Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №461/6902/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/6902/25 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/811/1778/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2025 року АТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 14 липня 2022 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №М33.33886.009610188, згідно якого відповідачка отримала кредит в розмірі 50 000 грн., зі сплатою 79,99 % річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів.

Позивач повність виконав свої зобов`язання згідно кредитного договору, що підтверджується належним чином засвідченими копіями доказів видачі кредиту.

Однак, ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання, передбачені договором, внаслідок чого станом на 17 червня 2025 року у неї утворилась заборгованість перед банком в розмірі 107 550,08 грн.

У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, 06 травня 2025 року на її адресу направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань.

Згідно цієї вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги до неї будуть здійснені заходи щодо примусового стягнення заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора.

На даний час ОСОБА_1 продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.

З врахуванням зазначених обставин, Банк просив стягнути з відповідачки заборгованість за договором кредиту №М33.33886.009610188 від 14 липня 2022 року в розмірі 107550,08 грн. та судовий збір у розмірі 3028 грн.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за договором кредиту №М33.33886.009610188 від 14 липня 2022 року в розмірі 107550.08 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» сплачений судовий збір в розмірі 3028 грн.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що її не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, яку розглянуто формально, у зв`язку з чим вона не змогла реалізувати право на захист.

Суд не дослідив належним чином наданий банком розрахунок заборгованості, зокрема, правильність нарахування відсотків за користування кредитними коштами, підставність нарахування додаткових платежів, а також фактичні платежі за кредитом.

Застосована банком процентна ставка є надмірною та призводить до істотного дисбалансу прав сторін.

В розрахунку заборгованості не враховано часткові платежі, здійснені нею за кредитним договором, що вплинув на розмір заборгованості.

Банк відмовив їй у реструктуризації заборгованості, що свідчить про відсутність бажання врегулювати спір в досудовому порядку

Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

15 червня 2026 року на адресу суду від представника АТ «Ідея Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому банк покликається на те, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійним обставинам справи (а.с. 76).

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони по справі – ОСОБА_1 та АТ «Іджея Банк» належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку в електронному вигляді судових повісток-повідомлень до їхніх електронних кабінетів (а.с. 85, 86).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судове засідання сторони не з`явилися, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, беручи до уваги, що явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи без участі сторін.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення –11 вересня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 14 липня 2022 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №М33.33886.009610188, згідно якого банк надає позичальнику кредит на споживчі цілі, а позичальник отримує його на наступних умовах: тип кредиту – мобільний (п.1.1. договору), сума кредиту – 50 000 грн. (п.1.2. договору), процентна ставка та тип – 79,99 % річних - фіксована (п.1.3. договору), строк кредиту - 24 місяців (п.1.4. договору.

Так, на підтвердження своїх вимог позивачем долучено до матеріалів справи: договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк», що розміщений на офіційному веб-сайті банку; кредитний договір з додатками (оригінали наявні у позивача); виписку з особового рахунку по кредитному договору відповідача; довідку-розрахунок кредитної заборгованості; вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань; докази направлення вимоги відповідачу.

Встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання згідно умов договору кредиту, що підтверджується копіями меморіальних ордерів №4221627 та № 4221629 від 14 липня 2022 року та випискою по рахунку.

Відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані відсотки, комісію, та інші платежі за кредитним договором.

У зв`язку із невиконанням умов договору кредиту №М33.33886.009610188 від 14 липня 2022 року утворилась заборгованість, яка згідно довідки - розрахунку заборгованості станом на 17 червня 2025 року становить 107 550,08 грн. та складається із простроченого боргу в розмірі 46 154,90 грн. та прострочених процентів – 61 395,18 грн.

Як вбачається із наявної у матеріалах справи виписки з особового рахунку по кредитному договору, останній платіж ОСОБА_1 по кредитному договору здійснено 17 листопада 2022 року.

У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, на адресу відповідачки банком було направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань від 06 травня 2025 року.

Згідно даної вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачку було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги Банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора.

Однак, ОСОБА_1 належним чином не відреагувала на вимогу та зобов`язань за вищезгаданим договором кредиту не виконала.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачка зобов`язана повернути борг позивачу, а позивач вправі вимагати його стягнення, відповідачка в свою чергу порушила умови договору, не погасила заборгованість в добровільному порядку, а тому позов підлягає до задоволення в межах заявлених позивачем вимог.

З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, стороною відповідача не заперечується сам факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, натомість наголошує, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам відзиву щодо несправедливості умов кредитного договору, рефінансування попереднього кредиту, відсутності належного розрахунку заборгованості та первинних бухгалтерських документів.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Як вбачається з наданої позивачем виписки з рахунку відповідача (а.с. – 22) та меморіальних договорів (а.с. – 21), відповідачка отримала кредитні кошти в сумі 50 000 грн., користувалася такими коштами, періодично погашала тіло кредиту та відсотки.

Останній платіж по сплаті процентів та тіла кредиту відповідачкою здійснено 17 листопада 2022 року.

Отже, надана позивачем виписка про рух коштів по картці підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також розмір заборгованості за кредитом, який додатково підтверджується довідкою розрахунком заборгованості (а.с. – 23).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що наявні у справі докази в своїй сукупності підтверджують погодження сторонами всіх істотних умов договору, факт надання позивачем відповідачці ОСОБА_1 кредитних коштів, користування ними та не повернення відповідачкою наданих позивачем коштів.

Враховуючи, що між сторонами досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, відповідно до вимог статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, зобов`язання за ним, за приписами статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

При цьому відповідачка, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду розрахунку на спростування розрахунку заборгованості, наданого АТ «Ідея Банк».

Разом з цим, відповідачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення нею тіла кредиту, не спростувала тверджень позивача про наявність у неї заборгованості по тілу кредиту та процентах саме у такому розмірі.

Посилання апелянта на те, що її не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, яку розглянуто формально, у зв`язку з чим вона не змогла реалізувати право на захист є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Встановлено, що повідомлення сторін про розгляд справи було здійснено шляхом скерування судових повідомлень на їх поштову та електронну адреси, а також через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України (через веб-сайт Галицького районного суду м. Львова).

В оголошенні про виклик ОСОБА_1 у судове засідання 16 квітня 2026 року роз`яснені наслідки неявки в судове засідання ( а.с. 49).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17, захист порушених прав та інтересів Банку, як кредитора за Кредитним договором, шляхом стягнення заборгованості за ним, не може буде поставлено у залежіть від того, забирає боржник (відповідач) адресовану йому кореспонденцію з поштового відділення, чи ні, оскільки це є вибором самого відповідача, що жодним чином не залежить від дій чи волі Позивача чи будь-яких інших осіб.

Судом першої інстанції направлялися на адресу відповідачки судові повістки рекомендованим повідомленням про вручення (а.с.50, 51), однак повернулися до суду без вручення.

Ухилення від отримання адресованої ОСОБА_1 кореспонденції є самостійним та свідомим вибором відповідача, ризики якого не може нести будь-хто інший, окрім неї.

ОСОБА_1 також у своїй апеляційній скарзі вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином наданий банком розрахунок заборгованості, зокрема, правильність нарахування відсотків за користування кредитними коштами, підставність нарахування додаткових платежів, а також фактичні платежі за кредитом та вважає неспівмірною процентну ставку - 79,99% річних.

Матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції дослідив надані банком докази у їх сукупності, зокрема кредитний договір, розрахунок заборгованості та документи щодо виконання позичальником своїх зобов`язань.

При цьому апелянт не зазначає, яка саме складова розрахунку є неправильною, за який конкретно період неправильно нараховано проценти, яку саме суму платежів банк нібито не врахував та яким має бути правильний розмір заборгованості.

Саме по собі загальне твердження про неналежне дослідження судом розрахунку заборгованості не може свідчити про його неправильність. Верховний Суд неодноразово зазначав, що розрахунок заборгованості, наданий банком разом з іншими доказами, може бути належним доказом на підтвердження наявності та розміру заборгованості, якщо відповідач його належним чином не спростував та не надав власного обґрунтованого розрахунку.

У цій справі ОСОБА_1 , заперечуючи проти визначеного банком розміру заборгованості, не надала суду власного контррозрахунку, який би давав можливість встановити інший розмір заборгованості, не навела конкретних арифметичних помилок у розрахунку та не надала належних доказів того, що банком не були враховані здійснені нею платежі.

Відповідно до принципу змагальності саме сторона, яка заперечує проти певної обставини або розміру заявленої до стягнення суми, повинна навести конкретні доводи та докази на підтвердження своїх заперечень. Натомість апеляційна скарга фактично містить лише припущення щодо неправильності розрахунку без наведення конкретного розрахунку, який би його спростовував.

Відповідно до ч. 1 ст.15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 4 колендарх дні з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитись від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Враховуючи вказану норму права, ОСОБА_1 , не відмовилася від укладення такого кредитного договору, користувалася кредитними коштами та частково погашала заборгованість.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов?язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов?язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов?язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 47 цього Закону банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, якщо інше не передбачено законом.

У статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначено, що надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Відповідно до п. 1.7 Кредитного договору № М33.33886.009610188 процентна ставка за кредитом встановлена у розмірі 79,99 % річних та визначена як фіксована.

Зазначена умова була погоджена сторонами при укладенні кредитного договору та, за відсутності доказів її недійсності, підлягає врахуванню при визначенні розміру заборгованості за кредитом. Процентна ставка є істотною умовою кредитного договору, а тому її розмір та порядок нарахування мають визначатися насамперед змістом укладеного між сторонами договору та вимогами законодавства, чинного на момент його укладення.

Водночас сам факт того, що позичальник у подальшому вважає визначений договором розмір процентної ставки надмірним, невигідним або несправедливим, не може автоматично свідчити про недійсність відповідної договірної умови.

Відповідачкою не надано доказів, що банк застосував іншу процентну ставку, ніж та, що передбачена умовами укладеного між сторонами договору, не зазначає конкретного періоду, протягом якого ставка була застосована неправомірно, та не наводить розрахунку, який би свідчив про неправильність нарахованих процентів.

З урахуваннмя наведеного, банком не порушено чинне законодавство щодо нарахування процентів по кредитному договору та відсутні ознаки щодо непропорційності вимог.

Відповідно до постанови Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Позивачем надано суду виписку, з якої вбачається, що при обчисленні заборгованості банком було враховано часткові платежі ОСОБА_1 , а також, що жодних платежів після подання позовної заяви відповідачкою не здійснювались.

Посилання відповідачки на те, що банк відмовив їй у реструктуризації заборгованості, а тому нібито не мав наміру врегулювати спір у досудовому порядку, колегія суддів вважає безпідставним.

Кредитним договором № М33.33886.009610188 від 14 липня 2022 року обов`язкового досудового порядку врегулювання спору не передбачено.

Відтак звернення сторін із вимогами щодо реструктуризації заборгованості не є обов`язковою передумовою для звернення кредитора до суду за захистом свого порушеного права.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка зверталася до банку із заявою про реструктуризацію заборгованості. Відсутні як сама заява відповідачки, так і докази її направлення або отримання банком, а також будь-яка відповідь банку про відмову у проведенні реструктуризації.

Реструктуризація заборгованості не є безумовним обов`язком банку, а за загальним правилом є способом зміни умов та порядку виконання кредитного зобов`язання, який може бути запропонований позичальником та прийнятий кредитором за наявності відповідних підстав і згоди сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу від 15 червня 2026 року (а.с. 76,77) АТ «Ідея Банк» зазначає про те, що позивач не заперечує проти мирного врегулювання спору, для цього ОСОБА_1 потрібно звернутись в Банк.

З такою пропозицією відповідачка до позивача не зверталася.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обгрунтованих висновків суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 107 550, 08 грн.

За вказаних обставин рішення суду в частині стягнення заборгованості є законним та обґрунтованим.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору.

При подачі апеляційної скарги відповідачкою було долучено копію пенсійного посвідченням № НОМЕР_1 та довідку Міністерства охорони здоров`я серія 12 ААВ №103799, де зазначено, що вона має інвалідність ІІ групи загального захворювання, яка встановлена безтерміново

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання (безтерміново), тому вона звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VІ.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, то судові витрати, понесені АТ «Ідея Банк», мають компенсуватися за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що безпідставно не врахував суд першої інстанції при ухваленні рішення суду при вирішенні питання про стягнення судового збору.

Враховуючи наведене, АТ «Ідея Банк» слід компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 3028 грн. судового збору за подання позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судового збопру в розмірі 3028 грн. скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні даної вимоги.

Компенсувати Акціонерному товариству «Ідея Банк» сплачену при подачі позову суму судового збору в розмірі 2422,40 грн. за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.