Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №370/3581/25 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року місто Київ

справа № 370/3581/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/10077/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Літавського Володимира Олександровича на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2026 року, постановленої під головуванням судді Бізяєвої Н.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Іщенко Алла Володимирівна про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності договору,-

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності договору.

Позов обґрунтовано тим, що позивач 27 листопада 2011 року набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222789200:02:003:0051, площею 0,2089 га, а також на розташований на ній садовий будинок, загальна площа 225,1 кв.м., житлова площа 112,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі укладеного його матір`ю договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Тумаком А.М. зареєстрований за №399.

На підставі договору дарування від 23 травня 2025 року, серія та номер 988 (НТС510804, НТС510805), посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Іщенко А.В. земельна ділянка та садовий будинок передано ОСОБА_1 .

Зазначає, що на момент укладання договору дарування позивач не розумів зміст та правові наслідки вчинюваних ним правочинів, оскільки мав стійкі проблеми зі здоров`ям, що суттєво впливали на його можливість усвідомлювати значення своїх дій.

Ще у лютому 2023 року за результатами проведення МРТ головного мозку позивачу було встановлено МР-картину судинної енцефалопатії (хронічне ураження головного мозку, спричинене недостатнім кровопостачанням, що призводить до поступового погіршення його функцій ) та лікворної гіпертензії (підвищення внутрішньочерепного тиску).

Після сповільнення процесу розвитку патології позивач проходив тривалий курс лікування, який включав медикаментозну терапію, спрямовану на покращення мозкового кровообігу та зменшення когнітивних розладів, зокрема психостимулюючі та ноотропні засоби.

У квітні 2025 року за результатами повторного МРТ головного мозку було встановлено МР-картину дисциркуляторної енцефалопатії ІІ ступеня, помірної судинної енцифалопатії, нерівномірних агрофічних змін кори мозку.

Відповідно до висновку лікаря невролога позивачу встановлено діагноз: інші судинні синдроми головного мозку при цереброваскулярних хворобах-церебральний астеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія 2 степеня у ВББ із помірною статичною атаксією, ознаками лікворної дисциркуляції та помірним зниженням мнестистичних функцій.

За результатами за школою оцінки психічного статусу у позивача виявлено деменцію помірного ступеня. Під час тестування встановлено порушення орієнтації в просторі, запам`ятовування, мовлення, виконання трьохетапних команд, читання, писемності та копіювання.

Початкові стадії захворювання відмічались у позивача ще з 2023 року, а внаслідок розвитку хвороби його стан поступово погіршувався. Характер наявних патологій свідчить про хронічне ураження головного мозку, яке має дегенеративний, незворотний і прогресуючий характер. Такі патологічні зміни безпосередньо впливають на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та позбавляють позивача можливості критично оцінювати ситуацію та самостійно ухвалювати рішення.

Тож на момент укладення оспорюваного договору дарування позивач перебував у тяжкому психоневрологічному стані, який супроводжувався вираженими когнітивними розладами в результаті яких позивач не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що має наслідком визнання такого правочину недійсним.

Окрім іншого вказують, що перед укладанням договору дарування між сторонами було укладено договір довічного утримання від 10 березня 2025 року. Однак вже через два місяці після з`ясування відповідачкою вразливого стану здоров`я позивача уже 22 травня 2025 року ініціювала розірвання такого договору та скориставшись нездатністю позивача реально розуміти значення своїх дій та його довірою, вирішила отримати майно без жодних для себе зобов`язань, оформивши оспорюваний договір дарування.

Надалі, після оформлення права власності на спірне майно, відповідачка повністю зникла з життя позивача, припинивши будь-яке спілкування та участь у його житті.

У лютому 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Простибоженко О.С. подав клопотання про призначення судової психіатричної експертизи вказуючи, що враховуючи обставини зазначені ним в позовній заяві є необхідним отримання висновку експерта про психологічний стан позивача на дату укладання оспорюваного правочину.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2026 року клопотання представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Простибоженко О.С. - задоволено.

По цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник адвокат Простибоженко О.С. до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності договору, призначено судову психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Чернівецької філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністертсва охорони здоров`я України», що знаходиться за адресою: 58005, Чернівецька область, Чернівецький р-н, місто Чернівці, вул. Еріха Кольбенгаєра (Мусорського модеста), буд. 2.

На вирішення експерту поставлено наступні питання:

1. Чи були наявні у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент укладання договору дарування 23 травня 2025 року розлади здоров`я, які могли б вплинути на його здатність розуміти значення своїх дій та/або керувати ними?

2. Чи міг ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням його стану здоров`я та прийому призначених йому медикаментів у повній мірі розуміти характер своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки станом на 23 травня 2025 року?

Роз`яснено сторонам їх обов`язок щодо надання експерту усіх необхідних доказів по справі, а також положення ст. 109 ЦПК України, згідно з якими - у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Літавський В.О. 02 квітня 2026 року подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року направлено матеріали цивільної справи № 370/3581/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Іщенко Алла Володимирівна про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності договору для усунення виявлених недоліків, встановивши строк для їх усунення протягом п`яти днів з дня отримання справи.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 29 травня 2026 року виправлено описку в тексті ухвали Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2026 року у справі № 370/3581/25, виклавши передостанній абзац мотивувальної частини в наступній редакції: «Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про зупинення провадження у справі на час проведення експертизи.».

Зазначено, що дана ухвала є невід`ємною частиною ухвали Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2026 року у справі № 370/3581/25.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Літавський В.О. в обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції не розглянув заперечення відповідачки в частині відкладення вирішення питання про призначення експертизи до збору доказів.

Вказує, що 17 березня 2026 року представником відповідачки через електронний суд було подано письмові заперечення на клопотання позивача про призначення судово психіатричної експертизи, що підтверджується реєстраційною карткою вхідного документа за вхідним номером 2897/26-Вх, від 18.03.26, які містили, зокрема, вимоги відкласти вирішення клопотання позивача про призначення судово-психіатричної експертизи до моменту отримання судом витребуваних доказів з Міністерства юстиції України, від нотаріусів, отримання копії договору з адвокатом, а також до проведення допиту свідків зі сторони відповідачки. Після виконання зазначених процесуальних дій та долучення відповідних доказів до матеріалів справи вирішити питання про призначення судово-психіатричної експертизи.

Як вбачається з тексту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не зазначив ні у її описовій, ні у мотивувальній частині про наявність зазначених вимог у запереченнях відповідачки. Не навів жодних мотивів щодо відмови у їх задоволенні, фактично залишив їх без розгляду.

Таким чином суд першої інстанції суд, не надав оцінки доводам відповідачки та фактично залишив їх без розгляду, проігнорувавши вказані письмові заперечення відповідачки, обмежився лише формальним заслуховуванням усної думки, в тексті ухвали повністю оминув доводи відповідачки про неможливість призначення експертизи до моменту витребування доказів, які мають бути предметом експертного дослідження.

Зазначає, що призначення експертизи до отримання цих доказів, всупереч обґрунтованим запереченням відповідачки, створює ризик неповноти експертного дослідження та може призвести до необхідності призначення додаткової або повторної експертизи (ст. 113 ЦПК України), що суперечить принципу процесуальної економії.

Вказує, що суд першої інстанції порушив порядок проведення підготовчого засідання, визначений ст. 197 ЦПК України. Системний аналіз ч. 2 ст. 197 ЦПК свідчить, що вирішення питання про призначення експертизи має відбуватися після виконання дій щодо збору доказів (п. 7 ч. 2 ст. 197) і тільки після вирішення питань зазначених у цьому пункті відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 197 ЦПК вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Окрім іншого вказує на порушення судом порядку визначення питань експерту, невідповідність поставлених судом питань предмету доказування, внутрішню суперечність ухвали суду щодо зупинення провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - адвокат Простибоженко О.С. вказує на законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги.

В обґрунтування відзиву вказував, що чинне законодавство встановлює, що експертне дослідження психічного стану особи проводиться виключно шляхом огляду пацієнта. Жодні документи, у тому числі підписані особою в період її можливого психічного розладу, під час проведення судової психіатричної експертизи не досліджуються та не беруться до уваги. Таким чином, посилання сторони відповідачки на необхідність витребування доказів перед призначенням судової психіатричної експертизи є необґрунтованим.

Щодо поставлення перед експертом питань вказує, що такі питання відповідають предмету розгляду та дозволять встановити обставини, які мають значення для розгляду справи - спроможність або неспроможність позивача в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Твердження сторони відповідачки, що нібито питання експерту сформульовані в інтересах однієї сторони або є такими, що викривлюють предмет дослідження, є неспроможними.

Суд першої інстанції, діючи в межах своїх дискреційних повноважень, дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення у справі судової психіатричної експертизи та визначення відповідного переліку питань для забезпечення повного та всебічного розгляду справи.

Зазначає, що ухвала Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2026 року є законною та обґрунтованою, а отже відсутні підстави для її скасування.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Літавський В.О. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Простибоженко О.С. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача та представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Зважаючи на доводи сторін по справі, їх пояснення та заперечення, суть заявленого спору та предмету доказування, суд першої інстанції прийшов до висновку за необхідне призначити у справі експертизу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України).

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України.).

Частина 2 ст. 76 ЦПК України передбачає, що одним із доказів є висновки експертів.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч. 2 ст. 102 ЦПК України).

В силу частини 1 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до частини 4-6 статті 103 ЦПК України питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Відповідно частини 1 статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

В порядку пункту 1.4. Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України №6від 17 січня 1995 року, до компетенції судово-медичної експертизи належить, зокрема, експертиза за матеріалами кримінальних та цивільних справ.

Проведення судово-медичної експертизи здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров`я України (пункт 1.5 Інструкції).

Пленум Верховного Суду України у Постанові № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз`яснив, що судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності (пункт 14). Судово-медична експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що виникли у справі, необхідні спеціальні знання в галузі медицини (пункт 16).

Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Отже, діючим цивільним процесуальним законодавством передбачено, що експертиза у справі призначається судом у разі необхідності з`ясування фактичних обставин, що становлять предмет доказування. За змістом вказаних норм, кожна сторона має право надавати суду докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються, обставин, для з`ясування яких необхідні спеціальні знання - висновки експертизи. У разі, якщо у сторони відсутня можливість самостійно надати висновок, відповідна сторона вправі заявити перед судом клопотання про призначення відповідної експертизи у строки визначені процесуальним законом.

Предметом позову є визнання недійсним договору дарування.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) надав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Судувід 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).

Як роз`яснив судам Пленум Верховного Суду України в пункті 16 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд, відповідно до статті 105 ЦПК України, зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням, як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).

Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Встановлення неспроможності особи, у момент вчинення правочину або відповідної дії розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними відбувається, зокрема, з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, яка відповідно пункту 2 частини 1статті 105 ЦПК України є обов`язковою, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують заявлені у справі вимоги.

Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 278/4583/13-ц.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у справі «Дульський проти України» (заява №61679/00), експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури та призначається у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Отже, для встановлення обставин, що мають значення для справи, а саме встановлення того, чи міг ОСОБА_2 , на момент укладення ним 23 травня 2025 року договору дарування, в силу свого психічного стану, з урахуванням загального стану здоров`я, вікових особливостей правильно розуміти та повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідків та керувати ними, висновок судово-психіатричної експертизи є одним із основних належних та допустимих доказів щодо вирішення вимог і для з`ясування цих обставин, які входять до предмета доказування та мають значення для справи, вбачається необхідність спеціальних знань, без яких встановити відповідні обставини справи та вирішити справу по суті неможливо.

Щодо доводів апеляційної скарги про передчасність призначення експертизи та порушення процесуальних норм апеляційний суд вказує наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про призначення експертизи. При цьому чинне законодавство, визначаючи перелік процесуальних питань, які можуть вирішуватися у підготовчому засіданні, не встановлює імперативної послідовності їх розгляду та не містить заборони вирішувати питання про призначення експертизи до завершення розгляду всіх інших заяв чи клопотань сторін.

Відповідно до п. 5, 6 ч. 1 ст. 189 ЦПК України завданням підготовчого провадження є визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

Суд першої інстанції, діючи в межах своїх повноважень, дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення у справі судової психіатричної експертизи та визначення відповідного переліку питань для забезпечення повного та всебічного розгляду справи.

Твердження апелянта, що питання експерту сформульовані в інтересах однієї сторони або є такими, що викривлюють предмет дослідження, є неспроможними. Поставлені судом питання безпосередньо стосуються предмета доказування у справі та спрямовані на встановлення саме тих обставин, від яких залежить правильне вирішення спору.

Для ухвалення рішення про недійсність правочину необхідним є встановлення спроможності позивача у день укладення оспорюваного договору усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Відтак поставлені питання щодо наявності розладів здоров`я, які впливають на здатність усвідомлювати значення дій та керувати ними, та стану здоров`я Позивача на момент укладення оспорюваного договору є відповідними предмету доказування.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. А відтак, надані у висновку експерта роз`яснення питань будуть надалі оцінюватися судом першої інстанції з урахуванням усіх обставин справи.

Окрім іншого відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про психіатричну допомогу» забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду особи, крім випадків проведення судово психіатричної експертизи посмертно. та Відповідно до п. 3 Порядку проведення судово-психіатричної, судово психологічної комплексної судової психолого-психіатричної експертиз, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23 грудня 2025 року № 1935, при проведенні судово-психіатричної та комплексної судової психолого психіатричної експертизи є обов`язковим безпосередній огляд підекспертного, крім випадків їх проведення посмертно. Відповідно до п. 23 такого Порядку при проведенні судово-психіатричної експертизи з`ясується наявність чи відсутність психічного розладу в особи щодо якої призначена ця експертиза.

При проведені судово-психіатричної експертизи (за виключенням посмертної судово-психіатричної експертизи) наявність чи відсутність психічного розладу в особи щодо якої призначена ця судова експертиза з`ясовується шляхом проведення психіатричного огляду. Психіатричний огляд особи проводиться після встановлення її особи за документом, що посвідчує особу.

При проведені судово психіатричної експертизи судово-психіатричний експерт (судово-психіатричні експерти) оцінює (оцінюють) об`єктивний анамнез особи щодо якої призначена ця експертиза, дані про спадковість психічних розладів, особливості психічного розвитку, сімейний і соціальний статус, особливості реагування на різні життєві ситуації, психічні травми, особливості психічного стану та поведінки під час проведення цієї судово психіатричної експертизи та в період часу, щодо якого судово-психіатричному експерту (судово-психіатричним експертам) поставлені питання.

Судово психіатричний експерт (судово-психіатричні експерти) оцінює (оцінюють) особливості зовнішнього вигляду, міміки, руху і мови особи, щодо якої проводиться судово психіатрична експертиза, а також її манеру триматися під час обстеження. При виявлені короткочасних порушень свідомості описується їх тривалість, зовнішні прояви (збліднення шкіри, наявність додаткових рухів тощо) для уточнення характеру цього патологічного стану.

При проведенні судово-психіатричної експертизи, судово психіатричний експерт (судово-психіатричні експерти) здійснює (здійснюють) соматичне обстеження особи щодо якої проводиться судово-психіатрична експертиза.

Обов`язково перевіряється наявність / відсутність слідів пошкоджень, у тому числі самоушкоджень, розташування і особливості татуювань, оглядається волосиста частина 3 голови для виявлення рубців і шрамів після перенесених травм, виявляються сліди ін`єкцій, оглядається слизова рота і язик (рубці, наявність слідів прикусів).

Тож чинне законодавство встановлює, що експертне дослідження психічного стану особи проводиться виключно шляхом огляду пацієнта. Жодні документи, у тому числі підписані особою в період її можливого психічного розладу, під час проведення судової психіатричної експертизи не досліджуються та не беруться до уваги.

У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року зауважувалося, що при проведенні судової психіатричної експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров`я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Таким чином, посилання апелянта на необхідність витребування доказів перед призначенням судової психіатричної експертизи є необґрунтованим.

Відповідно до п. 19 вищезгаданого Порядку при недостатності наданих замовником матеріалів для повного дослідження та надання обґрунтованих і об`єктивних висновків судовий експерт (судові експерти) заявляє (заявляють) замовнику клопотання про надання додаткових матеріалів та вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи та за необхідності і погодженням із замовником, повертає (повертають) замовнику матеріали, надані для проведення експертизи.

А отже, якщо експерту буде недостатньо матеріалів для надання обґрунтованих та об`єктивних висновків, він матиме право заявити відповідне клопотання про надання додаткових матеріалів та вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи, яке буде вирішуватися судом з урахуванням думки сторін.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Літавського Володимира Олександровича - залишити без задоволення.

Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: