Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №372/4258/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

33/824/4107/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 372/4258/26

07 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі судді Судової палати з розгляду цивільних справ Кафідової О.В.

при секретарі Д`яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Волощенка Віталія Івановича на постанову Обухівського районного суду Київської області від 14 липня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 -

в с т а н о в и в:

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 14 липня 2026 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та накладеного на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Роз`яснено, що згідно з ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення копії постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу у встановлений законом строк, відповідно до ст. 308 КУпАП, у порядку примусового виконання постанови з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу, а також витрати на виконавче провадження.

Не погоджуючись з такою постановою суду першої інстанції, 29 липня 2026 року захисника ОСОБА_1 - адвокат Волощенко В. І. через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову Обухівського районного суду Київської області від 14 липня 2026 року та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що мотивувальна частина оскаржуваної постанови фактично відтворює зміст протоколу про адміністративне правопорушення і не містить власної оцінки суду щодо кожного з доказів.

Вказує, що жоден із досліджених судом доказів безпосередньо не підтверджує факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди. Відеозапис із нагрудної камери поліцейського розпочинається вже після прибуття працівників поліції, коли автомобіль перебуває в нерухомому стані, а сам по собі факт перебування особи в салоні транспортного засобу не є належним та достатнім доказом керування ним.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції без будь-якого аналізу дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 пунктів 2.3 «б» і 12.1 ПДР України, не встановивши, у чому саме полягала неуважність водія, та не навівши причинного зв`язку між його діями і наслідками, які настали.

Апелянт також зазначає, що до матеріалів справи не долучено та судом не досліджено відеозапис із нагрудної камери другого працівника поліції, який перебував безпосередньо на місці події, а наявний відеозапис не був належним чином досліджений у судовому засіданні. На підтвердження своєї позиції апелянт наводить дослівні витяги з відеозапису із зазначенням таймкодів, зокрема о 03:37:24, 03:37:28, 03:44:37, 03:47:25, 04:11:22, в яких ОСОБА_1 неодноразово заявляв, що не був за кермом, і повідомляв, що на автостанції попросив підвезти його іншу особу, яка після пригоди залишила автомобіль і зникла.

Крім того, апелянт стверджує, що працівники поліції, звертаючись до ОСОБА_1 , не повідомили своїх прізвищ, посад і спеціальних звань та не пред`явили службових посвідчень, чим порушили вимоги ст.ст. 18, 31-40 Закону України «Про Національну поліцію».

Одночасно з апеляційною скаргою захисником ОСОБА_1 адвокатом Волощенко В. І. подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що 14 липня 2026 року в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, повний текст судового рішення у цей день не виготовлявся і апелянту не вручався, у зв`язку з чим строк на оскарження пропущено з поважних причин.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова судом першої інстанції була винесена 14 липня 2026 року.

Відповідно до відомостей з ЄДРСР забезпечено надання загального доступу до оскаржуваної постанови 27.07.2026.

Крім того, відповідно до розписки, яка міститься в матеріалах справи, адвокат Волощенко В.І., який представляв інтереси ОСОБА_1 відповідно до ордеру та договору про надання правничої допомоги, які містяться в матеріалах справи отримав оскаржувану постанову 20.07.2026. Апеляційна скарга подана 29 липня 2026 року.

Враховуючи вказані обставини, положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, апеляційний суд дійшов до висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови та вважає за доцільне його поновити.

В судове засідання з`явилися ОСОБА_1 та його представник - адвокат Волощенко В.І., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Крім того, захисник ОСОБА_1 - адвокат Волощенко В.І. подав клопотання до Київського апеляційного суду, яке було отримане 03 вересня 2026 року та зареєстроване за вх. № 110666 про виклик та допит свідка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у судовому засіданні.

В судовому засіданні, яке було проведено 07 вересня 2026 року вищевказане клопотання задоволено та в цьому ж судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_2 .

Заслухавши доповідь судді Кафідової О. В., пояснення ОСОБА_1 та його захисника, допитавши у судовому засіданні свідка ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Частиною другою ст. 251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У відповідності до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови встановлення належними та допустимими доказами як самої події правопорушення, так і всіх ознак його складу та винуватості конкретної особи.

За змістом ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Принцип презумпції невинуватості, з урахуванням характеру провадження у справах про адміністративні правопорушення, вимагає, щоб саме уповноважений державний орган довів сукупністю належних та переконливих доказів обставини, покладені в основу притягнення особи до відповідальності.

Статтею 124 КУпАП передбачено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Згідно з підпунктом «б» пункту 2.3 Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування ним у дорозі.

Відповідно до пункту 12.1 Правил дорожнього руху України під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Таким чином, для наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, підлягають доведенню не лише факт дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження майна, а й те, що конкретна особа керувала транспортним засобом у момент події, допустила конкретне порушення Правил дорожнього руху і що саме це порушення перебувало у причинному зв`язку з наслідками, які настали.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 792256 від 28 червня 2026 року, складеного інспектором взводу реагування патрульної поліції Обухівського РУП ГУНП в Київській області, 28 червня 2026 року о 03 год. 00 хв. у м. Обухові по вул. Київській, 158 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем RENAULT LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_2 , був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не обрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль CHERY TIGGO 2, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

До протоколу долучені схема місця дорожньо-транспортної пригоди від 28 червня 2026 року, письмові пояснення ОСОБА_3 , направлення на огляд водія транспортного засобу, акт огляду на стан алкогольного сп`яніння, відомості інформаційної підсистеми «АРМ 102», рапорт працівника поліції та копія посвідчення водія ОСОБА_1 .

Разом з тим сам по собі протокол про адміністративне правопорушення відображає висновок особи, яка його склала, щодо обставин події та не може мати наперед установленої доказової сили. Із матеріалів справи не вбачається, що працівник поліції, який склав протокол, був очевидцем руху автомобіля RENAULT LOGAN до зіткнення або безпосередньо спостерігав ОСОБА_1 за кермом цього транспортного засобу в момент дорожньо-транспортної пригоди.

Відомості інформаційної підсистеми «АРМ 102» підтверджують факт оперативного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та прибуття наряду поліції на місце події через незначний проміжок часу. Однак такі відомості самі по собі не встановлюють особу, яка керувала автомобілем RENAULT LOGAN у момент зіткнення, оскільки запис первинного повідомлення фіксує зміст отриманої оператором інформації, але не замінює безпосереднього доказу того, ким саме здійснювалося керування транспортним засобом.

Письмові пояснення ОСОБА_3 також не усувають вказаного сумніву. Із їх змісту вбачається, що вона залишила належний їй автомобіль CHERY TIGGO 2 припаркованим біля будинку, а про його пошкодження дізналася вже після події від працівників поліції. Отже, зазначена особа не була безпосереднім очевидцем моменту зіткнення та не могла зі свого особистого сприйняття підтвердити, хто саме керував автомобілем RENAULT LOGAN під час ДТП.

Схема місця дорожньо-транспортної пригоди фіксує розташування транспортних засобів, дорожню обстановку, відповідні відстані та механічні пошкодження після пригоди. Водночас вона не є доказом особи водія. Наявність на схемі умовної траєкторії руху транспортного засобу не підтверджує, ким саме здійснювалося керування, якщо джерело відомостей про особу водія окремими належними доказами не встановлено.

Крім того факт того, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі схемою ДТП, не подав до неї зауважень або відмовився від підпису, не може бути використане як доказ його керування автомобілем у момент ДТП. Процесуальна поведінка особи після події не звільняє орган, який склав протокол, від обов`язку довести основоположну обставину обвинувачення перебування цієї особи за кермом транспортного засобу під час вчинення інкримінованого порушення.

Окрім того, направлення ОСОБА_1 на огляд та акт огляду на стан алкогольного сп`яніння свідчать про те, що працівники поліції після прибуття на місце події сприймали його як водія та вчиняли щодо нього відповідні процесуальні дії. Проте сам факт надання працівниками поліції особі певного процесуального статусу не є належним доказом для встановлення факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 .

Під час складання протоколу та розгляду справи в суді першої і апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначив, що за кермом автомобіля перебувала інша особа. З метою перевірки доводів апеляційної скарги судом апеляційної інстанції було допитано в якості свідка ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 в судовому засіданніпояснив, що перебуває з ОСОБА_1 у дружніх відносинах та є його кумом.

Щодо обставин події свідок пояснив, що приблизно на початку четвертої години ночі йому зателефонував ОСОБА_1 та попросив приїхати за ним і підвезти. Зі слів свідка, під час зустрічі ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння.

ОСОБА_4 зазначив, що приїхав за ОСОБА_1 до автостанції у м. Буча на автомобілі RENAULT LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був переданий йомуу користування знайомим власником ОСОБА_5 , після чого забрав ОСОБА_1 та вони поїхали.

За поясненнями свідка, під час подальшого руху автомобілем керував саме він. Свідок пояснив, що ОСОБА_1 не міг додзвонитися до свого дядька і саме тому вони поїхали до нього і керуючи автомобілем ОСОБА_1 його відволік, а у зв'язку з тим, що де сталася подія,автомобілі були припарковані хаотично: спочатку вони розташовувалися з правого боку, а далі - з лівого, зловив гаву, внаслідок чого сталося зіткнення з іншим автомобілем. Факт скоєння дорожньо-транспортної пригоди свідок підтвердив.

Щодо залишення місця події ОСОБА_2 пояснив, що з місця дорожньо-транспортної пригоди не тікав. За його словами, після зіткнення з`ясувалося, що він не має при собі документів, оскільки залишив їх вдома. У зв`язку із цим він повідомив ОСОБА_1 , щоб той залишався на місці, а сам пішов додому за документами, необхідними, зокрема, у разі виклику працівників поліції.

Свідок зазначив, що повернувся приблизно на початку п`ятої години ранку, однак на той час працівників поліції на місці вже не було.

Крім того, ОСОБА_2 пояснив, що прибував до суду першої інстанціі під час розгляду відповідної справи судом, однак, за його словами, суд відмовив у його допиті.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_2 є знайомим ОСОБА_1 особою, а тому його показання підлягають особливо ретельній перевірці у сукупності з іншими доказами. Водночас сама наявність дружніх відносин не є передбаченою законом підставою для автоматичного відхилення показань свідка. Істотним є їх зміст, внутрішня послідовність, узгодженість з іншими відомостями та наявність або відсутність об`єктивних даних, які їх спростовують.

Показання ОСОБА_2 щодо ключових обставин узгоджуються з позицією ОСОБА_1 та те, що він повідомляв працівникам поліції одразу після події та їх приїзду: що він не керував автомобілем, що за кермом була інша особа, який після зіткнення пішов, а сам ОСОБА_1 залишився біля автомобіля. Вони також узгоджуються з даними про належність автомобіля іншій особі - ОСОБА_5 , та пояснюють, чому ОСОБА_1 , не маючи при собі ключів і реєстраційних документів на автомобіль, залишався в салоні транспортного засобу до прибуття поліції.

Крім того, показання ОСОБА_2 не зводяться до абстрактного підтвердження позиції ОСОБА_1 , а містять конкретний опис маршруту, місця, обставин отримання автомобіля у користування, механізму зіткнення, причини залишення місця події та часу повернення. При цьому свідок фактично визнав власне керування транспортним засобом та власну причетність до ДТП, тобто повідомив обставини, які потенційно можуть мати для нього несприятливі правові наслідки. Ця обставина також підлягає врахуванню при оцінці його показань.

Свідок також пояснив, що з`являвся до Обухівського районного суду під час розгляду справи судом першої інстанції, однак фактично допитаний не був. Отже, суд першої інстанції, маючи заперечення ОСОБА_1 щодо факту керування та посилання на конкретну іншу особу як водія, не перевірив шляхом безпосереднього допиту особи, яка могла підтвердити або спростувати ключову для справи обставину - хто саме перебував за кермом автомобіля RENAULT LOGAN у момент зіткнення.

За наведених обставин твердження суду першої інстанції про недоведеність версії ОСОБА_1 щодо іншого водія не може бути покладене в основу висновку про його винуватість. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов`язана доводити свою невинуватість, тоді як обов`язок збирання доказів покладений законом на уповноважених осіб. Більше того, під час апеляційного розгляду версія, яку працівники поліції фактично залишили без належної перевірки, отримала безпосереднє підтвердження показаннями конкретного свідка, допитаного судом з дотриманням процесуальних гарантій.

Апеляційний суд не встановлює у цьому провадженні адміністративну відповідальність ОСОБА_2 та не вирішує питання про правову кваліфікацію його дій, оскільки це не є предметом апеляційного перегляду. Для цієї справи визначальним є інше: після дослідження показань свідка та їх зіставлення з письмовими матеріалами і позицією ОСОБА_1 відсутні підстави вважати доведеним поза розумним сумнівом, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем RENAULT LOGAN у момент дорожньо-транспортної пригоди.

У такій ситуації протокол про адміністративне правопорушення, схема ДТП, матеріали «АРМ 102», рапорт працівника поліції, пояснення власниці пошкодженого автомобіля, направлення на огляд та інші складені після події документи підтверджують сам факт ДТП, участь у ній автомобілів RENAULT LOGAN і CHERY TIGGO 2, їх механічні пошкодження та перебування ОСОБА_1 на місці події, однак не усувають сумнів щодо особи водія. Жоден із цих доказів не містить безпосереднього спостереження за керуванням автомобілем ОСОБА_1 до або під час зіткнення.

Відтак не може вважатися доведеним і порушення саме ОСОБА_1 вимог підпункту «б» пункту 2.3 та пункту 12.1 Правил дорожнього руху України. Поки не встановлено належними та достатніми доказами, що саме ця особа керувала транспортним засобом, сам механізм ДТП та характер пошкоджень не дають правових підстав приписувати їй неуважність, неправильний вибір безпечної швидкості чи причинний зв`язок між такими діями та наслідками пригоди.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував, не розмежував докази самого факту дорожньо-транспортної пригоди від доказів особи водія, не забезпечив належної перевірки послідовної версії ОСОБА_1 про керування автомобілем іншою особою та фактично поклав на нього негативні наслідки ненадання доказів на підтвердження власної невинуватості. Допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_2 цю версію підтвердив, а об`єктивних доказів, які б безпосередньо спростовували його показання та безсумнівно встановлювали керування автомобілем ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Подія дорожньо-транспортної пригоди у цій справі підтверджена, однак належними та достатніми доказами не доведено наявності саме в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони та інших необхідних ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Наявний і неусунений сумнів щодо того, хто саме керував автомобілем RENAULT LOGAN у момент зіткнення, підлягає тлумаченню на користь ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі. За таких обставин постанова Обухівського районного суду Київської області від 14 липня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 247, 294 КУпАП, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Поновити захиснику ОСОБА_1 - адвокату Волощенку Віталію Івановичу строк на апеляційне оскарження постанови Обухівського районного суду Київської області від 14 липня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Волощенка Віталія Івановича задовольнити.

Постанову Обухівського районного суду Київської області від 14 липня 2026 року скасувати.

Провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя: