Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №760/31188/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/31188/25 Головуючий у суді І інстанції Коробенко С.В.

Провадження № 22-ц/824/12991/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення сином 23-х років за умови продовження навчання.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з 17 лютого 2007 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року у справі № 2-1899/12 розірвано.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року у справі № 2-1897/12 з відповідача на її користь стягувалися аліменти на сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку до досягнення ним повноліття.

Як зазначила позивачка, після досягнення сином повноліття він продовжив навчання у Комплексі загальноосвітніх і технічних шкіл імені Івана Павла ІІ у м. Ліпсько (Республіка Польща) за спеціальністю «технік харчування і готельно-ресторанного обслуговування», термін навчання - до квітня 2028 року. Син проживає у гуртожитку при школі, у зв`язку з чим несе витрати на проживання та харчування.

Відповідач не є особою з інвалідністю, перебуває у працездатному віці, інших неповнолітніх дітей не має, непрацездатних батьків на його утриманні не перебуває, а тому, на її думку, має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує платне навчання за кордоном та потребує матеріальної підтримки батька.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з недоведеністю позивачкою такого обов`язкового елемента предмета доказування як можливості відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та ухвалити нове рішення, яким у позовні вимоги або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що відповідно до статті 199 СК України обов`язок утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, покладається на батьків. Тобто діє презумпція працездатності особи, якщо не доведено протилежного (наявність інвалідності, пенсійного віку тощо).

Суд першої інстанції проігнорував той факт, що відповідач не оспорював свою спроможність сплачувати аліменти. Не подавши відзиву на позовну заяву чи інших заперечень, фактично відповідач визнав обставини, викладені в позові.

Позивачка просила стягнути аліменти у частці від заробітку відповідача, а не у твердій грошовій сумі. Стягнення аліментів у такому вигляді за своєю природою враховує майновий стан платника: якщо у нього немає доходу, частка дорівнюватиме нулю або вираховуватиметься із середньої зарплати по регіону. Вимагати від позивачки надання довідок про доходи відповідача в умовах обмеженого доступу до персональних даних є покладанням на неї надмірного, неможливого для виконання обов`язку.

У разі наявності сумнівів щодо працездатності відповідача суд мав право призначити судове засідання з викликом сторін або запропонувати позивачці надати додаткові докази чи витребувати їх самостійно, якщо виникли сумніви щодо добросовісності сторін. Натомість суд просто констатував «недоведеність» позову, позбавивши позивачку права на справедливий суд.

Відповідач та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідач ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 , шлюб між якими було розірвано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року у справі № 2-1899/12.

Згідно з довідкою № 93/2025 від 20 жовтня 2025 року, виданою Комплексом загальноосвітніх і технічних шкіл імені Івана Павла ІІ у м. Ліпсько (Республіка Польща) (з офіційним перекладом українською мовою), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 2025/2026 навчальному році є учнем третього класу технікуму вказаного закладу освіти за спеціальністю «технік харчування і готельно-ресторанного обслуговування», зарахований до школи 01 вересня 2023 року, передбачуване завершення навчання - квітень 2028 року.

Відповідно до довідки від 23 жовтня 2025 року, виданою адміністрацією зазначеного навчального закладу та керівником гуртожитку, в період навчання ОСОБА_3 проживає у гуртожитку та користується харчуванням, понісши витрати: за період 01 вересня 2023 року по 30 червня 2024 року - 3 597,50 zl; за період 01 вересня 2024 року по 30 червня 2025 року - 3 155,00 zl; за період 01 вересня 2025 року по 23 жовтня 2025 року - 955,00 zl.

Таким чином, факт продовження повнолітнім сином сторін навчання у закладі освіти та факт недосягнення ним 23-річного віку встановлені судом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка залишила поза своєю увагою такий обов`язковий елемент предмету доказування у даній категорії справ, як майновий стан відповідача та його об`єктивна можливість надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання.

Усі твердження позивачки про те, що відповідач не є особою з інвалідністю, перебуває у працездатному віці, не має інших неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків на утриманні, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підкріплені жодним доказом. Позивачкою не надано будь-яких доказів, які б підтверджували матеріальну спроможність відповідача сплачувати аліменти на повнолітню дитину.

Справа перебувала у провадженні суду з 12 листопада 2025 року і до моменту її розгляду по суті ані про долучення, ані про витребування судом доказів щодо розміру заробітку відповідача, наявності у нього майна, доходів, його сімейного стану та витрат позивачка не клопотань не заявляла, натомість 24 січня 2026 року її представник звернулася до суду виключно з клопотанням про прискорення розгляду справи без будь-яких дій, спрямованих на формування доказової бази на підтвердження матеріального стану відповідача.

За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості зробити обґрунтований висновок про наявність у ОСОБА_2 об`єктивної можливості надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину на період його навчання, тобто доведеним є лише один з елементів предмету доказування - факт продовження сином навчання та недосягнення ним 23-річного віку, тоді як інший обов`язковий елемент - можливість відповідача надавати таку допомогу залишився недоведеним.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Отже, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Пред`являючи позов про стягнення аліментів, ОСОБА_1 зазначала, що їх з відповідачем повнолітній син потребує матеріальної допомоги батька, оскільки продовжує навчання у вищому навчальному закладі за кордоном, власних джерел доходу не має і стипендію не отримує, тоді як несе витрати на проживання в гуртожитку та користування послугами харчування, а вона самотужки не в змозі нести усі витрати, пов`язані з оплатою навчання та проживання їх дитини.

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою працездатного віку без статусу інваліда, інших неповнолітніх дітей не має, непрацездатних батьків на його утриманні не перебуває, а тому, на думку позивачки, має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує платне навчання за кордоном.

Як вбачається з матеріалів справи, копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у справі було направлено ОСОБА_2 на встановлену судом адресу його зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , проте відзив на позовну заяву до суду від відповідача не надійшов.

Матеріали справи не свідчать про наявність об`єктивних обставин, які беззаперечно унеможливлюють надання батьком щомісячної матеріальної допомоги своїй дитині, яка навчається і яка перебуває на матеріальному забезпеченні матері.

Посилання суду першої інстанції як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на недоведеність позивачкою обставин можливості відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм статей 199, 200 СК України, згідно яких на батьків покладено обов`язок утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, якщо не доведено, зокрема неспроможності батьків надавати матеріальну підтримку дитині на період навчання.

Обов`язок утримувати повнолітніх дочку, сина на період їх навчання після досягнення повноліття виникає в обох батьків незалежно від форми навчання дітей. Однак право на звернення з таким позовом має як повнолітні дочка (син), так і той із батьків, який ці обов`язки виконує. Разом із тим, задоволення цього позову залежить від можливості того із батьків, до якого пред`явлено позов, надавати таку матеріальну допомогу. Тобто у випадку невизнання позову, саме на відповідача покладається обов`язок довести його неможливість надавати сину матеріальну допомогу, тому він має надавати докази розміру своїх доходів, наявності інших утриманців тощо. Також стаття 182 СК України не передбачає врахування судом матеріального становища одержувача аліментів, а лише матеріального становища платника.

Отже, вирішення питання про звільнення особи від сплати аліментів у зв`язку зі скрутним майновим станом зобов`язує платника аліментів довести відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України відсутність можливості брати участь в утриманні дитини та не ставиться в залежність від доходів іншого з батьків, з яким проживає дитина та на утриманні якого знаходиться (див. постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 382/1093/16-ц та від 10 жовтня 2018 року у справі № 692/187/17).

Колегія суддів враховує, що до суду не було подано доказів щодо незадовільного стану здоров`я відповідача чи неможливості бути зайнятою особою з метою отримання доходів для підтримання свого повнолітнього сина на час навчання за кордоном.

Вирішуючи спір, суд не звернув належної уваги на правову конструкцію вказаних вище норм права та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не врахувавши, що повнолітній син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на матеріальному забезпеченні матері, продовжує навчання і проживає в гуртожитку та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги батька, тому останній зобов`язаний утримувати його до досягнення двадцяти трьох років, оскільки матеріали справи не спростовують, що він не змозі надавати таку матеріальну допомогу синові.

Згідно із частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків (стаття 141 СК України). Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.

Таким чином, як відповідач, так і позивачка зобов`язанні в однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства утримувати дітей, які продовжують навчання і батьками яких вони являються, відчувати відповідальність за них, забезпечувати їм гарні умови для навчання та проживання, у тому числі забезпечувати матеріально в міру своєї фінансової можливості.

Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, колегія суддів звертає увагу на наявність в матеріалах справи доказів вартості проживання спільного сина сторін в гуртожитку та користування послугами харчування, однак відсутні докази вартості його навчання у вищому навчальному закладі за контрактом, вік, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, відсутність відомостей про його інших утриманців, принцип рівності обов`язку батьків в утриманні дитини, а також на те, що з часу повноліття дитина стає працездатною, що зумовлює фізичну можливість додатково здійснювати забезпечення свої життєдіяльності.

Зважаючи на наведене, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання,у розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, який за обставин даної справи є достатнім для потреб повнолітньої дитини під час навчання, платного проживання за місцем знаходження навчального закладу і харчування в гуртожитку та відповідатиме можливостям батька надавати таку допомогу.

Водночас вимоги позову про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини у виді певної частки від заробітку платника аліментів із зазначенням умови про їх розмір не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є безпідставними, оскільки мінімальний розмір аліментів на повнолітніх дочку чи сина нормами статей 199, 200 СК не передбачений.

Положеннями статті 201 СК України також не передбачено застосування вимог статті 182 цього Кодексу для визначення мінімально гарантованогорозміру аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Зазначене у статті 200 СК України відсилання до норми статті 182 цього Кодексу стосується лише врахування судом тих обставин, які мають істотне значення та впливають на розмір аліментів (частина перша статті 182 СК України).

Таким чином, відсутні підстави визначати розмір аліментів з урахуванням нижньої межі - 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, передбаченої нормами СК України, які регулюють обов`язків батьків утримувати саме неповнолітніх дітей.

Щодо сумнівів суду першої інстанції про наявність у позивачки права на подання цього позову, оскільки син сторін зареєстрований за адресою реєстрації відповідача і наразі фактично проживає окремо від батьків у гуртожитку при польському закладі освіти, то вони є необґрунтованими, адже встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року у справі № 760/28045/19 місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визначено з матір`ю ОСОБА_1 , а проживання повнолітнього сина сторін за кордоном зумовлено навчанням на денній формі у вищому навчальному закладі в Республіці Польщата має тимчасовий характер.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Виходячи з наведеного, із відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 3 028,00 грн, так як позивачка була звільнена від сплати судового збору під час вирішення питання про прийняття до розгляду позовної заяви та апеляційної скарги на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із 04 листопада 2025 року до закінчення навчання у Комплексі загальноосвітніх і технічних шкіл імені Івана Павла ІІ у місті Ліпсько (Республіка Польща), але не більше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 3 028,00 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

О.В. Борисова

Д.О. Таргоній