Вирок від 10 вересня 2026 р. у справі №183/4522/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4522/26

№ 1-кп/183/1832/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковськ Дніпропетровської області, громадянина України, маючого неповну загальну середню освіту, неодруженого, який не має на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, військовослужбовця військової служби по контракту, перебуваючого у військовому званні «солдат» на посаді стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького спеціалізованого відділення, 3 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 29.03.2021 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.186 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік, на підставі ст.ст. 75, 76, 104 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 1 рік.

- 20.04.2023 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст.ст. 75, 104 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки.

- 15.07.2024 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч.4 ст. 186 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років 1 місяць, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року вирок змінений в частині призначеного покарання, із застосуванням ст. 69-1 КК України, остаточно визначено покарання у виді 05 років 01 місяця позбавлення волі. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 24 грудня 2024 року ОСОБА_4 було звільнено умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі на невідбуту частину 03 роки 04 місяці 27 днів,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

Відповідно до наказу командира військової частина НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.01.2025 за №3, солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького спеціалізованого відділення 3 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Таким чином, солдат ОСОБА_4 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину, та останньому було достеменно відомо про несення військової служби під час воєнного стану.

Згідно з ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 – 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Проте солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

Так, з метою виконання завдань за призначенням особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і солдат ОСОБА_4 розташувались поблизу м. Краматорськ Донецької області (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану).

Реалізуючи свій злочинний намір, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, на посаді стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького спеціалізованого відділення 3 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1–4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, 23 лютого 2025 року самовільно залишив місце розташування підрозділу в районі АДРЕСА_2 , чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби та продовжував ухилятися до 02 квітня 2026 року, тобто до часу встановлення працівниками правоохоронного органу його місця знаходження, а саме на території м. Самар Дніпропетровської області.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю та зазначив, що дійсно, за наведених у обвинувальному акті обставинах, самовільно залишив місце служби. Зазначив, що у скоєному щиро кається та готовий нести відповідальність.

Крім повного визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у пред`явленому обвинуваченні підтверджується такими доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України:

- витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань від 02 квітня 2026 року, відповідно до якого військовослужбовець ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_4 самовільно залишив місце дислокації військової частини в умовах воєнного стану та на теперішній час переховується на території Самарівського району Дніпропетровської області;

- відповіддю командира військової частини НОМЕР_1 на запит від 02 квітня 2026 року №5224, згідно якої, ОСОБА_4 , стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького спеціалізованого відділення 3 стрілецького спеціалізованого взводу 1 спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону, який 27 лютого 2025 року самовільно залишив військову частину, з 18 березня звільнили від займаної посади та йому призупинили військову службу та дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України;

- актом службового розслідування від 05 березня 2025 року з додатками, відповідно до якого 23.02.2025 року під час перевірки наявності особового складу було виявлено відсутність військовослужбовця солдата ОСОБА_4 , пошукові заходи позитивних результатів не дали, на телефонні дзвінки не відповідає, місце перебування невідоме;

- рішенням командира військової частини НОМЕР_1 про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності чи інші заходи впливу за результатами службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2025 року №1786,відповідно до якого солдату ОСОБА_4 зупинено виплату грошового забезпечення з 23.02.2025 року;

- наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05 березня 2025 року №2063 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини 23.02.2025 року солдатом ОСОБА_4 ;

- витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2025 року№1786 про призначення службового розслідування відповідно до доповіді вх. №599 від 23 лютого 2025 року за фактом самовільного залишення військової частини 23.02.2025 року солдатом ОСОБА_4 ;

- доповіддю командира про факт самовільного залишення частини військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 (без зброї);

- довідкою військово-лікарської комісії №2026-0402-1139-5942-0 від 02.04.2026 року відповідно до висновку якої солдат ОСОБА_4 придатний до військової служби.

Суд визнає, що зазначені докази по справі зібрані у порядку і відповідно до вимог Закону, є належними, допустимими та достатніми для постановлення вироку.

Суд, дослідивши докази в межах пред`явленого обвинувачення, яке прокурор підтримав в судовому засіданні, дійшов висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану доведена в повному обсязі, і його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд керується ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу обвинуваченого, сукупність усіх обставин у справі.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд визнає його щире каяття, яке ґрунтується на належній критичній оцінці ним своєї протиправної поведінки, визнанні вини та готовності нести передбачену законом відповідальність.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Крім того, суд враховує дані про особу обвинуваченого, який визнав свою вину, раніше судимий, за місцем служби характеризується негативно.

За таких обставин, враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, а також відсутність підстав для призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України, а саме нижче від найнижчої межі чи звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд вважає, що покарання повинно бути призначено виключно у виді позбавлення волі на певний строк у межах, визначених відповідною санкцією статті КК України, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину, конкретним його обставинам, обставинам, що пом`якшують покарання та обтяжують його, даним про особу обвинуваченого.

Таке покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 24 грудня 2024 року ОСОБА_4 було звільнено умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі на невідбуту частину 03 роки 04 місяці 27 днів за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2024 року, зміненого ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року, для проходження військової служби за контрактом.

Згідно з ч. 3 ст. 81-1 КК України у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає такій особі покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

За вказаних обставин, до призначеного покарання за цим вироком, суд вважає необхідним, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного ОСОБА_4 вироком Індустріального районного суду м. Дніпра від 15.07.2024 року, який було змінено ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07.10.2024 року.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 371, 374 КПК України суд,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Індустріального районного суду м. Дніпра від 15.07.2024 року, який було змінено ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07.10.2024 року до покарання, призначеного за цим вироком, і призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців.

Строк відбування покарання рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту його затримання 02 квітня 2026 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити у вигляді тримання під вартою.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Суддя ОСОБА_1