Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №953/14087/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/14087/25

н/п 2/953/1335/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Демченко С.В.,

з участю:

представника позивача – адвоката Квартенка О.Р.,

представника відповідачки – адвоката Савченко О.О.,

секретар судового засідання – Тюльпа Я.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

26 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 1 622 182,27 грн, сплачених в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та АТ «ПроКредит Банк» укладений кредитний договір № 1.45660, за умовами якого АТ «ПроКредит Банк» надав ОСОБА_3 кредит в сумі 1 500 000 грн, строком на 84 місяці з погашенням щомісячно рівними частинами. Належне виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року було забезпечено, порукою ОСОБА_1 , встановленою договором поруки № 185045-ДП4 від 28 листопада 2023 року. Через неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року АТ «ПроКредит Банк» 24 березня 2023 року направило ОСОБА_3 письмову вимогу про дострокове повне погашення заборгованості. Через неналежне виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року АТ «ПроКредит Банк» звернулося 04 грудня 2023 року до ОСОБА_1 як поручителя за договором поруки № 185045-ДП4 від 28 листопада 2023 року з відповідною вимогою № 04-12-23/1/75 від 04 грудня 2023 року про повне дострокове погашення зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року. На виконання зазначеної вимоги ОСОБА_1 як поручитель сплатив у березні 2024 року на користь АТ «ПроКредит Банк» в рахунок погашення зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року грошові кошти у розмірі 1 622 182 грн 27 коп. Враховуючи те, що ОСОБА_1 виконав як поручитель за договором поруки № 185045-ДП4 від 28 листопада 2023 року в повному обсязі грошові зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року, які ОСОБА_3 мав перед АТ «ПроКредит Банк», відповідно до ст. 556 ЦК України до ОСОБА_1 перейшли усі права кредитора АТ «ПроКредит Банк» за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року. 17 травня 2024 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_3 письмову вимогу про необхідність сплати на його користь, як новому кредитору, грошові кошти в сумі 1 622 182,27 грн. ОСОБА_3 у добровільному порядку вказані грошові кошти не сплатив, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року у справі № 953/4897/24 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 1 622 182 грн 27 коп., сплачених в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року. Рішення суду набрало законної сили, однак до цього часу не виконане. За умовами кредитного договору № 1.45660 від 15 квітня 2021 року ОСОБА_3 отримав споживчий кредит на придбання квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира була придбана ОСОБА_3 у день укладення вищевказаного кредитного договору і передана в іпотеку на забезпечення його виконання. Станом на день придбання квартири ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , операцій з іншим житлом не здійснював, що свідчить про те, що купівля квартири очевидно була здійснена в інтересах сім`ї (з метою спільного у ній проживання). Вказав, що за зобов`язанням, що виникло з кредитного договору № 1.45660 від 15 квітня 2021 року, а також з договорів, укладених на забезпечення виконання вказаного кредитного договору, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як подружжя відповідають солідарно. З огляду на те, що зобов`язання, які виникли з кредитного договору № 1.45660 від 15 квітня 2021 року, не виконані ні одним із солідарних боржників, позивач як кредитор у відповідному солідарному зобов`язанні має право звернути свою вимогу одночасно й до іншого солідарного боржника – ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2025 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків 10 днів з дня вручення копії ухвали. У встановлений законом строк 06 січня 2026 року позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07 січня 2026 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження, справа призначена до розгляду в підготовчому засіданні. Відповідачці запропоновано надати відзив на позовну заяву.

25 травня 2026 року на адресу суду від представника відповідачки – адвоката Савченко О.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість. Вказала, що позивач, як поручитель, сплатив на користь АТ «ПроКредит Банк» грошові кошти у розмірі 1 622 182 грн 27 коп. в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року, укладеним з ОСОБА_3 . Нормами чинного законодавства передбачено два способи реалізації кредитором права вимоги виконання зобов`язання солідарними боржниками: вимагати виконання як частково, так і в повному обсязі від усіх боржників спільно або окремо від будь-кого з них. При цьому, вимога про стягнення заборгованості солідарно з боржників має бути заявлена одночасно до кожного з них. Тобто, позивач повинен вимагати стягнення боргу солідарно з подружжя як у письмових вимогах, так і у позовній заяві, поданій у 2024 році. Разом з тим, у позовній заяві, поданій до суду у 2024 році, позивач висунув вимогу лише одному солідарному боржнику - ОСОБА_3 щодо сплати на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 622 182,27 грн в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року.Отже, кредитор мав реалізувати своє право на солідарне стягнення суми боргу з подружжя під час подання позову у 2024 році, зазначивши ОСОБА_2 як співвідповідача у справі та заявивши вимогу про солідарне стягнення заборгованості з обох відповідачів. Однак позивач зазначених вимог не виконав. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року у справі № 953/4897/24 задоволений позов ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_3 на його користь заборгованість в сумі 1 622 182 грн 27 коп., сплачених в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року. Рішення набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця Близнюкова Ю.В. (виконавче провадження № 75906138). Жодних доказів, що вказане рішення не виконується, позивачем не надано. Аналіз приписів ч. 2 ст. 543 ЦК України дає підстави зробити висновок, що у разі пред`явлення вимоги про виконання зобов`язання окремо до одного з солідарних боржників, право вимагати виконання зобов`язання від інших боржників виникає у разі невиконання обов`язку тим боржником, до якого було пред`явлено вимогу. Позивач не довів, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року у справі № 953/4897/24 не виконується або що за рахунок майна подружжя та особистих коштів ОСОБА_3 його виконати неможливо. Позивачем не врахований особливий режим сумісної власності подружжя. Відповідно до положень Сімейного Кодексу України, якщо рішенням суду з одного з подружжя стягнуто борг за договором, укладеним в інтересах сім`ї, стягнення буде відбуватися за рахунок всього майна, яке є сумісною власністю подружжя. За таких обставин, ОСОБА_2 відповідає за зобов`язанням, що виникло з кредитного договору, укладеного з її чоловіком ОСОБА_3 в інтересах сім`ї, своєю часткою у праві спільної сумісної власності подружжя в силу вимог закону, без необхідності ухвалення відповідного рішення суду. Зазначила, що задоволення позовних вимог у цій справі фактично призведе до подвійного стягнення заборгованості - повної суми боргу окремо з кожного з подружжя.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2026 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

29 травня 2026 року на адресу суду від представника позивача – адвоката Квартенка О.Р. надійшла відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги задовольнити повністю. Вказав, що доводи сторони відповідача про те, що солідарна вимога може бути заявлена до декількох солідарних боржників лише одночасно ґрунтується на довільному тлумаченні відповідачкою приписів ст. 543 ЦК України. Посилався на те, що жодна з норм ст. 543 ЦК України, яка регламентує відносини пасивного солідаритету, не містить вимоги щодо обов`язку кредитора солідарних боржників пред`являти вимогу про виконання зобов`язання до них одночасно (у розумінні «одномоментно в часі»). Не встановлено такої вимоги й будь-яким договором між позивачем та відповідачкою чи третьою особою. У контексті спірних правовідносин сторін це означає, що на кредитора солідарних боржників (якими є відповідачка та третя особа — її чоловік) не може бути покладений обмежувальний обов`язок пред`являти вимоги до таких солідарних боржників лише одночасно (у розумінні «одномоментно в часі»). Пред`явлення вимоги про виконання зобов`язання до одного з солідарних боржників не припиняє обов`язку інших солідарних боржників. У такому разі подальше пред`явлення відповідної вимоги до будь-кого з інших солідарних боржників є правом кредитора та способом захисту його прав. Доводи відповідачки про те, що борг одного з подружжя може бути стягнуто за рахунок їх спільного майна в межах виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, ухваленого проти одного з подружжя, не відповідає нормам чинного законодавства. Для того, щоб на спільно набуте подружжям (відповідачкою та третьою особою) стягнення могло бути звернене в цілому, а не лише у частині, що припадає на одного з подружжя, повинні існувати рішення суду про стягнення відповідних сум з кожного з подружжя. Доводи відповідачки щодо подвійного стягнення в разі задоволення цього позову є хибними, оскільки закон прямо передбачає право кредитора вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі від кожного з солідарних боржників окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України). Відтак із кожного солідарного боржника може бути присуджено до стягнення повну суму заборгованості на виконання відповідного солідарного обов`язку. При цьому подвійне стягнення, яке може призвести до безпідставного збагачення кредитора, матиме місце лише у разі фактичного виконання відповідних судових рішень у сукупному розмірі, що перевищує загальну суму заборгованості. Однак, від можливого подвійного стягнення солідарні боржники, з яких уже присуджено відповідні суми, захищені передбаченими процесуальним законом способами захисту. Зокрема, у разі фактичного погашення заборгованості в межах виконавчого провадження вони мають право вимагати визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню повністю або частково. Отже, доводи сторони відповідачка, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують доводів та вимог позивача.

04 червня 2026 року на адресу суду від представника відповідачки – адвоката Савченко О.О. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вказано, що стягнення заборгованості в повному обсязі від усіх солідарних боржників окремо чинним цивільним законодавством не передбачено. Приписами ч. 2 ст. 543 ЦК України встановлено,що солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.Сплата частини боргу одним із солідарних боржників автоматично має наслідком зменшення розміру загальної заборгованості перед кредитором.Вказала, що у первісному зобов`язанні (кредитному договорі № 1.45660 від 15 квітня 2021 року) позивач, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є солідарними боржниками перед АТ «ПроКредитБанк», тому у випадку погашення ним заборгованості мають бути застосовані положення статті 544 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. У випадку погашення заборгованості перед первісним кредитором, позивач, як солідарний боржник повинен був заявити вимоги до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рівних частках, по 811 091,00 грн. Стягнення повної суми боргу з одного із солідарних боржників, ОСОБА_3 окремо, позбавляє позивача права на стягнення заборгованості з іншого солідарного боржника, ОСОБА_2 . Отже, одночасне стягнення заборгованості в повному обсязі від усіх солідарних боржників окремо суперечить чинному цивільному законодавству та неодмінно матиме наслідком подвійне стягнення шляхом стягнення всієї суми боргу окремо з кожного боржника.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22 червня 2026 року за клопотанням представника відповідачки витребувано у приватного виконавця Харківського виконавчого округу Близнюкова Юрія Володимировича інформацію та належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Харкова на підставі рішення суду від 18 вересня 2024 року по цивільній справі № 953/4897/24 та зобов`язано повідомити про стан виконавчого провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24 липня 2026 року визнано обов`язковою явку третьої особи – ОСОБА_3 у судове засідання, призначене на 26 серпня 2026 року на 14 годину 00 хвилин.

Представник позивача – адвокат Квартенко О.Р. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені у відповіді на відзив. Зазначив, що сторона відповідача помилково вважає, що солідарна вимога може бути заявлена до кількох солідарних боржників виключно одночасно, оскільки таке твердження не відповідає нормам чинного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду. Посилався на те, що обраний позивачем спосіб захисту повністю відповідає вимогам законодавства, а заперечення сторони відповідача щодо заявлених позивачем позовних вимог ґрунтуються виключно на довільному тлумаченні відповідачкою приписів ст. 543 ЦК України. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2024 року станом на теперішній час не виконано ні у добровільному, ні у примусовому порядку, оскільки станом на 26 серпня 2026 року сторона позивача лише має намір отримати виконавчі листи № 953/4897/24. На виконанні у приватних виконавців перебувають виконавчі листи, видані на виконання рішень господарських судів, за якими боржником є третя особа у цій справі. Водночас зазначені судові рішення до цього часу не виконані у зв`язку з відсутністю у третьої особи майна, на яке може бути звернено стягнення в порядку примусового виконання. Отже, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Обраний позивачем спосіб захисту узгоджується з положеннями законодавства та спрямований на реалізацію його права на належний і ефективний захист. При цьому нормами законодавства не встановлено жодних заборон чи обмежень щодо пред`явлення таких вимог, а відтак правові підстави для відмови у їх задоволенні з наведених відповідачем мотивів відсутні.

Представник відповідачки - адвокат Савченко О.О. у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Зазначила, що положеннями ст. 543 ЦК України чітко встановлено способи стягнення заборгованості з солідарних боржників: частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і окремо від будь-кого з них. Посилалася на те, що одночасне стягнення заборгованості в повному обсязі від усіх солідарних боржників окремо суперечить цивільному законодавству та неодмінно матиме наслідком подвійне стягнення шляхом стягнення всієї суми боргу окремо з кожного боржника. При цьому представник відповідачки не заперечувала той факт, що кредитні кошти за договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року у розмірі 1 500 000 грн. отримані ОСОБА_3 в інтересах сім`ї для придбання квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя оскільки придбана ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 , та передана за згодою ОСОБА_2 в іпотеку з метою забезпечення вказаного кредиту.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Третя особа – ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій зазначив про неможливість особистої участі в судовому засіданні у зв`язку зі значною віддаленістю місця його проживання від Київського районного суду м. Харкова. Вказав, що наразі щодо нього відкриті виконавчі провадження, у яких він є боржником, у зв`язку з чим накладено арешт на його банківські рахунки та корпоративні права.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Суд встановив, що 15 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та АТ «ПроКредит Банк» укладений кредитний договір № 1.45660, за умовами якого АТ «ПроКредит Банк» надав ОСОБА_2 кредит в сумі 1 500 000 грн, строком на 84 місяці. Цільове призначення кредиту – кредит на придбання нерухомості, придбання квартири.

Додатком № 1 до кредитного договору № 1.45660 є Графік повернення кредиту та сплати процентів, в якому сторони погодили дати та суми повернення позичальником кредитних коштів.

Вказаний Графік підписаний ОСОБА_2 власноручно.

15 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та АТ «ПроКредит Банк» укладений договір іпотеки № 185047-ІД1, відповідно до умов якого для забезпечення повного виконання основних зобов`язань та вимог іпотекодержателя іпотекодавець передає в іпотеку на умовах, визначених договором предмет іпотеки, що вказаний у п. 2.2 договору, а саме – квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

У п. 2.1 Договору зазначено, що для забезпечення повного виконання основних зобов`язань та вимог іпотекодержателя, іпотекодавець передає у іпотеку на умовах, визначених договором предмет іпотеки, що вказаний у п. 2.2. Договору. Зміст та розмір основних зобов`язань, строк і порядок їх виконання вказуються у кредитних договорах.

Відповідно до п.п 2.2 Договору предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме – квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Загальна заставна вартість становить 3 607 500 грн.

У договорі іпотеки № 185047-ІД1 зазначено, що вказаний договір укладається за згоди ОСОБА_2 – дружини покупця, справжність підпису на якій засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 15 квітня 2021 року, реєстр № 2512.

28 листопада 2023 року між ОСОБА_1 та АТ «ПроКредит Банк» укладений договір поруки № 185045-ДП4 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 1.45660.

У п. 2.1 Договору поруки вказано, що на підставі цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.

Положеннями п. 2.2 Договору поруки передбачено, що встановлена договором порука у повному обсязі поширюється на зобов`язання позичальника із врахуванням усіх змін та/або доповнень до кредитних договорів з моменту набрання ними чинності.

Згідно з п. 3.1 Договору поруки поручитель вправі у день настання строку виконання зобов`язання позичальника здійснити його належне виконання за позичальника повністю або частково.

Відповідно до п. 3.6 Договору моментом виконання забезпечених договором зобов`язань є дата зарахування відповідної суми коштів на відповідний рахунок кредитора у черговості, визначеній кредитними договорами.

У п. 4.1 Договору поруки зазначено, що порука діє з моменту договору протягом усього строку користування кредитом, виданого на підставі кредитних договорів та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії кредитних договорів, належного виконання усіх вимог кредитора. Непред`явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості позичальника не тягне за собою припинення поруки.

24 липня 2023 року АТ «ПроКредит Банк» направило на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про дострокове повне погашення заборгованості за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року.

04 грудня 2023 року АТ «ПроКредит Банк» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язань за договором поруки, в якій зазначалося про необхідність дострокового погашення заборгованості за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року у повному обсязі.

На виконання вказаної вимоги ОСОБА_1 , як поручитель, сплатив на користь АТ «ПроКредит Банк» грошові кошти у загальному розмірі 1 622 182 грн 27 коп. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року, що підтверджується меморіальними ордерами № 479832694_494886652 від 21 березня 2024 року, № 479832694_494886653 від 21 березня 2024 року, № 479832694_494886654 від 21 березня 2024 року.

Зі змісту довідок АТ «ПроКредит Банк» № 18-04-24/1/23 від 18 квітня 2024 року та № 03-06-24/1/30 від 03 червня 2024 року вбачається, що фінансовий поручитель ОСОБА_1 на підставі договору поруки № 185045-ДП4 від 28 листопада 2023 року та вимоги № 04-12-23/1/75 від 04 грудня 2023 року здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року, укладеним між Банком та ОСОБА_3 , сплативши заборгованість: капітал – 1 377 033,85 грн, проценти - 245 148,42 грн.

Відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , 18 вересня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 змінила своє прізвища на ОСОБА_5 .

Зі змісту позовної заяви вбачається, що у провадженні Київського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 1 622 182,27 грн, сплачених в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року. Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені.

До матеріалів справи долучена довідка про набрання рішенням від 18 вересня 2024 року у справі № 953/4897/24, провадження № 2/953/2666/24 законної сили 18 жовтня 2024 року.

Як вбачається зі змісту відповіді приватного виконавця Харківського виконавчого округу Близнюкова Ю.В. від 15 липня 2026 року, на примусовому виконанні у приватного виконавця Харківського виконавчого округу Близнюкова Юрія Володимировича не перебуває виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Харкова на підставі рішення суду від 18 вересня 2024 року по цивільній справі № 953/4897/24.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

За змістом положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України визначено, що в разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З долучених до матеріалів справи доказів суд встановив, що ОСОБА_3 неналежним чином виконував умови кредитного договору № 1.45660 від 15 квітня 2021 року, допустивши прострочення погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим АТ «ПроКредит Банк» 24 липня 2023 року звернулося до нього з письмовою вимогою про дострокове повне погашення заборгованості, яку ОСОБА_3 в добровільному порядку не виконав.

Суд встановив, що невиконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань перед банком стало безпосередньою підставою для виконання відповідного зобов`язання поручителем ОСОБА_1 , який здійснив його виконання за рахунок власних коштів.

Положеннями ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

ОСОБА_1 , виконавши як поручитель за договором поруки № 185045-ДП4 від 28 листопада 2023 року грошове зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року на суму 1 622 182 грн 27 коп., набув усіх прав кредитора АТ «ПроКредит Банк» за цим кредитним договором, включаючи право вимоги до осіб, які відповідають за вказаним зобов`язанням солідарно з боржником.

З матеріалі справи вбачається, що кредитний договір № 1.45660 від 15 квітня 2021 року був укладений ОСОБА_3 з метою придбання нерухомого майна - квартири у період його перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Зі змісту договору іпотеки № 185047-ІД1 від 15 квітня 2021 року вбачається, що вказаний договір укладений зі згоди ОСОБА_2 – дружини покупця, справжність підпису на якій засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 15 квітня 2021 року, реєстр № 2512.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Аналіз положень статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України вказана квартира набута під час шлюбу є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Аналіз вище викладених норм права дає підстави для висновку, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.

При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Сторона відповідача, заперечуючи проти позову, не надала суду жодних доказів на спростування того, що кредитні кошти були використані не в інтересах сім`ї (не заявлено про інше цільове використання коштів, не оспорено факту спільного проживання подружжя у придбаній квартирі), а тому відповідно до загальних засад доказування в цивільному процесі (ст. 12, 81 ЦПК України) суд вважає доведеним, що кредитний договір № 1.45660 від 15 квітня 2021 року укладено в інтересах сім`ї, а виниклий з нього борг є їхнім спільним зобов`язанням, за яким ОСОБА_3 і ОСОБА_2 відповідають солідарно.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки кредитний договір був укладений за згодою відповідачки та в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за вказаним договором виникають в обох із подружжям, а тому є всі підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, суд відхиляє довід сторони відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 544 ЦК України, відповідно до якої боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

За змістом положень ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Наведена норма не містить вимоги про обов`язковість одночасного (в розумінні "одномоментного у часі") пред`явлення вимог до кожного з солідарних боржників, а надає кредиторові право вибору способу реалізації своєї вимоги - спільно до всіх боржників або окремо до кожного з них, у тому числі послідовно у часі.

При цьому наявність рішення суду проти одного солідарного боржника (рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2024 року у справі № 953/4897/24 щодо ОСОБА_3 ) не припиняє права кредитора звернутися з вимогою до другого солідарного боржника, доки зобов`язання не буде виконано в повному обсязі, а обов`язок останнього припиняється лише в разі повного виконання зобов`язання будь-ким із солідарних боржників (ч. 4 ст. 543 ЦК України).

За таких обставин доводи сторони відповідача про порушення позивачем порядку пред`явлення солідарної вимоги спростовується змістом ст. 543 ЦК України і відхиляються судом.

Щодо доводів сторони відповідача про застосування порядку, передбаченого ст. 73 СК України, су зазначає таке.

Суд враховує, що ст. 73 СК України встановлює порядок звернення стягнення на майно подружжя за зобов`язаннями одного з них.

Зокрема положеннями ч. 1 та 2 ст. 73 СК України встановлено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Однак вказаний порядок є способом виконання (примусової реалізації) вже наявного судового рішення проти одного з подружжя в межах виконавчого провадження і не є єдиним чи виключним способом судового захисту прав кредитора за спільним борговим зобов`язанням подружжя.

Визнання боргу спільним зобов`язанням подружжя надає кредиторові альтернативу: або звертати стягнення на частку у спільному майні в порядку ст. 73 СК України в межах вже відкритого виконавчого провадження, або, з огляду на солідарний характер такого зобов`язання (ст. 541, 543 ЦК України у поєднанні зі ст. 60, 65 СК України), пред`явити самостійну вимогу до другого з подружжя як до окремого солідарного боржника з метою одержання окремого виконавчого документа особисто проти нього, зокрема тоді, коли звернення стягнення лише на частку в спільному майні не здатне забезпечити повне задоволення вимог кредитора. Право вибору між цими способами захисту належить кредиторові, а не боржникові, і закон не встановлює пріоритету порядку, передбаченого ст. 73 СК України, над солідарною вимогою за ст. 543 ЦК України.

Окрім того, суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що задоволення позову призведе до подвійного стягнення заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України, виконання солідарного обов`язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Суд наголошує, що кредитор не може бути обмежений у виборі застосованого способу задоволення своїх вимог до боржника, в той час як контроль за недопустимістю подвійного стягнення заборгованості в межах своїх повноважень здійснює як державний (приватний) виконавець, так і суд в рамках судового контролю за виконанням судових рішень.

Оскільки матеріали справи не містять доказів фактичного (повного чи часткового) виконання рішення у справі № 953/4897/24, посилання сторони відповідача на подвійне стягнення має гіпотетичний характер і не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, які за суттю є законними та обґрунтованими.

Оцінивши в сукупності досліджені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 належним чином не виконав зобов`язання за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року, у зв`язку з чим поручитель ОСОБА_1 виконав відповідне зобов`язання перед банком та відповідно до ст. 556 ЦК України набув права кредитора за ним.

Враховуючи, що кредит було отримано в інтересах сім`ї, зобов`язання за кредитним договором є спільним зобов`язанням подружжя, за яким ОСОБА_3 та ОСОБА_2 несуть солідарну відповідальність. ОСОБА_1 , як новий кредитор має право пред`явити вимогу до ОСОБА_2 незалежно від пред`явлення вимоги до ОСОБА_3 . Раніше заявлена вимога до останнього не свідчить про подвійне стягнення та не перешкоджає пред`явленню вимоги до іншого солідарного боржника.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судового збору в розмірі 12 112 грн, сплаченого ним при подачі позову, оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі, суд з урахуванням ч. 1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності стягнення судового збору вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в сумі 12 112 грн.

У зв`язку з клопотанням представника позивача, поданого до вирішення справи по суті, про те, що докази щодо розміру витрат, які позивач сплатив у зв`язку з розглядом справи, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд відповідно до положень ч. 8 ст.141 ЦПК України не вирішує питання щодо їх стягнення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1.45660 від 15 квітня 2021 року у розмірі 1 622 182 (один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сто вісімдесят дві) гривні 27 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_4 .

Третя особа - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складений та підписаний без проголошення 11 вересня 2026 року.

Суддя С.В. Демченко