Постанова від 16 грудня 2025 р. у справі №759/26491/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/12073/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 року м. Київ

Справа № 759/26491/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Петренко Н.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь залишок завданої шкоди у розмірі 198 754,39 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 23 серпня 2024 року о 16 год. 10 хв. в м. Києві по просп. Леся Курбаса відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є позивач, та автомобіля Citroen C4 Picasso, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням відповідача.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2024 р. у справі № 759/18062/24 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, що свідчить про його вину у спричиненні ДТП.

Згідно з висновком щодо вартості матеріального збитку від 04 вересня 2024 р. № 341/09-24, складеного оцінювачем Баранковим О.О. , вартість відновлювального ремонту автомобіля Mercedes-Benz становить 309 961,07 грн.

Моторним (транспортним) страховим бюро України було здійснено часткове відшкодування у розмірі 111 206,68 грн., тож різниця, що підлягає відшкодуванню відповідачем складає 198 754,39 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, відмовивши в позові на тій підставі, що позивачем не було доведено факту понесення ним витрат, які підлягали відшкодуванню відповідачем, водночас, висновок оцінювача щодо вартості відновлювального ремонту не є сам по собі достатнім доказом фактично понесених витрат.

Апелянт вважає, що такий висновок суду є помилковим, оскільки, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків, завданих потерпілому, останній має право пред`явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Враховуючи, що вартість відновлювального ремонту без урахування зносу - це ті збитки, які позивач має понести для відновлення свого порушеного права та втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, на користь позивача підлягало відшкодування саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу, тобто різниця між вартістю відновлювального ремонту без урахування зносу та виплаченим відшкодуванням.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем фактично понесених збитків є помилковим, оскільки він пред`явив позовну вимогу про відшкодування шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, яких особи вже зробила, так і ті, які змушена понести для відновлення свого порушеного права, у зв`язку з чим з відповідача на його користь підлягали стягненню 198 754,39 грн., оскільки сума страхового відшкодування складала 111 206,68 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, правом на подання відзиву не скористався, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду відповідно до частини другої статті 372 і частини третьої статті 360 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, обґрунтовуючи розмір понесених збитків, позивач посилався на висновок щодо вартості матеріального збитку та висновок про вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу, однак не довів фактичного понесення ним витрат на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля. Зокрема, до матеріалів справи не додано копій договорів на виконання ремонтних робіт, платіжних документів, що підтверджують оплату таких робіт та придбання необхідних запасних частин.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду, оскільки він не відповідає нормам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 12).

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2024 р. у справі про адміністративне правопорушення № 759/18062/24 відповідача ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.

Згідно з постановою суду, 23 серпня 2024 року о 16:10 год., керуючи автомобілем «Citroen C4», державний номерний знак НОМЕР_2 , по просп. Леся Курбаса в м. Києві, водій ОСОБА_3 не був уважним, не зреагував на зміну дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «Мерседес державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався попереду. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Своїми діями ОСОБА_3 порушив підпункт «б» пункту 2.3. і пункт 13.1. Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП (а.с. 34).

Постанова суду набрала законної сили 30 вересня 2024 року, в апеляційному порядку не оскаржувалася.

Згідно з висновком щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, № 341/09-24 та звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, від 04.09.2024 № 341/09-24 вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 153 156,97 грн., вартість матеріального збитку без урахування ПДВ - 133 610,81 грн., вартість відновлювального ремонту - 309 961,07 грн. (а.с. 13, 17).

Відповідно до ремонтної калькуляції ( додатку до звіту про оцінку вартості матеріального збитку), вартість запасних частин склала 245 006,40 грн. та малоцінних деталей - 4900,13 грн., всього - 249 906,53 грн., вартість робіт - 35 880 грн., а вартість фарбування - 24 174,54 грн.; додаткові витрати - 433,33 грн. (а.с. 20).

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № СА 1830195, цивільно правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 застрахована СК «Еталон», розмір страхової суми за шкоду, завдану майну, складав 160 000 грн. (а.с. 23).

23 серпня 2024 року о 17:15 год. позивач звернувся до СК «Еталон» з повідомленням про страховий випадок за участю ОСОБА_3 (а.с. 24).

23 жовтня 2024 року від Моторного (транспортного) страхового бюро України на банківський рахунок позивача надійшли кошти в сумі 111 206,68 грн., цільове призначення «Виплата по справі № 108963, згідно наказу № 3.1/21009 від 22.10.2024р., т.з. НОМЕР_1 » (а.с. 28).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частинами першою і другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до пунктів 9.1. і 9.4. статті 9 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин), страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Згідно з пунктом 22.1. статті 22 Закону № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо- транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону № 1961 визначено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо- транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Пунктом 36.1. статті 36 Закону № 1961 регламентовано, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

За змістом статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 року у справі № 205/7747/18, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 591/1861/22 вказано, що у випадку здійснення страхової виплати на рахунок потерпілого страховик зменшує розмір страхової виплати на суму ПДВ. Вказану суму страховик зобов`язаний доплатити у випадку надання доказів проведення відновлювального ремонту транспортного засобу на СТО, яке має статус платника ПДВ. Якщо докази ремонту відсутні, то компенсувати ПДВ не повинен ні страховик, ні винуватець. Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків відповідно до підпункту «а» пункту 193.1. статті 193 Податкового кодексу України). Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: фактичне здійснення ремонту автомобіля; чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ.

Відповідно до частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу було завдано збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 23 серпня 2024 року в м. Києві. Зазначена обставина встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили.

Моторне (транспортне) страхове бюро України виплатило позивачу відшкодування на суму 111 206,68 грн., при цьому вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача складає 309 961,07 грн.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц Верховний Суд зазначив, що «посилання судів попередніх інстанцій, як на підставу відмови у стягненні шкоди з ОСОБА_2 , на те, що витрати стягуються судом лише після проведення ремонтних робіт автомобіля та доведеності їх сплати є помилковими, не ґрунтуються на законі і не відповідають обставинам цієї справи. Позивачем заявлено вимоги, зокрема до ОСОБА_2 , про відшкодування заподіяної ним ОСОБА_1 шкоди (збитків) до яких законом віднесено також і витрати, які особа як вже зробила так і мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Позивачем надано докази на підтвердження завданих йому реальних збитків (вартості відновлювального ремонту) у розмірі 90 477,94 грн, а відповідачами не спростовано заявлений позивачем розмір шкоди будь-якими іншими належними доказами.»

У постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16 Верховний Суд зазначив, що посилання заявника у касаційній скарзі на необхідність позивачем відремонтувати автомобіль та надати акт виконаних робіт у підтвердження понесених збитків суперечить положенням статті 22 ЦК України відповідно до якої збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Зі змісту вказаної норми вбачається, що до збитків належать і витрати, які особа понесе у майбутньому. Крім того, жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов`язок потерпілого надати акт виконаних робіт, тоді як розмір понесених збитків підтверджується висновком експертизи.

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18 зазначив, що посилання апеляційного суду як на підставу відмови у стягненні шкоди у визначеному позивачем розмірі на те, що позивач не надала доказів на підтвердження факту проведення відновлювального ремонту транспортного засобу, є помилковими. Позивачем заявлено вимоги про відшкодування заподіяної відповідачем шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, що особа вже зробила так і ті, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано доказів на підтвердження фактичного понесення ним витрат на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля.

Зі змісту ремонтної калькуляції ( додатку до звіту про оцінку вартості матеріального збитку) вбачається, що вартість запасних частин, які підлягають заміні, становить 245 006,40 грн. та малоцінних деталей - 4900,13 грн., разом - 249 906,53 грн.; вартість фарбування - 24 174,54 грн.; додаткові витрати - 433,33 грн.

Проте, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного виконання робіт з ремонту автомобіля позивача виконавцем, який є платником податків на додану вартість, тому розмір витрат, визначених у ремонтній калькуляції, на придбання запасних частин для ремонту та для фарбування автомобіля (274 081,07 грн.), підлягає зменшенню на суму податку на додану вартість, тобто на 20% (54 816,21 грн.), що в результаті складатиме 219 264,86 грн.

При цьому, згідно ремонтною калькуляцією вартість виконання робіт по ремонту автомобіля складає 35 880 грн.

Отже, загальний розмір вартості відновлювального ремонту автомобіля позивача, без ПДВ, становить : 219 264 грн. 86 коп. + 35 880 грн.= 255 144,86 грн.

З огляду на те, що позивачу частково відшкодовано витрати на відновлювальний ремонт автомобіля в розмірі 111 206,68 грн., тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі : 255 144 грн. 86 коп. ( вартість відновлювального ремонту без врахування ПДВ) - 111 206 грн. 68 коп. = 143 939 грн. 18 коп. Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведених норм матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в позові.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позивачем за подання позовної заяви було сплачено 1988 грн., за подання апеляційної скарги - 2385,04 грн., а позовні вимоги задоволені на 72,42 %, то відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягають витрати по сплаті судового збору на суму 3166 грн. 62 коп.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 143 938 ( сто сорок три тисячі дев`ятсот тридцять вісім) грн. 18 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3166 грн. 62 коп.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.