Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №461/7596/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/7596/25 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/811/692/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 27 квітня 2021 року між сторонами укладено Генеральний кредитний договір №ГКД-884066.1. Згідно кредитного договору його сторони погодили, що Банк зобов`язується відкрити Позичальнику відновлювальну кредитну лінію, в межах котрої надавати йому кредити (Транші) на споживчі потреби у розмірі та на умовах, визначених цим Договором, а Позичальник зобов`язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування ними та інші платежі в порядку, розмірі та в строки (терміни), що передбачені цим Договором та діючими Тарифами Банку. Максимальна сума заборгованості Позичальника за наданими Банком траншами становить 300 000 грн., включаючи витрати на страхові платежі (у разі наявності). Рішення щодо надання кредитних коштів Банком приймається за кожним Траншем окремо та зобов`язання Банку щодо надання траншів в рамках цього договору є відкличними. Строк дії кредитної лінії становить 120 місяців з дати її відкриття, строк дії окремого Траншу, який надається Клієнту в рамках кредитної лінії, становить 60 місяців (п. 1.2. Кредитного договору).

У відповідності до п. 1.4. Кредитного договору за користування Траншем Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на маржу Банку (15%), що на момент підписання Кредитного договору становить 19,5% річних, а також плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни визначені згідно з актуальним графіком щомісячних платежів в розмірі 2,5% річних від початкової суми кожного траншу, що буде відображена в графіку платежів у конкретному цифровому виразі.

23 вересня 2021 року в рамках Кредитного договору було видано транш за номером №G02.10701.008717656 у розмірі 88 711 грн. зі сплатою 19,5% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач повністю виконав свої зобов`язання, згідно кредитного договору, однак відповідач не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором. Останній платіж боржником здійснено 18 грудня 2024 року. Отже, сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 16 липня 2025 року становить 71 796 грн 00 коп. Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатила заборгованість за кредитним договором, у тому числі кредит, відсотки за користування кредитом та інші обов`язкові платежі.

З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором у сумі 71 796 грн 00 коп. та суму понесених витрат на сплату судового збору у розмірі 3028 грн 00 коп.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок – компенсації витрат на правничу допомогу.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині компенсації витрат на правничу допомогу в розмірі 6000, 00 грн.

Вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу, за власної ініціативи, неправомірно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, за відсутності відповідного клопотання від сторони Позивача.

Звертає увагу суду, що позивач, не надав у межах розгляду справи судом першої інстанції, у будь-якій формі заперечення щодо заявленого Відповідачем розміру судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті.

Покликається на те, що до суду разом із відзивом відповідачем надано документи, що підтверджують факт надання адвокатом правничої допомоги, згідно із якими, очікувані витрати відповідача на професійну правничу допомогу становлять 12 000,00 грн.

Вважає, що не надаючи свої заперечення у межах будь-якого процесуального документа та під час судового розгляду у суді першої інстанції щодо заявленого розміру судових витрат відповідачем, позивач фактично погодився із вказаним розміром судових витрат відповідача та втратив своє право на заперечення щодо їх нібито завищеності та неспівмірності з обсягом наданих послуг адвокатом, а у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення розміру судових витрат за відсутності поданого позивачем клопотання про зменшення таких судових витрат.

Просить рішення Галицького районного суду м.Львова від 18 лютого 2026 року по справі в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити, стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 11 вересня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 27 квітня 2021 року між сторонами укладено Генеральний кредитний договір №ГКД-884066.1.

Згідно кредитного договору, його сторони погодили, що банк зобов`язується відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію, у межах котрої надавати йому кредит (транші) на споживчі потреби у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування ними та інші платежі в порядку, розмірі та в строки (терміни), що передбачені цим договором та діючими тарифами банку. Максимальна сума заборгованості позичальника за наданими банком траншами становить 300000 грн, включаючи витрати на страхові платежі (у разі наявності). Рішення щодо надання кредитних коштів банком приймається за кожним траншем окремо та зобов`язання банку щодо надання траншів у рамках цього договору є відкличними.

Строк дії кредитної лінії становить 120 місяців з дати її відкриття, строк дії окремого Траншу, який надається Клієнту в рамках кредитної лінії, становить 60 місяців (п. 1.2. Кредитного договору).

У відповідності до п. 1.4. Кредитного договору за користування Траншем Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на маржу Банку (10%), що на момент підписання Кредитного договору становить 19,5% річних, а також плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни визначені згідно з актуальним графіком щомісячних платежів в розмірі 2,5% річних від початкової суми кожного траншу, що буде відображена в графіку платежів у конкретному цифровому виразі.

Згідно п.1.8. Кредитного договору, позичальник заявляє про виконання Банком в повному обсязі вимог щодо інформування Позичальника, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», підтверджує своє волевиявлення щодо отримання Кредиту та укладає Кредитний договір в один із наступних способів, зокрема: шляхом переходу з будь-якого абонентського номеру за вказаним у смс-повідомленні URL-посиланням, після чого ознайомлюється з умовами отримання та підтверджує свою згоду на його отримання натиснувши кнопку «Підтверджую»; шляхом скерування з абонентського номера телефону, вказаного у Розділі 3 даного Договору ( НОМЕР_1 ), коду, отриманого за допомогою СМС-повідомлення згідно п 1.7.4.1., п. 1.7.4.2. на номер 3553.

23 вересня 2021 року в рамках кредитного договору було видано транш за номером №G02.10701.008717656 у розмірі 88711 грн, підтвердженням чого є належним чином засвідчені копії меморіальних ордерів, наявних у матеріалах справи. Одночасно з видачею Траншу відповідачу було надіслано Графік щомісячних платежів за Траншем (згідно п. 1.3. Кредитного договору).

Таким чином, позивач повністю виконав свої зобов`язання, згідно кредитного договору, що підтверджується меморіальними ордерами. Однак, позивач вважає, що відповідач не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін, не сплатила нараховані відсотки, комісію та інші платежі за Кредитним договором.

Останній платіж боржником здійснено 18 грудня 2024 року.

Сума боргу відповідача за кредитним договором, згідно розрахунку позивача, станом на 16 липня 2025 року становить 71796 грн 00 коп. та включає у себе: прострочений борг ? 44800 грн 01 коп.; прострочені проценти – 8577 грн 00 коп.; прострочена плата за обслуговування кредиту – 18418 грн 99 коп.

Заборгованість відповідача також обґрунтовано випискою по особовому рахунку № НОМЕР_2 та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 16.07.2025 року.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, 12 червня 2025 року на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань. Згідно даної вимоги, позивач вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги, виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також, відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в 30-денний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позичальником ОСОБА_1 за період користування кредитними коштами, а саме з 23 вересня 2021 по 16 липня 2025 сплачено плату за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 79215 грн 79 коп. Отже, сума внесена відповідачем у рахунок погашення кредиту на виконання частини правочину, яка в силу вимог закону, є нікчемною, фактично перебільшує розмір законних та підставних (з врахуванням наведених вище положень щодо нікчемності правочину) вимог банку.

Також, суд встановив, що ОСОБА_1 , як дружині військовослужбовця ОСОБА_3 , не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором, оскільки на неї поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц).

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 оскаржує рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2026 року, виключного в частині розміру судових витрат визначених судом першої інстанції на правничу допомогу у зв`язку з чим, колегія суддів не перевіряє законність рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2026 року в іншій частині.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін щодо розподілу судових витрат, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору (справи), прийшов до висновку про те, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000 гривень не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та дійшов висновку, що вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції слід задовольнити частково та стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 6000,00 гривень - витрат сторони на правничу допомогу, що суд вважає адекватним розміром, з врахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду стороною документів, їх значення для спору (справи).

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).

Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що 17 листопада 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Іваницьким А.М. укладено договір про надання правничої допомоги (а.с. – 95). За змістом пункту 4.2 договору сторони узгодили фіксований розмір гонорару, який становить 12 000,00 грн., вказаний розмір гонорару адвоката враховує час, який буде витрачений адвокатом на надання правничої допомоги згідно з цим договором. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також, до матеріалів справи долучено квитанцію до прибуткового касового ордеру №17112025 від 17 листопада 2025 року, яка підтвержує оплату гонорару в розмірі 12 000 грн.

Не погоджуючись із розміром витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн, які суд першої інстанції стягнув на її користь, відповідачка в апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції з власної ініціативи неправомірно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу за відсутності відповідного клопотання позивача.

Однак, такі твердження є помилковмим, з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що 04 грудня 2025 року на адресу Галицького районного суду м.Львова, від представника АТ «Ідея Банк» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн., вважаючи їх явно завищеними та такими, що не відповідають складності справи.

Наголошує, що предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову становить лише 71796 грн., а розмір заявленої правничої допомоги у розмірі 12 000 грн. становить аж 16,7% від ціни позову.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

З огляду на наведене, враховуючи наявність заперечень позивача щодо заявленого відповідачкою розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції мав правові підстави оцінити заявлений розмір таких витрат на предмет їх реальності, необхідності та розумності і, з урахуванням конкретних обставин справи, не присуджувати їх у повному обсязі.

Отже, доводи апеляційної скарги про неправомірне зменшення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу з власної ініціативи є безпідставними.

Оцінюючи обґрунтованість заявленого стягувачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи, колегія суддів зауважує таке.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова від 12 квітня 2023 року у справі № 346/4401/18, провадження № 61-7466св22).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. […] У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Колегія суддів вважає, що заявлена відповідачем сума витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. не може бути безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

З врахуванням заяви іншої сторони про зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу як неспівмірних колегія суддів констатує, що заявлені витрати апелянта в розмірі 12 000 грн. є дещо завищеними та не відповідають витраченому адвокатом часу та обсягу наданих адвокатом послуг, що полягали у складанні відзиву на позовну заяву (а.с. – 74-86) та заперечення на відповідь на відзив (а.с. – 135-140).

При цьому колегія суддів зауважує, що адвокат Іваницький А.М., який представляв інтереси в суді першої інстанції не брав участі в судових засіданнях в суді першої інстанції, які відбулись 26 листопада 2025 року, 19 січня 2026 року та 18 лютого 2026 року.

Натомість, в судових засіданнях інтереси відповідачки ОСОБА_1 представляв адвокат Кукурудза М.В., що підтверджується протоколами судового засідання.

Враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та взаємовідносин між сторонами, керуючись принципами справедливості та верховенства права, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені судові витрати на надання професійної правничої допомоги, в розмірі 12 000 грн у даному випадку є завищеними, оскільки не є співмірним із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих ним послуг.

Таким чином, з огляду на те, що предметом спору є стягнення заборгованості, тобто справа відноситься до малозначних, беручи до уваги заперечення позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який зменшив розмір витрат на правничу допомогу, із 12 000 грн до 6 000 грн.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.