Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №756/2237/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/2237/24Головуючий у суді І інстанції Майбоженко А.М.

Провадження № 22-ц/824/2907/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Мостової Г.І., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року та приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 вересня 2025 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 , третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

У лютому 2024 року приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СГ «ТАС») звернулось до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 найого користь 39 796,98 грнматеріальної шкоди в порядку суброгації та 3 028,00 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що 12 листопада 2018 року між ПрАТ «СГ «ТАС» та товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (далі - ТОВ «ОТП Лізинг») укладено генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № FA-00034006, предметом якого є страхування транспортного засобу «Volkswagen Polo», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 .

27 лютого 2021 року в м. Києві на просп. Степана Бандери сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортних засобів «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , та «ВАЗ 21053», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок якої забезпечений договором добровільного страхування автомобіль отримав механічні ушкодження.

Винним у вчиненні зазначеної ДТП визнано відповідача постановою Подільського районного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року у справі № 758/3432/21.

Враховуючи наявність договору страхування, власник пошкодженого автомобіля звернувся до позивача із заявою про настання події та виплату страхового відшкодування.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , було проведено його огляд, про що складено акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість), та отримано рахунок № АК-0001126 від 02 березня 2021 року від станції технічного обслуговування (далі - СТО), відповідно до яких вартість ремонту склала 101 981,08 грн.

Також від страхувальника отримано платіжне доручення № 16570 від 19 березня 2021 року про оплату ремонту пошкодженого транспортного засобу.

У зв`язку із зазначеним, позивачем на підставі зібраних документів складено розрахунок страхового відшкодування та страховий акт № 10982/01/921 від 14 квітня 2021 року на суму 99 607,59 грн, яку було виплачено в якості страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 176321 від 16 квітня 2021 року.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - ПрАТ «СК «Арсенал Страхування») згідно із полісом № AР4062067, позивач звернувся до страхової компанії відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування в порядку суброгації.

ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» здійснило виплату ПрАТ «СГ «ТАС»страхового відшкодування у розмірі 57 335,61 грн, а ОСОБА_1 сплатив також позивачу франшизу за полісом № AP4062067 у розмірі 2 475,00 грн.

Залишок майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, становить 39 796,98 грн, який в розумінні положень статей 993, 1187, 1192, 1194 ЦК України повинен відшкодовувати відповідач як винуватець ДТП.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 вересня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави для застосування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу при здійснені розрахунку розміру страхового відшкодування у страховика відповідача були відсутні, так як цей страховик не є суб`єктом оціночної діяльності. Також відсутні були підстави у страховика відповідача для зменшення розміру страхової виплати на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість у розмірі 16 996, 85 грн, оскільки останньому було надано докази документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту на суму 101 981,08 грн.

З урахуванням того, що документально підтверджена вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , склала 101 981,08 грн, а ліміт відповідальності за полісом № AP4062067 становить 130 000,00 грн, то розмір страхового відшкодування не перевищує ліміту відповідальності, а тому саме страховик відповідача - ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» є зобов`язаним суб`єктом перед ПрАТ «СГ «ТАС», якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди межах ліміту відповідальності, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким вони мали керуватися при здійсненні і отриманні страхової виплати.

Позивач отримав страхове відшкодування, виходячи з розрахунку відновлювального ремонту, визначеного страховиком у розмірі 57 335,61 грн, вказану суму страхового відшкодування не оскаржував і заперечень щодо неправильності розрахунку вартості відновлювального ремонту не заявляв. Відтак, можна дійти висновку про те, що виплата ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» страхового відшкодування позивачу здійснена на умовах, коли страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування згідно вимог статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За обставин отримання ПрАТ «СГ «ТАС»суми страхового відшкодування у розмірі, яка була визначена ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» (у межах ліміту відповідальності), підстав для стягнення з ОСОБА_1 (винуватця, заподіювача шкоди) різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, враховуючи те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності), немає.

08 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Подолянко Т.В. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 500,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що разом із поданням відзиву на позовну заяву 16 квітня 2024 року стороною відповідача мав бути поданий договір про надання правничої (правової) допомоги № 1-09042024 від 09 квітня 2024 року, в якому визначено вартість однієї робочої години адвоката, в тому числі вартість участі адвоката в одному судовому засіданні. Проте всупереч наведеному ці документи були надані суду та позивачу лише разом із заявою про ухвалення додаткового рішення. На думку суду, положення частини восьмої статті 141 ЦПК України стосуються подання протягом п`яти днів з моменту ухвалення рішення доказів на підтвердження витрат, які сторона понесла чи очікує понести після завершення розгляду справи з огляду на весь комплекс вчинених адвокатом дій на виконання доручення клієнта. З огляду на порушення порядку подання доказів, суд вважав надані відповідачем докази недопустимими і не вбачав підстав для відшкодування коштів, обумовлених ними.

В апеляційній скарзі на рішення суду позивач просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанціїобставин, що мають значення для правильного вирішення справи та неправильне застосування норм матеріального права.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» не містить імперативного припису щодо обов`язкового проведення оцінки майна у всіх випадках визначення розміру шкоди чи відшкодування, а лише передбачає таку обов`язковість у випадках, встановлених окремими нормами законодавства.

Таким чином, страховик відповідача не зобов`язаний при визначенні розміру страхового відшкодування обов`язково проводити оцінку або експертизу пошкодженого майна, оформлену звітом (актом) суб`єкта оціночної діяльності. Страховик має право визначати розмір страхового відшкодування на підставі внутрішніх документів, калькуляцій ремонту, експертних висновків, рахунків СТО тощо. Вимога про проведення оцінки у формі звіту не передбачена законом для визначення шкоди у справах, що стосуються обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тому висновок суду першої інстанції про відсутність оцінки як підставу для відмови у позові є помилковим.

Суд не врахував, що відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик за договором несе обмежену відповідальність і при настанні страхового випадку відшкодовує шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, у межах лімітів відповідальності з урахуванням зносу транспортного засобу та умов франшизи. Обов`язок сплатити решту збитків, якщо страхове відшкодування не покриває всієї шкоди, покладається на винну особу. Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з потерпілим, але приймає рішення про його виплату або відмову самостійно (статті 36, 37 вказаного Закону). Тобто, ПрАТ «СГ «ТАС» не зобов`язане доводити обґрунтованість розміру страхового відшкодування, виплаченого страховиком винної особи.

Отже, суд першої інстанції порушив принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів, неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши спеціальні положення страхового законодавства.

В апеляційній скарзі на ухвалу суду відповідач просить вказану ухвалу скасувати з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

На обґрунтування своїх доводів вказує, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд допустив порушення норм статей 133, 141, 259, 270 ЦПК України та не врахував, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, в тому числі і після судових дебатів.

Крім того, суд безпідставно зазначив про неподання разом із відзивом на позовну заяву договору про надання правничої (правової) допомоги, адже відповідач у відзиві заявив, що докази понесення судових витрат будуть подані у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, а положення частини третьої статті 178 цього Кодексу не передбачають обов`язку з надання доказів на підтвердження очікуваних витрат, які за своєю суттю носять характер попередніх (орієнтовних).

Суд першої інстанції не звернув уваги, що сам по собі договір № 1-09042024 від 09 квітня 2024 рокуне є доказом витрат на надання правничої допомоги без фактичного отримання таких послуг, зокрема акта № 1 наданих послуг за договором, який складений по факту надання та отримання відповідних послуг. Витрати на правову допомогу у цій справі в сукупності підтверджені договором, актом наданих послуг, детальним описом.

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «СГ «ТАС»представник відповідача - адвокат Подолянко Т.В. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення по суті спору - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, такими що не ґрунтуються на нормах матеріального права, які підлягають до застосування до правовідносин між сторонами, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також представник ОСОБА_1 подала до апеляційного суду клопотання про стягнення судових витрат, в якому просить стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь відповідача судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзиву на одну із них, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, а апеляційну скарга відповідача - задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення по суті спору не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що 12 листопада 2018 року між ПрАТ «СГ «ТАС» (як страховиком) та ТОВ «ОТП Лізинг» (як страхувальником) укладено генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку № FA-00034006, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, пов`язаних, зокрема із володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та додатковим обладнанням (КАСКО).

Додатковою угодою щодо страхування відповідного переліку транспортних засобів № FA-00114793 від 12 жовтня 2020 року до вказаного генерального договору визначено перелік застрахованих транспортних засобів, в тому числі зазначено й транспортний засіб «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 .

27 лютого 2021 року приблизно о 14 год. 49 хв. в м. Києві на просп. Степана Бандери водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ 21053», д.н.з. НОМЕР_2 , не обрав безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення із транспортним засобом «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , який стояв попереду, в результаті чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 16 квітня 2021 рокуу справі № 758/3432/21 водія ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, за фактом скоєння вказаної ДТП.

На виконання умов генерального договору добровільного страхування № FA-00034006 від 12 листопада 2018 року позивачем здійснено виплату страхового відшкодування ТОВ «ОТП Лізинг»за пошкоджений транспортний засіб «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 99 607,59 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 176321 від 16 квітня 2021 року.

Цивільно-правова відповідальність відповідача на дату вищевказаної ДТП була застрахована відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР4062067 від 11 березня 2020 року в ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» із лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі 130 000,00 грн та франшизою у розмірі 2 500,00 грн.

На підставі заяви ПрАТ «СГ «ТАС» про виплату страхового відшкодування за вих. № 02129/9221 від 24 квітня 2021 року ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» прийнято рішення та здійснено страхову виплату позивачу за полісом № AP4062067 у розмірі 57 335,61 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 28557674 від 27 травня 2021 року, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу (0,50) та вирахуванням обов`язкової франшизи у розмірі 2 500,00 грн.

24 червня 2021 року позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою № 03189/9221 (справа № 06180/01/2021/123) щодо сплати різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою у розмірі 42 271,98 грн (99 607,59 - 57 335,61).

Відповідач вимоги досудової вимоги визнав частково на суму 2 500,00 грн, сплативши позивачу розмір франшизи, передбачений полісом № АР4062067, що підтверджується квитанцією № 9 від 01 вересня 2021 року. В іншій частині відповідач вказану вимогу щодо сплати різниці між фактичним розміром шкоди і виплаченим страховим відшкодуванням на суму 39 771,98 грн (42 271,98 - 2 500,00) не визнав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

У преамбулі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Натомість відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

З огляду на виплату позивачем страхового відшкодування, до нього (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завдання шкоди відповідачем, в порядку суброгації.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц (провадження № 61-38365св18) зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом пунктів 13.1, 13.2 генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку № FA-00034006 від 12 листопада 2018 року, розмір страхового відшкодування визначається виходячи з прямого розміру збитків, завданих страхувальнику в результаті страхового випадку, на підставі даних огляду пошкодженого транспортного засобу та/або додаткового обладнання, документів, зазначених у розділі 12 цього договору. Розмір страхового відшкодування в будь-якому випадку не може перевищувати розмір страхової суми за відповідним видом страхування та відповідних лімітів, якщо такі встановлені.

У разі надання страховику платіжного документа, що підтверджує самостійну оплату страхувальником (вигодонабувачем) вартості відновлювального ремонту та/або додаткових витрат страхувальника по КАСКО, страховик проводить виплату страхового відшкодування згідно пункту 13.2 цього договору в повному обсязі. У випадку, якщо страхувальник (вигодонабувач) прийняв рішення не проводити відновлювальний ремонт транспортного засобу та не надав страховику платіжний документ, що підтверджує оплату вартості відновлювального ремонту та/або додаткових витрат страхувальника по КАСКО, страховик проводить виплату страхового відшкодування за вирахуванням ПДВ.

Факт здійснення ТОВ «ОТП Лізинг» відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , підтверджується наявними у справі доказами, а саме рахунком ТОВ «Авторесурс Київ» № АК-0001126 від 02 березня 2021 року та платіжним дорученням № 16570 від 19 березня 2021 року, відповідно до яких вартість ремонту склала 101 981,08 грн (а. с. 8, 11).

За договором страхування № FA-00034006 від 12 листопада 2018 року, укладеним між ПрАТ «СГ «ТАС» та страхувальником, не передбачено зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування виключно з урахуванням звіту суб`єкта оціночної діяльності, складеним відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність».

Відповідно до акта огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 10 березня 2021 року, страхового акта № 10982/01/921 від 14 квітня 2021 року та розрахунку страхового відшкодування, який є додатком до вказаного страхового акта, а також умов договору добровільного страхування № FA-00034006 від 12 листопада 2018 рокурозмір страхового відшкодування за зазначеним страховим випадком склав 99 607,59 грн (101 981,08 майнова шкода - 2 373,49 франшиза) (а.с. 12, 15).

Ці кошти були сплачені позивачем згідно платіжного доручення № 176321 від 16 квітня 2021 року на рахунок ТОВ «ОТП Лізинг» в якості страхового відшкодування за додатковою угодою № FA-00114793 від 12 жовтня 2020 року до вказаного договору добровільного страхування(а.с. 5, 24).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено, що він на виконання умов генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № FA-00034006 від 12 листопада 2018 року та на підставі статті 25 Закону України «Про страхування» виплатив страхувальнику страхове відшкодування, отже у нього виникло право у розмірі виплаченого страхового відшкодування пред`явити вимоги до винної особи в ДТП.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, помилково послався на статті 22, 29, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки ці норми не регулюють виниклі правовідносини між позивачем ПрАТ «СГ «ТАС» та відповідачем ОСОБА_1 .

Вказані норми врегульовують відносини саме між відповідачем та його страховиком ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» з урахуванням умов, визначених ними у договорі (полісі) обов`язкового страхування № АР4062067 від 11 березня 2020 року.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначений порядок розрахунку шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу. Зокрема, згідно з частиною першою статті 29 вказаного Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Водночас розмір збитків, які були відшкодовані позивачем потерпілому, визначалися відповідно до реальної вартості запасних частин (матеріалів) та виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля (статті 22, 1192 ЦК України), тобто без урахуваннямфізичного зносу транспортного засобу.

У спірних правовідносинах діє принцип повного відшкодування шкоди, який закріплений у статті 1166 ЦК України, та реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу.

Відповідно до зазначеної норми особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Тобто особа, діями якої завдана шкода та яка застрахувала свою цивільну відповідальність, є належним відповідачем у справі, оскільки у разі недостатності виплаченої потерпілому суми страхової виплати, вона є зобов`язаною особою зі сплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

У зв`язку із заміною сторони кредитора у деліктному правовідношенні у межах фактичних витрат до позивача перейшло право вимоги у відповідній частині до відповідача, оскільки страхова виплата страховика відповідача є недостатньою для повного відшкодування завданої ним шкоди.

Отже, за змістом статті 993 ЦК України у системному зв`язку зі статтею 990 цього Кодексу та статтею 27 Закону України «Про страхування» можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 464/1937/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17, від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 03 грудня 2020 року у справі № 352/1384/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20.

Враховуючи, що вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, ПрАТ «СГ «ТАС» має право вимагати стягнення з ОСОБА_1 різниці між фактичною вартістю ремонту пошкодженого транспортного засобу та страховим відшкодуванням, виплаченим ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», що становить 39 796,98 грн.

Суд першої інстанції безпідставно послався як на підставу для відмови в задоволенні позову ПрАТ «СГ «ТАС» на необґрунтовані дії ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» щодо застосування коефіцієнту фізичного зносу при здійсненні розрахунку розміру страхового відшкодування та зменшення розміру страхової виплати на суму ПДВ, оскільки зазначені обставини за умови виплати на користь позивача страхового відшкодування у визначеному страховиком відповідачарозмірі не можуть бути предметом судового розгляду в межах позову страховика потерпілої особи до винуватця ДТП про відшкодування матеріальноїшкоди в порядку суброгації.

Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий (чи його страховик) звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічні по суті висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19) та від 09 листопада 2022 року у справі № 497/470/2021 (провадження № 61-20047св21).

Отже, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції помилково вважав, що оскільки фактичний розмір шкоди, завданої майну потерпілої особи, не перевищує ліміт відповідальності страховика відповідача за договором обов`язкового страхування, то підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми збитків немає.

Суд апеляційної інстанції також вважає необґрунтованим висновок районного суду про те, що виплата ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» страхового відшкодування ПрАТ «СГ «ТАС»була здійснена на умовах, коли позивач та третя особа досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З матеріалів витребуваної судом першої інстанції страхової справи, вбачається, що між страховиками учасників ДТП, яка мала місце 27 лютого 2021 року в м. Києві на просп. Степана Бандери, не укладалась угода про врегулювання страхового випадку, а саме щодо розміру страхового відшкодування, яке підлягає виплаті, на підставі пункту 36.2 статті 36 цього Закону і не була досягнута згода про розмір страхового відшкодування. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» провело страхову виплату у розмірі 57 335,61 грн на підставі наданих позивачем документів, у тому числі рахунку із СТО на суму 101 981,08 грн, застосувавши коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого автомобіля (25 148,62 грн) та зменшивши розмір відшкодування на суму ПДВ на запасні частини (16 996,85 грн) та франшизи, передбаченої полісом (2 500,00 грн) (а.с. 105-130).

Суд першої інстанції при вирішенні цього спору необґрунтовано взяв до уваги висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 752/4758/16-ц та від 16 лютого 2022 року у справі № 363/5092/18, які не є релевантними, виходячи зі змісту вказаних постанов та установлених обставин спірних правовідносин, які стосуються відшкодування шкоди в порядку суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов`язанні.

Таким чином, з огляду на те, що ПрАТ «СГ «ТАС»виконало свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування потерпілій особі завданих збитків у повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку, що сплачена позивачем на користь потерпілої особи сума матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП, яка не відшкодована страховиком відповідача, у розмірі 39 796,98 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 в порядку суброгації.

Стягнення різниці між сумою фактичних витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією з відповідача, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та сталій судовій практиці Верховного Суду.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ПрАТ «СГ «ТАС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Що стосується ухвали суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення за відповідною заявою представника відповідача, то її необхідно змінити в мотивувальній частині з огляду на наступне.

За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статті 141 ЦПК України.

Згідно із частиною другою статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 вересня 2025 року про відмову в задоволенні позову ПрАТ «СГ «ТАС» підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, то підстав для компенсації ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, немає.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення з мотивів, наведених у ній, не може бути залишена в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до положень частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 3 028,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 4 542,00 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 7 570,00 грн судового збору.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 вересня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» 39 796,98 грн (тридцять дев`ять тисяч сімсот дев`яносто шість гривень 98 копійок) матеріальноїшкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та 7 570,00 грн(сім тисяч п'ятсот сімдесят гривень) понесених витрат по сплаті судового збору.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

Г.І. Мостова

Д.О. Таргоній