Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №757/16905/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/16905/25-ц Головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І.

Провадження № 22-ц/824/7392/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовну заяву обґрунтувало тим, що 04 лютого 2024 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».

04 грудня 2023 року, будучи клієнтом банку, відповідач уклав з банком кредитний договір № АВНОСТ155101701669135988 щодо надання кредиту у розмірі 100 000,00 грн строком на 60 місяців, тобто до 03 грудня 2028 року, зі сплатою процентів у розмірі 75 % річних.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору, однак ОСОБА_1 не сплачував своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, у зв`язку із чим станом на 09 квітня 2025 року має заборгованість у загальному розмірі 161 834,14 грн, яка складається із заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 98 923,56 грн та заборгованості за процентами - 62 910,58 грні яку позивач просив стягнути з відповідача разом із витратами по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк»заборгованість за кредитним договором № АВНОСТ155101701669135988 від 04 грудня 2023 року, розмір якої становить 161 834,14 грн, та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений між сторонами в електронній формі із використанням електронного підпису кредитний договір, в якому сторони досягли згоди щодо всіх істотних його умов,відповідає вимогам закону та є обов`язковим до виконання. Банк надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, однак відповідач взяті на себе зобов`язання за укладеним договором не виконав, внаслідок чого має заборгованість у розмірі 161 834, 14 грн, яку позивач обґрунтовано вимагає до стягнення з боржника.

Не погоджуючись з цим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права,та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення прийняте за відсутності у судовому засіданні відповідача, який не отримував жодних повісток чи сповіщень, та без врахування його доводів і заперечень, що не дозволило йому під час розгляду справи реалізувати свої процесуальні права.

ОСОБА_1 вказує, що між ним та позивачем 04 лютого 2022 року було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». 04 грудня 2023 року він звернувся до банку із заявою про надання послуги «Швидка готівка» № АВНОСТ155101701669135988, відповідно до якої просив надати йому кредит у розмірі 100 000,00 грн строком користування 60 місяців, після чого в цей день позивач перерахував на його рахунок 100 000,00 грн.

При цьому звертає увагу суду, що твердження позивача про те, що на момент звернення до суду в нього існує заборгованість перед банком у розмірі 161 834,14 грн, з яких 98 923,56 грн - заборгованість за кредитом, 62 910,58 грн - заборгованість за відсотками, не відповідає дійсності, є надуманими та такими, що не відповідають дійсності і не підтверджені матеріалами справи.

Надані позивачем документи жодним чином не підтверджують фактичного використання відповідачем коштів на підставі анкети-заяви та наявності у нього заборгованості перед банком. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом наявності заборгованості.

На думку відповідача, будь-яких доказів на підтвердження зняття та користування кредитними коштами, які б підтверджували факт отримання ним кредитних коштів у розмірі, заявленому позивачем, до позовної заяви не надано, а сам по собі факт укладення кредитного договору ще не свідчить про реалізацію такого договору, зокрема у вигляді видачі кредиту шляхом емісії та надання відповідачу кредитної карти, як і не свідчить про порушення сторонами умов його виконання, виникнення заборгованості та її розмір.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «А-Банк» просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що додатком до позовної заяви була також виписка по рахунку відповідача, яка в сукупності з іншими доказами підтверджує факт отримання позичальником кредитних коштів, їх використання та неповернення кредитору у визначений строк.

Сторони та/або їх представники в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 лютого 2022 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», у якій погодився з тим, що ця анкета-заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами та Паспортом споживчого кредиту становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, з умовами якого він ознайомився до укладення договору і погодився та зобов`язується їх виконувати (а.с. 7).

04 грудня 2023 року відповідач звернувся до позивача із заявою про надання послуги «Швидка готівка» № АВНОСТ155101701669135988, відповідно до якої просив надати йому кредит на придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг у розмірі 100 000,00 грн строком 60 місяців до 03 грудня 2028 року шляхом безготівкового зарахування коштів на поточний рахунок позичальника з фіксованою процентною ставкою 75 % річних за користування коштами (а.с. 10-12).

Повернення кредиту та процентів здійснюється щомісячними платежами рівними частинами (ануїтет) у розмірі 6 508,49 грн. У випадку порушення зобов`язань із погашення заборгованості позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,07 % (не менше 1 грн) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки.

Аналогічні умови кредитування були визначені й у Паспорті споживчого кредиту «Швидка готівка» (а.с. 8, 9).

Заяву про надання послуги «Швидка готівка» та Паспорт споживчого кредиту відповідач підписав власним цифровим підписом, накладення якого перевіряється за допомогою відкритого електронного ключа.

04 грудня 2023 року АТ «А-Банк» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 100 000,00 грн кредитних коштів, що підтверджується меморіальним ордером № TR.33593513.23727.65455 від 04 грудня 2023 року (а.с. 16).

Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та процентами, а тому станом на 09 квітня 2025 рокувін має заборгованість у загальному розмірі 161 834,14 грн, яка складається із заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 98 923,56 грн та заборгованості за процентами - 62 910,58 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором № АВНОСТ155101701669135988 від 04 грудня 2023 року (а.с. 15).

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом положень статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц.

Суд першої інстанції на підставі наданих позивачем доказів встановив факт укладення 04 грудня 2023 року між АТ «А-Банк»та ОСОБА_1 кредитного договору № АВНОСТ155101701669135988 у електронному вигляді та отримання відповідачем на його картковий рахунок кредитних коштів у розмірі 100 000,00 грн зі сплатою процентів за користування ними, передбачених умовами договору.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначені обставини не заперечує, проте вказує на недоведеність факту використання ним кредитних коштів і наявності у нього перед банком заборгованості в заявленому розмірі, вважаючи наданий розрахунок заборгованості неналежним доказом у справі.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як передбачено статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 зазначено, що: «кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростував, не надав власного розрахунку, а також доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий банком розрахунок, вважав, що він є неповним, необґрунтованим, оскільки такий охоплює лише проміжок часу з 11 червня 2020 року по 01 квітня 2021 року, а тому вказаний розрахунок не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі. Однак суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву».

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 361/2385/18-ц.

Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що окрім самого розрахунку заборгованості за договором № АВНОСТ155101701669135988 від 04 грудня 2023 року, позивач також долучив до матеріалів позовної заяви банківську виписку по кредиту за період з 04 грудня 2023 року по 08 квітня 2025 року, із якої вбачається факт використання відповідачем кредитних коштів, часткове погашення ним заборгованості до червня 2024 року та наявність станом на 09 квітня 2025 року заборгованості за тілом кредиту і нарахованими процентами у розмірі 161 834,14 грн (а.с. 17, 18).

Виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 04 грудня 2023 року по 02 березня 2026 року також долучена АТ «А-Банк» до відзиву на апеляційну скаргу.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.

Виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом щодо заборгованості відповідача, який повинен досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, зокрема, розрахунком заборгованості, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами, в тому числі меморіальним ордером на переказ кредитних коштів та випискою руху коштів по рахунку відповідача свідчать про використання відповідачем наданих коштів і неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення суми кредиту та процентів за його користування в порядку і на умовах, зазначених в кредитному договорі № АВНОСТ155101701669135988 від 04 грудня 2023 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача непогашеної заборгованості у розмірі 161 834,14 грн, врахувавши, що вказана сума боргу по кредиту та відсоткам належним чином обґрунтована і підтверджена у розрахунку, який узгоджується з іншими доказами у справі.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про ухвалення оскаржуваного рішення за його відсутності, не повідомленого належним чином про судове засідання, що не дозволило йому під час розгляду справи реалізувати свої процесуальні права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду.

Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 червня 2025 року районний суд постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі та постановив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 58).

Копію зазначеної ухвали разом з матеріалами позовної заяви було направлено ОСОБА_1 на адресу його зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 47, 59).

Однак поштове відправлення повернулося до суду першої інстанції без зазначення конкретної причини його невручення відповідачу (а.с. 60).

Разом з тим, вказана обставина сама по собі не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачає підставу для скасування судового рішення лише у випадках неповідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання.

У даній справі судове засідання не проводилось, справа була розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а отже правильне по суті судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).

Своє відношення до позовних вимог та рішення місцевого суду ОСОБА_1 виклав в апеляційній скарзі, тим самим реалізувавши принцип змагальності. Також відповідач не надав апеляційному суду доказів, які він не зміг надати до суду першої інстанції та які б спростували доводи позивача про те, що він допустив невиконання умов договору та вимог закону щодо своєчасного погашення кредитної заборгованості.

За таких обставин порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанціївідповідно до вимог статті 376 ЦПК України, апеляційним переглядом не встановлено.

Суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених вище обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року у даній справі - без змін.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній