Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №381/3424/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 381/3424/25 Головуючий у суді І інстанції Анапріюк С.П.

Провадження № 22-ц/824/2790/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 715650904 від 21 липня 2021 року у розмірі 61 964,12 грн та понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2 422,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідач, уклавши 21 липня 2021 року з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договір кредитної лінії № 715650904 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, право вимоги за яким перейшло до позивача за договорами факторингу, та отримавши на свою банківську карту грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн строком на 30 днів (дисконтний період) зі сплатою процентів, передбачених умовами договору, порушив взяті на себе зобов`язання, що призвело до виникнення станом на 23 лютого 2024 року заборгованості у загальному розмірі 61 964,12 грн, з яких: 15 160,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 46 804,12 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем документи не є належними, достатніми та допустимими доказами у справі на підтвердження факту існування у відповідача простроченої заборгованості в розмірі, який зазначений у позовній заяві, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції було встановлено і належним чином підтверджено факт укладення сторонами кредитного договору із використанням одноразового ідентифікатора та перерахування кредитних коштів відповідачу, а також факт укладення договорів факторингу, за якими відбувся перехід права вимоги до позивача, що підтверджується відповідними реєстрами передачі.

Однак, відмовляючи в задоволенні позову, суд помилково послався на недоведеність факту існування у відповідача простроченої заборгованості у розмірі, який зазначений у позовній заяві.

Позивач звертає увагу, що на підтвердження своїх вимог ним було надано розрахунки заборгованості, створені та підписані електронними підписами ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс». Також до матеріалах справи долучено виписку з особового рахунку боржника, яка є належним та допустимим доказом. Водночас ТОВ «ФК «Ейс» не здійснювало жодних додаткових нарахувань відсотків, що свідчить про його сумлінне ставлення до своїх прав та обов`язків як нового кредитора, а алгоритм нарахування заборгованості попередніми кредиторами узгоджується із умовами кредитного договору.

Тобто наданими суду доказами у їх сукупності доведено обставини отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором, і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення суми кредиту та процентів за користування ним, у зв`язку з чим виникла заборгованістьу розмірі 61 964,12 грн.

Також зазначає, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» не є банківськими фінансовими установами, в межах виконання умов укладеного договору здійснюють розрахунки заборгованості, де чітко відображено нарахування відсотків, погашення заборгованості, залишок суми боргу.

Отже, розрахунки заборгованості, надані попередніми кредиторами, й позивачем в сукупності з платіжними дорученнями про перерахування коштів та витребуваною судом випискою із банку є беззаперечними доказами наявності у відповідача заборгованості, а тому позовні вимоги доведені в повній мірі.

Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 булоукладено договір кредитної лінії № 715650904 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (одноразового ідентифікатора MNV947NF).

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 22000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно із пунктами 1.3, 1.5 договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 20 000,00 грн одразу після укладення договору, який має бути повернуто до 20 серпня 2021 року. Загальна сума кредиту за цим договором складається із сум кредиту (траншів), отриманих протягом всього строку дії договору.

Пунктом 1.7 договору визначено, що кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період), а саме до 20 серпня 2021 року. У випадку надання першого траншу не в день укладання договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладання договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути подовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду (пункт 1.8 договору).

Відповідно до пункту 1.9 договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти, які нараховуються в наступному порядку:

1.9.1. виключно на період строку, визначеного в пункті 1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою у розмірі 131,40 % річних, що становить 0,36 % від суми кредиту за кожен день користування ним;

1.9.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах пункту 1.8 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою у розмірі 528,25 % річних, що становить 1,45 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті;

1.9.3. якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому пунктом 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 % річних, що становить 1,70 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду.

Згідно із пунктом 1.12 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання ним нових траншів за договором та є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах:

1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду;

1.12.2. з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 % річних, що становить 2,30 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Як передбачено у пункті 1.13 договору, проценти в розмірі, визначеному пунктами 1.9 або 1.12.2 договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня фактичного повернення всієї суми кредиту позичальником.

Орієнтовна загальна вартість кредиту для суми кредиту за першим траншем, що вказана в пункті 1.3 договору, за умови застосування до відносин між сторонами правил нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою, складає 22 160,00 грн та включає в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 2 160,00 грн та суму кредиту у розмірі 20 000,00 грн. Орієнтовна реальна процентна ставка складає 248,26 % річних, при цьому загальна вартість першого траншу за кредитом у процентному вираженні за строк дисконтного періоду складає 110,80 % від суми першого траншу (пункт 1.14.1 договору).

У пункті 4.4 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» переходять права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі прав вимог.

У подальшому, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» неодноразово укладали додаткові угоди до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно яких продовжити строк дії вказаного договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до реєстру прав вимоги № 157 від 26 жовтня 2021 року ТОВ «Таліон Плюс» набуває право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 715650904 від 21 липня 2021 року у загальному розмірі 43 832,76 грн.

23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01.

Згідно із наданим позивачем реєстром прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024 року до вказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 715650904 від 21 липня 2021 року у загальному розмірі 61 964,12 грн.

29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу № 29/05/25-Е, за умовами якого до позивача переходять права грошової вимоги до боржників, перелік яких, сума грошових вимог та інші дані зазначені у реєстрі боржників, що формується згідно додатку 1 та є невід`ємною частиною договору.

У відповідності до реєстру боржників до договору факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» набуває право грошової вимоги до ОСОБА_1 у загальному розмірі 61 964,12 грн, з яких: 15 160,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 46 804,12 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду розрахунки заборгованості за кредитним договором № 715650904 від 21 липня 2021 року, складені ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», згідно з відомостями яких заборгованість відповідача за цим договором не погашена і станом на 23 лютого 2024 року складає 61 964,12 грн.

Також позивач надав суду документ під назвою «Виписка з особового рахунка за Кредитним договором № 715650904 від 21.07.2021», за яким заборгованість за кредитним договором станом на 05 червня 2025 року залишилась незмінною і складає 61 964,12 грн.

На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Універсал Банк» надало відповідь за № БТ/Е-9746 від 04 серпня 2025 року, відповідно до якої платіжна картка № НОМЕР_1 була емітована на ім`я ОСОБА_1 . Також надано фінансовий номер телефону та підтверджено зарахування коштів в сумі 20 000,00 грн на банківський рахунок відповідача, для обслуговування якого було емітовано зазначену платіжну картку. Крім цього, банк надав виписку руху коштів по рахунку, відкритого для вказаної платіжної картки, за період з 21 липня по 26 липня 2021 року із відображенням часу зарахування кредитних коштів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підставі належних і допустимих доказів довів наявність у нього права вимоги до відповідача в спірних правовідносинах, погодження сторонами умов договору про розмір та порядок отриманого кредиту, нарахування процентів за користування ним, а також умови повернення отриманих у позику грошей та плати за користування ними.

Суд також вважав доведеним факт надання відповідачу кредитних коштів у вказаному позивачем розмірі.

Разом з тим, суд критично сприйняв надані позивачем документи під назвою «Виписка з особового рахунку за кредитним договором» та «Розрахунок заборгованості за кредитним договором» на підтвердження факту невиконання відповідачем зобов`язань за вказаним кредитним договором, оскільки вони не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, що вказані в позовній заяві, а також не відображають інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких платежів за договором, порядок, строк та алгоритм нарахування процентів за користування кредитом. Ці документи створені особисто позивачем та первісним кредитором, тобто не є первинними бухгалтерськими документами, а тому зазначена у них інформація за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони складені, не можуть бути доказами наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Суд врахував надані банком на виконання вимог ухвали про витребування доказів повідомлення та виписку по рахунку, якими підтверджено зарахування на рахунок відповідача кредитних коштів, а також надано інформацію про обороти за період з 21 липня по 26 липня 2021 року, проте вважав, що ця виписка по рахунку підтверджує виключно факт зарахування на рахунок відповідача кредитних коштів.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку відповідача та без детального розрахунку, на думку місцевого суду, не підтверджують правильності нарахування процентів за кредитним договором, факту наявності у відповідача боргу за невиконаним зобов`язанням по кредитному договору. За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі, зазначеному у наданих документах та позові.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом положень статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Суд першої інстанції на підставі наданих позивачем і витребуваних доказів встановив факт укладення 21 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору № 715650904 у формі електронного документа, отримання відповідачем на його картковий рахунок кредитних коштів у розмірі 20 000,00 грн зі сплатою процентів за користування ними, передбачених умовами договору, та відступлення права грошової вимоги до відповідача за цим договором шляхом укладення відповідних договорів факторингу до ТОВ «ФК «Ейс».

Із наданих позивачем розрахунків заборгованості, виготовлених ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс»,вбачається, що на підставі укладеного договору відповідач 21 липня 2021 рокуотримав кредит у розмірі 20 000,00 грн в безготівковій формі на банківську картку та за ним станом на 23 лютого 2024 року рахується заборгованість у загальному розмірі 61 964,12 грн, з яких: 15 160,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 46 804,12 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Цей розмір заборгованості станом на 05 червня 2025 року залишився незмінним, про що і свідчить складена позивачем виписка з особового рахунку за кредитним договором № 715650904 від 21 липня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції не може погодитись із судом першої інстанції в тому, що обставини наявності заборгованості повинні доводиться виключно випискою по рахунку позичальника, а виконані первісними (попередніми) кредиторами розрахунки заборгованості не є достатніми доказами розміру заборгованості відповідача.

У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» Європейський суд з прав людини наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 зазначено, що: «кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростував, не надав власного розрахунку, а також доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий банком розрахунок, вважав, що він є неповним, необґрунтованим, оскільки такий охоплює лише проміжок часу з 11 червня 2020 року по 01 квітня 2021 року, а тому вказаний розрахунок не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі. Однак суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву».

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 361/2385/18-ц.

При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належними доказами та допустимими засобами доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами, в тому числі платіжним дорученням від 21 липня 2021 рокуна переказ кредитних коштів та випискою руху коштів по рахунку відповідача в АТ «Універсал Банк» від 30 липня 2025 рокусвідчать про отримання ОСОБА_1 кредиту у розмірі 20 000,00 грн та невиконання ним своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення суми кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором № 715650904 від 21 липня 2021 року.

В наявних у матеріалах справи розрахунках заборгованості за цим кредитним договором відображена вся необхідна інформація щодо кредитування відповідача, в тому числі здійснені ОСОБА_1 платежі в рахунок погашення кредиту та процентів, порядок нарахування відсотків за користування ним та послідовність утворення загальної суми заборгованості, яка є предметом судового розгляду.

Суд першої інстанції не врахував, що первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» є фінансовою, а не банківською установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування рахунків фізичних осіб і не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальника.

Зазначаючи в оскаржуваному рішенні, що позивач мав надати суду виключно виписку з особового рахунку клієнта, суд також не звернув уваги, що Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а первісний кредитор не є банківською установою, отже на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються.

Тобто ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не відкриває карткових рахунків для перерахування кредитних коштів, а лише надсилає суму кредиту на існуючий рахунок позичальника у банку, який вказується самим позичальником.

Водночас у розпорядженні суду була витребувана в АТ «Універсал Банк» виписка з карткового рахунку відповідача, яка достовірно підтверджувала факт перерахування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_1 грошових коштів за укладеним кредитним договором.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76, 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У даній справі позивач надав і в ході судового розгляду здобуто докази перерахування первісним кредитором коштів на банківську картку відповідача за номером, який зазначений у кредитному договорі, а також детальні розрахунки заборгованості, які були проведені попередніми кредиторами і містять як суму отриманого кредиту, так і період нарахування та розмір відсотків за договором.

Надані позивачем розрахунки є належними доказами наявної заборгованості відповідача за простроченим тілом кредиту та процентами, свідчать про несвоєчасне повернення кредитних коштів і в повній мірі підтверджують доводи позивача про наявність заборгованості за кредитом у загальному розмірі 61 964,12 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача непогашеної заборгованості за кредитним договором № 715650904 від 21 липня 2021 року у розмірі 61 964,12 грн, не врахувавши, що вказана сума боргу по кредиту належним чином обґрунтована і підтверджена у розрахунках, які узгоджуються з іншими письмовими доказами у справі.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 6 056,00 грн судового збору.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

На обґрунтування заявленого розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем надано, зокрема, копію договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29 травня 2025 року, укладеного між АБ «Тараненко та партнери» та ТОВ «ФК «Ейс»; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29 травня 2025 року; додаткову угоду від 30 травня 2025 року до вказаного договору про надання правничої допомоги; акт прийому-передачі наданих послуг від 05 червня 2025 року на суму 7 000,00 грн (а.с. 163-171).

Відповідно до пункту 3.3 договору про надання правничої допомоги гонорар складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору (додаток № 1 до договору).

Пунктом 3.4 вказаного договору визначено, що після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг.

Згідно із актом прийому-передачі наданих послуг клієнту - ТОВ «ФК «Ейс» було надано виконавцем - АБ «Тараненко і партнери» такі послуги: складання позовної заяви до позичальника ОСОБА_1 (2 год.) - 5 000,00 грн; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості за кредитним договором (2 год.) - 1 000,00 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок позичальника (1 год.) - 500,00 грн; підготовка та подача клопотання про витребування зазначеної інформації (1 год.) - 500,00 грн.

Так, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Тобто процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19, а також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Відповідач не висолював своїх заперечень щодо заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, клопотання про зменшення таких судових витрат не порушував.

Отже, виходячи з того, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «Ейс» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, а стороною позивача документально доведено понесення витрат на правову допомогу, то в апеляційного суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення по суті спору.

Оцінюючи обґрунтованість вимог позову про стягнення судових витрат, відсутності заперечень сторони відповідача в контексті положень частини п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України, а також співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних ним робіт, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, колегія суддів вважає, що заявлена сума у розмірі 7 000,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 715650904 від 21 липня 2021 року у розмірі 61 964,12 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 6 056,00 гривень сплаченого судового збору та 7 000,00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

О.В. Борисова

Д.О. Таргоній