Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №463/9052/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/9052/25 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/811/283/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Провадження № 22-ц/811/356/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

секретар: Л.М. Чиж

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 22 грудня 2025 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 12 січня 2026 року у справі за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в:

23.09.2025 року фізична особа підприємець ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу у розмірі 359 245,30 гривень.

В обґрунтування позову посилалася на те, що вона є власником автомобіля марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 , та як фізична особа-підприємець займається господарською діяльністю з надання автомобілів в оренду. 14.11.2023 року відповідач, керуючи її транспортним засобом, порушив вимоги ПДР та здійснив ДТП, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження. Розмір збитків, завданих пошкодженням автомобіля, становить 359245,30 гривень, які відповідач у добровільному порядку не відшкодував, у зв`язку з чим просила зазначені кошти стягнути в судовому порядку.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 шкоду, пов`язану з пошкодженням транспортного засобу у розмірі 359245,30 гривень (триста п`ятдесят дев`ять тисяч двісті сорок п`ять гривень 30 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2873,69 гривень.

Оскаржуваним додатковим рішенням заяву представника позивача - адвоката Домашенка Дениса Миколайовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_3 - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,0 гривень (дев`ять тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні решти вимог заяви - відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 – Ганусяк Олег Ігорович.

Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначив, що обґрунтовуючи пред`явлені позовні вимоги, позивач посилався на постанову Франківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року у справі № 465/9818/23, якою відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. При цьому, постановляючи оскаржуване рішення, суд вважав, що зазначена вище постанова підтверджує факт завдання шкоди позивачу, її розмір та наявність причинно-наслідкового зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою та пошкодженнями транспортного засобу, зазначеними у звіті оцінювача. Вважає зазначений висновок суду першої інстанції необгрунтованим та таким, що суперечить нормам процесуального права та практиці Верховного Суду, згідно якої наявність постанови у справі про адміністративне правопорушення не звільняє позивача від обов`язку довести всі елементи цивільно-правової відповідальності, зокрема розмір шкоди та причинний зв`язок. Аналіз постанови Франківського районного суду м. Львова від 27.12.2023 року у справі № 465/9818/23 свідчить про те, що у ній не досліджувались технічні характеристики пошкоджень транспортного засобу, не встановлювався перелік конкретних ушкоджень транспортного засобу, не досліджувалась їх вартість, не аналізувався причинно-наслідковий зв`язок між кожним пошкодженням і механізмом ДТП та не досліджувалась можливість наявності попередніх пошкоджень та альтернативних причин їх спричинення. Отже, зазначена постанова не містить висновків, на які посилався позивач та з якими погодився суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Вважає, що судом першої інстанції не враховано матеріали адміністративної справи, що призвело до того, що суд фактично підмінив встановлення механізму ДТП припущеннями, які ґрунтувалися виключно на односторонньому звіті оцінювача, який суперечить відповіді Управління патрульної поліції у Львівській області, згідно якої пошкодження автомобіля марки «KIA SPORTAGE» мали місце з правого боку та носили незначний характер. При цьому, будь-які пошкодження лівої частини автомобіля в матеріалах адміністративної справи не зафіксовані. Посилаючись в оскаржуваному рішенні на звіт оцінювача № 22/04-25 від 11.04.2025 року, згідно якого розмір завданої позивачу шкоди становить 359 245,30 грн, суд не врахував, що такий складено через приблизно 17 місяців після дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим такий не може доводити, що наявні в автомобіля пошкодження відносяться саме до ДТП, яка мала місце 14.11.2023 року. Вважає, що звіт оцінювача має суттєві дефекти вихідних даних (невідповідність дат, відсутність підтвердження огляду), є неперевіреним у ключовій частині (первинна фіксація ушкоджень), не доводить реальних збитків (а лише «розрахункову вартість») та не доводить причинного зв`язку між усіма заявленими пошкодженнями та дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 14.11.2023 року. Звіт експерта без підтвердження первинної фіксації ушкоджень автомобіля є недостовірним доказом у справі, а відтак не підлягає врахуванню судом. При цьому, в матеріалах справи відсутні належні докази понесення позивачем будь-яких витрат на ремонт автомобіля, що унеможливлює встановлення розміру заподіяних збитків, які мають бути реальними, а не можливими. Разом з тим, звіт оцінювача, який не підтверджений реальними платежами, не може замінити собою відповідні фінансові документи. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів досудового врегулювання позивачем спору. Посилаючись на надіслання відповідачу вимоги про добровільне відшкодування шкоди в розмірі 359 245,30 грн, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження змісту цієї вимоги та долучення до такої розрахунку завданої шкоди. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд також не врахував відсутність у матеріалах справи договору, який би підтверджував існування між сторонами правовідносин користування автомобілем, умови передачі транспортного засобу, обсяг прав та обов`язків сторін, відповідальність за пошкодження та порядок фіксації технічного стану автомобіля. Зазначив, що в оскаржуваному рішенні відсутні мотиви відхилення доводів сторони відповідача, що порушує принцип змагальності та рівності сторін, а також не відповідає стандарту мотивованості судового рішення, оскільки сторона, яка програла спір, позбавлена можливості зрозуміти, чому її аргументи суд визнав необгрунтованими.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Додаткове рішення оскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначив, що звертаючись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, позивач не довів розумність та співмірність понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, відповідність їх суми складності справи, ціні позову та обсягу наданих послуг. При цьому, у поданій позивачем заяві відсутній переконливий аналіз, чому саме такий обсяг робіт був необхідним, чому саме така вартість є співмірною для справи цієї категорії та чому заявлена сума містить оплату дій, які не належать до витрат, пов?язаних з розглядом справи. Як убачається з долучених до заяви доказів, заявник включив до опису робіт адвоката послугу з підготовки та подачі заяви про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат. Витрати такого характеру не належать до витрат, пов?язаних з розглядом справи по суті, та не підлягають стягненню в порядку додаткового рішення, оскільки їх компенсація породжувала б нескінченний процес формування нових витрат виключно з метою їх подальшого відшкодування. Крім того, серед послуг адвоката, наданих позивачу, зазначено дії, які за своєю суттю належать до адміністративної справи (ознайомлення з матеріалами справи про адмінправопорушення), а не до цивільної справи про відшкодування шкоди. Крім того, заявник включав до складу витрат на професійну правничу допомогу дії, які за своєю правовою природою відносяться до досудового етапу врегулювання спору, зокрема підготову та направлення досудової вимоги, аналіз підстав для звернення до суду, попередню правову оцінку спору тощо. Натомість досудова діяльність передує відкриттю провадження у справі, здійснюється поза межами судового процесу, не перебуває під процесуальним контролем суду та не є обов?язковою у справах цієї категорії. Отже, не кожна правнича допомога автоматично є судовими витратами, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, згідно якої витрати на досудові консультації, підготовку претензій або загальний аналіз перспектив спору не підлягають компенсації, якщо сторона не довела їх необхідність саме для судового розгляду, а не для загальної підготовки позиції. У даній справі позивач не довів, що досудова вимога була обов?язковою умовою звернення до суду, що без цих дій подання позову було б неможливим та що такі витрати є невід?ємною частиною саме судового розгляду, а не загальної підприємницької або правової діяльності ФОП. Витрати на досудову правничу допомогу не є судовими витратами у розумінні ЦПК України та не підлягають компенсації за рахунок відповідача. Вважає, що ухвалюючи додаткове рішення, суд не перевірив дотримання заявником вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо своєчасного та процесуально коректного звернення з вимогою про компенсацію судових витрат та подання відповідних доказів.

Просить додаткове рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяву представника позивача - адвоката Домашенка Дениса Миколайовича про ухвалення додаткового рішення відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - Ганусяк О.І. скарги підтримав з підстав, наведених у ній, просив скарги задоволити.

Представник ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_5 проти скарг заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних мотивів.

Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода ).

Згідно ст.1166 ЦК України шкода завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Судом встановлено, що позивач ФОП ОСОБА_3 є власником автомобіля марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 15).

14 листопада 2023 року о 10 год. 15 хв. відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 по вул.Ак.Сахарова,7А у м.Львові порушив п.п. 2.3б, 2.10, 10.3, 13.1 ПДР та здійснив ДТП, від якої автомобіль «KIA SPORTAGE» отримав механічні пошкодження. Будучи учасником ДТП, місце події ОСОБА_1 покинув.

Постановою Франківського районного суду м.Львова від 27.12.2023 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн в дохід держави (а.с.27-28).

Згідно висновку щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 22/04-25 від 11 квітня 2025 року, розмір заподіяної шкоди внаслідок пошкодження автомобіля марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 становить 359 245,30 гривень (а.с.29-47).

03 червня 2025 року ФОП ОСОБА_3 направила відповідачу вимогу про відшкодування збитків, завданих пошкодженням належного їй транспортного засобу, в якій вимагала протягом семи календарних днів з моменту одержання цієї вимоги сплатити на її користь суму збитку, завданого пошкодженням автомобіля марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 в розмірі 359 245,30 гривень (а.с.48).

10.06.2025 року ОСОБА_1 отримав зазначену вище вимогу про відшкодування шкоди, однак станом на час звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми завданих збитків таку не виконав.

Задовольняючи позов фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем пред`явлених до ОСОБА_1 позовних вимог, який не надав належних доказів на їх спростування. Суд вважав, що вина відповідача у вчиненні ним 14 листопада 2023 року дорожньо-транспортної пригоди та заподіянні шкоди позивачу доводиться преюдиційним судовим рішенням, а саме постановою Франківського районного суду м.Львова від 27.12.2023 року про притягнення його до адміністративної відповідальності, яка ним не оскаржувалася та набрала законної сили. Визначаючи розмір завданої шкоди, суд врахував наданий позивачем звіт, який вважав належним та допустимим доказом на підтвердження пред`явлених ФОП ОСОБА_3 позовних вимог. При цьому, суд виходив з того, що відсутність договору оренди транспортного засобу, за умови підтвердження права власності позивача на автомобіль та факту вчинення ДТП з вини відповідача, не впливає на виникнення права на відшкодування шкоди.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, ФОП ОСОБА_3 покликалася на те, що 14 листопада 2023 року відповідач ОСОБА_1 , керуючи належним їй на праві власності автомобілем марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 , спричинив дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої зазначеному транспортному засобу було завдано значних механічних пошкоджень, вартість відновлювального ремонту на усунення яких становить 359 245,30 грн.

Як убачається з матеріалів адміністративних справ № 465/9818/23 та № 465/9821/23, копії яких долучено позивачем до матеріалів даної справи, 14 листопада 2023 року відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем марки «HONDA CIVIK», р.н. НОМЕР_2 , не зупинившись, продовжив рух та покинув місце події.

Згідно наданих ОСОБА_1 пояснень від 15.11.2023 року, зіткнення автомобіля, яким він керував, та автомобіля марки «HONDA CIVIK» було незначним. Оскільки водій автомобіля марки «HONDA CIVIK» після зіткнення транспортних засобів з належного йому автомобіля не вийшов, він покинув місце події, так як поспішав.

З пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 14 листопада 2023 року, наданих ОСОБА_6 , вбачається, що отримані автомобілем марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 , пошкодження полягали у наявності потертостей на двох дверках правої сторони транспортного засобу.

Разом з тим, як убачається з фототаблиці пошкоджень транспортного засобу «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 , яка є додатком до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 22/04-25 від 11 квітня 2025 року, наданого позивачем на обгрунтування позовних вимог, пошкодження на досліджуваному автомобілі зафіксовано з лівої сторони, що не відповідає обставинам, встановленим в ході розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 14 листопада 2023 року, зокрема схемі ДТП.

Крім того, згідно листа Управління патрульної поліції у Львівській області № 7-аз/41/12/03-2026 від 15.01.2026 року відповідно до інформаційної підсистеми «ДТП» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції» внаслідок ДТП, яка мала місце 14.11.2023 року, зафіксовані механічні пошкодження бокової правої сторони транспортного засобу марки «KIA SPORTAGE», номерний знак НОМЕР_1 .

При цьому, колегія суддів враховує, що згідно висновку експерта щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 22/04-25 від 11 квітня 2025 року, яким ФОП ОСОБА_3 обґрунтовує розмір заподіяної їй шкоди, огляд досліджуваного автомобіля марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 проведено 05 березня 2025 року, тобто майже через 16 місяців після вчинення ДТП.

Враховуючи наведене, зазначений висновок експерта, яким встановлено вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «KIA SPORTAGE», р.н. НОМЕР_1 , не може вважатися належним та достовірним доказом на підтвердження заявленого ФОП ОСОБА_3 розміру майнової шкоди на момент ДТП, оскільки огляд автомобіля на момент його проведення - 05 березня 2025 року не може підтверджувати характер пошкоджень автомобіля, завданих безпосередньо під час дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 14 листопада 2023 року.

З наведених мотивів, колегія суддів вважає позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 недоведеними, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17, додаткове рішення – це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу».

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Личаківського районного суду міста Львова від 22 грудня 2025 року, то і додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 12 січня 2026 року, яким вирішено питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, також підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 22 грудня 2025 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 12 січня 2026 року задоволити.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 22 грудня 2025 року та додаткове рішення Личаківського районного суду міста Львова від 12 січня 2026 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра