Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №643/10136/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/10136/25

Провадження № 2/643/786/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03.09.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Замікули Б.С.,

за участю секретаря судового засідання – Юшиної К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом виконувача обов`язків керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до ОСОБА_1

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва та припинення володіння нерухомим майном,

УСТАНОВИВ:

20.06.2025 виконувач обов`язків керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Мирошник К.Ю., діючи в інтересах держави в особі Харківської міської ради, через підсистему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила усунути перешкоди у здійсненні права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом: зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним приведенням її у придатний для подальшого використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333058463101); скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на вказану нежитлову будівлю із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи. Судові витрати прокурор просила стягнути з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури.

Позов обґрунтовано тим, що 09.04.2021 державний реєстратор Дергачівської міської ради Харківської області Зоткін С.В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу), індексний номер 57553942, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю літ. «АА-1» площею 24 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою реєстрації права слугували технічний паспорт б/н та довідка № 2210/20, видані 12.10.2020 ФОП ОСОБА_2 , за змістом яких будівлю побудовано у 1991 році.

На переконання прокурора, реєстрацію проведено всупереч вимог п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, оскільки документ, що підтверджує присвоєння об`єкту адреси, реєстратору не подавався, а довідка суб`єкта господарювання таким документом не є.

Земельна ділянка під будівлею відповідачу не відводилась, речові права на неї не зареєстровані, документи, що дають право на виконання будівельних робіт, відсутні, а тому будівля є самочинним будівництвом у розумінні ст. 376 ЦК України, яке порушує права територіальної громади як власника землі.

Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі

№ 916/1174/22 та від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, прокурор вважала, що належним способом захисту є знесення самочинного об`єкта з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності на нього.

Підстави для представництва інтересів держави прокурор обґрунтувала тим, що Харківська міська рада, будучи повідомленою листами прокуратури від 14.10.2024, 09.12.2024, 22.01.2025 та 04.04.2025 про порушення, заходів цивільно-правового характеру не вжила і до суду не звернулась, хоча в листі від 07.05.2025 визнала належним способом захисту знесення самочинно побудованого майна; про пред`явлення позову міську раду повідомлено 09.06.2025 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Одночасно з позовом прокурор подала заяву про забезпечення позову, в якій просила заборонити ОСОБА_1 відчуження спірної нежитлової будівлі. Заяву мотивовано тим, що відповідач як зареєстрований власник об`єкта може в будь-який момент розпорядитися ним на користь третіх осіб, передати в оренду, змінити його призначення, поділити чи об`єднати, що ускладнить або унеможливить виконання рішення суду та потребуватиме пред`явлення нових позовів; обраний захід не позбавляє відповідача права володіння і користування майном та є співмірним із заявленими вимогами.

Ухвалою судді від 25.06.2025, постановленою без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заяву прокурора про забезпечення позову задоволено: заборонено ОСОБА_1 відчуження нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333058463101), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Суддя виходив з того, що між сторонами існує реальний спір, обраний захід пов`язаний з предметом позову, є співмірним і не обмежує відповідача у володінні та користуванні майном; підстав для зустрічного забезпечення не встановлено.

Встановлюючи місце проживання відповідача, ухвалою судді від 09.07.2025 витребувано відомості з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. За даними Державної міграційної служби України відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а за даними Єдиної інформаційної системи соціальної сфери фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Зазначені адреси місця проживання відповідача відносяться до тимчасово окупованих територій України.

Ухвалою судді від 19.09.2025 позовну заяву залишено без руху, оскільки прокурор не надав доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви з додатками листом з описом вкладення (ч. 7 ст. 43, ч. 1 ст. 177 ЦПК України).

У заяві про усунення недоліків від 01.10.2025 прокурор повідомила, що с. Красногорівка перейменовано на с. Ясногорівка Покровського району Донецької області, яке згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, з 15.03.2023 є тимчасово окупованою територією, поштове сполучення з якою відсутнє, а відомостей про перебування відповідача на підконтрольній Україні території немає.

Ухвалою судді від 06.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено відповідачу строк для подання відзиву. З огляду на те, що остання відома адреса відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, а електронного кабінету в ЄСІТС вона не має, виклик відповідача визначено здійснювати через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідно до ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Підготовче засідання, призначене на 03.12.2025, відкладено за ініціативою прокурора.

12.02.2026 до суду надійшла заява керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Купріянова В.Б. від 11.02.2026 про зміну предмета позову, в якій прокурор просив вважати позовні вимоги такими: усунути перешкоди Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради у здійсненні права на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом: зобов`язання

ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за вказаною адресою шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333058463101) з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан; припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном – вказаною нежитловою будівлею; судові витрати стягнути з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури.

Зміну предмета позову прокурор обґрунтував необхідністю обрання ефективного способу захисту, здатного відновити порушене право одним судовим рішенням. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21

(пп. 6.43-6.45) та від 07.06.2023 у справі № 916/959/22, прокурор зазначив, що з огляду на принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном державна реєстрація як оголошення про право не може бути «скасована», а тому вимога про скасування державної реєстрації не є належним способом захисту; не є належною і вимога про припинення права власності, оскільки право власності відповідача на самочинне будівництво в силу ч. 2 ст. 376 ЦК України взагалі не виникло. Натомість, якщо зареєстроване за відповідачем право насправді не існує, належним способом захисту є вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом, а рішення про її задоволення є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про відсутність права та закриття розділу (ч. 3 ст. 26,

ч. 1, 7 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Ухвалою суду від 08.04.2026, постановленою в підготовчому засіданні, заяву про зміну предмета позову прийнято до розгляду. Суд виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України позивач має право змінити предмет або підстави позову до закінчення підготовчого засідання, заява подана в межах цього строку, а зміна предмета позову є виключним правом позивача, що ґрунтується на принципі диспозитивності (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20). Підготовче засідання відкладено на 03.06.2026, відповідачу з урахуванням зміни предмета позову встановлено новий строк для подання відзиву.

03.06.2026 прокурор подала заяву про закриття підготовчого провадження. Ухвалою суду від 03.06.2026 підготовче провадження закрито, оскільки його завдання виконано, а справу призначено до судового розгляду по суті на 03.08.2026. Надалі розгляд справи відкладено на 03.09.2026 у зв`язку із неявкою відповідача.

03.09.2026 прокурор Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Глієва О.І. подала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв чи клопотань не подавав.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила. Як вже зазначалось, виклик відповідача здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Відзиву на позов відповідач у встановлений судом строк не подала.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Усі зазначені умови у справі наявні: відповідач повідомлена у спосіб, визначений спеціальним законом, у судове засідання не з`явилась без повідомлення причин, відзиву не подала, а прокурор і позивач заперечень проти заочного розгляду не висловили, прокурор просив позов задовольнити. Відтак суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи (ч. 1 ст. 281 ЦПК України) і вирішує спір за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України), враховуючи, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Як визначено ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, наведене положення слід розуміти так, що у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, коли його проголошення не відбувається, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення, навіть якщо фактичне вирішення справи відбулось у судовому засіданні, яким завершено її розгляд; при цьому незбіг дати судового засідання та дати ухвалення (складення повного) судового рішення не є порушенням прав учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.06.2025 № 430513440 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333058463101, номер відомостей про речове право 41414576, дата державної реєстрації – 31.03.2021.

Підставою внесення запису є рішення державного реєстратора Дергачівської міської ради Харківської області Зоткіна С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.04.2021, індексний номер 57553942. Документами, поданими для державної реєстрації, зазначено технічний паспорт б/н та довідку № 2210/20, видані 12.10.2020 ФОП ОСОБА_2 .

У заяві про державну реєстрацію прав від 31.03.2021 № 44854987 ОСОБА_1 просила зареєструвати право приватної власності на будівлю за вказаною адресою; кадастровий номер земельної ділянки, як і реквізити документа з Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, у заяві не зазначені. У рішенні державного реєстратора від 09.04.2021 № 57553942 графа «кадастровий номер земельної ділянки» також не заповнена.

Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_2 від 12.10.2020 № 2210/20 за результатами обстеження об`єкта встановлено, що нежитлова будівля літ. «АА-1» по

АДРЕСА_1 має такі характеристики: матеріал стін – сендвіч-панелі, рік побудови – 1991, загальна площа – 24,0 кв.м; у примітці зазначено, що будівля побудована до 05.08.1992 та не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Технічний паспорт від 12.10.2020 виготовлено ФОП ОСОБА_2 на замовлення ОСОБА_1 на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за вказаною адресою; згідно з характеристикою будівлі її фундамент – бетон, стіни – сендвіч-панелі, покрівля – метал, перекриття – металеві балки, висота – 2,30 м, площа забудови – 31,2 кв.м.

Відповідно до витягу з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 05.06.2025 № LI01:8235-7805-0717-4304 дозвільні та інші документи у сфері будівництва щодо РНОКПП відповідача відсутні. За даними Єдиного адресного реєстру міста Харкова відомості про присвоєння адреси нежитловій будівлі літ. «АА-1» по АДРЕСА_1 відсутні.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.06.2025 № 429690551 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 40 об`єктів у м. Харкові – однотипні нежитлові будівлі літ. «АА-1» площею від 14 до 36 кв.м (переважно 24 кв.м), розташовані за різними адресами. Державну реєстрацію всіх цих об`єктів проведено одним державним реєстратором – Зоткіним С.В. – у період з 23.12.2020 по 02.06.2021 на підставі довідок і технічних паспортів, виданих ФОП ОСОБА_2 . Відомості про зареєстровані за відповідачем речові права на земельні ділянки у довідці відсутні.

Листами від 14.10.2024 № 53-102-4500вих-24, від 09.12.2024 № 53-102-5494вих-24, від 22.01.2025 № 53-103-290вих-25 та від 04.04.2025 № 53-103-1447вих-25 Салтівська окружна прокуратура міста Харкова повідомляла Харківську міську раду про виявлене порушення, запитувала її позицію щодо подальшої долі об`єкта та пропонувала самостійно звернутися до суду. У відповідях від 13.11.2024 № 8062/0/225-24 та від 08.01.2025 № 162/0/225-25 Департамент земельних відносин Харківської міської ради повідомив, що заходи цивільно-правового характеру (пред`явлення позову) не вживались; у листі від 21.02.2025 № 1378/0/225-25 – що будь-які проєкти рішень щодо надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність або користування не готувались і на розгляд сесії міської ради не виносились; у листі від 07.05.2025 № 3726/0/225-25 – що більш ефективним способом захисту прав міської ради як власника земельної ділянки є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна.

Повідомленням від 09.06.2025 № 53-103-2495вих-25, отриманим Харківською міською радою того ж дня, прокурор повідомив про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення цього позову.

Оцінюючи наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та вирішуючи спір по суті, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. Аналогічні вимоги до позовної заяви прокурора встановлені ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сам факт незвернення ради до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання нею своїх повноважень.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України), а забезпечення раціонального використання та охорони земель комунальної власності становить публічний інтерес. Харківська міська рада як орган, що здійснює від імені територіальної громади правомочності власника земель комунальної власності (ст. 12, 80, 83 ЗК України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), з жовтня 2024 року була обізнана з порушенням, чотири рази отримувала повідомлення прокурора, висловила позицію щодо доцільності знесення, однак упродовж майже восьми місяців до суду не звернулась. За таких обставин підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Харківської міської ради доведені, а порядок, передбачений абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», дотримано.

Згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішеннями органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 116 ЗК України), а право власності, користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цих прав (ч. 1 ст. 125 ЗК України). Земельна ділянка під спірною будівлею розташована в межах м. Харкова, у приватну чи державну власність не передавалась, будь-які речові права відповідача на неї не зареєстровані, рішення міської ради про її надання не приймались. Отже, ця ділянка є землею комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а відповідач правом на її забудову не наділена (ст. 375 ЦК України, ст. 90, 95 ЗК України).

За ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

Спірна будівля зведена на земельній ділянці, яка для цієї мети відповідачу не відводилась, і без документа, що дає право виконувати будівельні роботи, тобто має дві самостійні ознаки самочинного будівництва. Посилання в довідці ФОП ОСОБА_2 на побудову об`єкта у 1991 році цього висновку не змінює: доказів відведення земельної ділянки під будівництво у будь-який період, у тому числі до 05.08.1992, матеріали справи не містять, а довідка суб`єкта господарювання, складена за результатами огляду у 2020 році, не є документом, що підтверджує правомірність будівництва чи виникнення права на землю.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, ч. 4 ст. 376 ЦК України, оскільки положення цієї статті виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на нього (постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, пп. 6.31-6.33; від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, пп. 53-56; від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, п. 46; від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) виснувала, що судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна; якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі прав, у разі задоволення позовної вимоги про знесення суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації; якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Надаючи таку оцінку, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно за умови їх відповідності законодавству і поданим документам; перелік документів, необхідних для державної реєстрації, визначається Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі – Порядок № 1127).

Спрощений порядок, передбачений п. 42 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на 31.03.2021), за яким подаються лише технічний паспорт і документ, що підтверджує присвоєння адреси, поширювався виключно на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, закінчені будівництвом до 05.08.1992. Спірний об`єкт до жодної з цих категорій не належить: це нежитлова будівля, технічний паспорт на яку виготовлено як на громадський будинок. Для державної реєстрації права власності на такий об`єкт п. 41 Порядку № 1127 вимагав, зокрема, документа, що засвідчує прийняття його в експлуатацію, та документа, що підтверджує присвоєння адреси. Жодного з них реєстратору подано не було.

Крім того, навіть у разі застосування п. 42 Порядку № 1127 обов`язковим був документ, що підтверджує присвоєння об`єкту адреси. На території м. Харкова присвоєння, зміна та анулювання адрес об`єктів нерухомості здійснюється на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, а присвоєна адреса підлягає реєстрації в Єдиному адресному реєстрі міста Харкова (пп. 1.4, 1.6 Порядку присвоєння адрес об`єктам нерухомості, розташованим на території міста Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 06.07.2011 № 325/11). Такого рішення щодо спірного об`єкта не приймалось, адреса в Єдиному адресному реєстрі міста Харкова відсутня, а довідка ФОП ОСОБА_2 № 2210/20 документом про присвоєння адреси не є.

Отже, державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірну будівлю проведена за відсутності документів, передбачених Порядком № 1127, всупереч ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та в обхід визначеного ст. 376 ЦК України єдиного порядку легалізації самочинного будівництва – судового рішення. Така реєстрація є незаконною, а право власності відповідача на спірний об`єкт в силу ч. 2 ст. 376 ЦК України не виникло.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України); захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав (п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України). Приведення самовільно зайнятих земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2 ст. 212 ЗК України).

У постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки (п. 88), а належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки для захисту прав користування та розпорядження нею, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на нього (пп. 109-113). Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості іншого власника істотно та безстроково обмежує права власника землі, тому державна реєстрація будівлі на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18,

п. 84).

Можливість знесення об`єкта, збудованого на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа на право виконання будівельних робіт, ст. 376 ЦК України не ставить у залежність від можливості його перебудови; вирішальне значення має позиція власника земельної ділянки (постанова Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18). Задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке будівництво, є належним та ефективним способом захисту прав власника (постанова Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17).

Власник земельної ділянки заперечує проти збереження об`єкта і наполягає на його знесенні. Відповідач є особою, на замовлення якої проведено технічну інвентаризацію та за якою зареєстровано право власності на об`єкт, тобто особою, що здійснила самочинне будівництво в розумінні ч. 4 ст. 376 ЦК України, а отже – належним відповідачем. Тому вимога про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі з приведенням ділянки у придатний для використання стан підлягає задоволенню.

Позов є негаторним, спрямованим на усунення триваючого порушення, тому він може бути пред`явлений, доки таке порушення існує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц); до того ж позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України), якої відповідач не подавала.

Щодо вимоги про припинення володіння відповідачем спірною будівлею суд зазначає таке.

У постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора, про скасування державної реєстрації прав або про припинення права власності тощо самі по собі не вирішують юридичну долю самочинно побудованого майна, а тому не є належним способом захисту власника земельної ділянки, якщо вони заявлені замість вимоги про знесення. Водночас Велика Палата Верховного Суду не вважала питання державної реєстрації байдужим для правового результату: суд, задовольняючи вимогу про знесення, зобов`язаний оцінити законність реєстрації, а висновок про її незаконність має наслідком закриття розділу Державного реєстру прав.

На відміну від вимоги про припинення права власності, яка передбачає існування такого права, вимога про припинення володіння ґрунтується на тому, що зареєстроване за відповідачем право насправді не виникло. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (п. 6.45) та від 07.06.2023 у справі № 916/959/22, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, п. 89; від 18.01.2023 у справі

№ 488/2807/17, п. 100), виснував, що якщо позивач – власник земельної ділянки вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом; судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про відсутність права та закриття розділу. У постанові від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду одночасно задовольнив вимоги про знесення самочинного будівництва на землі, що перебуває під особливою охороною, та про припинення володіння відповідача цим об`єктом.

У цій справі суд установив, що право власності відповідача на спірний об`єкт в силу ч. 2 ст. 376 ЦК України не виникло, а його державна реєстрація є незаконною. Вимога про припинення володіння заявлена не замість вимоги про знесення, а одночасно із нею, і не спрямована на визнання чи легалізацію права відповідача. Вона процесуально оформлює в резолютивній частині рішення той правовий наслідок, який Велика Палата Верховного Суду пов`язала з рішенням про знесення, – припинення реєстраційного «оголошення» неіснуючого права та закриття розділу Державного реєстру прав. Таке оформлення має практичне значення з огляду на ч. 7 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за якою закриття розділу на підставі судового рішення допускається виключно у разі, якщо таким рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав на відповідний об`єкт.

Суд також ураховує, що відповідач проживає на тимчасово окупованій території, а тому виконання рішення в частині демонтажу може тривалий час залишатися неможливим. Упродовж цього часу незаконний запис про право власності відповідача зберігав би спростовувану презумпцію правомірності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19,

п. 6.13), а разом з нею й передбачені ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України правові наслідки для земельної ділянки під будівлею, продовжуючи обмежувати територіальну громаду в розпорядженні своєю землею. Ефективним є спосіб захисту, здатний відновити порушене право за одним остаточним рішенням суду без необхідності повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, пп. 67, 68).

Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23 та від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23, якими відмовлено у вимогах про припинення права власності на самочинне будівництво, стосувалися іншої за змістом вимоги – припинення права власності як такого, що нібито існує, – і не спростовують наведеного висновку. За таких обставин вимога про припинення володіння відповідачем спірним об`єктом не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1174/22, забезпечує повноту та виконуваність судового захисту і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право мирно володіти своїм майном; держава має право здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Втручання у право на мирне володіння майном має бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства і правами особи.

Втручання, яке полягає у знесенні спірного об`єкта, ґрунтується на ст. 376, 391 ЦК України та ст. 152, 212 ЗК України, переслідує легітимну мету захисту земель комунальної власності, дотримання містобудівного правопорядку та прав територіальної громади. Європейський суд з прав людини визнавав пропорційним знесення будівель, зведених на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без необхідних дозволів (рішення у справі «Жидов та інші проти Росії» від 16.10.2018, заява № 54490/10 та ін.), а також наголошував, що за свідомого порушення правил землекористування особисті обставини забудовника не мають вирішального значення («Камінскас проти Литви» від 04.08.2020, заява

№ 44817/18). Принцип «належного урядування», за яким ризик помилки державного органу має покладатися на державу («Рисовський проти України» від 20.10.2011, заява № 29979/04), у цій справі не може слугувати на користь відповідача, оскільки саме вона ініціювала реєстрацію, подавши документи, які не відповідали вимогам закону, будучи обізнаною про відсутність у неї будь-яких прав на землю. Спірна будівля є нежитловою і не є житлом відповідача, тож питання втручання у право на повагу до житла (ст. 8 Конвенції) не виникає. Відтак знесення самочинного об`єкта є співмірним заходом.

Відповідно до ст. 76-81, 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Надані прокурором докази: відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційні документи, довідка та технічний паспорт, витяг з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, дані Єдиного адресного реєстру міста Харкова, листування з Харківською міською радою – є належними, допустимими та достовірними, узгоджуються між собою і в сукупності достатні для висновку про обставини, що входять до предмета доказування. Відповідач цих обставин не спростувала. Допущена в мотивувальній частині заяви про зміну предмета позову описка в реєстраційному номері об`єкта (№ 2322058463101) не впливає на визначеність вимог, оскільки у прохальній частині заяви та в Державному реєстрі прав зазначено правильний номер – НОМЕР_2 .

Європейський суд з прав людини зазначав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може тлумачитися як вимога детально відповідати на кожен аргумент («Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04, п. 58; «Проніна проти України» від 18.07.2006, заява № 63566/00, п. 23).

З огляду на викладене позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача. За подання позовної заяви з двома вимогами немайнового характеру в електронній формі сплачено судовий збір у розмірі 4844,80 грн (платіжна інструкція від 12.06.2025

№ 1598), за подання заяви про забезпечення позову, яку задоволено, – 1211,20 грн (платіжна інструкція від 12.06.2025 № 1602); платником є Харківська обласна прокуратура. Тому з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6056,00 грн.

Вирішуючи питання щодо вжитих у справі заходів забезпечення позову, суд зазначає, що ухвалою судді від 25.06.2025 ОСОБА_1 заборонено відчуження нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333058463101), за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (ч. 8 ст. 158 ЦПК України). Підстав для скасування заходів забезпечення позову з власної ініціативи суду (ч. 1 ст. 158 ЦПК України) не встановлено, клопотань про їх скасування учасники справи не подавали. Мета, з якою вжито заборону, – унеможливити відчуження спірного об`єкта на користь третіх осіб, що ускладнило б виконання рішення, – зберігає актуальність до його виконання. Зміна предмета позову не вплинула на співмірність цього заходу, оскільки обидві вимоги в новій редакції стосуються того самого об`єкта нерухомого майна, а заборона його відчуження, як і раніше, спрямована на збереження існуючого становища до виконання рішення.

З огляду на це заходи забезпечення позову зберігають дію у порядку та строки, визначені

ч. 7, 8 ст. 158 ЦПК України.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 158, 178, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273,

280-284, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов виконувача обов`язків керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності – задовольнити.

Усунути перешкоди Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради у здійсненні права на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання

ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333058463101) з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан.

Припинити володіння ОСОБА_1 нерухомим майном – нежитловою будівлею літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333058463101), розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 6056,00 грн.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді Салтівського районного суду міста Харкова від 25.06.2025 у вигляді заборони ОСОБА_1 відчуження нежитлової будівлі

літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333058463101), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили, а в разі відкриття протягом цього строку виконавчого провадження за заявою стягувача – до повного виконання рішення суду.

Інформацію про ухвалене рішення розмістити на офіційному веб-порталі судової влади України з посиланням на веб-адресу рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень

(ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Рішення може бути оскаржене позивачем (прокурором) до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи чи оголошення лише вступної та резолютивної частин – з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про його перегляд або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Прокурор: Салтівська окружна прокуратура міста Харкова (код ЄДРПОУ 0291010825, місцезнаходження: м. Харків, вул. Глобинська, 23);

Позивач: Харківська міська рада (код ЄДРПОУ 04059243, місцезнаходження: м. Харків, м-н Конституції, 7);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання за даними Єдиної інформаційної системи соціальної сфери: АДРЕСА_3 (тимчасово окупована територія).

Стягувач судового збору: Харківська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02910108, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4).

Повне судове рішення складено та підписано 11.09.2026.

Суддя Борис ЗАМІКУЛА