Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №441/1618/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 441/1618/25 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.

Провадження № 22-ц/811/265/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А.Левика, М.М. Шандри

секретар: Чиж Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , просила також зобов`язати відповідні органи внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування заявленого позову зазначала, що проживає в квартирі АДРЕСА_1 відкрито та добросовісно. Сама несе витрати по оплаті всіх комунальних послуг. Формальною власницею квартири є її мати ОСОБА_2 , яка понад 28 років не проживає в квартирі, не бере участі в її утриманні, комунальні послуги не сплачує та не цікавиться спірним житлом.

Оскаржуваним заочним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено.

Заочне рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що суд припустився помилки, вважаючи, що обізнаність про власника автоматично скасовує право на набувальну давність. Суд не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/17274/17, у якій вказано, що добросовісність володіння полягає не у невіданні про власника, а у тому, що володілець вважає, що він має право володіти майном, оскільки власник від нього відмовився або самоусунувся. Стверджує, що її мати понад 25 років залишила квартиру та не виявляє жодного інтересу до своєї власності. Протягом всіх цих років вона безперервно, відкрито та добросовісно володіє цим житлом, здійснює всі платежі та капітальні ремонти, що підтверджується доданими до справи доказами. Таким чином є підстави для визнання за нею права власності за набувальною давністю.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 скаргу підтримала з підстав, наведених у ній, просила скаргу задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась. З матеріалів справи вбачається, що остання проживає у росії.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Володіння без правової підстави – це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння як підставу для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном.

Набуття права власності за набувальною давністю є первинним способом виникнення права власності, для застосування якого необхідна наявність усіх законодавчо визначених умов у сукупності: добросовісність заволодіння майном, безтитульність володіння (відсутність будь-якої правової підстави володіння чужим майном), відкритість володіння та його безперервність протягом встановленого законом строку. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу (договору купівлі-продажу, оренди тощо) виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому випадку володілець володіє майном не як власник. Також позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. (Такий висновок викладений у постанові ВС від 15 липня 2025 року, справа № 927/773/24).

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року (справа № 910/17274/17 не вбачала підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Матеріалами справи і судом встановлено, що згідно довідки ОСОБА_3 (відповідачці) в цілому на праві особистої власності належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності набуто на підставі договору дарування , посвідченого Городоцькою держнотконторою від 27.04.1994 року за реєстровим номером 1555 (а.с.6).

За вказаною адресою зареєстрована і проживає позивачка ОСОБА_1 , яка є дочкою відповідачки ОСОБА_2 .

Згідно показів свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірній квартирі також зареєстрована, але не проживає сестра позивачки – ОСОБА_6 .

Також свідки пояснили, що у власниці квартири троє доньок.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка в цій квартирі проживала і проживає як член сім`ї відповідачки, спірна квартира належить на праві власності її матері ОСОБА_2 , остання залишила майно за собою і не відмовилася від такого, безперервність користування та утримання квартири в конкретній ситуації не є безумовною та достатньою підставою для набуття права власності на неї за правилами статті 344 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на вказане майно за набувальною давністю відсутні. Сам по собі факт користування квартирою, сплата комунальних послуг та проведення ремонтних робіт у ній не є підставою для виникнення у позивачки права власності за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги про те, що власник квартири відмовилась від своєї власності, оскільки протягом 25 років не цікавиться нею не спростовують необхідності доведення позивачкою добросовісності та безтитульності володіння.

Безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Разом з тим, позивачка проживає у квартирі як член сім`ї її власника, завжди знала, що власником квартири є її мати.

Відповідно до ч.1 ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Вирішуючи спір, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 11 вересня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А.Левик

М.М. Шандра