Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №757/58100/25-п — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 757/58100/25-п

номер провадження: 33/824/3102/2026

Суддя Київського апеляційного суду Верланов С.М., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Дмитренко Олени Олегівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Дмитренко Олени Олегівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2026 рокуОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у дохід держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн 00 коп., та позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Цією ж постановою стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605 грн 60 коп.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, адвокат Дмитренко О.О. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2026 року та ухвалити нову постанову, якою провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Також адвокат Дмитренко О.О. подала письмові пояснення, в яких вказує, що в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів зазначені наступні ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння шкіряного покрову обличчя та тремтіння пальців рук. Проте відеозаписами підтверджується, що ОСОБА_1 весь час поводить себе спокійно, врівноважено, адекватно, чітко відповідає на всі питання патрульних поліцейських, виконує їх вимоги, висловлює свої заперечення, його поведінка цілком відповідала обстановці. Жодного почервоніння чи зміни забарвлення обличчя у нього не має, мова зрозуміла, поведінка адекватна, рухи тіла чіткі, скоординовані, теж адекватні. Звертає увагу, що поліцейські взагалі не встановили та не оголосили підзахисному жодну ознаку алкогольного сп`яніння. Більше того, на вимогу поліцейського підзахисний продемонстрував відсутність тремтіння пальці рук, витягнувши їх перед собою, з чим погодився поліцейський.

Зазначає, що відповідно до керівництва з експлуатації технічного приладу «Драгер» міжкалібрувальний інтервал становить 6 місяців. Проте згідно з роздруківкою чеку приладу газоаналізатор «Драгер» востаннє проходив калібрування 15 листопада 2024 року. Отже на час проходження ОСОБА_1 огляду був перевищений шестимісячний строк калібрування газоаналізатору «Драгер», що впливає на точність вимірювань цього приладу.

Вказує, що відеозаписом підтверджується, що по закінченню тестування поліцейським не вдалось роздрукувати чек тесту (04:24:45-04:25:03 відеозапису). Неодноразові короткочасні сигнали газоаналізатору свідчать про технічний збій та некоректність його роботи, що унеможливило друк чеку тесту. Більше того, з долученої до матеріалів справи роздруківки чеку тесту від 08 листопада 2025 року вбачається, що огляд проводився за температури повітря + 12,0 градусів. Але температура повітря в цей день згідно даних Українського гідрометеорологічного центру становила 4,3-4,6 градусів тепла. Зазначена значна різниця у температурних показниках об`єктивно свідчить про суттєву похибку даного приладу.

Посилається на те, що відеозаписами підтверджується, що поліцейські не роз`яснили водію процедуру проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, зокрема, право проведення такого огляду в закладі охорони здоров`я. Поліцейські безальтернативно запропонували ОСОБА_1 проходження огляду виключно на місці зупинки та жодного разу не пропонували інший законний варіант - проходження огляду в закладі охорони здоров`я. Вважає, що тим самим поліцейські позбавили ОСОБА_1 права на проходження огляду в закладі охорони здоров`я та безпідставно обмежилися проведеним ними оглядом на місці зупинки. Отже, ОСОБА_1 сприйняв огляд на місці зупинки транспортного засобу як єдиний та безальтернативний варіант та не усвідомлював право на проведення такого огляду в закладі охорони здоров`я.

Крім того вказує, що відеозаписами підтверджується, що поліцейські після тестування газоаналізатором «Драгер» не запитали згоду ОСОБА_1 з результатами тестування. Отже матеріали справи не містять категоричну та однозначну його згоду з результатом проведеного огляду на місці зупинки транспортного засобу. Проте, поліцейські проігнорували імперативні приписи ч.3 ст.266 КУпАП про обов`язковість проведення в такому випадку огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Нескладання поліцейськими направлення до закладу охорони здоров`я підтверджує, що вони не пропонували проведення огляду на стан сп`яніння в такому закладі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Дмитренко О.О., які підтримали апеляційну скаргу та доводи, які викладені в письмових поясненнях, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Разом з тим, вказаних вимог закону при розгляді даної справи суддею першої інстанції дотримано не було.

Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суддя першої інстанції обґрунтував сукупністю зібраних у справі доказів, зокрема:

протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №506739 від 08 листопада 2026 року, згідно з яким 08 листопада 2025 року о 04 год 20 хв. за адресою: місто Київ, вул. Болсунова, 29/1, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Toyota Camry», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки за допомогою технічного приладу «Драгер». Результат позитивний - 0,41‰, чим порушив п.2.9 а) Правил дорожнього руху (далі - ПДР), за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП;

роздруківкою тесту на алкоголь газоаналізатора «Drager Alcotest-6820», прилад №ARJL-0267, принтер № ARJK-0450, згідно якою результат тестування ОСОБА_1 становить 0,41‰ (а.с.4);

актом огляду на стан алкогольного сп`яніння, складеного на ім`я ОСОБА_1 (а.с.5);

направленням до медичного закладу, складеного на ім`я ОСОБА_1 (а.с.6);

відеозаписом з боді-камер поліцейських, на якому зафіксовані події, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с.10).

Разом з тим, незважаючи на наведене обґрунтування та вказані вище докази, суд апеляційної інстанції не може з ними погодитися з огляду на таке.

Так, підстави, умови та порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння визначені ст.266 КУпАП, п.2.5 ПДР, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі - Порядок №1103) та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735).

За змістом цих нормативних документів водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння. Відповідно до п.2 розділу І Інструкції №1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Водночас за змістом ст.266 КУпАП, пунктів 6, 8 Порядку №1103 поліцейські зобов`язані запропонувати водієві пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного засобу, у випадку відмови водія від проходження огляду у такому порядку, або незгоди з його результатами - запропонувати пройти огляд у медичному закладі і лише у випадку відмови від проходження огляду у закладі охорони здоров`я скласти протокол про адміністративне правопорушення, передбачене відповідною частиною ст.130 КУпАП.

Отже, не буде порушень вимог зазначених вище нормативних документів у діях поліцейських, які висувають альтернативну вимогу про проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на вибір водія на місці за допомогою технічних засобів чи у закладі охорони здоров`я за умови можливості пройти такий огляд на місці з допомогою технічного засобу. Проте, водієві в обов`язковому порядку повинно бути запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці за допомогою технічного засобу, так і у закладі охорони здоров`я.

Право вибору порядку проходження огляду на стан сп`яніння у такому випадку належить виключно водієві. Поліцейські не мають права відмовити водію пройти огляд на стан сп`яніння у спосіб обраний ним особисто.

Суддя ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють об`єктивну сторону даного адміністративного правопорушення.

Так, до протоколу про адміністративне правопорушення в якості доказу додано відеозапис, який розпочинається з того, що працівник поліції стоїть біля автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 , який перебуває на узбіччі дороги, з увімкненим світлом фар, за кермом якого перебуває ОСОБА_1 , у якого працівник поліції запитав чи точно він нічого не вживав. Інший працівник поліції запитав водія чи пройде він тест за допомогою приладу «Драгер», на що водій погодився (04 год 15 хв. відеозапису). Працівники поліції запитали у водія документи, на що він повідомив, що забув сумку з документами вдома. Надалі працівники поліції біля їх службового автомобіля за допомогою приладу «Драгер» здійснили огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння (04 год 16 хв. відеозапису). Після огляду працівник поліції оголосив ОСОБА_1 результат тесту - 0,41‰ та повідомив, що дозволена норма - 0,20‰. Водночас працівник поліції повідомив ОСОБА_1 , що на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому ОСОБА_1 намагався щось сказати, однак працівник поліції його перебив та відповів, що вони ж його запитували і відразу сказав йдемо (04 год 18 хв. відеозапису). У подальшому працівник поліції склав протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та довів йому його зміст.

Згідно з ч.3 ст.266 КУпАП, у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, з результатами огляду на стан алкогольного сп`яніння, проведеного поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, такий огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Відповідно до п.5 Порядку №1103, результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду на стан сп`яніння за результатами такого огляду, проведеного поліцейським, складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається в поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення в разі встановлення стану сп`яніння.

Підтвердження стану сп`яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності.

Проте, у порушення вказаних вище вимог ст.266 КУпАП та Порядку №1103 поліцейські не запитали згоду водія ОСОБА_1 з результатами такого огляду та не роз`яснили йому, що у випадку не згоди з його результатами - можливість пройти такий огляд в медичному закладі та не забезпечили його доставку до вказаного закладу, і не роз`яснили йому права, передбачені ст.268 КУпАП.

Відповідно до ч. 5 ст.266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Тому, враховуючи наявні в матеріалах докази, зокрема, відеозапис з нагрудних камер, працівники поліції після проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу «Drager» на місці зупинки транспортного засобу, не роз`яснили йому права, та у порушення вимог п.5 Порядку №1103 і ч.3 ст.266 КУпАП не запитали його згоду з результатами такого огляду, не запропонували і не забезпечили доставку ОСОБА_1 до найближчого медичного закладу з метою проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим проведений поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння є недійсним.

З наведених підстав апеляційний суд вважає помилковим висновок судді першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , підписавши роздруківку тесту на алкоголь газоаналізатора «Drager Alcotest-6820»,погодився з результатами його огляду на стан сп`яніння, проте самостійно до медичного закладу не звернувся.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів, суддя відповідно положень ст.129 Конституції України повинен здійснювати правосуддя незалежно та керуватися принципом верховенства права, основними засадами якого, у тому числі, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини та розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно положень ст.62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину та обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Аналогічну правову позицію визначив постановою від 31 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №760/10803/15-а (адміністративне провадження №К/9901/19074/18): один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України», принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини вказує, що усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачити повною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноваженні оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №914/2505/17 зазначив, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу правопорушення, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні адміністративної та кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом» (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

Отже, враховуючи наведене та встановлені у справі обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не доведена «поза розумним сумнівом».

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова судді Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2026 року - скасуванню, оскільки ухвалена з істотним порушенням вимог КУпАП, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст.294 КУпАП, суддя апеляційного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргуадвоката Дмитренко Олени Олегівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - скасувати, а провадження у справі щодо нього - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 цього Кодексу, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Київського

апеляційного суду С.М.Верланов