Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №757/46603/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 757/46603/25-ц

номер провадження: 22-ц/824/5867/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Трун Ольги Валентинівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року у складі судді Остапчук Т.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернулась до суду із заявою про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, заінтересована особа: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»).

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем ОСОБА_2 , звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з приводу отримання грошових коштів, які належали ОСОБА_2 і знаходяться на рахунку, відкритому в АТ КБ «Приватбанк». В АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 було повідомлено, що на вказаний рахунок накладено арешт, проте інформацію про підстави накладення арешту надати відмовились. З метою отримання інформації про підстави накладення арешту на рахунки ОСОБА_2 , відкритті в АТ КБ «Приватбанк», представник позивача подала адвокатський запит.

Вказувала, що АТ КБ «Приватбанк» у відповіді від 11 серпня 2025 року відмовило у наданні зазначеної інформації, у зв`язку з віднесенням даних відомостей до інформації, яка містить банківську таємницю. Аналіз даних Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) та Єдиного державного реєстру боржників, також не дав змоги встановити підстави арешту, оскільки згідно даних АСВП всі провадження мають статус -завершено, а Єдиний державний реєстр боржників не містить записів щодо ОСОБА_2 .

Зазначала, що спадкоємець ОСОБА_1 , звертаючись до банку з приводу надання інформації щодо підстав накладення арешту на рахунок ОСОБА_2 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк», діяла з метою реалізації свого права власності на кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , згідно умов договору №SAMDNWFC00075110089 від 17 березня 2022 року.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» надати інформацію щодо підстав накладення арешту на рахунок ОСОБА_2 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк», № НОМЕР_1 , згідно умов договору №SAMDNWFC00075110089 від 17 березня 2022 року, з метою забезпечення права власності ОСОБА_1 , на спадкове майно, а саме: грошові кошти, що належали померлому ОСОБА_2 і знаходяться на вказаному рахунку.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Трун О.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що інформація щодо підстав накладення арешту на рахунок ОСОБА_2 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк», № НОМЕР_1 , згідно умов договору №SAMDNWFC00075110089 від 17 березня 2022 року є інформацією яка містить банківську таємницю, в розумінні ст.60 Закону України «Про банки та банківську діяльність», про що прямо зазначено у відповіді АТ КБ «Приватбанк». Отже, порядок розкриття даної інформації, яка містить банківську таємницю, визначено ст.62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», зокрема нею передбачено можливість розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, за рішенням суду.

Вказує, що спадкоємець ОСОБА_1 , звертаючись до банку з приводу надання інформації щодо підстав накладення арешту на рахунок ОСОБА_2 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк», діяла з метою реалізації свого права власності на кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , згідно умов договору №SAMDNWFC00075110089 від 17 березня 2022 року. Проте суд першої інстанції прийшов хибного висновку про відсутність підстав для розкриття банківської таємниці та не врахував висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 11 грудня 2023 року (справа №757/23191/20-ц).

Заінтересована особа: АТ КБ «Приватбанк» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило.

Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 01 вересня 2026 року на 11 год 30 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання вони не з`явились, причину неявки суду не повідомили.

Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Трун О.В. та заінтересована особа: АТ КБ «Приватбанк» отримали судову повістку про виклик до суду в підсистемі «Електронний Суд» 15 липня 2026 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.76-78).

Також представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Трун О.В. особисто повідомлена Київським апеляційним судом про час і місце розгляду справи телекомунікаційними засобами, про що свідчить відповідна телефонограма секретаря судового засідання (а.с.79).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Указаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, суд першої інстанції виходив із того, що запитувана нею інформація щодо підстав накладення арешту на рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», належить до банківської таємниці, а вирішення питання про отримання такої інформації за наведених заявницею обставин не підпадає під передбачені ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» підстави та порядок розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю.

Однак з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , якому належали грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору № SAMDNWFC00075110089 від 17 березня 2022 року.

З метою отримання спадкового майна ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк», де її було повідомлено про накладення арешту на вказаний рахунок. Водночас інформацію щодо підстав такого арешту банк не надав, посилаючись на те, що відповідні відомості становлять банківську таємницю.

З метою з`ясування підстав накладення арешту, представник ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з адвокатським запитом.

Листом від 11 серпня 2025 року банк відмовив у наданні запитуваної інформації у зв`язку з її віднесенням до банківської таємниці.

Перевірка відомостей АСВП не дала можливості встановити підстави накладення арешту, оскільки наявні щодо ОСОБА_2 виконавчі провадження мають статус - завершено, а Єдиний реєстр боржників не містить відомостей про нього.

За таких обставин ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» розкрити інформацію щодо підстав накладення арешту на рахунок № НОМЕР_1 , посилаючись на необхідність отримання такої інформації для реалізації своїх спадкових прав на грошові кошти, що належали померлому ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У ст.41 Конституції України зазначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частиною 1 ст.316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Права i обов`язки, які не входять до складу спадщини імперативно визначені у статті 1219 ЦК України є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність (ч.1 ст.1076 ЦК України).

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Пунктом 3.4 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267, визначено, що для надання довідок за рахунками (вкладами) у разі смерті їх власників державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів) до банку подається заява за довільною формою. Довідка складається банком за довільною формою і має містити інформацію про наявність рахунку та залишок коштів на ньому.

Згідно з пунктом 10.15 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, незалежно від того, чи здійснюється успадкування вкладу згідно із законом, заповітом або розпорядженням, банк здійснює виплату вкладу (частини вкладу) спадкоємцю власника рахунку на підставі відповідного свідоцтва про право на спадщину або дозволу нотаріуса на одержання спадкоємцем частини вкладу спадкодавця, або за рішенням суду.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , а отримання інформації щодо підстав накладення арешту на належний спадкодавцеві банківський рахунок безпосередньо пов`язане з реалізацією нею спадкових прав на грошові кошти, що знаходяться на цьому рахунку, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вирішення питання щодо отримання такої інформації не підпадає під дію ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Зазначена норма, навпаки, передбачає можливість розкриття інформації, що містить банківську таємницю, у встановлених законом випадках, у тому числі за рішенням суду, а сам факт віднесення запитуваних відомостей до банківської таємниці не може бути самостійною підставою для відмови у їх розкритті за наявності законного інтересу спадкоємця в отриманні такої інформації.

Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 757/23191/20-ц (провадження № 61-10413св23), зазначивши, що права та обов`язки спадкодавця, які не припинилися внаслідок його смерті, входять до складу спадщини, а отримання спадкоємцем інформації, що містить банківську таємницю, може бути необхідним для визначення складу та обсягу належного йому спадкового майна. У цій справі Верховний Суд погодився з висновком про наявність підстав для надання спадкоємцю банківської інформації, необхідної для реалізації його спадкових прав.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви з тих підстав, що спірні правовідносини не охоплюються положеннями ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для розкриття запитуваної ОСОБА_1 інформації.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що згідно з ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч.6 ст.294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч.4 ст.315 ЦПК України).

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч.3 ст. 349 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

У пункті 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 10 «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» судам роз`яснено, що у тому разі, коли буде встановлено, що заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи ґрунтується на спорі, зокрема про виконання цивільно-правового договору, який виник з інших зобов`язальних правовідносин тощо, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а якщо спір про право буде встановлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Таким чином, оскільки в даному випадку запитувана ОСОБА_1 інформація щодо підстав накладення арешту на рахунок померлого ОСОБА_2 безпосередньо пов`язана з реалізацією нею спадкових прав на грошові кошти, що знаходяться на цьому рахунку, а її отримання є необхідним для з`ясування можливості фактичного здійснення таких прав, відповідне питання за наявності спору про право має вирішуватися судом у порядку позовного провадження з урахуванням положень ч.6 ст.294 та ч.3 ст.349 ЦПК України.

Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 757/23191/20-ц (провадження № 61-10413св23), зазначивши, що вирішення питання доступу до інформації, яка містить банківську таємницю, щодо майна померлого, у разі коли таке питання пов`язане з реалізацією спадкових прав та наявністю спору про право, підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Однак суд першої інстанції на вказані вище вимоги закону, правові висновки Верховного Суду та обставини справи, належної уваги не звернув, внаслідок чого помилково розглянув вказану справу у порядку окремого провадження.

Згідно з ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має значення для справи, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Оскільки встановлені у справі обставини свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув заяву ОСОБА_1 за правилами окремого провадження та вирішив її по суті.

За таких обставин оскаржуване рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_1 про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, залишенню без розгляду на підставі ч.3 ст. 349, ч.6 ст.294 та п.4 ч.1 ст.374 ЦПК України.

Тому апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Трун О.В. підлягає задоволенню частково.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 її право на звернення до суду на загальних підставах - у порядку позовного провадження (див. п.56 постанови Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 712/162/23 (провадження №61-1339св25).

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трун Ольги Валентинівни задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю - залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: