Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №212/7758/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/7758/26

2/212/5593/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м.Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді Феняка О.Р., з участю секретаря судового засідання Луценко А.С., розглянувши у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2026 року позивач звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу із позовною заявою до Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 отримав у власність житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченим виконавчим комітетом Міньківської сільської Ради народних депутатів Артемівського району Донецької області від 08.01.1992 року та зареєстрованим у реєстрі за №6. Договір містить відмітку про реєстрацію права власності в БТІ від 04.02.1992 року в реєстровій книзі № 2-434. Згідно з технічним паспортом, житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві власності та має загальну площу 61,6 кв. м, з них житлову площу — 36,0 кв.м.

3 07 березня 2023 року ОСОБА_1 проживає як внутрішньо переміщена особа в АДРЕСА_2 .

Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 позивач не встиг своєчасно зареєструвати, тому будь-які відомості про право власності на житловий будинок відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

04 березня 2026 року він звернувся із заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Ларіної Тетяни Михайлівни, виконавчого комітету Шишацької селищної ради, щодо реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та отримав рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 84341455 від 17 квітня 2026 року.

Згідно з наданою відповіддю щодо Закону України «Про державну ресстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 58 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та пункту 29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, державний реєстратор визначив, що у разі коли в документах, що подаються для державної реєстрації права власності, відсутні відомості про його технічні характеристики, державна реєстрація права власності на такий об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічні характеристики, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Оскільки в зазначеному вище договорі купівлі-продажу відсутня загальна площа житлового будинку, а також з метою підтвердження реєстрації права власності, на адресу Комунального підприємства - «Бахмутське бюро технічної електронну інвентаризації» 06.03.2026 було направлено запит № 01.1-23/430 про надання архівної довідки бюро технічної інвентаризації, яка міститиме інформацію щодо реєстрації права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 із зазначенням технічних колишнього характеристик житлового будинку, а саме загальної та житлової площі.

Рішенням № 83623661 від 06.03.2026 року заяву про державну реєстрацію прав № 71785463 віл 04.03.2026 року було залишено без руху та встановлено строк у З0 робочих днів для отримання відповідного документа, але станом на 17.04.2026 року відповіді на запит не отримано.

На теперішній час C. Міньківка Бахмутського району Донецької області знаходиться під тимчасовою окупацією російської федерації.

Вказані обставини позбавляють позивача можливості здійснити державну реєстрацію житлового будинку в Державному реєстрі речових прав та, в свою чергу, позбавляє можливості володіти та розпоряджатися власністю - житловим будинком. У зв`язку з цим позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, розпочато підготовче провадження із проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 13.07.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в позовній заяві просив розгляд справи поводити без його участі, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області направив на адресу суду заяву з проханням розглянути справу за відсутності представника відповідача та просив винести судове рішення на розсуд суду.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі письмові докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, встановивши фактичні обставини справи, дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, ОСОБА_1 отримав у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим виконавчим комітетом Міньківської сільської Ради народних депутатів Артемівського району Донецької області від 08.01.1992 року та зареєстрованим у реєстрі за №6.

Згідно з технічним паспортом, житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві власності та має загальну площу 61,6 кв. м, з них житлову площу — 36,0 кв.м.

На підтвердження перейменування вулиці «Леніна» на «Широку» надано Рішеня Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області, перелік вулиць сіл Міньківської сільської ради Артемівського району Донецької області.

Рішенням державного реєстратора № 84341455 від 17 квітня 2026 року позивачу було відмовлено в проведенні реєстраційних дій, державний реєстратор визначив, що у разі коли в документах, що подаються для державної реєстрації права власності, відсутні відомості про його технічні характеристики, державна реєстрація права власності на такий об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічні характеристики, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Суд, надаючи оцінку доводам позивача та перевіряючи обґрунтованість заявлених ним вимог, виходить з такого.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (у редакції станом на час подачі позову), Соледарська міська територіальна громада віднесена до території активних бойових дій.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Зі змісту рішення державного реєстратора прав на нерухоме про відмову у проведені реєстраційних дій вбачається, що державним реєстратором встановлено, що у разі коли в документах, що подаються для державної реєстрації права власності, відсутні відомості про його технічні характеристики, державна реєстрація права власності на такий об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічні характеристики, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019року у справі № 907/310/18).

Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018року у справі № 760/14438/15-ц.

Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція викладена у пункті 13 постанови Верховного Суду від 20 березня 2018року у справі № 910/1016/17, пункті 12 постанови від 17 квітня 2018року у справі № 914/1521/17).

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

За встановлених у справі обставин, наявне рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна безумовно свідчить про те, що його право власності не визнається, а тому воно підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за ним права власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності умови, що реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами були побудовані до 05.08.1992, та відповідно до Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою КМУ N 488 від 12.05.2023 та Постановою КМУ від 07.06.2017 N 406 не є самовільними та не потребують документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, що свідчить про дотримання чинних на той час дозвільних документів.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність).

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ЕСНR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, пункт 128, ЕСНR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.I. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72, від 08 квітня 2008року, «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010року, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008року) і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», пункт 128, «Беєлер проти Італії», пункт 119).

У пункті 71 рішення у справі ЄСПЛ «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») зазначив, що принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

На підставі викладеного, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем було доведено належними та допустимими доказами його право власності на житловий будинок, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані відомості відсутні, позивач не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує його право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке підлягаю захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України, у зв`язку з чим, заявлені ним позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також позивач просив судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача. З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1331,20 гривень.

Керуючись ст.ст. 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який має наступні технічні характеристики: житловий будинок загальною площею 36,0 кв. м, житловою площею 36,0 кв. м.

Стягнути з Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області (ЄРДПОУ 04052873, Донецька обл., м.Соледар, вул. Паркова, б. 3а) на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1331 гривень 20 коп.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено і підписано 11 вересня 2026 року.

Суддя: О. Р. Феняк