Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №756/3881/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 756/3881/26

номер провадження: 22-ц/824/9900/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Батченко Оксани Олександрівни на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року у складі судді Андрейчук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ) про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цивільним позовом до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ) (далі - Оболонський ВДВС) про скасування арешту майна.

Позовна заява мотивована тим, що у 2005 році на виконанні в Оболонському ВДВС перебував виконавчий лист № 2-4721, виданий 26 вересня 2005 року Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання її сина ОСОБА_2 .

У межах відповідного виконавчого провадження державними виконавцями було накладено арешти на все належне позивачці майно, відомості про які внесено до державного реєстру обтяжень за реєстраційними номерами: 24666561, 6663499.

Позивачка зазначала, що її син досяг повноліття, аліментні та інші боргові зобов`язання у неї відсутні, а ОСОБА_2 письмово підтвердив відсутність будь-яких майнових претензій до матері щодо сплати аліментів. Водночас накладені у 2005 та 2008 роках арешти досі не зняті й обмежують право позивачки вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

Звернувшись до Оболонського ВДВС із заявою про зняття арештів, позивачка отримала відповідь про неможливість установити, у межах яких виконавчих проваджень їх було накладено, оскільки матеріали цих проваджень знищені у зв`язку із закінченням строку зберігання. Для вирішення питання про зняття арештів їй було рекомендовано звернутися до суду.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила:

- зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови №576/8 від 01 жовтня 2005 року, виданою районним відділом Державної виконавчої служби Оболонського району міста Києва, реєстраційний номер обтяження 24666561, що зареєстрований 06 жовтня 2005 року Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою, у зв`язку із відсутністю аліментних та боргових зобов`язань та знищенням виконавчого провадження за строком зберігання;

- зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови АК №288806, 128/8 від 19 лютого 2008 року відділом Державної виконавчої служби Оболонського РУЮ міста Києва, реєстраційний номер обтяження 6663499, зареєстрований 26 лютого 2008 року Двадцять першою Київською державною нотаріальною конторою, у зв`язку із відсутністю аліментних та боргових зобов`язань та знищенням виконавчого провадження за строком зберігання.

Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Оболонського ВДВС про скасування арешту майна.

Ухвала судді першої інстанції мотивована тим, що спірні арешти накладено державними виконавцями в межах виконавчого провадження з виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва у справі № 2-4721 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів, у якому вона є боржницею. Суд зазначив, що сторона виконавчого провадження не вправі пред`являти позов про зняття арешту з належного їй майна, оскільки законом передбачено інший порядок судового захисту оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця за правилами розділу VII ЦПК України. При цьому закінчення виконавчого провадження та знищення його матеріалів у зв`язку із закінченням строку зберігання не змінюють установленого законом порядку захисту прав боржника. З наведених підстав суддя першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку позовного провадження та відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою судді першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Батченко О.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення суддею норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка звернулася із заявою до Оболонського ВДВС щодо зняття арешту на майно, що належить їй на праві приватної власності, але отримала відповідь що надати інформацію в межах якого провадження накладено арешти не виявляється можливим, в зв`язку зі знищенням матеріалів виконавчого провадження, так як закінчився строк зберігання матеріалів виконавчого провадження. Тому вважає, що посилання суду першої інстанції на той факт, що навіть якщо виконавче провадження знищене, то у позивачки ОСОБА_1 є можливість оскаржити дії виконавця до суду в порядку адміністративного судочинства - є формальним підходом, оскільки жодного документу не зберіглося з виконавчого провадження, тим більше постанови виконавця про накладення арешту, з яких підстав він був накладений, в межах якого виконавчого провадження та чому арешт не був знятий після закінчення виконавчого провадження невідомо.

Посилається на те, що позивачка не мала заборгованості, частину квартири вона отримала по договору дарування від батька.

Відповідач Оболонський ВДВС не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 01 вересня 2026 року на 12 год 30 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання вони не з`явились, причину неявки суду не повідомили.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Батченко О.О. та відповідач Оболонський ВДВС отримали судову повістку про виклик до суду в підсистемі «Електронний Суд» 23 липня 2026 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.72-74).

Також представник ОСОБА_1 - адвокат Батченко О.О. особисто повідомлена Київським апеляційним судом про час і місце розгляду справи телекомунікаційними засобами, про що свідчить відповідна телефонограма секретаря судового засідання (а.с.75).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

За таких обставин, сторони у справі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

01 вересня 2026 року до початку судового засідання представник ОСОБА_1 - адвокат Батченко О.О. подала до Київського апеляційного суду заяву, в якій просить провести розгляд справи без участі її участі та без участі позивачки.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку сторін такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку позовного провадження з вимогами про зняття двох арештів з усього належного їй майна, накладених державними виконавцями під час примусового виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва у справі № 2-4721 про стягнення з неї на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_2 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 січня 2025 року № 409025662 щодо майна ОСОБА_1 зареєстровано два обтяження.

Так, 06 жовтня 2005 року Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером 24666561 зареєстровано арешт невизначеного майна - всього майна ОСОБА_1 . Підставою для державної реєстрації обтяження зазначено постанову № 576/8 від 04 жовтня 2005 року, видану районним відділом Державної виконавчої служби Оболонського району міста Києва.

Крім того, 26 лютого 2008 року Двадцять першою Київською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером 6663499 зареєстровано арешт усього майна ОСОБА_1 на підставі постанови серії АК № 288806, № 123/8 від 19 лютого 2008 року, виданої відділом Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві.

Із копії супровідного листа відділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 19 лютого 2008 року № 123/8 вбачається, що копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження щодо ОСОБА_1 було направлено начальнику Київського міського бюро технічної інвентаризації, а також Двадцять першій Київській державній нотаріальній конторі для виконання. Листом від 22 вересня 2023 року № 2849/01-16 зазначена нотаріальна контора надала ОСОБА_1 належним чином засвідчену копію постанови серії АК № 288806 від 19 лютого 2008 року.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві із заявою про зняття обох арештів та винесення відповідних постанов.

Листом від 16 травня 2024 року № 11338/3 орган державної виконавчої служби повідомив, що встановити у межах яких виконавчих проваджень були винесені постанови № 576/8 від 04 жовтня 2005 року та серії АК № 288806, № 123/8 від 19 лютого 2008 року, неможливо у зв`язку зі знищенням матеріалів виконавчих проваджень після закінчення встановленого строку їх зберігання, та запропонував вирішити питання про зняття арештів у судовому порядку. Аналогічні відомості щодо арешту за реєстраційним номером 6663499 наведено у відповіді Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві від 06 вересня 2023 року.

Отже, спірні арешти накладено безпосередньо на майно ОСОБА_1 як боржниці у виконавчому провадженні. Позивачка не заперечує належність їй арештованого майна та не обґрунтовує позов порушенням речових прав особи, яка не є стороною виконавчого провадження, а фактично порушує питання про усунення наслідків застосованих державними виконавцями заходів примусового виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

У відповідності до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Водночас в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.

У разі якщо арешт майна проводився державним або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, сторона виконавчого провадження не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Закінчення виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження не змінюють порядку оскарження стороною виконавчого провадження арешту, накладеного на її майно у рамках цього виконавчого провадження.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19; у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18; у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20, від 27 березня 2024 року № 303/6292/20).

У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки ОСОБА_1 є боржницею у виконавчому провадженні, в межах якого державними виконавцями накладено спірні арешти на належне їй майно, то захист своїх прав вона мала здійснювати шляхом подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця за правилами розділу VII ЦПК України, а не шляхом пред`явлення позову про зняття арешту.

Таким чином суддя першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не підлягають розгляду в порядку позовного провадження, та обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що знищення матеріалів виконавчих проваджень у зв`язку із закінченням строку їх зберігання унеможливлює звернення ОСОБА_1 зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки саме по собі знищення матеріалів виконавчого провадження не змінює процесуального статусу позивачки як боржниці, не перетворює відповідні правовідносини на спір про належність арештованого майна та не є підставою для розгляду її вимог у позовному провадженні.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 640/20808/22-ц (провадження № 61-14126св25). Верховний Суд зазначив, що боржник не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки розділом VII ЦПК України для нього передбачено інший спосіб судового захисту - звернення зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судового рішення. При цьому знищення матеріалів виконавчого провадження не унеможливлює розгляду такої скарги, так як суд має вжити заходів для відновлення матеріалів виконавчого провадження, з`ясувати конкретні обставини та підстави його завершення і залежно від установленого вирішити питання про правомірність збереження арешту та наявність підстав для його зняття.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судді першої інстанції та є намаганням переоцінити висновки судді, викладені в оскаржуваній ухвалі, яка не є предметом апеляційного перегляду у цьому провадженні. Тому ці доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції є законною і обґрунтованою, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судді не спростовують.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Батченко Оксани Олександрівни залишити без задоволення.

Ухвалу судді Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: