Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №953/7681/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/7681/26

н/п 2/953/4452/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

Київський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Вітюка Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Глазько С.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (далі - Товариство) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1791581 від 17.04.2020 та судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що позивач отримав права вимоги до відповідача відповідно до договору факторингу за кредитним договором № 1791581, зобов`язання за якими відповідач належним чином не виконував.

Виклад позиції відповідача

09.09.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вважає відсотки нараховані позивачем незаконними та безпідставними, заперечував щодо стягнення витрат на правову допомогу та просив застосувати строк позовної давності.

Процесуальні дії у справі

Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 16.06.2026 відкрив спрощене позовне провадження, призначив спрву до розгляду, встановив учасникам справи строки для реалізації процесуальних прав. Розгляд справи відкладався, зокрема, до 10.09.2026.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. В прохальній частині позовної заяви просить розгляд справи проводити за відсутності представника. Відповідач у судове засідання повторно не з`явився. Про дату, час і місце судових засідань повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження та судових повісток до його електронного кабінету, що згідно зі ст. 128, 272 ЦПК України та усталеною практикою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 09.11.2023 у справі № 753/114/22) вважається належним повідомленням.

09.09.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справу у зв`язку з необхідністю подачі відзиву на позовну заяву, просив надати строк 15 днів з дня отримання ухвали (08.09.2026). Однак, того ж дня подав відзив на позовну заяву.

Суд враховує, що відповідач своїм правом на подачу відзиву скористався, інших причин відкладення судового засідання не наводив, а тому підстави для відкладення розгляду справи, наведені самим відповідачем відсутні.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, враховуючи належне повідомлення усіх учасників справи, реалізацію ними процесуальних прав з подання заяв по суті і не наведенням жодних інших підстав для відкладення розгляду справи, дійшо висновку про можливість розгляду справи у відсутність сторін відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом

17.04.2020 ОСОБА_1 і Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан" уклали кредитний договір № 1791581 (далі – кредитний договір) у електронній формі, згідно з умовами якого відповідач отримав 8 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Договір підписаний одноразовим ідентифікатором L59978.

Відповідно до п. 1.2.-1.6. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000,00 грн;

кредит надається загальним строком на 30 днів з 17.04.2020 (дата надання кредиту) термін повернення кредиту – 17.05.2020; сукупна вартість кредиту складає 4 800,00 грн. в грошовому виразі та 730,00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Комісія за надання кредиту: 1 200,00 грн. яка нараховується за ставкою 15.00 відсотків від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом: 3 600,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; тип процентної ставки : фіксована; стандартна базова ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.3.1 договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту на певну частку заборгованості по кредиту.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан" виконало умови кредитного договору щодо надання у розпорядження відповідача кредитних коштів, що підтверджується платіжним дорученням № 18234598 з якого вбачається зарахування на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 8 000 грн 04.17.2020.

16.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан" і Товариство уклали договір відступлення прав вимоги №52-МЛ, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, зокрема, за кредитним договором № 1791581 від 17.04.2020 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" та відповідачем, що підтверджується копією відповідно договору і копією витягу з реєстру боржників до нього.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).

Електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами (указана позиція є сталою, постанови Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 у справі № 561/77/19.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач уклав кредитний договір від 17.04.2020 шляхом його підписання одноразовим ідентифікатором L59978, за яким він отримав кредит, тобто сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору (строку, процентів тощо).

Суд встановив, що первісний кредитор за кредитним договором надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 000 грн шляхом зарахування вказаної суми на його рахунок, тобто виконав свої зобов`язання з надання коштів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав права грошової вимоги до відповідача за кредитними договором № 1791581 відповідно до договору факторингу, а тому з дати відступлення прав вимоги, а саме з 16.11.2020 ТОВ "ФК "Кредит - Капітал" стало новим кредитором за вказаним кредитним договором на підставі ст. 512 ЦК України.

З реєстру боржників до договору факторингу за яким ТОВ "ФК "Кредит - Капітал" отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 та розрахунку, який наведений у позовній заяві вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 36 800,00 грн, яка складається з 8000,00 грн заборгованості за тілом, 27 600,00 грн заборгованість за відсотками, 1 200 грн - за комісією.

Отже, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання боржнику коштів у користування (право вимоги за якими згодом перейшло до позивача), однак в порушення ст. 509, 526, 1048, 1049, 1054 ЦК України та умов договору відповідачка зобов`язання належним чином не виконувала, внаслідок чого у останньої перед позивачем утворилась заборгованість.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанову Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15).

При цьому як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Щодо нарахування процентів

Відповідач у відзиві зазначає, що позивач проситьстягнути 27 600,00 грн прострочених відсотків, нарахованих після закінчення строку дії договору (після 17.05.2020 р.) за базовою ставкою 5 % на день.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 сформувала висновок, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Положеннями кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 30 днів тобто до 17.05.2020 (п.п. 1.3.-1.4. договору). Відповідно до п. 2.3.1 договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту на певну частку заборгованості по кредиту.

Позивачем надано розрахунок заборгованості з якого вбачається нарахування відсотків поза межами строку кредитування. Однак, доказів пролонгації чи будь-яких дій відповідача спрямованих на пролонгацію кредиту (виписка по рахунку) матеріали справи не містять. А тому підстави для застосування договірної пролонгації договору з можливості застосування визначених процентів позивачем не доведені.

Тому суд визнає обґрунтованими проценти нараховані в межах строку кредитування, які визначені п. 1.5.2 договору в сумі – 3 600,00 грн. У решті вимог про стягнення процентів слід відмовити за необгрунтованістю.

Щодо комісії за надання кредиту

Закон України "Про споживче кредитування" передбачає можливість встановлення сторонами кредитного договору обов`язку позичальника сплачувати певні комісії. Водночас такі положення мають відповідати положенням законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 вказала, що Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, а також постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 611/679/21 зроблено висновок, що у разі коли кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі № 910/1274/24 вказав, що під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Товариство у цій справі не надало жодного доказу щодо додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надавались боржнику та за які кредитором встановлена комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Згідно з положеннями п. 1.5.1. договору комісія за надання кредиту складає 1 200 грн. Водночас в чому полягає така комісія (наданні яких послуг за неї) у договорі не наведено, а тому суд дійшов висновку, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за надання кредиту (п. 1.5.1. договору) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", що повністю узгоджується з усталеною практикою суду касаційної інстанції, зокрема, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, а також постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 611/679/21, які враховуються судом відповідно до частини четвертої статті 236 ЦПК України.

За таких обставин, суд вважає, що заявлена позивачем вимога щодо сплати комісії є необґрунтованою, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 1 200,00 грн відмовляє, що відповідає висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21.

Щодо позовної давності

Відповідач у відзиві заявив про застосування позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі – Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі – Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257–259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі – Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Отже, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

4 вересня 2025 року набрав чинності Закон України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 № 4434-IX. Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. Тобто перебіг позовної давності поновлено з 04.09.2025.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 сформувала висновок, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року – на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року – на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами укладено 17.04.2020.

При цьому враховуючи законодавче продовження (з 02.04.2020), а потім зупинення (з 30.01.2024) строку позовної давності, а потім його поновлення (з 04.09.2025), то навіть з моменту укладення договору (17.04.2020) строк позовної давності не сплив станом на момент продовження (02.04.2020) і на момент звернення з позовом до суду (11.06.2026), оскільки на момент укладення договору 17.04.2020, строк позовної давності вже був продовжений з 02.04.2020 і після поновлення перебігу строку позовної давності (04.09.2025) і до звернення з позовом (11.06.2026) минуло дев`ять місяців, тобто загальний строк, коли діяли правила позовної давності складає дев`ять місяців, відповідно менше трьох років (загального строку позовної давності). А тому підстави для застосування позовної давності відсутні. Тому суд відхиляє відповідні доводи відповідача як необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду заяви

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню у розмірі 11 600,00 грн, з яких 8 000,00 грн - тіло кредиту і 3 600,00 грн проценти за користування. У решті слід відмовити.

Судові витрати

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8 000 грн та судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачена сума судового збору пропорційно задоволеним вимогам (частина перша статті 141 ЦПК України).

Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 8 000 грн.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості на правничу допомогу підлягають розподілу за результатами справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19).

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу 01.07.2025, укладений між ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" та АБ "Апологет"; додаток до договору № 0107 про надання правничої допомоги від 01.07.2025 (акт № Д/24767 наданих послуг) та детальний опис наданих послуг.

Правила розподілу судових витрат унормовано статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Позивачем заявлена загальна суму заборгованості – 36 800,00грн, та 8 000 грн витрат на правову допомогу. Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитними договорами, а саме в розмірі 11 600,00 грн.

Водночас розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу є непропорційним до предмету спору. Позивач заявив до стягнення 36 800,00 грн, а витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн. При цьому справа, що розглядається не є складною (предметом є стягнення кредитної заборгованості, яка не потребує формування складної правової позиції), позивач не вчиняв значних дій щодо витребування та надання додаткових доказів, не приймав участь у судових засіданнях, тощо. А тому заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу визнається судом непропорційною до предмету спору, що, враховуючи дані, конкретні обставини справи та часткового задоволення позову є підставою для часткового задоволення заяви у розмірі 2 000 грн, в решті (6 000 грн) слід відмовити.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 49, 133, 141, 223, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" суму заборгованості за кредитним договором № 1791581 від 17.04.2020 в розмірі 11 600,00 гривень та витрати зі сплати судового збору в розмірі 839,23 гривень.

У решті позову відмовити.

3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 гривен.

У решті заяви відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 10.09.2026.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 3 поверх, код ЄДРПОУ 35234236).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Суддя Роман ВІТЮК