Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №646/7459/26 — Основ’янський районний суд міста Харкова

ОСНОВ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

Справа № 646/7459/26

№ провадження 2/646/4688/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року місто Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді Іщенко О. В.,

секретар судового засідання Петренко А. О.,

учасники справи:

представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» Усенко М. І.,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Основ`янського районного суду міста Харкова відповідно до приписів частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в особі представника Усенка Михайла Ігоровича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача; заяви, клопотання учасників справи; інші процесуальні дії у справі

До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в особі представника Усенка М. І. до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором № 2758184 від 08 серпня 2020 року у розмірі 17 856,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 08 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 2758184 від 08 серпня 2020 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання за вказаним кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу кредитні кошти у визначеному договором розмірі та на передбачених ним умовах.

Однак, за твердженням позивача, ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 17 856,00 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 000,00 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 11 856,00 гривень.

26 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та позивачем було укладено договір відступлення права вимоги № ККАУ-26022021, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 2758184 від 08 серпня 2020 року.

Ураховуючи викладене вище, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2758184 від 08 серпня 2020 року у розмірі 17 856,00 гривень, судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 гривень.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін у відкритому судовому засіданні.

З метою забезпечення повного та об`єктивного з`ясування обставин справи ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова було задоволено клопотання представника позивача про витребування у Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» доказів.

06 серпня 2026 року від Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.

10 серпня 2026 року засобами системи «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в обгрунтування якого зазначено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт надання кредитних коштів саме за спірним договором, оскільки надані лист ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та інформація АТ КБ «ПриватБанк» не містять достатніх ідентифікуючих даних щодо платника та призначення платежу.

Відтак, на думку відповідача, відсутні належні докази виникнення кредитної заборгованості.

Окрім того, відповідач зазначив, що навіть у разі доведеності факту укладення договору та перерахування кредитних коштів відсотки могли нараховуватись лише в межах погодженого строку кредитування, а тому нарахування відсотків після його закінчення є безпідставним.

За розрахунком відповідача, за умови доведеності вимог позивач мав би право на стягнення лише 159,60 гривень відсотків.

Також відповідач заперечив проти стягнення 8 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність належного обґрунтування їх розміру, неспівмірність із складністю та ціною спору, а також типовий характер позовної заяви.

Ураховуючи викладене вище, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, а в разі встановлення підстав для стягнення заборгованості - істотно зменшити її розмір та відмовити у стягненні або зменшити заявлені витрати на професійну правничу допомогу.

02 вересня 2026 року засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшли пояснення, у яких останній зазначив, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки факт перерахування кредитних коштів підтверджується листом ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та інформацією АТ КБ «ПриватБанк», яка підтверджує належність відповідачу банківської картки та зарахування на неї 6 000,00 гривень.

Також зазначив, що часткове погашення відповідачем заборгованості у розмірі 159,60 гривень підтверджує факт укладення кредитного договору, отримання коштів та визнання заборгованості.

Щодо нарахування відсотків представник позивача зазначив, що відповідно до умов кредитного договору здійснена відповідачем 22 серпня 2020 року часткова сплата процентів зумовила пролонгацію строку кредитування, у зв`язку з чим відсотки нараховувались відповідно до умов договору, але не більше 90 календарних днів прострочення.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначив, що понесення витрат у розмірі 8 000,00 гривень підтверджується договором про надання правничої допомоги, актом наданих послуг та детальним описом виконаних робіт, а їх розмір є обґрунтованим, необхідним та співмірним із обсягом наданих послуг.

У зв`язку з викладеним представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання, призначене на 03 вересня 2026 року, представник позивача не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв/клопотань до суду не надходило.

На підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) не вчинялось.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши їх у сукупності та взаємозв`язку, встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

08 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 2758184 від 08 серпня 2020 року.

Відповідно до положень розділу 1 вказаного договору сума кредиту (загальний розмір) становить 6 000,00 грн, строк кредиту - 14 днів. Дата повернення кредиту визначається у графіку платежів, що є додатком до договору. Строк кредиту може бути продовжений у порядку та на умовах, визначених у розділі 4 договору.

Тип процентної ставки - фіксована.

Відповідно до пункту 1.5.1 договору знижена процентна ставка становить 0,19 % на день від суми кредиту та застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного у пункті 1.4 договору, за умови повного погашення споживачем кредитної заборгованості у межах такого строку або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.

Відповідно до пункту 1.5.2 договору стандартна процентна ставка становить 1,90 % на день від суми кредиту та застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного у пункті 1.4 договору, якщо споживач не виконав умови, передбачені пунктом 1.5.1 договору для застосування зниженої процентної ставки, а також у межах періоду прострочення, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення. Зазначена процентна ставка застосовується відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

У розділі 4 договору сторони погодили порядок пролонгації строку кредиту.

Додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 2758184 від 08 серпня 2020 року є графік платежів, у якому визначено строки та розмір платежів за договором.

За твердженням позивача, договір про надання споживчого кредиту № 2758184 від 08 серпня 2020 року був укладений ОСОБА_1 в електронній формі та підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора, направленого на його номер мобільного телефону.

На підтвердження факту підписання договору позивачем до матеріалів позовної заяви долучено довідку, складену уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», відповідно до якої ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору був ідентифікований товариством за допомогою одноразового ідентифікатора «М924528», направленого 08 серпня 2020 року о 20:10 на номер телефону НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що у договорі № 2758184 про надання споживчого кредиту від 08 серпня 2020 року у графі «Споживач» зазначені персональні дані ОСОБА_1 , а також міститься інформація про підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором «М924528», направленим 08 серпня 2020 року ОСОБА_1 .

Аналогічні відомості щодо умов кредитування та укладення договору містяться у паспорті споживчого кредиту.

На підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» своїх зобов`язань за кредитним договором позивачем надано довідку, складену уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА».

Згідно із зазначеною довідкою, відповідно до договору ВП-200417-1 від 20 квітня 2017 року було здійснено за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» успішний переказ коштів на платіжну картку клієнта, а саме 08 серпня 2020 року перераховано 6 000,00 грн на картку з маскованим номером НОМЕР_3 .

Зазначений факт підтверджується також відповіддю Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 у банку було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 , на яку 08 серпня 2020 року здійснено переказ грошових коштів у розмірі 6 000,00 гривень.

Згідно із розрахунком заборгованості, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», станом на 25 лютого 2021 року за ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 2758184 від 08 серпня 2020 року у розмірі 17 856,00 гривень, яка складалася з основної суми боргу у розмірі 6 000,00 гривень та заборгованості за відсотками у розмірі 11 856,00 гривень.

25 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та позивачем було укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021.

Відповідно до пункту 6.2 договору відступлення прав вимоги права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників щодо їх заборгованості. При цьому виконання новим кредитором та кредитором умов, визначених цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги.

На виконання умов договору відступлення прав вимоги позивачем було сплачено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» визначену договором ціну відступлення, що підтверджується платіжною інструкцією № 25759 від 26 лютого 2021 року.

Окрім того, 26 лютого 2021 року сторонами було підписано акт приймання-передачі реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021, що підтверджує передачу новому кредитору відповідного реєстру боржників та належних до нього прав вимоги.

З витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26 лютого 2021 року встановлено, що до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2758184 від 08 серпня 2020 року на загальну суму 17 856,00 гривень.

Отже, як убачається з наведених вище обставин справи, спірні правовідносини виникли між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», яке набуло право вимоги у Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», як кредитодавцем, та фізичною особою ОСОБА_1 - споживачем фінансових послуг.

Мотивована оцінка щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із частиною першою статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Суд уважає, що надані позивачем докази у своїй сукупності є належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 2758184 від 08 серпня 2020 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» та ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із змістом статей 626 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із приписами частин першої та третьої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно із приписами частин першої, четвертої, п`ятої та сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; загальний розмір наданого кредиту; порядок та умови надання кредиту; строк, на який надається кредит; необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок дострокового повернення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов договору.

У разі укладення договору про споживчий кредит на умовах кредитування рахунку в ньому має бути передбачено, що кредитодавець має право вимагати повністю повернути суму кредиту в будь-який час із визначенням строку попередження споживача про таку вимогу.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно із приписами статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до пунктів 5) та 6) частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частин третьої та шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частин першої - третьої статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Позивач, пред`являючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 2758184 від 08 серпня 2020 року у розмірі 17 856,00 гривень, обгрунтував право вимоги до відповідача тим, що між ним та первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», було укладено кредитний договір, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на його номер телефону.

Судом встановлено, що пунктом 2.1 договору про надання споживчого кредиту № 2758184 від 08 серпня 2020 року сторони погодили спосіб надання кредитних коштів, а саме шляхом їх перерахування у безготівковій формі за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Згідно із відповіддю Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 , на яку 08 серпня 2020 року здійснено зарахування грошових коштів у розмірі 6 000,00 гривень.

Отже, відповідь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» не лише підтверджує факт зарахування 08 серпня 2020 року грошових коштів у розмірі 6 000,00 гривень, а й підтверджує належність платіжної картки, на яку були зараховані кошти, саме ОСОБА_1 .

За таких обставин доводи відповідача про недоведеність факту надання кредитних коштів саме за договором про надання споживчого кредиту № 2758184 від 08 серпня 2020 року суд уважає необґрунтованими, оскільки відомості, що містяться у кредитному договорі, довідці Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповіді Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», є взаємоузгодженими щодо дати, суми та реквізитів платіжної картки, на яку було перераховано кредитні кошти.

У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2024 року у справі № 559/1622/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Згідно із розрахунком заборгованості, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», станом на 25 лютого 2021 року за ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 2758184 від 08 серпня 2020 року у розмірі 17 856,00 гривень, яка складалася з основної суми боргу у розмірі 6 000,00 гривень та заборгованості за відсотками у розмірі 11 856,00 гривень.

Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, урахувавши всі встановлені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача простроченої заборгованості за сумою кредиту є такою, що підтверджується матеріалами справи, ґрунтується на належних та допустимих доказах, які узгоджуються між собою, а відтак підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд зазначає таке.

У пункті 1.4. договору строк кредиту - 14 днів. Дата повернення кредиту визначається у графіку платежів, що є додатком до договору. Строк кредиту може бути продовжений у порядку та на умовах, визначених у розділі 4 договору.

У пункті 4.1. розділу 4 договору сторони погодили, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену у пункті 1.4. договору, якщо між сторонами досягнута домовленість про таке продовження, у порядку, визначеному пунктами 4.2.-4.5. договору.

Споживач, у випадку, якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно), може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до пункту 4.3. договору.

Пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем.

Товариство має право, а не обов`язок протягом строку для надання відповіді акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (із зазначенням) нової дати повернення кредиту на номер телефону та/або електронну адресу споживача, повідомлені товариству споживачем в особистому кабінеті/зазначені у договорі.

З розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, встановлено, що відсотки за користування кредитом нараховувались ОСОБА_1 у період з 08 серпня 2020 року по 04 грудня 2020 року включно.

У період з 08 серпня 2020 року по 21 серпня 2020 року включно відсотки нараховувались за зниженою відсотковою ставкою, а далі - за стандартною.

Разом з тим, встановлено, що 22 серпня 2020 року ОСОБА_1 вніс у рахунок погашення заборгованості грошові кошти у розмірі 159,60 гривень, які кредитором були зараховані у рахунок погашення заборгованості за відсотками.

Як убачається з умов договору та паспорта споживчого кредиту, сторонами було погоджено строк кредитування - 14 днів.

Отже, саме зазначений строк є первісно встановленим сторонами строком користування кредитними коштами.

Разом з тим, умовами розділу 4 договору сторони передбачили можливість продовження строку кредитування, яке не відбувається автоматично у зв`язку із здійсненням споживачем платежу.

Так, відповідно до пункту 4.1. розділу 4 договору строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену у пункті 1.4. договору, якщо між сторонами досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пунктами 4.2.-4.5. договору.

Із змісту наведених умов договору убачається, що споживач може ініціювати продовження строку користування кредитом шляхом здійснення платежу у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів.

Після цього товариство має право, але не обов`язок, протягом 24 годин акцептувати відповідну пропозицію споживача. У разі її акцепту товариство повинно направити споживачу текстове повідомлення про погодження нового строку кредиту із зазначенням нової дати повернення кредиту.

Отже, для підтвердження факту продовження строку кредитування необхідним є встановлення не лише факту здійснення споживачем відповідного платежу, а й факту акцепту кредитодавцем пропозиції про продовження строку кредитування та направлення споживачу повідомлення про погодження нового строку із зазначенням нової дати повернення кредиту.

Судом встановлено, що 22 серпня 2020 року ОСОБА_1 здійснив платіж у розмірі 159,60 гривень, який первісним кредитором був зарахований у рахунок погашення заборгованості за відсотками.

Водночас доказів того, що після здійснення зазначеного платежу Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» було акцептовано пропозицію відповідача про продовження строку користування кредитом, а також направлено ОСОБА_1 текстове повідомлення про погодження нового строку кредиту із зазначенням нової дати повернення кредиту, матеріали справи не містять.

Як було зазначено вище, відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у тому числі факт продовження строку кредитування та наявність правових підстав для нарахування процентів після закінчення первісно погодженого сторонами строку кредитування.

Посилаючись на те, що здійснення відповідачем 22 серпня 2020 року платежу у розмірі 159,60 гривень зумовило пролонгацію строку кредитування, позивач не надав належних та допустимих доказів вчинення всіх передбачених договором дій, необхідних для такого продовження.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів акцепту Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» пропозиції відповідача про продовження строку кредитування та доказів направлення ОСОБА_1 повідомлення про погодження нового строку кредиту із зазначенням нової дати повернення кредиту.

Тому, суд не уважає доведеним факт продовження строку кредитування після закінчення первісно погодженого сторонами строку у 14 днів.

Відповідно до пункту 1.5.1 договору знижена процентна ставка становить 0,19 % на день від суми кредиту.

Таким чином, розмір відсотків за один день користування кредитними коштами становить 11,40 гривень (6 000,00 гривень ? 0,19 %).

За первісно встановлений договором строк кредитування - 14 днів - загальний розмір відсотків становить 159,60 гривень (11,40 гривень ? 14 днів).

Отже, за первісно погоджений сторонами 14-денний строк кредитування позивач мав право нарахувати відповідачу відсотки у розмірі 159,60 гривень.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 22 серпня 2020 року ОСОБА_1 сплатив 159,60 гривень, які первісним кредитором були зараховані саме в рахунок погашення заборгованості за відсотками.

Тому, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками у розмірі 11 856,00 гривень є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 569/15311/21 зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Отже, з урахуванням наведеного, оцінивши надані позивачем докази та встановлені у справі обставини відповідно до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному їх дослідженні, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню: у частині стягнення з відповідача на користь позивача простроченої заборгованості за сумою кредиту, а в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотками - відмові.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

У частині першій статті 60 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 11 Цивільного процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Пунктом 12) частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, пункту 1) частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

Відповідно до пункту 3) частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд ураховує заперечення відповідача щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, який становить 8 000,00 гривень, а також його доводи про неспівмірність таких витрат зі складністю справи, ціною позову та обсягом фактично наданої правничої допомоги.

Водночас, суд виходить із того, що договір про надання правничої допомоги є цивільно-правовим договором, умови якого визначаються за домовленістю його сторін.

Суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не втручається у договірні правовідносини між адвокатом та його клієнтом, а встановлює лише наявність підстав для компенсації відповідних витрат за рахунок іншої сторони та їх розмір, який підлягає розподілу відповідно до вимог процесуального закону.

Надані позивачем докази підтверджують факт існування договірних правовідносин між позивачем та адвокатом, обсяг наданих правничих послуг, їх вартість, а також факт виникнення у позивача обов`язку оплатити такі послуги.

Суд також ураховує, що представником позивача було підготовлено та подано до суду позовну заяву, здійснювалось правове обґрунтування заявлених вимог, аналізувались докази у справі, подано клопотання про витребування доказів, а також надано відповідь на відзив відповідача, у якій представник позивача наводив свої заперечення щодо доводів відповідача та обґрунтовував заявлені позовні вимоги.

Отже, обсяг фактично наданої правничої допомоги відповідає характеру та предмету спору, а заявлені витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї цивільної справи.

Отже, суд доходить висновку, що заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат позивача на оплату правничої допомоги підлягає задоволенню у розмірі, який є пропорційним розміру задоволених позовних вимог – 2 688,00 гривень.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що за результатами розгляду справи позовна заява підлягає частковому задоволенню, суд, керуючись положеннями статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, уважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 894,56 гривень, як частина судових витрат, понесених позивачем при поданні позовної заяви.

Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» в особі представника Усенка Михайла Ігоровича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором № 2758184 від 08 серпня 2020 року у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компнія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 894 (вісімсот дев`яносто чотири) гривні 56 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 688 (дві тисячі шістсот вісімдесят вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 вересня 2026 року.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: вулиця Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28, місто Львів Львівської області;

Представник позивача: Усенко Михайло Ігорович, адреса: вулиця Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28, місто Львів Львівської області; номер телефона: НОМЕР_5 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О. В. Іщенко