Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №755/1273/25 — Київський апеляційний суд

справа № 755/1273/25

провадження № 22-ц/824/8156/2026

головуючий у суді І інстанції Марфіна Н.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь матеріальні збитки, спричинені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 160 000,00 грн, а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено.

Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, спричинені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (регламенту виплату) у розмірі 160000 (сто шістдесят тисяч) грн 00 коп.

Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з проведенням оцінки вартості матеріального збитку в розмірі 6600 (шість тисяч шістсот) грн 00 коп., проведення судової інженерно-транспортної експертизи в сумі 3209 (три тисячі двісті дев`ять) грн 04 коп. та витрати з отримання професійної правничої допомоги в сумі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник Моторного (транспортного) страхового бюро України - Патрик Ганна Григорівна звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, а саме зменшити суму витрат на правничу допомогу до 5 000 грн. Судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стороною відповідача не подано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з не співмірністю її розміру, а самостійно суд позбавлений права зменшувати суму витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, сторона відповідача не була позбавлена можливості подати до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, так як відповідач був обізнаний зі змістом позовної заяви та доданими документами.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 08 вересня 2026 року, учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу та не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду в цій частині.

Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції на користь позивача стягнуто 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із зазначеним розміром витрат, відповідач в апеляційній скарзі просить зменшити їх до 5 000 грн, посилаючись, зокрема, на те, що суд першої інстанції, за відсутності відповідного клопотання відповідача, був не позбавлений права самостійно зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Разом із тим наведені доводи не свідчать про необґрунтованість висновків суду першої інстанції та самі по собі не є підставою для зменшення заявлених до відшкодування витрат.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (частина перша статті 270 ЦПК України).

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу , а також пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16 (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та співмірності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Відповідач у суді першої інстанції відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України клопотання про зменшення заявлених до відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу не подав, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, саме сторона, яка заперечує проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, повинна навести конкретні та належно обґрунтовані доводи щодо їх неспівмірності, зокрема з огляду на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, витрачений ним час, ціну позову та значення справи для сторони.

Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач під час розгляду справи не навів конкретних заперечень щодо розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та не довів їх не співмірності, як і не навів обставин за яких заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є завищеним щодо сторони відповідача.

При цьому сам факт незгоди відповідача із визначеним судом розміром витрат не є доказом їх неспівмірності.

Не містить таких доводів і апеляційна скарга.

Зокрема, відповідач в апеляційній скарзі не зазначає, які саме складові витрат на професійну правничу допомогу є завищеними, не наводить обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, який, на його думку, не відповідає заявленій сумі, не зазначає, які саме процесуальні дії не потребували витрат часу адвоката або були необґрунтовано оплачені, а також не надає розрахунку чи інших доказів на підтвердження того, що 25 000 грн є неспівмірними з обсягом наданої правничої допомоги.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до твердження про те, що суд першої інстанції мав самостійно зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу. Однак відповідач не наводить жодних конкретних обставин, які б свідчили саме про неспівмірність визначених судом витрат у розмірі 25 000 грн та обумовлювали необхідність їх зменшення до 5 000 грн.

Більше того, навіть в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодної конкретної обставини, яка відповідно до критеріїв співмірності витрат на професійну правничу допомогу підлягала б урахуванню судом та свідчила б про необхідність зменшення їх розміру. Запропонований відповідачем розмір у 5 000 грн фактично наведений без належного обґрунтування та без пояснення, чому саме така сума відповідає обсягу та характеру наданої позивачу правничої допомоги.

Колегія суддів також враховує, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно, саме на особу, яка оскаржує розмір судових витрат, покладається обов`язок належно обґрунтувати свої заперечення щодо такого розміру.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав самостійно оцінити співмірність витрат та зменшити їх розмір без відповідного обґрунтування з боку відповідача, не спростовує висновку суду першої інстанції про відсутність належних заперечень щодо розміру витрат та не дає підстав для їх зменшення апеляційним судом.

При цьому відповідач не позбавлений був можливості як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду навести конкретні заперечення щодо складності справи, обсягу та характеру виконаних адвокатом робіт, витраченого часу, обґрунтованості заявленої вартості послуг та співмірності цих витрат із предметом спору. Проте таких доводів відповідач не навів.

Таким чином, апеляційна скарга не містить належного обґрунтування неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, а підстави для їх зменшення відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують, фактично зводяться до незгоди з розміром присуджених витрат без наведення конкретних обставин та доказів їх неспівмірності, а тому не можуть бути підставою для зміни оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування за доводами апеляційної скарги не встановлено.

Отже, апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба