Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №404/2851/25 — Фортечний районний суд міста Кропивницького

Справа № 404/2851/25

Номер провадження 2/404/952/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року Фортечний районний суд міста Кроп ивницького

в складі: головуючого судді Кулінка Л.Д.

за участю секретаря Котової К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, про стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з держави російської федерації на її користь моральну шкоду у розмірі 15 000 000,00 грн. Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 є сином позивача,під час відсічі збройної агресії рф проти України, загинув у віці 22 років - ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок воєнних дій при здійсненні захисту Батьківщини, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини від 05.07.2014 № 157, довідкою МОУ від 11.02.2021 № 631/292 та № 631/293, довідкою про безпосередню участь у антитерористичній операції від 11.11.2016 № 7686, витягом з протоколу засідання ВЛК від 02.11.2021 № 483 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Внаслідок збройної агресії РФ, син позивача, ОСОБА_2 , загинув, і як наслідок позивач зазнав моральної шкоди, яка полягає у невимовних триваючих душевних стражданнях, оскільки життя сина було перервано у віці 22 роки, відсутністю душевних сил для продовження свого подальшого життя, перебуванням у постійному пригніченому стані, депресії, зниженням життєвого тонусу i погіршення загального самопочуття, ризиком для його життя та здоров`я внаслідок обстрілів рф. Таким чином, наявний факт порушення основоположник прав людини в Україні, через що позивачу завдано душевного невгамовного болю, безперервні страждання через загибель сина та війну, завдана відповідачем моральна шкода повинна становити в сумі 15000000,00 гривень, що є справедливою компенсацією з держави агресора російськоi федерації.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 404/2851/25, номер провадження 2/404/952/25, визначено суддю Фортечного районного суду міста Кропивницького ОСОБА_3 .

Рішенням Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року, суддю ОСОБА_3 , звільнено з посади судді Фортечного районного суду міста Кропивницького у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Враховуючи, що суддя ОСОБА_3. у вказаному випадку не може продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передані для повторного автоматизованого розподілу та згідно з пунктом 2.3.43 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи № 404/2851/25, номер провадження 2/404/952/25 (розпорядження № 305 від 07.05.2025 року керівника апарату Фортечного районного суду міста Кропивницького «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи»).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 404/2851/25, номер провадження 2/404/952/25, визначено суддю Фортечного районного суду міста Кропивницького Кулінка Л.Д.

Ухвалою судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 24 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с. 24-25).

На виконання вимог ухвали судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 24 жовтня 2025 року позивачем подано заяву (вх. № 43637 від 29.10.2025 року), якою усунуто недоліки вказані в ухвалі судді від 24.10.2025 року (а.с. 27-29).

Ухвалою судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 листопада 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, та призначено судове засідання (а.с.30).

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 04 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.43).

Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду зяаву (вх. № 41268 від 31.08.2026 року) про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог, підписану повноважним представником.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.47-49), причини неявки суду не відомі, заяв, клопотань та відзиву на позов до суду не подавав.

Розглянувши наявні матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд встановив таке.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 10 січня 1992 року виданого Відділом ЗАГС Бердянського міськвиконкому Запоріжської області, батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.16).

Отже позивач, ОСОБА_1 є батьком загиблого ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть виданого Міським відділом по державні реєстрації смертей реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: Україна, Донецька область, місто Слов`янськ, про що складено відповідний актовий запис № 1777 (а.с.17).

Згідно Витягу із наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (по строковій частині) № 157 від 05.07.2014 року, старший солдат ОСОБА_2 , радиста 2 відділення радіо групи 1 загону спеціального призначення, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в результаті ушкодження внаслідок воєнних дій, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 9).

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 7686 від 11.11.2016 року старший солдат ОСОБА_2 дійсно 22.06.2014 року та 24.06.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях (а.с. 15).

Відповідно до довідки для членів сімей осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержали під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення № 631/292 від 11.02.2021 року старший солдат ОСОБА_2 захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та знаходився у вертольоті Мі-8ТМ, збитому біля м. Слов`янськ поблизу гори Карачун, в результаті ушкодження внаслідок воєнних дій 24 червня 2014 року під час безпосередньої участі в антитерористичній операції в Донецькій області (а.с. 11-12).

Відповідно до довідки для членів сімей осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержали під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення № 631/293 від 11.02.2021 року старший солдат ОСОБА_2 захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та знаходився у вертольоті Мі-8ТМ, збитому біля м. Слов`янськ поблизу гори Карачун, в результаті ушкодження внаслідок воєнних дій 24 червня 2014 року під час безпосередньої участі в антитерористичній операції в Донецькій області (а.с. 13-14).

Згідно Витягу із протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв від 02 листопада 2021 року № 483 травма старшого солдата ОСОБА_2 , 1992 року народження: «Ушкодження внаслідок воєнних дій», яка послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 1958-Дм від 03.07.2014 Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08.07.2014 міського відділу по державній реєстрації смертей реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції - травма та причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини. Постанову про причинний зв`язок травми та причини смерті за протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії від 18.07.2014 № 1991 - відмінено (а.с. 10).

Відповідно до статтей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Як зазначено в статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 із змінами і доповненнями, датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21.04.2015, зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм, зокрема, друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Підтвердженням окупації російською федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ російської федерації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» №1932-ХІІ від 06.12.1991, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» №254-VІІІ від 17.03.2015 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015, зазначено, що з 20.02.2014 року проти України триває збройна агресія російської федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також Постановою Верховної Ради України №129-VIII від 27.01.2015 затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Аналізуючи наведені обставини, суд вважає, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим фактом, а тому не підлягає доказуванню, також і за нормами частини третьої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, стала окупація частини території України, в тому числі частини Донецької області, де загинув син позивача під час участі в антитерористичній операції.

Згідно із частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Згідно пунктів 8, 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За приписами частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеного в Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як зазначається у статях 1167, 1168 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

У даній справі позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої йому у зв`язку із загибеллю його сина внаслідок збройної агресії російської федерації на території України.

Наданими позивачем доказами доведено, що причиною смерті сина позивача - ОСОБА_2 отримання несумісних із життям травм тіла внаслідок військових дій, поранення і причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини, тобто під час збройної агресії російської федерації на території України.

Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Згідно з частиною четвертою цієї статті, у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

На час розгляду справи, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії російська федерації вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку військових дій в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російська федерація, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

У справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки російська федерація вийшла за межі суверенних прав, гарантованих статетю 2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 року по справі №308/9708/19.

Таким чином, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Заключний акт наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, договори укладені між Україною та Російською Федерацією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на переконання суду, є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Оскільки смерть сина позивача сталася внаслідок збройної агресії російської федерації, суд вважає, що саме на відповідача - російську федерацію покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду позивачу.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд керується роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до пункту 9 якої, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та інші обставини.

При цьому, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду). Так, рішенням від 27.07.2004 по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте, суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд враховує характер і тривалість моральних страждань позивача, який втратив сина, істотність вимушених змін у його житті, який назавжди втратив турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

З урахуванням наведеного, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги, пред`явлені до відповідача російської федерації, та стягнути з останнього на користь позивача 1000000,00 грн моральної шкоди, вважаючи таку суму справедливою компенсацією за втрату позивачем сина.

Відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач у цій справі від сплати судового збору звільнений відповідно до пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір», він підлягає стягненню з відповідача російської федерації в дохід держави Україна.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 15, 16, 22, 23, 1167, 1168 Цивільного кодексу України,статтями 4, 10, 11, 13, 76-81, 141, 263-265, 272 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, про стягнення моральної шкоди, задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в сумі 15000000,00 грн.

Стягнути з держави Російської Федерації в дохід держави України судовий збір в сумі 1059800,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , (місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Російська Федерація в особі Посольства російської федерації в Україні, місцезнаходження: м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27-А.

Повний текст рішення суду складено 10.09.2026 року.

Суддя Фортечного районного

суду міста Кропивницького Людмила КУЛІНКА

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Л. Д. Кулінка