Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №361/3411/24 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року місто Київ

справа №361/3411/24

апеляційне провадження № 22-ц/824/11307/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боченка Павла Сергійовича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Писанець Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обгрунтування вимог позову позивач зазначив, що з відповідачем ОСОБА_2 він раніше був знайомий як майстром з ремонтних робіт автомобілів, послугами якого він вже користувався під час ремонту свого автомобілю «Вольксваген Джетта». Знаходячись у період з 26.10.2022 року по 30.10.2023 року у лавах Збройних Сил України, він передав ОСОБА_2 свій автомобіль «Таврія» НОМЕР_1 червоного кольору для здійснення ремонтних робіт. Оплата цих робіт та кошти для придбання запасних частин були передані відповідачу позивачем частинами, шляхом перерахування на банківську картку, у загальному розмірі 160 000,00 грн.

Як з'ясувалось пізніше, ОСОБА_2 , зловживаючи довірою позивача, виманював у нього гроші, надаючи недостовірну інформацію щодо ремонту та вартості запчастин, ремонтні роботи не були розпочаті взагалі.

Повернути свій автомобіль позивачу вдалось лише 10.11.2023 року після звернення до поліції із відповідною заявою, оскільки добровільно він відмовлявся повертати, призначаючи час та дати їх зустрічі, на які сам не приходив.

Вважаючи, що відповідач вчинив неправомірні, шахрайські дії відносно позивача, у вчиненні яких він зізнався у поліції, та написав розписку про повернення привласнених ним коштів, у вказаний ним термін - повернення не відбулось, тому позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідача 160 000,00 грн. спричиненої матеріальної шкоди та у відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн., оскільки створена відповідачем ситуація є психологічно травмуючою для позивача і продовжує бути такою.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Боченко П.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду хвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновок суду про недоведеність факту отримання відповідачем грошових коштів є помилковим, оскільки спростовується змістом розписки, в якій відповідач підтвердив факт отримання грошових коштів від позивача, визнав, що ремонт автомобіля ним не виконано, зазначив, що отримані кошти витрачені ним на власні потреби, а також взяв на себе безумовне зобов`язання повернути зазначену суму у визначені строки. Фактично суд першої інстанції не надав належної оцінки розписці як ключовому доказу у справі, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин.

Зауважує, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи та особисто подав до суду заяву про відкладення розгляду справи з метою залучення адвоката. Незважаючи на це, відповідач не подав відзиву на позов, не надав жодних доказів, не заперечив проти змісту розписки та фактично самоусунувся від участі у справі. Суд першої інстанції не надав належної оцінки такій процесуальній поведінці відповідача та фактично поклав негативні наслідки його пасивності на позивача.

Вказує, що розписка відповідача є самостійною правовою підставою виникнення грошового зобов`язання. Крім того, відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути це майно потерпілому. Оскільки відповідач визнав факт отримання коштів, їх використання та неповернення, наявні всі підстави для їх стягнення.

Крім того, зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивач зазнав душевних страждань, що виразилися у тривалих переживаннях, пов`язаних із втратою значної суми грошових коштів, невизначеністю щодо можливості їх повернення, а також необхідністю вживати додаткових заходів для захисту своїх прав. Зазначені обставини істотно посилювалися тим, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та об`єктивно був обмежений у можливості контролювати дії відповідача та своєчасно реагувати на порушення своїх прав. Протиправна поведінка відповідача, яка полягала у невиконанні зобов`язання та неповерненні грошових коштів, спричинила позивачу негативні психоемоційні наслідки, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

В судове засіданні учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, про причини неявки суду не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки не долучені належні та допустимі докази перерахування ОСОБА_1 саме на користь ОСОБА_2 160 000,00 грн. та їх цільове призначення на ремонт автомобілю; відсутні правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на автомобіль «Таврія» НОМЕР_1 .

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення основних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, похідні вимоги щодо відшкодування позивачу моральної шкоди також не підлягають до задоволення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 10.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Броварського РУП ГУНП в Київській області про вчинення кримінального правопорушення відносно нього з боку ОСОБА_2 , який не виконав усний договір ремонту автомобілю «Таврія» НОМЕР_1 червоного кольору, про що останній написав розписку з зобов'язанням повернути грошові кошти близько 160 000,00 грн., які були перераховані йому ОСОБА_1 на запчастини.

За результатами розгляду вищевказаної заяви, довідкою Броварського РУП ГУНП в Київській області від 05.12.2023р. ОСОБА_1 було роз'яснено вимоги діючого законодавства та право звернення до суду у порядку цивільного судочинства, оскільки не знайдено підстав для кваліфікації дій особи за ознаками певного кримінального правопорушення та внесення інформації до ЄРДР.

За змістом копії розписки від 10.11.2023 року ОСОБА_2 зобов'язався повернути кошти, які взяв у ОСОБА_1 для проведення ремонту автомобілю «Таврія» НОМЕР_1 в сумі 160 000,00 грн. Вказав, що ремонт автомобіля він не виконав, гроші витратив на свої потреби. Зобов'язався, суму коштів у розмірі 160 000 грн. повернути ОСОБА_1 протягом 3-х місяців з дати надання розписки у наступні терміни: 30 листопада 2023 року - 55 000,00 грн., 30 грудня - 55 000,00 грн., 30 січня - 50 000,00 грн.

За змістом долучених квитанцій вбачається перерахування грошових коштів ОСОБА_1 на банківські картки.

Позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_2 від 11.10.2024 року.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73).

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Отже, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24).

Матеріали справи, яка переглядається, свідчить про те, що відповідач отримував кошти від позивача на ремонт автомобіля у загальному розмірі 160 000 грн., однак ремонт не виконав, отримані кошти не повернув позивачу.

Відтак колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 160 000,00 грн.

Висновок суду першої інстанції про відсутність доказів отримання відповідачем від позивача коштів не грунтуються на матеріалах справи та спростовуються змістом розписки від 10 листопада 2023 року (а.с. 7).

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї. Розмір відшкодування моральної шкоди законодавством не встановлений.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року вказав, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу), «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що не виконання відповідачем обов'язку щодо проведення ремонту автомобіля та не повернення у поза судовому порядку коштів, отриманих відповідачем від позивача, завдало останньому моральної шкоди, розмір якої з урахуванням виваженості, розумності та справедливості колегія суддів оцінює у 10 000,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.ч.1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боченка Павла Сергійовича - задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 160 000,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: