної відповідальності.

Суд не надав належної оцінки наслідкам ДТП для потерпілого ОСОБА_2 , який унаслідок ДТП зазнав не лише майнової шкоди у вигляді знищення коштовного автомобіля, а й шкоди здоров`ю, був змушений звертатися за медичною допомогою, проходити лікування, нести витрати на лікування та відновлення здоров`я.

Тобто наслідки правопорушення для потерпілого є істотними, а не мінімальними.

Проте з оскаржуваної постанови не вбачається, щоб суд належним чином зіставив характер порушення та реальні наслідки ДТП із видом і розміром накладеного адміністративного стягнення.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 та її представник просили суд не застосовувати стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, посилаючись, зокрема, на готовність урегулювати питання відшкодування заподіяної потерпілому шкоди, що було сприйнято потерпілим як намір особи, винної у ДТП, діяти добросовісно та компенсувати спричинені наслідки.

Однак після ухвалення постанови та призначення ОСОБА_1 лише штрафу в розмірі 850 грн, її представником була висловлена позиція, яка фактично зводиться не до добровільного відшкодування шкоди потерпілому, а до тиску на потерпілого та погроз ініціювання кримінального переслідування останнього.

Зокрема, після судового засідання представник ОСОБА_1 заявив про намір звертатися до судово-медичної експертизи, отримувати висновок про тяжкі тілесні ушкодження у ОСОБА_1 та порушувати питання про притягнення потерпілого ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності.

Зазначене саме по собі не позбавляє ОСОБА_1 права звертатися до компетентних органів, однак у контексті цієї справи така поведінка свідчить, що особа, притягнута до адміністративної відповідальності, не вжила реальних заходів до відшкодування шкоди, не продемонструвала належного каяття та не сприйняла судове рішення як справедливий юридичний наслідок власного порушення Правил дорожнього руху.

Крім того апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, який постраждав унаслідок ДТП, спричиненої порушенням Правил дорожнього руху ОСОБА_1 .

На підставі викладеного представник потерпілого просить постанову Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07.08.2026 щодо ОСОБА_1 , притягнутої до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП змінити в частині накладеного адміністративного стягнення та застосувати до неї адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком, передбаченим санкцією ст. 124 КУпАП. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а також потерпілий ОСОБА_2 не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи. Даних про поважність причин неявки, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Враховуючи наведене, а також думку їх представників, апеляційний суд, відповідно до приписів ч.6 ст.294 КУпАП, вважає можливим провести апеляційний перегляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та потерпілого.

Під час апеляційного розгляду представник потерпілого ОСОБА_2 — адвокат Петренко І.Ф. підтримала доводи поданої апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні, просила постанову суду першої інстанції змінити в частині призначення ОСОБА_1 адміністративного стягнення та призначити їй покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк, передбачений санкцією ст.124 КУпАП.

Додатково зазначила, що у суді першої інстанції вона, як представник потерпілого, просила суд призначити ОСОБА_1 стягнення відповідно до санкції ст.124 КУпАП та не наполягала на позбавленні винної особи права керування транспортними засобами, оскільки ОСОБА_1 свою вину визнавала та запевняла про наміри добровільного відшкодування завданої матеріальної шкоди. Натомість після судового засідання і ухвалення судом рішення захисник Гужви М.Є. почав залякувати потерпілу сторону, що буде звертатися до поліції із заявою про начебто вчинений потерпілим ОСОБА_2 злочин, оскільки в результаті ДТП ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження з вини ОСОБА_2 . Матеріальна шкода, оцінена потерпілим у 9000 доларів США, дотепер не відшкодована та його автомобіль не підлягає ремонту.

Захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Кравцов Г.С. заперечував проти задоволення поданої апеляційної скарги, вважав її безпідставною, а оскаржувану постанову суду законною та обґрунтованою.

Додатково зазначив, що ОСОБА_1 визнала свою провину у ДТП та намагалася разом із захисником зв`язатися з потерпілим ОСОБА_2 для вирішення питання щодо відшкодування шкоди, але той не мін визначитися із сумою відшкодування. Спочатку вказував на суму у 6000 доларів США, а тепер представник потерпілого зазначає 9000 доларів США.

Сама ОСОБА_1 проживає у сільській місцевості далеко від міста, веде господарство, готова добровільно відшкодовувати потерпілому шкоду, а тому потребує користування транспортним засобом. Тому розмір адмінштрафу, визначеного судом ОСОБА_1 у сумі 850 грн, який та вже сплатила, вважає справедливим і достатнім для попередження ОСОБА_1 у вчинені нових правопорушень, які вона раніше ніколи не вчиняла.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями ст.ст.245,252,280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Орган (посадова особа) приймає рішення на підставі досліджених доказів, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому положеннями статті 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно вимог ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд вважає, що наведених вимог закону місцевим судом дотримано у повному обсязі.

Суд першої інстанції, з огляду на матеріали справи, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини та наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а саме недотримання під час керування транспортним засобом вимог ПДР України, що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів.

Вказані висновки місцевого суду ґрунтуються на досліджених та наведених у постанові доказах, не оспорюються в апеляційній скарзі, а тому відповідно до ч.7 ст. 294 КУпАП апеляційним судом не перевіряються.

Разом з цим, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги представника потерпілого про порушення судом першої інстанції норм матеріального права під час вирішення питання про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення є неспроможними, з огляду на таке.

Відповідно до ст.33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, та іншими законами України.

Санкція ст.124 КУпАП передбачає відповідальність у виді накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Як слідує зі змісту постанови суду першої інстанції, накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 850 гривень 00 копійок, суд першої інстанції врахував дані про особу, яка притягається до адміністративного правопорушення, її відношення до вчиненого, яка вину визнала повністю, у вчиненому розкаялася, відсутність інформації про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; а також обставини вчинення ДТП, його наслідки та дійшов до обґрунтованих висновків, що з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, про накладення на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу порушника, справедливості й достатності обраного стягнення тощо (дискреційні повноваження суду).

З огляду на викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність накладення стягнення у виді штрафу в розмірі, визначеному санкцією ст. 124 КУпАП, яке, на переконання апеляційного суду, відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам справи та не потягне за собою порушення засад виваженості.

Крім того, відповідно до положень ст. 30 КУпАП адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами застосовується до правопорушника за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом.

Однак ці обставини під час розгляду справи як у суді першої, так і в апеляційній інстанції встановлені не були.

Отримання пошкоджень автомобілів входить до об`єктивної сторони ст.124 КУпАП та було враховано місцевим судом у сукупності з іншими обставинами, а вирішення питання щодо відшкодування матеріальної шкоди може бути вирішено потерпілою стороною в порядку цивільного судочинства.

Апеляційні доводи адвоката про отримання потерпілим ОСОБА_2 в результаті ДТП легких тілесних ушкоджень заслуговують на увагу, однак сам по собі зазначений факт не вказує на необхідність виключного застосування такого адміністративного стягнення, як позбавлення права керування транспортним засобом.

Твердження апелянта про те, що заява захисника Гужви М.Є. після розгляду справи судом першої інстанції про намір ОСОБА_1 звертатися до судово-медичного експерта з метою отримати висновок про тяжкі тілесні ушкодження та порушення питання про притягнення потерпілого ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, що на думку представника потерпілого свідчить про невжиття ОСОБА_1 реальних заходів до відшкодування шкоди та неналежного каяття, - не впливають на законність висновків суду про призначення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності адміністративного стягнення за ст. 124 КУпАП у виді штрафу.

На переконання апеляційного суду, визначене судом першої інстанції стягнення є його дискреційними повноваженнями та перебуває у справедливому співвідношенні із характером вчиненого і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, тому вид і розмір призначеного ОСОБА_1 стягнення є необхідним і достатнім для її виховання та досягнення мети цього стягнення, запобігання вчиненню нових правопорушень як самою особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, так і іншими особами, що, у свою чергу, вказує на обґрунтованість накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення (ст.ст. 1, 7 КУпАП).

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене місцевим судом ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. Відтак, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги представника потерпілого.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які б могли стати підставою для скасування постанови суду першої інстанції чи її зміни, апеляційним судом не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 — адвоката Петренко Ірини Феліксівни — залишити без задоволення, а постанову Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП та призначення їй адміністративного стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДЯ ДНІПРОВСЬКОГО

АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В.В. РУДЕНКО