Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №201/3331/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/3331/26

Провадження № 2-а/201/54/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

09 вересня 2026 року суддя Соборного районного суду міста Дніпра Наумова О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Корольова Д.О. звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № 954 від 27.01.2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ТЦК та СП) ОСОБА_2 , якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн за те, що позивач, після досягнення 25-річного віку, на військовий облік військовозобов`язаних не став, чим порушив правила військового обліку.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувану постанову не отримував ані нарочно, ані засобами поштового зв`язку, а дізнався про її існування лише 10.03.2026, після отримання від Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі копії постанови в межах відкритого щодо нього виконавчого провадження № 80364042 від 04.03.2026.

По суті позовних вимог позивач вказав, що не міг вчинити правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП, з 01.09.1994 (дати досягнення ним 25-річного віку), оскільки відповідна норма запроваджена Законом України № 3633-IX лише 19.05.2024, а закон, який встановлює чи посилює відповідальність, не має зворотної дії в часі. Протокол про адміністративне правопорушення не складався, ця обставина у постанові № 954 не відображена, а законних підстав для нескладання протоколу, передбачених частиною 7 статті 258 КУпАП (підтверджене вручення виклику або заява особи за статтею 279-9 КУпАП), відповідач не мав, оскільки жодної повістки позивачу не вручалося.

Крім того, його не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, як цього вимагає стаття 277-2 КУпАП, а справу розглянуто за його відсутності всупереч частині 1 статті 268 КУпАП.

Постанова № 954 носить формальний характер, не містить опису обставин, встановлених під час розгляду справи (місця, часу, способу вчинення порушення), а її резолютивна частина не містить висновку про винуватість позивача, що суперечить вимогам статті 283 КУпАП.

На момент винесення постанови (27.01.2026) сплинув передбачений частиною 7 статті 38 КУпАП тримісячний строк накладення стягнення з дня виявлення правопорушення, оскільки, як зазначено у самій постанові № 954, порушення виявлене ІНФОРМАЦІЯ_2 ще 27.07.2025 (звернення до поліції за № Е2996259 про доставлення позивача).

Також відповідно до примітки статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються, якщо держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів мав можливість отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими реєстрами, а позивач увесь час перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про що відповідач міг отримати з АІТС «Оберіг».

Заяви учасників процесу по суті справи

Відповідач позовні вимоги не визнав. 07.04.2026 представник відповідача Горбатова Г.А. надала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позивач був доставлений до відповідача працівниками поліції 24.01.2026 о 07:22 год., що підтверджується довідкою про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та СП № 1210 від 24.01.2026.

Будучи військовозобов`язаним, в порушення абзацу 6 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не уточнив свої персональні дані у встановлений 60-денний строк - з 18.05.2024 по 16.07.2024, що позивач у своєму позові не заперечує. Позивач не пройшов позаштатну військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_4 , а відповідна довідка ВЛК щодо позивача у відповідача відсутня.

Вважає, що позивач автоматично взятий на військовий облік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932, що, на переконання відповідача, не звільняє позивача від обов`язку особисто з`явитися до ТЦК та СП для уточнення даних і проходження ВЛК. В Україні відсутні державні реєстри, з яких можливо отримати відомості про результати медичних оглядів громадянина, номери засобів зв`язку, електронну адресу тощо, а тому положення примітки статті 210 КУпАП, на яку посилається позивач, у спірних правовідносинах незастосовні. Натомість розшук та затримання громадян не належить до компетенції ТЦК та СП, а здійснюється Національною поліцією України за зверненням ТЦК та СП. Відтак, позивачем не доведено та документально не підтверджено обґрунтованість і розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Просив відмовити в задоволенні позову

10.04.2026 позивач через свого представника подав відповідь на відзив, у якій, зокрема, зазначив, що відповідач у відзиві сам підтверджує факт автоматичної верифікації даних позивача шляхом електронної взаємодії державних реєстрів, що, за примітками до статті 210 КУпАП, виключає застосування зазначеної норми. Звернув увагу на відсутність доказів вручення позивачу повістки про виклик на ВЛК, як це передбачено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, та на відсутність акта про відмову позивача від проходження ВЛК. Надав докази того, що 24.01.2026 позивач фактично пройшов ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 і був визнаний придатним до військової служби (облікова картка), що спростовує посилання відповідача на непроходження позивачем ВЛК. Вважає суперечливою позицію відповідача, яка полягає в тому, що постанова № 954 обґрунтована порушенням правил обліку (не стати на облік після 25 років), тоді як у відзиві відповідач обґрунтовує правомірність постанови непроходженням ВЛК, тобто іншими обставинами. Вважав, що протокол про адміністративне правопорушення від 24.01.2026 не є доказом, оскільки він не підписаний позивачем, а свідками, які засвідчили відмову від підписання, зазначені працівники самого відповідача, що ставить під сумнів їх безсторонність. Поштове відправлення від 28.01.2026, яким відповідач нібито надсилав позивачу оскаржувану постанову також не є належним доказом, оскільки з наданих доказів неможливо встановити зміст відправлення та адресу отримувача;

Рух справи

Ухвалою судді від 19.03.2026 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 62).

Виклик учасників справи відповідно до частини 5 статті 262 КАС України не здійснювався, справу розглянуто за наявними у справі матеріалами.

Категорія адміністративного позову підпадає під правила розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4, частини 2 статті 12, статей 257, 286 КАС України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є військовозобов`язаним; згідно з відмітками військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 22.10.1987, позивач з 01.12.1989 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , у подальшому знімався та ставав на облік у зв`язку зі зміною місця реєстрації, а останній запис про взяття на облік датований 19.10.1998 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , перейменований у подальшому в ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

24.01.2026 о 07:22 год. позивач був доставлений (супроводжений) працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та СП № 1210 від 24.01.2026, наданою відповідачем (а.с. 106).

У той самий день, 24.01.2026, позивача направлено до Філії № 1 КНП «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради для проходження медичного огляду; за результатами такого огляду позивачу повідомлено про висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, однак копію постанови ВЛК на письмову вимогу позивача йому не видано та заяву не зареєстровано.

24.01.2026 позивач звернувся до відповідача листом (поштове відправлення № 4904500116839) із заявою про незгоду з рішенням ВЛК та направлення для проходження повторної (регіональної) військово-лікарської комісії відповідно до пункту 72 Порядку № 560, яку відповідач отримав 03.02.2026, проте будь-якого рішення за наслідками її розгляду не ухвалив та позивача на повторну ВЛК не направив.

Судом також встановлено та підтверджено обліковою карткою, наданою представником позивача, що 24.01.2026 позивач пройшов військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_5 і був визнаний придатним до військової служби (а.с. 101), що спростовує викладені у відзиві доводи відповідача про непроходження позивачем ВЛК.

27.01.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 винесено постанову № 954 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, якою на позивача накладено штраф у розмірі 25 500,00 грн за те, що останній після досягнення 25-річного віку, на військовий облік військовозобов`язаних не став.

Зі змісту постанови № 954 вбачається, що до її винесення ІНФОРМАЦІЯ_2 ще 27.07.2025 виявив порушення правил військового обліку і за № Е2996259 звернувся до органів Національної поліції з приводу доставлення позивача, а також, що (без його звернення) взятий на облік військовозобов`язаних 22.05.2025 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 370.

Водночас у відзиві на позов відповідач навів інші, відмінні відомості - про автоматичне взяття позивача на облік на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932.

У матеріалах справи міститься протокол про адміністративне правопорушення № 152 від 24.01.2026, який не підписаний позивачем; від його імені у протоколі зазначено про відмову від підписання у присутності осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 159-160).

При цьому в оскаржуваній постанові № 954 будь-яке посилання на цей протокол відсутнє, а обставини його складення та ознайомлення з ним позивача відповідачем не підтверджено іншими доказами.

Доказів вручення позивачу постанови № 954 особисто відповідачем не надано. Долучені відповідачем копія конверта поштового відправлення № 4900300120577 та фіскальний чек від 28.01.2026 не містять відомостей ані про зміст поштового відправлення, ані про адресу його отримувача, у зв`язку з чим не можуть вважатися належним доказом надіслання позивачу саме оскаржуваної постанови. Наданий позивачем трекінг цього відправлення підтверджує, що поштове відправлення позивачем не отримано (а.с. 97, 98).

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 3 статті 210 КУпАП, у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови, передбачена відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, вчинене в особливий період.

Відповідна норма запроваджена Законом України від 11.04.2024 № 3633-ІХ, який набрав чинності 19.05.2024.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності за діяння, вчинене до набрання чинності нормою, яка встановлює за нього відповідальність, суперечить конституційному принципу неприпустимості зворотної дії закону в часі.

Як установлено судом, позивач досяг 25-річного віку 01.09.1994, тобто задовго до запровадження частини 3 статті 210 КУпАП (19.05.2024). Відтак діяння, яке відповідач поклав в основу оскаржуваної постанови - невзяття позивачем на облік військовозобов`язаних після досягнення 25-річного віку - не могло бути кваліфіковане за нормою права, яка на момент вчинення такого діяння не існувала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. За таких обставин суд доходить висновку про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП.

Щодо пропуску строку накладення адміністративного стягнення

Частиною 7 статті 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня вчинення.

Судом встановлено, що, як зазначено в самій оскаржуваній постанові № 954, порушення правил військового обліку виявлене ІНФОРМАЦІЯ_2 не пізніше 27.07.2025 (дата звернення до органів поліції за № Е2996259 з приводу доставлення позивача). Оскаржувану постанову винесено 27.01.2026, тобто через понад шість місяців після дня виявлення порушення, що суттєво перевищує встановлений частиною 7 статті 38 КУпАП тримісячний строк.

Відповідно до статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Наведене є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі.

Крім того, згідно з приміткою до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються в разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями яких є державні органи.

Відповідач у відзиві на позов підтвердив, що позивач був автоматично, без його особистої участі, взятий на військовий облік шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного демографічного реєстру, відомчих інформаційних систем та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Це підтверджує наявність в органів державної влади технічної можливості отримання та актуалізації відомостей про позивача без його особистої явки, а відтак спростовує доводи відповідача про неможливість застосування примітки до статті 210 КУпАП. При цьому суперечливість наведених відповідачем відомостей про правову підставу й дату такого автоматичного взяття на облік (постанова Кабінету Міністрів України № 370 від 01.04.2025, згадана в постанові № 954, та постанова № 932 від 16.08.2024, наведена у відзиві) додатково свідчить про неповноту й необґрунтованість встановлення відповідачем обставин справи.

Відповідно до частини 7 статті 258 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, лише за наявності однієї з таких умов: особа не з`явилася за належно врученим викликом без поважних причин, або особа подала заяву за статтею 279-9 цього Кодексу про визнання порушення та згоду на розгляд справи за її відсутності.

Матеріали справи не містять доказів вручення позивачу повістки про виклик до ТЦК та СП для складення протоколу чи розгляду справи, так само як і заяви позивача, передбаченої статтею 279-9 КУпАП.

Крім того, всупереч вимогам статті 277-2 КУпАП, згідно з якою повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи № 954.

Відповідно до частини 1 статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до відповідальності, а за її відсутності - лише за наявності доказів належного і своєчасного повідомлення такої особи. З огляду на відсутність таких доказів відповідач не мав права розглядати справу за відсутності позивача.

Оскаржувана постанова № 954 також не відповідає вимогам статті 283 КУпАП, оскільки не містить опису обставин, установлених під час розгляду справи (зокрема, місця й часу вчинення порушення), а її резолютивна частина обмежується визначенням розміру штрафу без формулювання висновку про винуватість позивача у вчиненні конкретного діяння.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи відповідача про обов`язок особи самостійно й особисто прибути для взяття на військовий облік та проходження медичного огляду не заслуговують на увагу, оскільки такий обов`язок виникає лише за умови належного вручення особі виклику (повістки), а відповідач, не довівши факт такого виклику та неявки за ним, не довів і правомірності оскаржуваного рішення.

Відповідач не довів ані факту вручення позивачу виклику для взяття на облік чи проходження ВЛК, ані факту ухилення позивача від виконання військового обов`язку.

Надані відповідачем докази є суперечливими, адже відповідач стверджує про непроходження позивачем ВЛК, і водночас, оскаржувана постанова обґрунтована зовсім іншою підставою (невзяттям на облік), нотомість позивач додатково довів факт проходження ВЛК 24.01.2026. Зазначені суперечності відповідачем не спростовано.

Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Ця вимога поширюється на провадження у справах про адміністративні правопорушення з огляду на їх публічно-правову природу, спорідненість з кримінальним переслідуванням, на що вказано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява № 7460/03, пункт 21).

Ураховуючи встановлену судом відсутність події та складу адміністративного правопорушення, пропуск строку накладення стягнення, недотримання відповідачем процедурних вимог КУпАП та недоведеність відповідачем правомірності оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Розподіл судових витрат

Щодо судового збору

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки позов задоволено, на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 532,48 грн (а.с. 22)

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правових послуг адвоката № б/н від 03.02.2026, акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 11.03.2026 та акт № 2 від 10.04.2026, квитанції до прибуткових касових ордерів № 205 від 11.03.2026 та № 206 від 10.04.2026, а також уточнений (з урахуванням розгляду справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін і, відповідно, без участі представника в судовому засіданні) розрахунок витрат на загальну суму 10 000,00 грн.

Суд враховує, що відповідно до частин 6, 7 статті 134 КАС України зменшення розміру витрат на правничу допомогу можливе лише за клопотанням іншої сторони з покладенням на неї обов`язку довести неспівмірність таких витрат. Відповідач такого клопотання не заявляв, обмежившись запереченням проти стягнення витрат у відзиві на позов, а тому в суду відсутні законні підстави для зменшення заявленого позивачем розміру витрат з власної ініціативи.

Ураховуючи надані докази обсягу наданих послуг, складність справи, значення справи для позивача (розмір накладеного стягнення - 25 500,00 грн, що в разі примусового виконання підлягало стягненню у подвійному розмірі), а також вимоги частини 5 статті 134, частини 9 статті 139 КАС України щодо співмірності витрат, суд вважає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн обґрунтованим (судом виключено лише участь адвоката у судовому засіданні, оскільки справа розглянута без виклику сторін), документально підтвердженим і таким, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 9, 38, 210, 247, 251, 258, 268, 277-2, 279-9, 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 2, 6, 72, 77, 132, 134, 139, 242-246, 262, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Скасувати постанову № 954 від 27.01.2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ), притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 532,48 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (частина 5 статті 250 КАС України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.С. Наумова